Іван Франко - Перехресні стежки (СКОРОЧЕНО) (сторінка 3)


      Виручив пана Брикальського Шнадельський. Він усе ще їздив по селах зі своїми обіцянками, але одного разу в шинку його сильно побив один парубок, і Шнадельський зрозумів, що одурюванню селян треба покласти край. Він дуже хотів виїхати в Америку, але для цього потрібні були чималі гроші. Пан маршалок якось натякнув, щоу разі проведення його «реформ» Шнадельський може сподіватися місця касира. Тому шахрай вирішив допомагати Брикальському і шукав нагоди «кинути поліно під ноги» супернику маршалка графові Кшивотульському. 
       
      XLI 
       
      Граф Кшивотульський додержувався старого звичаю: він любив, щоб селяни приходили до нього, як до судді, розсудити їх справи. Так вони і чинили, причому єдиним покаранням Кшивотульського були канчуки. Скарги в справжній суд на графа завжди кінчалися нічим. Але якось граф побив селянина, і ця справа набула великого розголосу, бо в тому селі саме в цей час знаходився Шнадельський. Він передав усе пану Брикальському. Почалося слідство, і Кшивотульський опинився перед загрозою відсидіти кілька місяців у в'язниці. Скориставшися з ситуації, Брикальський несподівано зробив візит до графа і запросив його на іменини своєї дружини. 
       
      XLII 
       
      Пан маршалок Брикальський на гроші, що залишилися від витрат на іменини, збирався заплатити по векселях, але раптом дізнався, що майже всі векселі перепродані в треті руки, невідомо кому. Шварц, колишній канцелярист, повідомив Брикальського: всі папери знаходяться у Вагмана. Пан маршалок сподівався позичити у зреформованій ним повітовій касі велику суму і розплатитися по векселях. Брикальський навідався до Вагмана і умовив його почекати зі сплатою боргів до Великодня.
       
      XLIII 
       
      Пройшли іменини пані маршалкової, на яких за участі ще одного гостя Брикальського, президента суду, було досягнуто угоди між графом і паном маршалком. Кшивотульському гарантували припинення справи проти нього, за що він, у свою чергу, повинен був не чинити опозиції реформі повітових кас. Отже, Брикальському було відкрито шлях до великих грошей. 
       
      XLIV 
       
      Сторожу Барану здалося, що ось—ось має прийти антихрист і захопити місто. Він узяв балію і праники і пішов вулицями, щосили б'ючи в балію, будячи й тривожачи передноворічне місто. Люди намагались впіймати його і зловили .тільки тоді, коли Баран упав перед костьолом в епілептичних корчах. 
       
      XLV 
       
      Шварц і Шнадельський, які майже останні відійшли від непритомного Барана, проводили цю ніч у Стальського. Стальський, як і завжди, знущався з Регіни, начебто ненавмисне вихлюпнув їй у лице чарку лікеру. Затуливши хусткою обличчя, облите лікером і сльозами, вона пішла геть. 
      Раптом почувся шум якоїсь погоні. Гості Стальського вискочили надвір, залишивши господаря на самоті. 
       
      XLXI 
       
      Після закінчення пригоди з Бараном Шварц і Шнадельський пішли і зупинилися дорогою проти Вагманового будинку. Шварц поступово почав никладати Шнадельському свій план пограбування Вагмана: тоді вони отримають великі гроші і зможуть з ними поїхати до Америки. Певне місце у цьому плані відводилося маршалку Брикальському, який мав позбавити їх під втручання правосуддя. 
       
      XLVII 
       
      Вагман прийшов до Рафаловича проконсультуватись, як не платити 50 ринських штрафу за скоєне Бараном порушення порядку. Між ними зайшла розмова про придбання адвокатом маєтку Брикальського. Шляхом до цього лихвар вважав продаж цінного дубового лісу. Тоді маєток обійшовся би Рафаловичу зовсім дешево. Крім того, Вагман запропонував йому допомогу в цій справі. 
      Рафалович відмовився від пропозиції, бо господарювання зашкодило б його роботі і відвернуло від нього селян. 
      Вагман повідомив адвокатові про можливу «реформу» повітової каси, і той вирішив негайно порушити цей «премудрий план». 
       
      XLVIII 
       
      Скоро мало відбутися віче, але о. Зварич і о. Семенович відмовились промовляти на нього, бо залежали від вищої церковної влади. Звістка про це засмутила Рафаловича, але настрій його знов покращав, коли до нього прийшли селяни на чолі з Демком подякувати за те, що остеріг їх щодо Шнадельського. Вони запевнили адвоката, що приведуть на віче багато людей з усіх сіл. Ухвалили скликати віче наступного тижня, а офіційними промовцями призначити, крім Рафаловича, Демка і ще одного селянина. 
       
      XLIX 
       
      Пан староста отримав офіційний документ від Рафаловича, в якому повідомлялось про скликання віча. Того самого дня до старости приїхав Брикальський, який зажадав заборонити віче. Староста викликав Рафаловича і став просити його відмовитися від віча, але йому не вдалося переконати адвоката. Роздратований рішучим опором Євгенія, староста сказав йому, що надішле офіційну резолюцію на його подання. 
       
      L 
       
      Другого дня до Рафаловича прибіг Мотьо Парнас — єврей, в якого Євгеній орендував приміщення для віча, і відмовив в оренді. Євгеній вирішив шукати іншого приміщення і випадково натрапив на Вагмана, котрий пообіцяв уладнати цю справу. Лихвар пішов до бурмістра, з яким був особисто знайомий, і попросив допомогти в проведенні «хлопського віча», яке, на його думку, мало послабити напруження в повіті, а до того ж зірвати нечесні плани пана маршалка щодо повітової каси. 
       
      LI 
       
      До пана старости прийшов бурмістр Рессельберг і запропонував не забороняти хлопського віча, дозволити селянам зібратися в заїзді Мотя Парнаса. Але треба зробити так, щоб в останній момент там з'явився староста з міським будівничим і сказали, що проведення віча неможливе через аварійний стан будівлі. 
      Друга просьба Рессельберга була така: він хотів скликати своє, єврейське зібрання у передмісті, чому староста дуже здивувався. Однак він прийняв обидві пропозиції. Бурмістр пішов від нього, сміючись у душі з Вагманового дотепу. 
       
      LII 
       
      Стальський повідомив Регіну, що скоро має відбутися віче, яким керувався Рафалович. Чоловік сам запропонував Регіні зустрічатися з Євгенієм, нібито бажаючи їй добра. 
       
      LIII 
       
      Регіна подумки зверталась до свого коханого, шукала розради у спогадах про минуле. Вона пригадала, як колись дитиною хотіла дістати срібну іскру, «мов шматок сонця, що відірвався від неба і впав на вершок гори». Дівчинка чула про гадюк, які носять діамантові корони, і вирішила, що, можливо, орел убив таку гадюку, а її корона блищить від сонця. Вона пішла лісом до тієї вершини, але заблукала, і лише надвечір її знайшли і привели додому вівчарі. 
      Цей випадок в уяві Регіни набрав символічного значення: діамант — це глибоке кохання Рафаловича до неї. Вона промовляла до нього: «Я чую в серці діамантовий промінь твоєї любови, Геню». 
      Hамагаючись повернути втрачене щастя, Регіна вложила у маленький саквояж свої коштовності та кілька банківських білетів і вийшла з дому. Біля Вагманова будинка їй зустрівся Баран, але вона не звернула на нього уваги. 
       
      LIV 
       
      Євгеній сидів у себе вдома і працював над резолюціями віча, яке мало завтра відбутися. Здивований таким пізнім візитом, він поводився з Регі-ною, як добрий знайомий, що щиро співчуває їй, але не більше. Відчувши це, вона, однак, відверто сказала йому, що прийшла до нього, щоб не вертатися до чоловіка, до ладна була стати для Євгенія, чим він хоче, — наймичкою, невільницею... Втім вона знає тепер, що це були лише ілюзії: «Від першої хвилі, коли я ввійшла сюди, коли почула ваш голос, я зрозуміла, що для мене все пропало, що у вашім серці згасло те полум'я, при якому я хотіла огріти своє серце». 
      Потім Регіна побажала Євгенію найкращих успіхів у його справі — захисті знедолених людей. Вона попросила прийняти від неї у фонд його організації все, що мала, — саквояжик з коштовностями та цінними паперами. Рафалович не згоджувався прийняти цейдар, аж тут сильно застукали вдвері. Він вказав Регіні очима на двері до його спальні, вона тихо вийшла й замкнула за собою двері. 
      Тим часом за дверима кімнати, де залишився Євгеній, п'яним голосом ревів Стальський, вимагаючи, щоб йому відчинили. 
       
      LV 
       
      Барон, із самого ранку страшенно неспокійний, пішов за місто, звідки чекав цього дня приходу антихриста. Він зійшов на міст і побачив те місце на річці, яке звалося Клекіт, бо тут завжди вирувала й клекотіла вода. Саме в цьому місці від утопив колись свою жінку. Йому здалося, що вона живе і завтра повернеться до нього. Баран побіг до Вагмана наймати помешкання для себе і своєї Зосі. Господар наказав сторожеві віднести на пошту якийся лист. Вискочивши на вулицю, Баран зіткнувся з Регіною, яка увійшла до Рафаловича. Сторож побіг у шинок, де звичайно перебував Стальський, і сповістив про те, що бачив його дружину. Стальський зі своїми приятелями — Шнадельським і ще двома панками втовпилися в покої Рафаловича, сподіваючись побачити там Регіну. Але її ніде не було, знайшли лише саквояжик, який вона залишила перед тим, як вийти через чорний хід. Рафалович вигнав «відвідувачів» лише за допомогою фізичної сили й наставленого на них револьвера. 
       
      LVI 
       
      При цих подіях не було Барана, котрий по дорозі на пошту випадково зустрів Шварца. Той пообіцяв йому сам відправити лист за свій рахунок, а на гроші, які дав Баранові Вагман, порадив сторожеві випити у шинку. Розпечатавши конверт, Шварц дізнався про те, що Вагман продав графові Кшивотульському за 50 тисяч гульденів векселі пана маршалка Брикальського. Шварц показав картку Шнадельському, і вони пішли грабувати Вагмана. Двері у лихваря були незамкнені, бо він очікував повернення Барана. Грабіжники задушили Вагмана і повісили на гак у стіні, імітуючи самогубство. Шварц забрав 50 тисяч гульденів готівкою, і грабіжники зникли. Щоб забезпечити собі алібі, Шварц на кілька хвилин зайшов до шинка, де побачив п'яного Барана, і перекинувся кількома словами із шинкарем. 
       
      LVII 
       
      Стальський з товаришами прийшов додому й став допитуватися у жінки, де вона була. Перед панами він розіграв роль добропорядного чоловіка, а Регіну виставив гулящою. Насамкінець Стальський тричі вдарив Регіну й плюнув їй у лице. Панки, зніяковівши від цієї огидної сцени, вискочили на вулицю. 
       
      LVIII 
       
      Стальський і після уходу панків продовжував знущатися над Регіною, потім схопив пляшку горілки і вихилив її всю. Він заснув тут же, сидячи в кріслі. Регіна стояла нерухомо. Потім її очі спинилися на поличці креден-су, де лежали сікач і молоток для колення цукру. Вона приставила вістря сікача до тім'я Стальського й чотири рази щосили вдарила по тупому краю сікача молотком. Стальський упав мертвий. Регіна, чуючи якийсь голос, одяглась і вийшла на вулицю. Там вона побачила Барана, який ішов крізь хуртовину, тарабанячи по балії. Регіна пішла за ним. Зійшовши на міст, вона наблизилась до Барана і разом з ним стала вдивлятися у Клекіт. Потім пролізла попід поруччя і, стоячи на краю моста, зазирнула в глибину. Щось страшне побачила вона у пітьмі, бо жахнулась й вхопилась за поруччя. Баран зареготався й зіпхнув її з моста. Регіна скрикнула, чути було, як її голова стукнулась о камінь, а тіло плюснуло у воду. Потім не чути було нічого, крім реву вітру і плескоту води в Клекоті. Баран знов дико зареготався й пішов за міст, у поле. Він ішов по коліно чи по пояс в снігу, боровся із шаленим вітром, йшов далі й далі, наче наперекір хуртовині, що відразу замітала його сліди... 
      Тим часом Шнадельський і Шварц зайшли до Стальського і, побачивши його вбитим, зникли, закривши двері. Шварц прихопив із собою цінні речі із саквояжа Регіни. 
       
      LIX 
       
      Другого дня до заїзду Мотя Парнаса стали з'їжджатися селяни на віче. Перед самим початком зібрання приїхали пан староста з міським будівничим і, посилаючись на безпечність будівлі, заборонили віче. Тут з'явився бурмістр і запросив усіх присутніх на єврейське віче за містом. Сотні селян із радістю зустріли цю звістку й вирушили до нового місця. 
       
      LX 
       
      За містом зібралися люди на віче. Воно було в розпалі, виступило багато промовців і дійшло до ухвалення резолюції. Але нормальний хід віча перервала поява старости у супроводі двох поліцейських. Поліцейський комісар заарештував Рафаловича за підозрою у вбивстві Стальського. 
      Тим часом Шнадельський поводився вкрай підозріло: він метушився серед натовпу, що зібрався коло Вагманового помешкання, і всім розповів, як першим побачив у вікно труп господаря будинку. Шварц повідомив, що нібито бачив, як пані Стальська сіла у львівський поїзд. Він отримав від слідчого дозвіл виїхати до Львова на розшуки Регіни. Замість цього Шварц купив для себе і Шнадельського квитки на Перемишль. Вони виїхали до Перемишля, далі на Краків, потім до Берліна. Там Шварц залишив хворого Шнадельського, а сам подався до Америки. Навесні станув сніг, і на полі було знайдено замерзлого Барана, а рибалки виловили з Клекоту труп Регіни. Тим часом із Берліна привезли Шнадельського, який докладно розповів про вбивство Вагмана і про їх зі Шварцем нічний візит у дом Стальського. 
      Самогубство Регіни давало всі підстави вважати, що саме вона вбила Стальського, а з показань Шнадельського випливало, що Шварц забрав коштовності з Регіниного саквояжа, які Стальський при свідках висипав на стіл. 
      Всі ці факти змінили на краще становище Євгенія. Його було звільнено, а слідство щодо вбивства Стальського припинено. 
      На другий день після звільнення Рафалович прийшов до старости й зажадав від нього офіційної реабілітації перед новим вічем, яке мало зібратися наступного торгового дня. І адвокат вручив старості повідомлення про віче, висловивши надію, що цим разом не буде жодних перешкод.

Сторінка 3 з 3 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_franko_perechresni_stewku_Skorocheno.docx)Ivan_franko_perechresni_stewku_Skorocheno.docx
Скачать этот файл (Ivan_franko_perechresni_stewku_Skorocheno.fb2)Ivan_franko_perechresni_stewku_Skorocheno.fb2