Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 28)

Одважний парубійка Клавз.

Хто ні сусіль, тому кабаки

Давав Паллант і всі бурлаки,

З Аркадії що з ним прийшли.

Побачив Турн собі зневагу,

Не мед дають тут пить, а брагу,

І коси на траву найшли.

 

48 Зробився Турн наш бісноватим,

Реве, як ранений кабан;

Гаса, финтить своїм зикратим;

Що ваш против його Полкан!

Простесенько к Палланту мчиться,

Зубами скреготить, яриться

І гамка їсти здалека.

Уже шаблюкою махає,

Коневі к шиї прилягає,

Хитрить, як ловить кіт шпака.

 

49 Паллант, мов од хорта лисиця,

Вильнув і обіруч мечем

Опоясав по поясниці,

Що Турн аж поморгав плечем;

І вмиг, не давши схаменутись

Ні головою повернутись,

Стьогнув ще Турна через лоб.

Но Турн байдуже, не скривився,

Бо, бач, булатом ввесь обшився

І був, як в шкаралупі боб.

 

50 Так Турн, Палланта підпустивши,

Зо всіх сил келепом мазнув;

За руси кудрі ухвативши,

Безчувственна з коня стягнув;

Кров з рани джерелом лилася,

В устах і в носі запеклася,

Надвоє череп розваливсь;

Як травка, скошеная в полі,

Ув'яв Паллант, судеб по волі;

Сердега в світі не наживсь!

 

51 Турн сильно злобною п'ятою

На труп Палланта настоптав,

Ремень з лядункой золотою

З бездушного для себе зняв;

Потім сам на коня схватився,

Над мертвим паничем глумився

І так аркадянам сказав:

“Аркадці! лицаря візьміте!

В ралець к Евандру однесіте,

К Енею що в союз пристав”.

 

52 Таку побачивши утрату,

Аркадці галас підняли,

Клялися учинить одплату,

Хоча би трупом всі лягли;

На щит Палланта положили,

Комлицькой буркою прикрили,

Із бою потаскали в стан.

О смерті князя всі ридали,

Харциза Турна проклинали.

Та де ж: троянський наш султан?

 

53 Но що за стук, за гомін чую?

Який гармидер бачу я!

Хто землю так трясе сирую?

І сила там мутить чия?

Як вихрі на пісках бушують,

В порогах води як лютують,

Коли прорватися хотять;

Еней так в лютім гніві рветься,

Одмстить Палланта смерть несеться,

Сустави всі на нім дрижать.

 

54 До лясу! Турна розбишаки,

Вам більше рясту не топтать!

Вам дасть Еней міцной кабаки,

Що будете за Стиксом чхать.

Еней совавсь, як навіжений,

Кричав, скакав, мов віл скажений,

І супротивних потрошив:

Махне мечем — врагів десятки

Лежать, повиставлявши п'ятки;

Так в гніві сильно їх локшив!

 

55 В запалі налетів на Мага,

Як на мале курча шулік;

Пропав навік сей Маг бідняга,

Порхне душа на другий бік;

Видючой смерти він боявся,

Енея у ногах валявся,

Просив живцем в неволю взять;

Но сей, коп'єм наскрізь пробивши

І до землі врага пришивши,

Других пустився доганять.

 

56 Тут на бігу піймав за рясу

Попа рутульського полку,

Смертельного задавши прасу,

Як пса покинув на піску.

Погиб тут также храбрий Нума,

Убив Сереста, його кума,

Тарквиту голову одтяв;

Камерта висадив з кульбаки,

Ансура в ад послав по раки,

А Луку пузо розплатав.

 

57Я к задавав Еней затьору

Всім супостатам на заказ,

Як всіх калічив без розбору

І убивав по десять враз:

Лігар з Лукуллом поспішають

І в тарадайці напирають

Енея кіньми потоптать.

Но тут їх доля зла наспіла,

І душі сих братів із тіла

Пішли к Плутону погулять.

 

58 Так наш Еней тут управлявся

І стан свій чистив од врагів;

Прогнавши супостат, зближався

До города свого валів.

Трояне, вилазку зробивши,

Латинян к чорту протуривши,

З Енеєм вкупу ізійшлись.

Здоровкалися, обнімались,

Розпитовались, ціловались,

А деякі пить принялись.

 

59 Іул як комендант ісправний

Енеєві лепорт подав,

Як війська ватажок начальний

Про все дрібненько розказав.

Еней Іула вихваляє,

Потім до серця прижимає;

Цілуєть люблязно в уста.

Енея серце трепетало,

Воно о сині віщовало,

Що він надежда не пуста.

 

60 В се врем'я Юпитер, підпивши,

З нудьги до .жінки підмощавсь,

І морду на плече склонивши,

Як блазень, чмокавсь та лизавсь;

Щоб більше ж угодить коханці,

Сказав: “Дивися, як троянці

Од Турна врозтіч всі летять;

Венера пас перед тобою:

Од неї краща ти собою,

До тебе всі лапки мостять.

 

61 Моє безсмертиє ярує,

Розкошних ласк твоїх бажа;

Тебе Олимп і світ шанує,

Юпитеру ти госпожа.

Захоч — і вродиться все зразу,

Все в світі ждеть твого приказу,

За твій смачний і ласий цмок...”

Сказавши, стиснув так Юнону,

Що трохи не скотились з трону,

А тілько Зевс набив висок.

 

62 Юнона, козир-молодиця,

Юпитеру не піддалась;

Бо знала, що стара лисиця

На всякі штуки удалась,

Сказала: “О, очей всіх світе,

Старий олимпський єзуїте!

З медовими річми сховайсь.

Уже мене давно не любиш,

А тільки п'яний і голубиш.

Одсунься геть — не підсипайсь.

 

63 Чого передо мной лукавиш,

Не дівочка я в двадцять літ,

І теревені-вені правиш,

Щоб тільки заморочить світ.

Нехай все буде по-твоєму;

Дай тілько Турнові моєму

Хоть трохи на світі пожить;

Щоб міг він з батьком повидаться

І перед смертю попрощаться;

Нехай — не буду більш просить”.

 

64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася

І обняла за поперек,

І так натужно простяглася,

Що світ в очах обох померк.

Розм'як Зевес, як після пару,

І вижлоктив підпінка чару,

На все ізвол Юноні дав.

Юнона в котика з ним грала,

А в мишки так залескотала,

Що аж Юпитер задрімав.

 

65 Олимпськії во всяку пору

І грім пускающий їх пан

Ходили голі без зазору,

Без сорома, на кшталт циган.

Юнона, з неба увильнувши,

І гола, як долоня, бувши,

По-паруб'ячу одяглась;

Кликнувши ж в поміч Асмодея,

Взяла на себе вид Енея,

До Турна просто понеслась.

 

66 Тогді пан Турн зіло гнівився

І приступу к собі не мав,

Що у троян не поживився

І тьху Енеєві не дав.

Як ось мара в лиці Енея,

В кереї бідного Сихея,

Явилась Турна задирать:

“Ану лиш, лицарю мізерний,

Злиденний, витязю нікчемний,

Виходь сто лих покуштовать”.

 

67 Турн зирк — і бачить пред собою

Присяжного свого врага,

Що так не гречі кличе к бою

І явно в труси пострига.

Осатанів і затрусився,

Холодним потом ввесь облився,

Од гніву сумно застогнав.

Напер мару — мара виляє,

Еней од Турна утікає!

І Турн вдогонку поскакав.

 

68 Той не втече, сей не догонить,

От тілько-тілько не вшпигне;

Зикратого мечем супонить,

Та ба! мари не підстьобне.

“Та не втечеш, — кричить, — паничу!

Ось зараз я тебе підтичу,

Се не в кукли з Лависей грать;

Тебе я швидко повінчаю

І воронів потішу стаю,

Коли начнуть твій труп клювать”.

 

69 Мара Енеєва, примчавшись

До моря, де стояв байдак,

Нітрохи не остановлявшись

(Щоб показать великий ляк),

Стрибнула в нього, щоб спастися;

Тут без числа Турн осліпився,

Туди ж в байдак і сам стрибнув,

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2