Іван Франко - З вершин і низин (сторінка 11)

        Оси

    

***

    

    Був у нас му­жик ко­лись,

    Що їв хліб і са­ло, -

    Днесь такі пе­ре­ве­лись,

    Хліба всім не ста­ло.

    Був і піп у нас ко­лись,

    Працював, як лю­ди, -

    Днесь такі пе­ре­ве­лись,

    І їх вже не бу­де.

    Був співак у нас ко­лись,

    Що співав "Буй-Ту­ра", -

    Нині в цього, по­ди­вись,

    Банкоагентура.

    Твердоруський був ко­лись

    З чор­ним піднебінням -

    Нині смир­ним став, ди­вись,

    Лядським сот­ворінням.

    Народовець, прог­ре­сист,

    З ку­та­сом мав шап­ку -

    Нині, смир­ний кан­целіст,

    Лиже стар­шим лап­ку.

    Вільнодумець, що ро­бив

    Богу все об'єкції,

    Нині смир­но йде, ади,

    В Юр на ре­ко­лекції.

    Боже, що за див­ний світ,

    Що за пе­ре­вер­ти!

    Чи сміятись, чи жаліть,

    Чи про­си­ти смер­ти?..

    

    1881-1893

    

***

    

    Послухай, си­ну, що пре­мудрість ка­же:

    Коли два стільці маєш до ви­бо­ру -

    Тут ко­ристь влас­ну, тут свя­ту ло­яльність, -

    То на обох ста­рай­ся ра­зом сісти.

    І будь не­на­че те те­ля покірне,

    Що ссе дві мамі за свою по­ко­ру.

    Та ще мудрішим мо­жеш по­ка­за­тись,

    Коли стілець ло­яльності пос­та­виш

    На ко­ристі стілець і аж на­вер­ха

    Сам ся­деш, ви­щий по­над тих нез­дарів,

    Що на са­мих ху­дих ло­яльних стільцях

    Сидять, худі, мов сім корів з Єгип­ту.

    Амінь, амінь, ка­жу тобі, мій си­ну,

    Що не худі товс­тих з'їдять ко­ро­ви,

    Але товсті ху­дих з'їдять з кістка­ми

    І не по­дох­нуть, тільки по­товстіють.

    

    1881

    

"ХЛІБОРОБ"

    

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має,

    Як той, що плу­гом свя­ту зем­лю оре?

    Святую зем­лю в бан­ку зас­тав­ляє,

    В дов­ги впа­дає, як в без­дон­не мо­ре,

    І по­ти б'ється, аж ос­тан­ня рація

    На нього спа­де - грун­ту ліци­тація -

    І по­ки в най­ми не пош­кан­ди­бає, -

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має,

    Як той, що вірно ціса­реві слу­жить,

    В ка­сарні ниш­ком рід свій спо­ми­нає,

    Зітхає ниш­ком, і кле­не, і ту­жить,

    Махає "гве­ром", в "гліді" ма­ше­рує,

    На варті мерз­не, в "шпан­гах" кре­пе­рує,

    В "ібун­ках" пріє, "комісняк" снідає, -

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    Як той, хто щи­рим патріотом зветься,

    Податки точ­но рік за рік скла­дає,

    Шанує власть, пе­ред жан­дар­мом гнеться,

    Цілуєсь з воз­ним і, хоч ду­же бідний,

    Як тре­ба да­ти, дасть і гріш послідній,

    А на­що, за що дав - і не пи­тає, -

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    Як той, що все лиш ту на­уку чує,

    Що тільки бідних гос­подь бог ка­рає,

    Що лас­ка бо­жа тільки ба­га­чу є,

    Що чорт усю­ди чо­ловіка ку­сить,

    А бідний все в по­кусі впас­ти му­сить,

    Що хлоп лінюх, п'яни­ця і св[иня] є, -

    Гей, хто на світі кра­щу до­лю має?

    

    1880

    

"УЖАС НА РУСІ"

    

    Лихо, сусідо! Ой го­ре нам, сва­ту!

    Світ вже кінчиться! Вже бу­ря гу­де!

    Чув ти? На на­шу не­щас­ную ха­ту,

    Кажуть, стра­шен­ная змо­ра іде.

    Десь про­яви­лись якісь нігілісти -

    Кажуть, що се лю­доїди, хо­тять

    Русь на­шу, матінку, з ка­шею з'їсти,

    Перевернути те­перішній лад.

    Все пе­ре­вер­нуть униз го­ло­ва­ми:

    Учні про­фе­со­ра ста­нуть нав­чать,

    А як аз­бу­ки не вміє - різка­ми,

    Як він їх нині, бу­дуть йо­го прать.

    Вірні тоді па­рас­тас бу­дуть пра­вить,

    Але пок­ло­ни піп би­ти­ме сам;

    Купчик над скле­пом сей на­пис пос­та­вить:

    "Хто дасть най­мен­ше, то­вар йо­му дам".

    Суд бу­де та­кож для них відповідний:

    Неук су­ди­ти­ме вче­них панів.

    Хто вкрав, а хит­ро - той вий­де свобідний,

    В цю­пу - хто вкрас­ти хотів, а не вмів.

    Красти, ошу­ку­вать всім бу­де вільно,

    Чесний за­ро­бок - от­се бу­де встид,

    Злодія зло­виш в ко­морі - постій-но!

    Злодій те­бе до уря­ду та­щить.

    Не хлоп дер­жаві з кри­ва­во­го по­ту

    Буде, як досі, по­дат­ки зно­сить,

    Але дер­жа­ва за хлопську ро­бо­ту

    Премії бу­де рік-річно пла­тить.

    Волі на­зад­ни­ки стеклі зап­раг­нуть,

    А лібе­ра­ли її прок­ле­нуть,

    Взад пос­ту­повці, мов ра­ки, по­тяг­нуть.

    Прямо впе­ред не­ви­дющі підуть.

    Вівці муть, ку­моч­ку, пас­ти­ря пас­ти,

    Яйця муть, ку­моч­ку, кур­ку учить;

    Люди ле­гальні муть гра­би­ти й крас­ти,

    Чесних поч­нуть злодіяки тіснить.

    Горе, сусідо! Ой ли­хо нам, сва­ту!

    Світ вже ва­литься! Тріщать вже стов­пи!

    Треба по­ки­нуть і жінку і ха­ту

    Та ванд­ру­вать на ку­банські сте­пи.

    4 дек[абря] 1880

    

СОНЕТИ

    

    Вольні со­не­ти

    

***

    

    Сонети - се ра­би. У фор­ми пу­та

    Свобідна дум­ка в них трем­тить за­ку­та,

    Примірена, як міря­ють рек­ру­та,

    І в уніформ так, як рек­рут, упх­ну­та.

    Сонети - се па­ни. В них мисль від ро­ду

    Приглушено для форм; во­ни ви­го­ду,

    Пожиток ки­нуть, щоб ло­ви­ти мо­ду:

    Се гар­ний цвіт, що не при­но­сить пло­ду.

    Раби й па­ни! Екст­ре­ми ся стріча­ють.

    Несмілі ще їх пог­ля­ди, їх речі,

    Бо свої си­ли ще ра­би не зна­ють.

    "Простуйся! В ряд". Хлоп в хло­па, плечі в плечі

    Гнеть ста­нуть, свідомі од­ної ме­ти,

    Живі, грізні, ог­ромнії со­не­ти…

    

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2