Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 30)

 

92 Други, товариші і кревні,

Батьки, сини, куми, свати,

На віки вічні незабвенні,

А може, хто із суєти,

В огонь шпурляли різну збрую,

Одежу, обув дорогую,

Шаблі, лядунки, келепи,

Шапки, свитки, кульбаки, троки,

Онучі, постоли,волоки

Шпурлялись, як на тік снопи.

 

93 Не тілько в полі так робилось,

В Лавренті сумно тож було;

Багацько трупа там палилось,

Поспульство ж на чім світ ревло.

Там батько сина-парубійку

Оплаковав і кляв злодійку

Війну і ветхого царя;

Тут дівка вельми убивалась,

Що без вінця вдовой осталась,

Утративши богатиря.

 

94 Жінки, порозпускавши коси,

Розхристані і без свиток,

Розтрьопані, простоволоси

Галасовали на ввесь рот.

По мертвих жалібно кричали,

По грудях билися, стогнали,

Латинів проклинали рід;

Про Турна ж всі кричали сміло,

Що за своє любовне діло

Погубить даром ввесь народ.

 

95 Дрансес на Турна тут доносить,

Що Турн всім гибелям вина;

Еней на бой його лиш просить,

І так би й кончилась війна.

Но і у Турна був сутяга,

Брехун, юриста, крюк, підтяга,

І діло Турна защищав;

Та і Аматині пролази

Пускали розниї розкази,

Щоб Турн ні в чім не уважав.

 

96 Як ось од хана Діомида

Латинові прийшли посли,

І із охлявшого їх вида

Не видно, радість щоб несли.

Латин вельможам з старшиною

Велить явитись пред собою,

Що все і сталося якраз;

Послів кликнули до громади,

І, виполнивши всі обряди,

Латин прорек такий приказ:

 

97 “Скажи, Венуле нежахливий,

Всю хана Діомида річ,

Здається, був ти не брехливий,

Таким тебе зна наша Січ”.

“Підніжок твій я і підданець,

Із слуг твоїх послідній ланець, —

Сказав Венул, — не погнівись!

Мужича правда єсть колюча,

А панська на всі боки гнуча,

І хан сказав так, не сумнись:

 

98 Не з мордою Латина битись

Против троянських розбишак;

Вам треба б перше придивитись,

Який то єсть Еней козак!

Під Троєю він дався знати

Нам всім, як взявся ратовати

Богів домашніх і рідню.

Він батька спас в злу саму пору,

На плечах зніс на їду-гору,

Сього не майте за бридню.

 

99 Против Енея не храбруйте,

Для нас здається він святим;

І так Латину розтолкуйте,

Щоб лучше помирився з ним.

Гай! гай! де діти єсть такії,

Щоб кудрі батькови сідиї

Найвище ставили всього?

Не ворог я царю Латину,

Но чту Анхизову дитину

І не піду против його.

 

100 Прощайте, доміні латинці!

Поклон мій вашому царю;

Возьміть назад свої гостинці,

Одправте їх к багатирю

Енею і просіть покою”.

Венул утерся тут рукою

І річі сій зробив кінець.

Збентежила ся річ Латина,

Здавалось, близька зла година;

На лисині трусивсь вінець.

 

101 Латин од думки схаменувся,

Олимпським трохи помоливсь;

Наморщивсь, сентябрьом надувся

І смутно на вельмож дививсь.

“А що? — сказав, — чи поживились?

От з Діомидом ви носились,

А він вам фигу показав;

Заздалегідь було змовлятись,

Як з пан-Енеєм управлятись,

Поки лапок не розіклав.

 

102 Тепер не приберу більш глузду,

Як тут сих поселить прочан;

Землі шматок єсть не під нужду,

То їм з угоддями оддам.

Оддам нив'я і сінокоси,

І риболовні тибрські коси,

То буде нам Еней сусід;

Коли ж не схоче він остаться,

То все ж ізбавимся од бід.

 

103 А щоб з Енеєм лад зробити,

Пошлю послів десятків п'ять;

І мушу дари одрядити,

Диковинки коли б достать:

Павидла.сала, осятрини,

Шалевий пояс і люстрини,

Щоб к празнику пошив каптан,

Сап'янці із Торжка новенькі,

Мальованиї потибеньки.

А нуте! як здається вам?”

 

104 Дрансес був дивний говоруха

І Турнові був враг лихий,

Встає, ус гладить, в носі чуха,

Дає одвіт царю такий:

“Латине світлий, знаменитий,

Твоїми мед устами пити!

Всяк тягне в серці за тебе;

Но одізватися не сміють,

Сидять, мовчать, сопуть, потіють

І всяк мізкує про себе.

 

105 Нехай же та личина люта,

Що нас впровадила в війну

І ганьбою до всіх надута,

Походить більш на сатану!

Що скілько болі причинила,

Що скілько люду погубила,

А в смутний час навтікача!

Нехай лиш Турн, що верховодить

І всіх панів за кирпи водить,

З Енеєм порівня плеча.

 

106 Нехай оставить нас в свободі,

Нехай царівні дасть покой;

Нехай живе в своїй господі,

А щоб в Латію ні ногой.

А ти, Латине, всіх благійший,

Придбав Енею дар смачнійший:

Йому Лавинію оддай.

Сим сватовством нам мир даруєш

І царства рани уратуєш;

Дочці ж з Енеєм буде рай.

 

107 Тебе ж прошу я, пане Турне!

Покинь к Лавинії любов

І проясни чоло нахмурне,

Щади латинську нашу кров.

Еней тебе лиш визиває,

А нас, латинців, не займає,

Іди з троянцем потягайсь!

Коли ти храбрий не словами,

Так докажи нам те ділами,

Побить Енея постарайсь”.

 

108 Од річі сей Турн роз'ярився,

Як втопленик, посинів ввесь;

Дрижали губи, сам дрочився,

Зубами клацав, мовби пес,

Сказав: “О, стара пустомеля!

Яхидств і каверз всіх оселя!

І ти тхором мене зовеш!

І небилиці вимишляєш,

Народ лукаво ввесь лякаєш,

На мене ж чортзна-що плетеш.

 

109 Що буцім хочу я одтяти

Головку лисую твою;

Та згинь! — не хочу покаляти

Честь багатирськую свою.

А ти, Латине милостивий,

Коли такий став полохливий,

Що і за царством байдуже?

Так лізьте ж до Енея раком,

Плазуйте перед сим трояком,

Він мир вам славний устриже.

 

110 Коли ж до мира я поміха,

Коли Еней мене бажа

І смерть моя вам єсть потіха;

Моя душа не єсть чужа

Од храбрости і од надії,

Іду, де ждуть мене злодії,

Іду і б'юся з втікачем!

Нехай хоть стане він Бовою,

Не наляка мене собою,

Поміряюсь з його плечем”.

 

111 Коли в конгресі так тягались,

Енеи к Лавренту підступав;

На штурм троянці шиковались,

До бою всякий аж дрижав.

Латин таку почув новинку,

Злякавсь, пустив із рота слинку,

І вся здригнула старшина.

“От вам і мир”, — сказав Турн лютий

І, не терявши ні минути,

Пред військом опинивсь, як на!

 

112 Оп'ять настав гармидер, лихо;

Народ, як черв, заворушивсь.

То всі кричать, то шепчуть тихо,

Хто лаявся, а хто моливсь.

Оп'ять війна і різанина,

Оп'ять біда гне в сук Латина,

Сердешний каявсь од душі,

Що тестем не зробивсь Енею,

І послі б з мирною душею

Лигав потапці і книші.

 

113 Турн миттю нарядився в збрую,

Летить, щоб потрошить троян;

І роз'ярив дружину злую

Побить Енеєвих прочан.

Прискочив перше до Камилли,

Як огир добрий до кобили,

І став їй зараз толковать:

Куди їй з військом напирати;

Мессап же мусить підкрепляти

Цариці сей прокляту рать.

 

114 Розпорядивши, Турн, як треба,

Махнув, засаду щоб зробить,

На гору, що торкалась неба,

І щоб фригійців окружить.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2