Іван Білик - Не дратуйте грифонів (сторінка 28)

Господар накинувся теплим цупким гіматієм і, стенувши плечима, пішов услід за метеком, сам собі дивуючись із власної згідливости. А Гіпербол, перетнувши подвір'я навскоси, провів рукою по холодному мармурі крилатої жони-левиці, заздіймався крутими й теж біломармуровими сходами на терасу й зупинивсь аж над лискучим двосхилим дашком брами.

Була рання пора між сніданням та обідом, і вздовж головної вулиці Медини сунуло багато припізнілих базарювальників. За якийсь неповний стадій праворуч унизу видніли кам'яні приступки амфітеатру, лави спадали півколами до високого підмурку скени, де по двох днях мали відбутися головні торжества Малих Діонісій. І повз амфітеатр, що, мов величезний полумисок, стояв дном на Нижньому городі, а вінцями сягав города Верхнього, теж ішли вуличкою громадяни в супроводі робів, пірнаючи в вузенькі проходи між хоромами, що з усіх чотирьох боків оточили аґору. А з гори зрідка озивався дзвін, сповіщаючи ольбіополітів, що прибув новий рибалка зі свіжим уловом. І хоч риба в кінці мемактеріона не псується так швидко, як у теплі місяці, та ольбіополіти, любителі рибних страв, однаково поспішали.

Коло наріжного будинку Скіла-Соболя два людські строкаті потоки з Низу та з Верхнього міста зливались, і тут стояв клекіт — лунко торохтіли вози по бруківці, ревла велика худоба, мекали вівці та ляскотів пронизливий свинячий вереск.

Басилевс і досі не розумів, нащо притяг його сюди Гіпербол. Люди поспішали в своїх справах, одні на аґору, інші — звідти, й ніхто навіть не дивився вгору, де стояло двоє можів. Тоді Гіпербол витяг із-за широкого пояса важку скіряну торбину й поставив коло себе на дашку брами. То були мідні та срібні номисми, які він збиравсь однести своїм трьом робам, що міняли всілякі чужоземні гроші на ольбійські.

Й доки Скіл-Соболь, горнучись у товстий гіматій, устиг щось збагнути, Гіпербол розсупонив торбину, набрав повну жменю драхм, і дидрахм, і тетрадрахм, і декадрахм, і круглих афінських оболів, і довгастих ольбійських «дельфінчиків» і сипонув на голови перехожим. Люди спершу ошелешено зароззиралися, тоді кинулись визбирувати мідні й срібні номисми, й нараз під брамою Скіла-Соболя завирувало. Й роб, й метеки, й громадяни, навіть поважні евпатриди змішались укупу й почали боротися. Гіпербол же набирав у жменю свого дзенькоту й кидав та кидав їм на голови й спини.

Вирячивши очі, Соболь дивився то на людей під ворітьми, то на метека, бо вигляд у Гіпербола був і справді гідний подиву. Метек часто дихав, ніздрі широко роздимались, очі ж палахкотіли сухим хижим вогнем. Кидаючи й кидаючи номисми в здичавіле клубовище, він майже захлинавсь од божевільного реготу. Й коли в мішку не лишилось жодного обола, він пошпурив у натовп і мішок, збивши з голови якогось громадянина кругленьку собачу шапчину.

Натовп дуже повільно приходив до тями після спалаху небаченої щедрости з боку метека-трапедзита, й Гіпербол презирливо дивився на громадян, які так уперто не хотіли приймати його до общини свого поліса. Ольбіополіти ж вимагали ще й ще. Дехто голосно, долаючи гамір, гукав:

— Хайре, Гіперболе!

Й той улесливий вигук підхопили й понесли над розтелесаним натовпом:

— Хайре!

— Хайре!..

— Живи сто літ, Гіперболе!

— Хай олімпійці полюблять тебе!

— Хайре!..

Гіпербол востаннє зиркнувши на здичавілу від жадоби й легкого набутку юрбу, з огидою скрививсь і пішов терасою геть, а Скіл-Соболь поплентав за ним. І вже в теплому екусі метек озвався:

— Бачив?

Скіл-Соболь, не дивлячись на нього, мовчки кивнув. Його вразив і вчинок метека, й ота майже непритомна юрма, що за мідний халк ладна була славити й метека.

— Вони слухатимуться тебе, як овечки, — сказав Гіпербол, і тут таки виправив себе: — Як пси! Я — найбагатша людина в Ольбії, а ти не маєш рівних у світі за тим сріблом і золотом, що в тебе є. Вони лизатимуть підошви твоїх сандалій, Скіле!

Скіл-Соболь і досі не міг прийти до тями. Жадоба еллінів, яких він уважав за обраних кумирами людей, прикро вразила його. Ось сими людьми він мріяв правити? Й Гіпербол угадавши хід його думок, проказав:

— Люди… Вони скрізь однакові… Й у скіфському плащі, й у еллінському гіматії…

Скіл подивився на нього з роздратуванням:

— Нащо ж ти тоді хочеш стати елліном?

Гіпербол схилив голову. То була незгойна рана його життя, й скіфський володар поклав у неї пальці. Й аж тепер, дивлячись на нього, Скіл-Соболь остаточно зрозумів і ту подію, що сталася допіру на вулиці, і метекові слова про людей, яких не змінюють ні одяг, ні звичаї, ні мова. Й раптовий повів удячности заполонив його, басилевс прихильно подивився на метека й мовив:

— Я зроблю тебе евпатридом, Гіперболе. Тоді.

Й метек не розпитував більше. Він знав, що має на оці скіфський басилевс під отим коротким словом «тоді».

— Приходь у мій дім завжди.

І Гіпербол тепер днював і ночував у його домі. Власне, спати не лишався, бо то суперечило б еллінській гідності, зате приходив ще поночі й цілий короткий зимовий день тинявся по мармуром вимощеному дворику й по всіх світлицях, куди мав право заходити чоловік сторонній. З його невсидючости дивувалися всі, й найдужче — Герміона. Сивобородий метек наводив старанний лад у багатому, але занедбаному домі, по суті позбавленому твердої чоловічої руки. Бо хоч молода господиня й не потурала робам, яких у неї було добрих півтора десятка, та вона лишалася жінкою, й лукаві, до всього здатні «живі знаряддя» користувалися з того.

Він звелів, незважаючи на морозець, вимити гарячою водою ввесь двір, і шестикутні плити, ще з осени затоптані вуличною грязюкою, раптом сяйнули чистою білиною блаґородного каменю.

— Пощо так стараєшся? — приємно здивована, вигукнула Гарміона.

Й Гіпербол, пригладивши шпакувату бороду, стрижену по-еллінському клинцем, відповів доньці Іфікратовій:

— Аби втішити твоє око, господине. Позавтра — перший день Малих Діонісій.

Вони розмовляли надворі під перістилем, а Скіл-Соболь за найближчими дверима гомонів із архонтом-басилеєм Макробом. Герміона, заґорнувшись у довгий, до п'ят, гіматій, прикривала верхнім його краєм вуста й ніс, і Гіпербол і справді бачив тільки юні очі, променисті й вабливі, мов затінені кронами лісові джерельця.

Одного ж разу, ввійшовши за робом-персіянином, який під його наглядом до сяйва начистив триноге бронзове вогнище, й тепер обережно, щоб не поколупати стіну, мостив його в куточку біля порога, Гіпербол застав у по-святковому прибранім екусі Герміону саму. Вона приміряла проти вікна золоті підвіси з сапфірами, що він подарував їх не так давно, приміряла й дивилась у невелике бронзове свічадо, не ховаючись од метека.

Гіпербол почекав, доки роб устаткує вогнище, й кивнув очима на двері. Персіянин у короткій грубій хламиді та теплих скіфських штанях миттю вислизнув, а Гіпербол подивися на юну господиню з темного кутка й дивився доти, поки вона відклала люстро й засміялася:

— Личать мені сі підвіси?

Але Гіпербол натомість сам запитав:

— А чому ти не ховаєшся від мене й не криєш лиця?

Герміона грайливо повела бровою:

— Бо ти вже як свій! — Тоді знову подивилась на себе в дзеркало. — А він ніколи нічого не дарує мені… — й трохи ображено та манірно підкопилила губенята, сама собою милуючись у свічаді.

Гіпербол підступав чимраз ближче й ближче, й коли підійшов на відстань випростаної руки, несподівано й для неї, й для самого себе сказав:

— Кинь його!

— Кого?..

Молода жінка здивовано блимала на метека променистими очима, які й досі грали й мінилися.

— Кинь його, — вперто повторив метек, заворожено дивлячись на її веселе порожевіле личко. — Він ніколи не буде твоїм, та й ти йому не належатимеш. Хай іде туди, звідки прийшов: до своїх варварів. Його мати цілий вік каралася з варваром, і ти каратимешся, бо варвар еллінці не рівня…

Він у сю мить забув, що й сам походить з варварів, і сам такий же скіф, як і той, навіть чистіший, повнокровніший. Нарешті зрозумівши, про що каже старий метек, Герміона зареготала:

— Намовляєш мене кинути його?.. Чи ти сповна розуму?!

— Я знаю, що кажу, — торочив Гіпербол. — Кинь його, він тобі не пара.

— Він — басилевс, а я — його жона, басиліса! Чув, метеку?

Те слово стьобнуло Гіпербола по виді, й він аж сахнувся, бо Герміона досі ніколи не нагадувала йому, що він був робом у їхньому домі. Й Гіпербол майже просичав їй у вічі:

— Хочеш стати жоною скіфського басилевса? Третьою жоною?

Герміона теж образилася:

— Першою! Першою і єдиною, як велить наш закон!

— А скіфські закони — інші!

— Він буде елліном і владарюватиме над еллінами, — переконано заперечила молода жінка. — Чув?

— Чув, але того ніколи не буде. Сьогодні наші евпатриди залицяються до нього, а він — до них, а в кожного свій камінь за пазухою: в нього — свій, а в евпатридів — свій.

Вони сперечалися на всю хату, але тільки Гіпербол знав, що, крім них, у цілому домі лишилася тільки повариця, яка ніколи не вилазила з поварні, та роб-персіянин, що ще не знає по-еллінському жодного слова. Скіл-Соболь пішов із архонтом Макробом до театру подивитись на приготування до Діонісій, а решту робів Гіпербол передбачено порозсилав з дорученнями якнайдалі.

Він сказав Герміоні:

— Наші евпатриди хочуть посвятити його в елліни, бо так велять із-за моря: Афіни силкуються видурити в нього клапоть землі. А він думає, ніби їм не терпиться стати його підданцями. Та колись вони розкусять одне одного, й тоді, побачиш, буде лихо.

Гіпербол підійшов і взяв Герміону за руку, в якій вона тримала важке свічадо:

— Кинь його! Я полюбив тебе, як тільки побачив у сьому теремі. Ти досі була дівчинкою, та тут я побачив тебе справжню й полюбив. Будь моєю!

Герміона рвучко вихопила руку й щосили вдарила його бронзовим дзеркалом по пальцях:

— Не забувай, хто ти й з ким говориш, метеку!

З руки в нього закапала кров, шкіра на великому та вказівному пальці була збита, але він не помічав того:

— Я найбагатша в Ольбії людина! Ні в кого немає стільки срібла, як у мене. Шістдесят талантів! Шістдесят талантів лише самого срібла в зливках і декадрахмах! А золота, а каміння різного! Проти нього не встоїть ніхто, Герміоно, й ти будеш найщасливіша жона в світі.

— Жона метека? — зареготала Герміона, та він знову схопив її за кисті й притяг до себе. — Я кричатиму! — ледве стримуючи огиду, сказала жінка. Та Гіпербол засміявся вривчасто й переможно, й вона збагнула, що сей старий метек наперед забезпечивсь од усяких несподіванок, і притихла, й сіла на дерев'яний трон із лев'ячими ніжками.

Він пустив її, а Герміона від безсилої злости та розпачу заплакала.

— Коли він повернеться, я скажу йому все, й він звелить шмагати тебе волячим бичем!

А Гіпербол, ковтаючи слова й захлинаючись, почав розповідати їй про те видовище, яке сам улаштував був учора за рамою їхнього дому, й улаштував не для того бритоголового скіфа, а для себе. Й там, як не соромно, вперше за всі свої чималі роки відчув свою силу. Демос, народ! Ось кого належало купувати, а не окремих архонтів та нікчемних магістратів, які сьогодні є, а завтра їх аґора зідме, мов торішнє листя.

Набравши повні груди повітря, Герміона заволала:

— Геть з мого дому, робе шолудивий! Тут я господиня, я жона басилевса! Геть, бо зараз він повернеться, й я накажу йому шмагати тебе й закувати, й продати знову в робство! Геть, метеку! Се тобі велить басиліса!

— Не басиліса ти, Герміоно, не басиліса, — тихо заперечив Гіпербол.

— А хто?.. Хто?!

Й він ураз теж крикнув на всю хату, аж Герміона сахнулася:

— Гетера ти! Наліжниця! Його мати купила тебе в вітця твого! Купила за два таланти срібла. Гетера ти!

Герміона схопилася з трону й затрясла кулачками, тоді підбігла до найближчого ложа, впала горілиць і зайшлася невтримним плачем.

Гіпербол трохи постояв над нею й пішов, а коли в обід повернувся Скіл-Соболь, Герміона не сказала йому нічого. Він з-під лоба глянув на неї, й вона пояснила:

— Болить голова.

Розділ 16

Увечері до Ольбії приїхала мати скіфського басилевса. Кіно майже щороку приїздила на свято народження Діоніса-Вакха, й тепер се тим паче нікого не здивувало, бо тут був її син. Вона відразу завважила зміни в Герміониному настрої й почала розпитувати. Молода жінка довго стримувалася, відбуваючись одмовками про головний біль чи якісь там звичайні для жін нездужання, але се стару княгиню не влаштовувало. Вона відчувала щось неладне й злилася. Й тут Герміону теж прорвало.

— Ти казала, що я буду басилісою, а на мене речуть гетера!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_bilyk_ne_dratuyte_grifoniv.docx)Ivan_bilyk_ne_dratuyte_grifoniv.docx
Скачать этот файл (Ivan_bilyk_ne_dratuyte_grifoniv.fb2)Ivan_bilyk_ne_dratuyte_grifoniv.fb2