Іван Котляревський - Енеїда (сторінка 7)

Що вже троянці на човнах,

К Нептуну на поклон побігла,

Щоб не втопив їх у волнах.

Поїхала в своїм ридвані,

Мов сотника якого пані,

Баскими конями, як звір.

Із кінними проводниками,

З трьома назаді козаками,

А коні правив машталір.

 

70 Була на йому біла свита

Із шаповальського сукна,

Тясомкою кругом обшита,

Сім кіп стоялася вона.

Набакир шапочка стриміла,

Далеко дуже червоніла,

В руках же довгий був батіг;

Ім грімко ляскав він із лиха,

Скакали коні без оддиха;

Ридван, мов вихор в полі, біг.

 

71 Приїхала, загримотіла,

Кобиляча мов голова;

К Нептуну в хату і влетіла

Так, як із вирію сова;

І не сказавши ні півслова,

Нехай, каже, твоя здорова

Бува, Нептуне, голова!

Як навіжена, прискакала,

Нептуна в губи цілувала,

Говорячи такі слова:

 

72 “Коли, Нептун, мені ти дядько,

А я племінниця тобі,

Та ти ж мені хрещений батько,

Спасибі зароби собі.

Моєму поможи Енею,

Щоб він з ватагою своєю

Щасливо їздив по воді;

Уже і так пополякали,

Насилу баби одшептали,

Попався в зуби був біді”.

 

73 Нептун, моргнувши, засміявся;

Венеру сісти попросив

І після неї облизався,

Сивухи чарочку налив;

І так її почастовавши,

Чого просила, обіщавши,

І зараз з нею попрощавсь.

Повіяв вітр з руки Енею,

Простивсь сердешненький з землею,

Як стрілочка, по морю мчавсь.

 

74 Поромщик їх щонайглавніший

З Енеєм їздив всякий раз,

Його слуга був найвірніший —

По-нашому він звавсь Тарас.

Сей, сидя на кормі, хитався,

По саме нільзя нахлистався

Горілочки, коли прощавсь.

Еней велів його прийняти,

Щоб не пустивсь на дно ниряти

І в лучшім місці би проспавсь.

 

75 Но видно, що пану Тарасу

Написано так на роду,

Щоб тілько до сього він часу

Терпів на світі сім біду.

Бо, розхитавшись, бризнув в воду,

Нирнув — і, не спитавши броду,

Наввиринки пішла душа.

Еней хотів, щоб окошилась

Біда і більш не продовжилась,

Щоб не пропали всі з коша.

 

 

Частина третя

 

1 Еней-сподар, посумовавши,

Насилу трохи вгамовавсь;

Поплакавши і поридавши,

Сивушкою почастовавсь;

Но все-таки його мутило

І коло серденька крутило,

Небіжчик часто щось вздихав;

Він моря так уже боявся,

Що на богів не покладався

І батькові не довіряв.

 

2 А вітри ззаду все трубили

В потилицю його човнам,

Що мчалися зо всеї сили

По чорним пінявим водам.

Гребці і весла положили,

Та сидя люлечки курили

І кургикали пісеньок:

Козацьких, гарних, запорозьких,

А які знали, то московських

Вигадовали бриденьок.

 

3 Про Сагайдачного співали,

Либонь співали і про С і ч,

Як в пікінери набирали,

Я к мандровав козак всю ніч;

Полтавську славили Шведчину,

І неня як свою дитину

З двора провадила в поход;

Як під Бендер'ю воювали,

Без галушок як помирали,

Колись як був голодний год.

 

4 Не так то діється все хутко,

Як швидко кажуть нам казок;

Еней наш плив хоть дуже прудко,

Та вже ж він плавав не деньок;

Довгенько по морю щось шлялись

І сами о світі не знались,

Не знав троянець ні один,

Куди, про що і як швендюють,

Куди се так вони мандрують,

Куди їх мчить Анхизів син.

 

5 От так поплававши немало

І поблудивши по морям,

Як ось і землю видно стало,

Побачили кінець бідам!

До берега якраз пристали,

На землю з човнів повставали

І стали тута оддихать.

Ся Кумською земелька звалась,

Вона троянцям сподобалась,

Далось і їй троянців знать.

 

6 Розгардіяш настав троянцям,

Оп'ять забули горювать;

Буває щастя скрізь поганцям,

А добрий мусить пропадать.

І тут вони не шановались,

А зараз всі і потаскались,

Чого хотілося шукать:

Якому — меду та горілки,

Якому — молодиці, дівки,

Оскому щоб з зубів зігнать.

 

7 Були бурлаки сі моторні,

Тут познакомились той час,

З диявола швидкі, проворні,

Підпустять москаля якраз.

Зо всіми миттю побратались,

Посватались і покумались,

Мов зроду тутечка жили;

Хто мав к чому яку кебету,

Такого той шукав бенькету,

Всі веремію підняли.

 

8 Де досвітки, де вечорниці,

Або весілля де було,

Дівчата де і молодиці,

Кому родини надало,

То тут троянці і вродились;

І лиш гляди, то й заходились

Коло жінок там ворожить,

І, чоловіків підпоївши,

Жінок, куди хто знав, повівши,

Давай по чарці з ними пить.

 

9 Які ж були до карт охочі,

То не сиділи дурно тут;

Гуляли часто до півночі

В ніска, в пари, у лави, в жгут,

У памфиля, в візка і в кепа,

Кому ж із них була дотепа,

То в гроші грали всім листів.

Тут всі по волі забавлялись,

Пили, іграли, женихались.

Ніхто без діла не сидів.

 

10 Енеи один не веселився,

Йому немиле все було;

Йому Плутон та батько снився,

І пекло в голову ввійшло.

Оставивши своїх гуляти,

Пішов скрізь по полям шукати,

Щоб хто дорогу показав:

Куди до пекла мандровати,

Щоб розізнати, розпитати,

Бо в пекло стежки він не знав.

 

11 Ішов, ішов, аж з русих кудрів

В три ряди капав піт на ніс,

Як ось забачив щось і уздрів,

Густий пройшовши дуже ліс.

На ніжці курячій стояла

То хатка дуже обветшала,

І вся вертілася кругом;

Він, до тії прийшовши хати,

Хазяїна став викликати,

Прищурившися під вікном.

 

12 Еней стояв і дожидався,

Щоб вийшов з хати хто-небудь,

У двері стукав, добувався,

Хотів був хатку з ніжки спхнуть.

Як вийшла бабище старая,

Крива, горбатая, сухая,

Запліснявіла вся в шрамах;

Сіда, ряба, беззуба, коса,

Розхристана, простоволоса,

І як в намисті, вся в жовнах.

 

13 Еней, таку уздрівши цяцю,

Не знав із ляку де стояв;

І думав, що свою всю працю

Навіки тута потеряв.

Як ось до його підступила

Яга ся і заговорила,

Роззявивши свої уста:

“Гай, гай же, слихом послихати,

Анхизенка у віч видати,

А як забрів ти в сі міста?

 

14 Давно тебе я дожидаю

І думала, що вже пропав;

Я все дивлюсь та визираю,

Аж ось коли ти причвалав.

Мені вже розказали з неба,

Чого тобі пильненько треба, —

Отець твій був у мене тут”.

Еней сьому подивовався

І баби сучої спитався:

Як відьму злую сю зовуть.

 

15 “Я Кумськая зовусь Сивилла,

Ясного Феба попадя,

При його храмі посіділа,

Давно живу на світі я!

При Шведчині я дівовала,

А татарва як набігала,

То вже я замужем була;

І першу сарану зазнаю;

Коли ж був трус, як ізгадаю,

То вся здригнусь, мовби мала.

 

16 На світі всячину я знаю,

Хоть нікуди і не хожу,

І людям в нужді помагаю,

І їм на звіздах ворожу:

Кому чи трясцю одігнати,

Од заушниць чи пошептати,

Або і волос ізігнать;

Шепчу — уроки проганяю,

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.djvu
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.docx
Скачать этот файл (Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2)Ivan_kotlyarevskiy_eneida.fb2