Сергій Жадан - Біг Мак (сторінка 19)

Скажіть, скажіть мені, мем, що ви з ним робите, куди ви його діваєте, весь цей чортів траханий порошок?!

Але я не купую прального порошку! — кричить вона.

Як не купуєте? — раптом зупиняється він.

Не купую! — ридає вона — І ніколи не купувала!

Ніколи! Жодного прального порошку!!!

Тоді хто, хто купує весь цей чортів траханий пральний порошок? Хто? Я? Я, мем, уже три місяці не купую собі

порошку, тому що я чистий, три місяці чистий, і горіти вам у пеклі, мем, разом із вашою пральною машиною,

горіти вам у пеклі! — каже він, і вибігає на вулицю.

Ні! — кричить вона йому навздогін, — тільки не в пеклі!

Саме в пеклі! — відповідає він.

Тільки не в пеклі! — розпачливо кричить вона йому.

В пеклі! — відповідає він із пекла.

Є, є, — думає він, — ось так ми працюємо з постійними клієнтами, ось так ми підтримуємо корпорацію, хай наступного разу знає, як розмовляти з нашими рекламними агентами, я її наскрізь бачу, аякже, хотіла мене кинути, бач що надумала, порошок, говорить, пральний порошок, так ніби я не знаю, що в неї на умі, аякже, аякже, корпорація мені платить за мою роботу, я знаю всі ці історії про страховки і соціальну службу, третій місяць, третій місяць чистий, третій місяць, ще чотири і кінець реабілітаційного курсу, і я їбав… Я знаю, — думає вона, — я знаю, чого вони від мене хочуть. Вони стоять під дверима ванної кімнати, коли я беру душ, стоять і слухають, як вода стікає по моєму животу, вони приходять ремонтувати мою пральну машину, і вставляють у неї жучки й датчики, вони підслуховують рівний розмірений шум її двигуна, вони хочуть зупинити це безстрашне серце моєї пральної машини, ось чого вони хочуть. Коли мій син виросте і стане справжнім Елвісом, він буде носити білосніжний екологічно чистий одяг, він вийме з мого серця всі скалки, він зробить так, що трояндові пелюстки лежатимуть у моїх кишенях, і навколо не буде нічого, лише білий-білий сніг, і білі-білі квіти, і ще цей білий-білий чортів траханий порошок.

Як харчуватися в супермаркетах

І тоді директор фабрики, яка виготовляє екологічно чисті памперси, говорить — нічого, вона все одно не зможе відмовитись від наших послуг, наш бізнес побудований таким чином, що жодна суча домогосподарка не зможе врешті обійтись без наших чортових памперсів, рано чи пізно вона прийде за ними, прийде до великих прозорих супермаркетів, наповнених нашими памперсами — найкращими на ринку, рано чи пізно вона все одно за ними прийде. І знаєте чому? Чому? — питається рада директорів. Тому що система завжди тримає руку на крані. В той час як ти займаєшся своєю самотністю, вона вміло регулює клапани. В той час, як ти намагаєшся зробити щось зі своєю вагітністю, вона підвищує силу напруги. В той самий час, як ти займаєшся домашнім господарством, система тримає свою руку на цьому невидимому крані. І коли вона тримає одну руку на крані, знаєте, що вона робить іншою рукою? Ви знаєте, що в цей час вона робить іншою рукою? Ні, — відповідає рада директорів, — ми не знаємо. А ви хочете про це дізнатись? Так, — відповідає рада директорів, — ми хочемо. Ви напевне хочете? Так, — офіційно повідомляє рада директорів, — ми напевно хочемо. Скажіть — ми хочемо знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває нам кран, — закликає їх директор. Ми хочемо знати, — повторює за ним рада директорів, — що система робить іншою рукою в той час, як іншою перекриває нам кран. То що, як ви думаєте? — питається директор. Дрочить? — несміливо робить припущення рада директорів — Дрочить Елвісу? В цей час, — говорить директор, — іншою рукою вона перекриває інший кран. Тому що насправді кранів два, просто про другий кран мало хто знає. А насправді їх два. І цей другий кран — наша з вами беззахисність. Доки система одним краном контролює твоє життя, другим краном вона контролює твою смерть. Саме тому ми настільки залежні одне від одного, саме тому так чи інакше кожна вагітна домогосподарка рано чи пізно прийде до супермаркету купувати наші чортові памперси. Тому що так чи інакше ми залежні від неї не менше, ніж вона залежна від нас. І не розуміти цього не може жодна домогосподарка, хоч би якою самотньою і вагітною вона не була. Після цього вони отримують новий транш.

Як убити всіх

Йо, синку, давай, підіймайся, саме час поговорити серйозно.

Хто ви?

Ми друзі, синку, ми твої друзі, йо.

Які друзі?

Вірні друзі. Послухай, синку, час думати про майбутнє.

Ти думаєш про майбутнє?

Так, думаю.

І що ти, синку, про нього думаєш?

Я думаю про нього тільки хороше.

Молодець, синку, це ти добре придумав — думати про майбутнє тільки хороше. І як ти думаєш — які в тебе шанси?

Ну, я не знаю, потрібно в мами спитати.

Мама спить.

Так.

То ми тобі скажемо, синку. Ми — твої друзі. Твоя мама, синку — самотня вагітна домогосподарка. Причому вагітна вона тобою. І час би вже подумати про своє майбутнє. І тут приходимо ми, йо — твої вірні друзі. Якщо ти маєш справу з нами, ми беремо на себе всі видатки, розумієш? Ми пропонуємо тобі умови, які тобі не запропонує ніхто. Ким ти хочеш бути?

Домогосподаркою.

Синку, як ти думаєш — які в тебе шанси?

Ну, я не знаю.

Ми знаємо. Давай так, синку — домогосподаркою ти станеш наступного разу. А ми тебе зробимо Елвісом.

Хочеш стати Елвісом?

А ви можете зробити мене домогосподаркою?

Синку, послухай нас, те що ми пропонуємо, має тебе зацікавити. Ми зробимо тебе справжнім Елвісом, справжнім Елвісом у білому костюмі з діамантами. Ти будеш ходити в екологічно чистому одязі, ти будеш носити армійську спідню білизну, ти виймеш усі скалки з сердець наших матерів. Ну, то що — по руках?

Добре, а як же мама?

Мама спить.

Давайте її розбудимо. Всі разом.

Думаємо, не варто. Твоя мама, синку, не хоче бачити очевидних речей. Вона захищає тебе від твоїх вірних друзів, себто від нас. Вона ховає тебе в своєму животі, ніби ви кенгуру, але ж ти не кенгуру, правильно, ти Елвіс.

Так, я не кенгуру.

Ось бачиш. Твоя мама не розуміє очевидних речей — нас все одно не можна позбутись, рано чи пізно вона прийде до нас, прийде до наших офісів і супермаркетів, прийде домовлятись про твоє майбутнє, прийде його влаштовувати, прийде просити соціальної допомоги. Вона не розуміє, що незалежно від того, хоче вона того чи ні, незалежно від того, чи хочемо цього ми, ми не можемо один без одного, ми в системі, синку, це як у випадку з тобою — ось ми знайшли тебе, ось ми розмовляємо з тобою, про щось говоримо, і вся різниця між нами лише в тому, з якого боку маминого живота ми знаходимось.

А мама про це знає?

Мама, синку, знає про все.

Добре. Скільки?

Ось, це інша річ. Десять.

Скільки?

Десять. Десять баксів.

Добре — п’ять тепер, п’ять після народження.

Доволі неоднозначне рішення, враховуючи твоє становище.

У мене нормальне становище, чуваки. Або так, або йдіть в жопу.

І тут вони про щось шепочуться.

Добре, синку, добре, ось п’ятірка, ми її лишаємо твоїй мамі, хай забере, коли прокинеться. Тільки ж не підведи нас.

Все?

Все-все. Ти хороший син своєї мами.

Побачимося в пеклі, ублюдки.

І коли він далі плаває в маминому домогосподарському животі, то думає собі так:

Гаразд, — думає він, — це навіть добре. Незабаром я народжусь і почну рости. Коли я виросту, у мене буде багато вірних друзів. Вони допоможуть мені стати на ноги, вони візьмуть на себе всі видатки і залагодять усі нюанси цієї справи. Я стану справжнім Елвісом, справжнім червоним Елвісом, у мене буде екологічно чистий білий костюм із діамантами, а під ним армійська спідня білизна, можливо теж із діамантами. І вже коли я стану справжнім червоним Елвісом, я витягну всі скалки з сердець наших матерів і з серця своєї мами насамперед, і навколо мене завжди будуть крутитися менеджери і рекламні агенти, працівники муніципалітету і клерки, директори фабрик і власники барів. І всі будуть мене любити і підтримувати, тому що я буду їхнім Елвісом. І мама буде пишатись мною, навіть попри те, що ми рідко будемо бачитись і мої менеджери і рекламні агенти не пускатимуть її до мене, вона все одно буде мною пишатись, вона розглядатиме здалеку мій костюм і говоритиме: ох, Елвісе, — говоритиме вона, — мій безтурботний малий, мій несамовитий Елвісе, мій улюбленець, сонце мого життя, система бореться з кожним із нас, система знає наші слабкі місця, все вірно, Елвісе, але є один момент: з кожним із нас система бореться по-своєму, і коли одним вона перекриває кран, то тобі, мій Елвісе, вона дрочить. Причому дрочить обома руками. І тоді я покличу всіх своїх менеджерів і рекламних агентів, усіх працівників муніципалітету і клерків, усіх знайомих директорів фабрик і власників барів і зберу їх усіх на незабутню корпоративну вечірку. А потім я їх всіх уб’ю.Краків, 2006

Динамо Харків

Рання мудрість, ніби рання вагітність — легко дається, легко забувається. Наприкінці дев’яностих у Харкові жили дві сестри. Знімали кімнату в азербайджанця, якого звали Гєна. Всі думали, що вони живуть утрьох, але це не так, оскільки Гєна був гомосексуалістом, що серед азербайджанців трапляється край рідко, з огляду на складну історію та релігійні особливості регіону. Сестер він називав Зіта і Гіта. Відрізняв він їх за волоссям — у Зіти воно було довге, у Гіти — коротке. І ось коханець Гєни, тренер динамівського басейну, пробив сестрам абонент, один на двох. І вони почали ходити в басейн, по черзі. Як і слід було чекати, старша сестра тут таки встигла тренера-гея полюбити. Але і Гіта теж встигла. І ось вийшов такий собі любовний чотирикутник. Чи варто говорити, що стосунки розвивались слабо. Тоді сестри порадились і вирішили — хай переможе сильніша. І почали по черзі привертати до себе увагу тренера. Але фішка була в тому, що старша з сестер плавати не вміла, натомість молодша — плавала добре і охоче цим користалась. Тренер, натомість, стояв, обіпершись на фанерні щити з рекламою олімпійського комітету, й замріяно дивився на дитячі голови в гумових шапочках. Старша сестра довго не могла зрозуміти, чому той не звертає на неї належної уваги. Спочатку вона ображалась, потім демонстративно його ігнорувала, потім відчайдушно намагалась забути — і все це тримаючись за буйки. І тут до неї дійшло, що насправді тренер її просто не бачить зі свого поста, оскільки вона, на відміну від своєї сестри, тримається так близько від берега, що її просто не видно. І тоді вона зважилась на відчайдушний крок, як справжня закохана. Відпустила троси і канати й відштовхнулась ногами від кахляної стінки. Ну, і відразу ж пішла на дно. Тренер це помітив, проте врятувати її не встиг, з тієї простої причини, що коли вона плавала, він, як записано було в протоколі, «порушував техніку безпеки та статут олімпійського комітету», інакше кажучи — дрочив. І кинутись ось так просто у хлоровану воду не наважився. Ховали Зіту всім спорттовариством. А тренера звільнили. До того ж у нього почались проблеми в особистому житті, внаслідок психологічного стресу. Він пішов до психіатра. Розповів йому все — і про басейн, і про порушення техніки безпеки. Навіть не знаю, від чого вас лікувати, — зізнався лікар. Там таки, у психіатра, тренер познайомився з дивним пацієнтом — художником-оформлювачем, який належав до постійних клієнтів і якого психіатр старанно оминав. Художник розповів йому свою історію.

Пару місяців тому він познайомився з жінкою. Було їй років тридцять, виглядала вона ефектно, хоча поводилась стримано. Виявилось, що працює вона в протестантській школі, менеджером по зв’язках із громадськістю. Художник відразу ж підкотився до неї і запропонував зустрітись, тиснучи на всілякі християнські почуття, зокрема на почуття всепрощення. Менеджерка його відшила. Художник подумав, що таку жінку потрібно здивувати ефектним вчинком. Пішов додому і спробував отруїтись газом. Сусіди викликали аварійну службу і помилково пожежників. Пожежники залили два поверхи водою і з почуттям всепрощення поїхали додому. Прийшли представники жеку і почали вимагати, аби художник оплатив ремонт. Хтось порадив йому звернутись до психіатра і спробувати вибити в нього довідку, котра би підтверджувала, що газом він народ труїв у стані психічного афекту і без злого умислу. Тепер лікар переховувався від нього, і в приймальні збирались довгі черги. Зрештою, художник знову пішов до менеджерки, вирішивши тиснути на почуття соціальної справедливості. Протестанти прийняли його як блудного сина і замовили йому велике панно в спортивному залі своєї школи. Художник замовлення охоче прийняв і з ходу спробував підкотитись до менеджерки по зв’язках із громадськістю, підстерігши її в робочому кабінеті і заваливши прямо на прийняті нею факси.