Іван Франко - Мій Ізмарагд (сторінка 2)

    Огнище теп­ле в студінь го­ря,

    Холодна тінь під страс­тей сквар.

    Без неї все жит­тя пус­ти­ня,

    Така, як пус­тий без дру­га шлях,

    І як твій дім пус­тий без си­на,

    І як пус­тий дур­но­го страх.

    

***

    

    Себе са­мо­го на­пе­ред

    Застав ро­бить, що слідує,

    А лиш по­то­му інших вчи, -

    Тоді з до­ро­ги не схи­биш.

    Ти сам се­бе та­ким зро­би,

    Щоб інших ти нав­ча­ти міг;

    Сам над со­бою за­па­нуй,

    То за­па­нуєш над людьми.

    Хто сам се­бе опа­ну­вав,

    Найтяжчу річ він до­ко­нав;

    Хто сам се­бе оберіга,

    Той без­печніший від усіх.

    Не ки­дай влас­ної ме­ти,

    Щоб за чу­жою десь іти,

    А влас­ну яс­но ціль пізнай,

    До неї прос­то поспішай.

    

***

    

    Як лам­па роз­би­та,

    Даремно олій до­ли­ва­ти;

    Як злодій утікне,

    Даремно стайні за­ми­ка­ти.

    Як ви­сох­ли во­ди,

    То по­що там мос­ти бу­дуєш?

    Як юність ми­ну­ла,

    То по­що з дівка­ми жар­туєш?

    

***

    

    Хто то­му шко­дить, що йо­му

    Зла не зро­бив,

    Невинному, кот­рий йо­го

    Не ос­кор­бив,

    На сього влас­не зло йо­го

    Впаде - без сло­ва,

    Як про­ти вітру сіяна

    На сіва­ча па­де по­ло­ва.

    

***

    

    Ворог батько, во­рог ма­ти,

    Що не вчи­ли си­на!

    І піде він в світ блу­ка­ти,

    Як та си­ро­ти­на.

    Як між па­ва­ми во­ро­на

    Поваги не має,

    Так нев­че­ний в то­ва­ристві

    Голову схи­ляє.

    

СТРОФИ

    

1

    

    Пурпуром со­неч­ко схо­дить,

    Пурпуром криється в морі;

    Так будь і ти все спокійний -

    В щасті і в горі.

    

2

    

    Мужню си­лу хоч по­хи­лить го­ре,

    Та не зло­мить, в підлість не по­вер­не;

    Так і свічку хоч схи­ли до­до­лу,

    Свого світла вниз во­на не звер­не.

    

3

    

    Обрубане де­ре­во знов зе­леніє,

    І місяць із сер­па знов пов­ний стає;

    Се ба­ча­чи, чесні, не тратьте надії,

    Хоч до­ля гнівная вас го­нить і б'є.

    

4

    

    Не цу­рається прав­ди муд­рець,

    Хоч во­на й з уст ди­ти­ня­чих бу­де, -

    Так як в ніч, ко­ли сон­це зай­шло,

    Каганця не цу­ра­ються лю­де.

    

5

    

    Добру на­уку прий­май,

    Хоч її і від прос­то­го чуєш;

    Злої ж на ум не бе­ри,

    Хоч би й свя­тий го­во­рив.

    

6

    

    Хто має мудрість, а з неї

    Ближнім не хо­че вділи­ти,

    Той має скарб мно­гоцінний,

    В міх шку­ра­тя­ний за­ши­тий.

    

7

    

    Мудрість за­хо­ва­на,

    Золото в скрит­ку -

    Однаковісінько

    Суть без по­жит­ку.

    

8

    

    Дурний, хто, по­ми­лок ля­ка­ючись,

    Не сміє бра­ти­ся до діла, -

    Так, як би я не їв, ля­ка­ючись,

    Щоб криш­ка в го­лос­ни­цю не влетіла.

    

9

    

    Не пли­ве суп­ро­ти вітру

    Запах квітів і ка­ди­ла, -

    Але йде по всіх усю­дах

    Добра сла­ва, добрі діла.

    

10

    

    Навіть той, хто в приз­на­чен­ня вірить,

    Все ж тру­ди­ти­ся му­сить постійно:

    Адже ж ба­чиш і сам, що без тру­ду

    Не го­рить і су­хеє поліно.

    

11

    

    Не зви­кай утер­ти­ми стеж­ка­ми

    Йти за дру­гим сліпо, як у дим,

    Бо як ста­нуть пас­ту­хи вов­ка­ми,

    Треба вівцям пас­ти­ся й са­мим.

    

12

    

    Бережи маєток про чор­ну го­ди­ну,

    Та віддай маєток за вірну дру­жи­ну;

    А се­бе най­більше бе­ре­жи без впи­ну;

    Та віддай май­но, і жінку, й се­бе за Вкраїну.

    

13

    

    Гість, ди­тя, і цар, і жінка

    Мають всі один зви­чай:

    Є що чи не­ма - бай­ду­же,

    Їм усе лиш дай та дай.

    

14

    

    Хто ду­хом низький, не мішай­ся там,

    Де є ви­со­ких тро­ни;

    Таж чо­бо­та на го­ло­ву ніхто

    Не надіва замість ко­ро­ни.

    

15

    

    Та й глупі ж ті ба­га­тирі,

    Що люб­лять спать на по­душ­ках!

    Я спав лиш на однім пері,

    І твер­до так бу­ло, що страх!

    

16

    

    Щасливий той ба­гач подвійно:

    Піч пов­на дров, огонь го­рить, го­го­че;

    А в ме­не лиш од­но поліно,

    Та й те горіть не хо­че.

    

17

    

    Отрута є зле вив­че­на на­ука,

    Отрута є нест­рав­ле­на їда;

    Для бідних тру­та - взаїмна по­ру­ка,

    Старому тру­та - жінка мо­ло­да.

    

18

    

    Скупий - не пан своїх засіків пов­них,

    А сто­рож, і прис­тав­ник, і не­вольник.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_franko_miy_izmaragd.docx)Ivan_franko_miy_izmaragd.docx
Скачать этот файл (Ivan_franko_miy_izmaragd.fb2)Ivan_franko_miy_izmaragd.fb2