Бачите ви оттой бовдур мряки,
Бовдур мряки з-пiд чорного лiсу?
Тая мряка - Королевич Марко.
Поїздка юнака на поле - се полiт зiрки по небi:
Пак се ману преко пода равна,
Кано звезда преко ведра неба.
Мiлош виїжджає на поле, "мов яркеє iз-за гори сонце". же гарно малює iнша пiсня похiд юнакiв:
Ой то суне хмара вiд Котара,
А крiзь хмару блискавки блискочуть;
А як тая хмара пiднялася,
З-пiд копит так курява знялася;
Як крiзь хмару блискавки блискочуть,
Так блискочуть зброї на юнаках.
Ще одна цитата - опис дiвчини-вродливицi, характерний iз многих iнших причин, а головно тою масою зорових образiв, з яких зложено малюнок:
Гарна вона, краща й буть не може!
Бо що станом - тонка i висока,
А що личком - бiла i рум'яна,
Наче зранку виросла до пiвдня
В тишi проти сонця весняного.
Очi в неї - два щирi клейноти,
А тi брiвки - морськiї веселки,
А рiсницi - ластiв'ячi крила,
Руса коса - шовкове повiсмо,
А устонька - цукровий замочок.
Бiлi зуби - бiсера двi низки,
А рученьки - лебединi крила,
Бiлi груди - два голуби сивi.
Слово мовить, мов голуб воркує,
А всмiхнеться, мов сонечко грiє.
Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло, рум'яне личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину:
На горi, горi снiги, морози,
А на долинi руженька цвiте.
Жаль прирiвнюється до студеної роси по зеленiй травi. Коломийка говорить:
Молодицi, як зiрницi, дiвчата, як сонце,
Ой напишу, намалюю, поставлю в вiконце,
або висловлює таке саме порiвняння краси дiвочої з зорею iншим, бiльше поетичним способом:
Ой упала зоря з неба та й розсипалася,
А дiвчина позбирала та й пiдтикалася.
Дуже iнтересний паралелiзм бачимо в отсiй пiснi, де дiвчину порiвняно до калини:
"Червона калино, чого в лузi стоїш?
Чи цвiту жалуєш, чи стужi ся боїш?" -
"Цвiту не жалую, стужi ся не бою,
Сама я не знаю, як зацвiсти маю.
Зацвiла би-м бiло - люди не пiзнають,
Зацвiту червоно - гiлля обламають". -
"Молода дiвчино, чого сумна ходиш?
Чи головка больна, чи свiту-сь не вольна?" -
"Головка не больна, i я свiту вольна,
Три ночi не спала, один лист писала
До того жовняра, що-м вiрно кохала".
Ми не можемо тут входити в такi iнтереснi деталi, як напр., символiка кольорiв у народних вiруваннях i в поезiї, символiка цвiтiв i т. i., що, властиво, також належить сюди, i подамо ще декiлька примiрiв зорових образiв у нашiй артистичнiй поезiї, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченковi поезiї, мусила лишитися в тямцi та маса зорових, кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати українську природу, всi отi "карiї оченята i чорнiї брови", "вишневий сад зелений i темнiї ночi", "синє море", "червону калину", "зеленi байраки", "степ, як море широке, синiє", "небо блакитне", "чорнi гори", i могили, "що чорнiють, як гори", i тi хлопцi i дiвчата, що "як мак, процвiтають". Варто звернути увагу на деякi мальовничi порiвняння. I так в часi нiчного нападу на Скутару:
Неначе птахи чорнi в гаї,
Козацтво смiливо лiтає.
Загальнозвiсне є порiвняння: "Червоною гадюкою несе Альта вiстi". В "Катеринi" читаємо:
А без долi бiле личко,
Як квiтка на полi:
Пече сонце, гойда вiтер,
Рве всякий по волi.
Дiвчина у нього часто є рожевим цвiтом. Катерина, "як тополя, стала в полi при битiй дорозi". Дитина "червонiє, як квiточка вранцi пiд росою". Розпука "коло серця, як гадина чорна, повернулась". Зима в Московщинi: "Як те море, бiле поле снiгом покотилось". Взагалi багатство мальовничого елемента додає "Катеринi" незвичайного повабу.
Дуже часто поет послугується грою кольорiв у природi, щоб характеризувати змiну людського чуття. Є се звiсна поява, що в добрiм настрої чоловiковi вся природа видається ясною, всмiхнутою, свiжою i веселою, а в пригнобленнi - понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрiй українського народу по битвi пiд Берестечком, Шевченко спiває:
Ой чого ти почорнiло,
Зеленеє поле, -
де зелений колiр, очевидно, є символом здоров'я, сили, краси i надiї, якi були перед битвою, а чорний - символом пригноблення по битвi.
Та не треба забувати, що правдивi поети нiколи не позволяють собi тих кольористичних оргiй, у яких любуються теперiшнi декаденти та пленеристи пера i чорнила, їх описи виглядають радше як вказiвки для маляра або як прейскуранти рiзних вишуканих фарб, анiж як поетичнi креацiї. А погляньте, як описав Шевченко вечiр в українському селi весною - на що вже мотив здiбний до якого хочете кольористичного трактування!
Садок вишневий коло хати,
Хрущi над вишнями гудуть,
Плугатарi з плугами йдуть,
Спiвають iдучи дiвчата,
А матерi вечерять ждуть.
Сторінка 17 з 22 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 > У кінець >>