Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 27)

25 Поодаль плив байдак Астура,

Сей лежнем в винницях служив;

На нім була свиняча шкура,

Котору він як плащ носив.

За ним Азиллас плив на барці,

Се родич нашій паламарці, —

Недавно з кошельком ходив;

Но, бач, безокая фортуна

Зробила паном із чупруна.

Таких немало бачим див!

 

26 А то на легкому дубочку,

Що роззолочений ввесь впрах,

Сидить, розхриставши сорочку,

З турецьким чубуком в зубах?

То Цинарис, цехмистр картьожний,

Фигляр, обманщик, плут безбожний,

З собой всіх шахраїв веде;

Коли, бач, Турна не здоліють,

То картами уже подіють,

Що між старці Турн попаде.

 

27 А то сидить в брилі, в кереї

З товстою книжкою в руках,

І всім, бач, гонить ахинеї,

І спорить о своїх правах.

То родом з Глухова юриста,

Він має чин канцеляриста

І єсть добродій Купавон.

Щоб значкового дослужиться

І на війні чим поживиться,

Вступив в Енеїв легіон.

 

28 А то беззубий, говорливий,

Сухий, невірний, як шкелет,

І лисий, і брехун сварливий?

То вихрест із жидів Авлет.

Недавно на другій женився,

Та, бач, в рахунку помилився,

Із жару в полом'я попав;

Щоб од яги як одв'язатись,

То мусив в військо записатись

І за шпигона на год став.

 

29 Іще там єсть до півдесятка,

Но дріб'язок і гольтіпа;

В таких не буде недостатка,

Хоть в день їх згине і копа.

А скілько ж всіх? — того не знаю,

Хоть муза я — не одгадаю,

По пальцям тож не розлічу;

Бігме! на щотах не училась,

Над карбіжем тож не трудилась,

Я що було, те лепечу.

 

30 Уже Волосожар піднявся,

Віз на небі вниз повертавсь,

І дехто спати укладався,

А хто під буркой витягавсь.

Онучі инчі полоскали,

Другії лежа розмовляли,

А хто прудився у кабиць.

Старші, підпивши, розійшлися

І дома за люльки взялися,

Лежали боком, навзнич, ниць.

 

31 Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся

(Бо сам за всіх і одвічав),

Як Турна-ворога побити,

Царя Латина ускромнити

І успокоїти народ.

В сій думці смутно похожая

І мислю богзна-де літая,

Під носом бачить коровод.

 

32 Ні риби то були, ні раки,

А так, якби кружок дівчат;

І бовталися, як собаки,

І вголос, як кішки, нявчать.

Еней здригнувсь і одступає

І “Да воскреснеть” вслух читає,

Но сим ні трохи не поміг;

Ті чуда з сміхом, з реготнею

Вхватились за поли з матнею,

Еней аж на поміст приліг.

 

33 Тогді одна к йому сплигнула

Так, мов цвіркун або блоха,

До уха самого прильнула,

Мов гадина яка лиха.

“Чи не пізнаєш нас, Енею?

Та ми ж з персоною твоєю

Троянський ввесь возили род;

Ми Ідської гори дубина,

Липки, горішина, соснина,

З яких був зроблений твій флот.

 

34 До нас було Турн докосився

І байдаки всі попалив.

Та Зевс, спасибі, поспішився,

Як бач, мавками поробив.

Була без тебе зла година,

Трохи-трохи твоя дитина

Не оддала душі богам,

Спіши свій городок спасати;

Ти мусиш ворогам тьху дати,

Ти сам — повір моїм словам”.

 

35 Сказавши, за ніс ущипнула;

Еней мов трохи ободривсь;

І на других хвостом махнула,

Ввесь флот неначе поспішивсь;

Мавки бо стали човни пхати,

Путем найлучшим направляти.

І тілько начинався світ,

Еней уздрів свій стан в осаді;

Кричить во гніві і досаді,

Що Турна лусне тут живіт.

 

36 А сам, матню прибравши в жменю,

По пояс в воду з човна плиг;

І кличе в поміч гарну неню

І всіх олимпівських богів.

За ним Паллант, за сим вся сволоч

Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч

І тісно строяться на бой.

“Ну, разом! — закричав, — напрімо!

І недовірків сокрушімо,

Рушайте, як один, шульгой”.

 

37 Троянці, з города уздрівши,

Що князь на поміч к ним іде,

Всі кинулись, мов одурівши,

Земля од топотні гуде.

Летять і все перевертають,

Як мух, рутульців убивають,

Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;

Скрізь ярим оком окидає,

Енея з військом уздріває

І репетує до своїх:

 

38 “Реб'ята! бийтесь, не виляйте,

Настав тепер-то січі час!

Доми, жінок, батьків спасайте,

Спасайте, любо що для вас!

Ступня не оддавайте даром,

Їх кості загребем тут ралом,

Або... но ми храбріші їх!

Олимпські нас не одступились,

Вперед! Троянці щось смутились,

Не жалуйте боків чужих”.

 

39 Примітя ж Турн гармидер в флоті,

Туда всю силу волоче;

Скрізь йорзає, як чорт в болоті,

І о поживі всім товче.

Построївши рутульців в лаву,

Одборних молодців на славу,

Пустився на союзних вскач.

Кричить, рубає, вередує,

Не б'ється, бач, а мов жартує,

Бо був вертлявий і силач.

 

40 Еней пройдисвіт і не промах,

В війні і взріс і постарів;

Привідця був во всіх содомах,

Ведмедів бачив і тхорів.

Дитина хукає на жижу;

Енею ж дур невдивовижу,

Видав він різних мастаків.

На Турна скоса поглядає

І на рутульців наступає,

Пощупать ребер і боків.

 

41 Фарона першого погладив

По тім'ю гострим кладенцем

І добре так його уладив,

Що сей вильнув наверх денцем.

Потім Ліхаса в груди тиснув,

Сей поваливсь і більш не писнув;

За ним без голови Кісей,

Як міх з пашнею, повалився,

І Фар на теє ж нахопився,

Розплющив і сього Еней.

 

42 Еней тут добре колобродив

І всіх на чудо потрошив;

Робив він із людей уродів

І щиро всіх на смерть душив.

Паллант був перший раз на битві,

Кричав, жидки як на молитві,

Аркадян к бою підтруняв,

По фрунту бігав, турбовався,

Плигав, вертівся, ухилявся,

Я к огир в стаді, ярував.

 

43 Тут Даг, рутулець прелукавий,

Пізнав одразу новичка,

Хотів попробовать для слави,

Паллантові піддать тичка;

Но наш аркадець ухилився,

Рутулець з жизнею простився,

В аркадцях закипіла кров!

Одні других випереджають,

Врагів, як хмиз, трощать, ламають;

Така підданців єсть любов.

 

44 Паллант Евандрович наскоком

Якраз Гібсона і насів,

Шпигнув в висок над правим оком,

Гібсон і дутеля із'їв.

За сим такая ж смертна кара

І лютого постигла Лара.

Ось Ретій в бендюгах летить!

Сього Паллант стягнув за ногу,

Ударив, як пузир, об дрогу,

Мазка із трупа капотить.

 

45 Ось! ось! яриться, бісом дише!

Агамемноненко Галес.

І бистрим бігом все колише,

Неначе в гніві сам Зевес;

Вокруг себе все побиває,

Фарет, з ним збігшись, погибає,

Душі пустився Демоток.

Ладона сплющив, як блощицю,

Кричить: “Палланта-ледащицю

Злигаю я в один ковток”.

 

46 Паллант, любесенький хлопчина,

Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,

І жде, яка то зла личина

Йому нам'яти хоче чуб.

Дождавсь — і зо всього розгона

Вліпив такого макогона,

Що пан Галес шкереберть став.

Паллант, його поволочивши,

Потім на горло наступивши,

Всього ногами потоптав.

 

47 За сим Авента, пхнувши ззаду,

Поставив раком напоказ;

І тут сього ж понюхав чаду

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2