Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 19)

Полтаву-матушку спасать;

Пропали шведи тут прочвари,

Пропав і вал — а булевари

Досталось нам тепер топтать.

 

124 За сим на бендюгах плететься

Байстрюк Авентій-попадич,

З своєю челяддю ведеться,

Як з блюдолизами панич.

Знакомого він пана внучок,

Добродій песиків і сучок

І лошаків мінять охоч.

Авентій був розбійник з пупку,

Всіх тормошив, валяв на купку,

Дивився бісом, гадом, сторч.

 

125 Тут військо кіннеє валилось

І дуже руччеє було;

Отаман звався Покотиллос,

А асаул Караспуло.

Се гречеськії проскіноси,

Із Біломор'я все пендоси,

З Мореа, Дельта, Кефалос;

Везли з собою лагомини,

Оливу, мило, риж, маслини,

І капама, кебаб калос.

 

126 Цекул, пренестський коваленко,

В Латію з військом также пхавсь;

Так Сагайдачний з Дорошенком

Козацьким військом величавсь.

Один з бунчуком перед раттю,

Позаду другий п'яну браттю

Донським нагаєм підганяв.

Рядочком їхали гарненько.

З люльок тютюн тягли смачненько,

А хто на конику куняв.

 

127 За сими плентавсь розбишака,

Нептунів син, сподар Мезап,

До бою був самий собака

І лобом бився так, мов цап.

Боєць, ярун і задирака,

Стрілець, кулачник і рубака,

І дужий був з його хлопак;

В виски було кому як впнеться,

Той насухо не оддереться;

Такий ляхам був Желізняк.

 

128 Другим шляхом, з другого боку,

Агамемноненко Галес

Летить, мов поспіша до сроку

Або к воді гарячий пес;

Веде орду велику, многу

Рутульцеві на підпомогу;

Тут люд був разних язиків:

Були аврунці, сидицяне,

Калесці і ситикуляне

І всяких-разних козаків.

 

129 За сими панськая дитина,

Тезеєвич пан Іпполит, —

Надута, горда, зла личина,

З великим воїнством валить.

Се був панич хороший, повний,

Чорнявий, красний, сладкомовний,

Що й мачуху був підкусив.

Він не давав нікому спуску,

Одних богинь мав на закуску,

Брав часто там, де не просив.

 

130 Не можна, далебі, злічити,

Які народи тут плелись,

І на папір сей положити,

Як, з ким, коли, відкіль взялась.

Виргилій, бач, не нам був рівня,

А видно, що начухав тім'я,

Поки дрібненько описав.

Були рутульці і сіканці,

Аргавці, лабики, сакранці,

Були такі, що враг їх зна.

 

131 Тут ще наїзниця скакала

І військо немале вела;

Собою всіх людей лякала

І все, мов помелом, мела;

Ся звалась діва — цар Камилла,

До пупа жінка, там — кобила,

Кобилячу всю мала стать:

Чотири ноги, хвіст з прикладом,

Хвостом моргала, била задом,

Могла і говорить і ржать.

 

132 Коли чував хто о Полкані,

То се була його сестра;

Найбільш блукали по Кубані,

А рід їх вийшов з-за Дністра.

Камилла страшна воєвниця,

І знахурка, і чарівниця,

І скора на бігу була;

Чрез гори і річки плигала,

Із лука мітко в ціль стріляла,

Багацько крові пролила.

 

133Така-то збірниця валялась,

Енея щоб побити в пух;

Уже Юнона де озлилась,

То там запри кріпкенько дух.

Жаль жаль Енея-неборака,

Коли його на міль як рака,

Завес допустить посадить.

Чи він ввильне те в п’ятой части,

Коли удасться змайстерить.

 

 

ЧАСТИНА П'ЯТА

 

1Біда не по дерев'ях ходить,

І хто її не скоштував?

Біда біду, говорять, родить,

Біда для нас — судьби устав!

Еней в біді, як птичка в клітці;

Запутався, мов рибка в сітці;

Терявся в думах молодець.

Ввесь світ, здавалось, зговорився,

Ввесь мир на його напустився,

Щоб розорить його вкінець.

 

2 Еней ту бачив страшну тучу,

Що на його війна несла;

В ній бачив гибель неминучу

І мучивсь страшно, без числа.

Як хвиля хвилю проганяла,

Так думка думку пошибала;

К олимпським руки простягав.

Надеждою хоть підкреплявся,

Но переміни він боявся,

І дух його ізнемогав.

 

3 Ні ніч його не вгамовала,

Він о війні все сумовав;

І вся коли ватага спала,

То він по берегу гуляв,

Хоть з горя сильно ізнемігся;

Мов простий, на піску улігся,

Та думка спати не дала.

Скажіть! тогді чи дуже спиться

Як доля проти нас яриться

І як для нас фортуна зла?

 

4 О сон! з тобою забуваєм

Все горе і свою напасть;

Чрез тебе сили набираєм,

Без тебе ж мусили б пропасть.

Ти ослабівших укріпляєш,

В тюрмі невинних утішаєш,

Злодіїв снищами страшиш;

Влюблених ти докупи зводиш,

Злі замисли к добру приводиш,

Пропав — од кого ти біжиш.

 

5 Енея мислі турбовали,

Но сон таки своє бере;

Тілесні сили в кім охляли,

В тім дух не швидко та замре.

Еней заснув і бачить снище,

Пред ним стоїть старий дідище

Обшитий ввесь очеретом;

Він був собі ковтуноватий,

Сідий в космах і пелехатий,

Зігнувсь підпершися ціпком.

 

6 “Венерин сину! не жахайся, —

Дід очеретяний сказав, —

І в смуток дуже не вдавайся,

Ти гіршії біди видав;

Війни кривавой не страшися,

А на олимпських положися,

Вони все злеє оддалять.

А що мої слова до діла,

Лежить свиня під дубом біла

І тридцять білих поросят.

 

7 На тім-то берлозі свиноти

Іул построїть Альбі-град,

Як тридесят промчаться годи,

З Юноною як зробить лад.

Єднаково ж сам не плошайся,

З аркадянами побратайся,

Вони латинцям вороги;

Троянців з ними як з'єднаєш,

Тогді і Турна осідлаєш,

Все військо виб'єш до ноги.

 

8 Вставай, Енею, годі спати,

Вставай і богу помолись,

Мене ти мусиш также знати:

Я Тибр старий! — ось придивись.

Я тут водою управляю,

Тобі я вірно помагаю,

Я не прочвара, не упир.

Тут будеть град над городами,

Поставлено так між богами...”

Сказавши се, дід в воду нир.

 

9 Еней пробуркався, схопився

І духом моторніший став;

Водою тибрською умився,

Богам молитви прочитав.

Велів два човни знаряжати,

І сухарями запасати,

І воїнів туда сажать.

Як млость пройшла по всьому тілу:

Свиню уздрів під дубом білу

І тридцять білих поросят.

 

10 Звелів їх зараз поколоти

І дать Юноні на обід;

Щоб сею жертвою свиноти

Себе ізбавити од бід.

Потім в човни метнувсь хутенько,

Поплив по Тибру вниз гарненько

К Евандру помочі просить;

Ліси, вода, піски зумились,

Які се два човни пустились

З одвагою по Тибру плить.

 

11Чи довго плив Еней- не знаю,

А до Евандра він доплив;

Евандр по давньому звичаю,

Тогді для празника курив,

З аркадянами веселився,

Над варенухаю трудився,

І хміль в їх головах бродив;

І тілько що човни узріли,

То всі злякалися без міри,

Один к троянцям підступив.

 

12 “Чи по неволі, чи по волі? —

Кричить аркадський їм горлань. —

Родились в небі ви, чи долі?

Чи мир нам везете, чи брань?”

“Троянець я, Еней одважний,

Латинців ворог я присяжний, —

Еней так з човна закричав. —

Іду к Евандру погостити,

На перепутті одпочити,

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2