Микола Куліш - Патетична соната (сторінка 11)

    Марина. Це од ге­роя! На­ше гас­ло; "Люльку за­па­ле­но!" Люльку контр­повс­тан­ня. Сьогодні! (Бур­х­ли­во грає кілька фраг­ментів з " Па­те­тич­ної"). Цо­ки-цо­ки, цок-цок. Чуєш, та­ток? Мої ву­са, чуєте? Си­венький чу­бок? Як мчать наші ли­царі з око­лишніх ху­торів?… Ми на­по­го­тові. (Встає ще в більшо­му ек­с­тазі). Ом­фа­лос! Ом­фа­лос! Люльку за­па­ле­ної (Аж зак­руж­ля­ла). Дми те­пер, північний, - не зга­сиш. Ще більше розд­му­хаєш - дуй. Щоб іскри летіли! (Уда­ри­ла по клавішах). Ом­фа­лос! За­па­люй­те ж ваші люльки, щоб дим ішов че­рез усі сте­пи ви­хо­ром до не­ба! Куріте, аж по­ки все не­бо за­ку­ри­те, аж по­ки не пош­ле до вас Бог ан­го­ла спи­та­ти, як у тій казці: "Чо­го ти хо­чеш, ро­де ко­зацький, що ку­риш і ку­риш". Своєї дер­жа­ви я хо­чу (розбігли­ся ко­си по спині) під пра­по­ром ось!… (Ви­нес­ла за­хо­ва­но­го пра­по­ра. Роз­гор­ну­ла в ру­ках). Під цим!…

    Ступай (за­хоп­ле­ний од пра­по­ра). Ко­ли це ти ви­ши­ла?

    

    Стукіт у двері.

    

    Марина (скла­дає пра­по­ра. Спокійно). Мож­на!

    

4

    

    Зінька з пра­по­ром:

    - Вибачте! Чи не­має у вас ча­сом та­кої за­по­лочі? Не вис­та­чи­ло тро­шеч­ки - на ос­тан­ню бук­ву. (Роз­гор­тає пра­по­ра). Як­що є, то до­по­можіть, по­зич­те чи дай­те! (Огля­дає Ма­ри­ну).

    Ступай. Гм… На­пи­са­но по-українсько­му. (Чи­тає). "Про­ле­тарі усіх країн, єднай­те­ся!" Серп і мо­ло­ток. "УСРР". Що та­ке "УСРР"?…

    Зінька. Ук­раїнська Соціалістич­на Ра­дянська Рес­публіка. Це, ка­жуть, наш та­кий но­вий дер­жав­ний герб…

    Ступай. Гм… Ко­му пра­пор?

    Зінька. Рев­ко­мові. За го­ди­ну му­шу скінчи­ти.

    Ступай (ще раз чи­тає). Гм… Без жод­ної по­мил­ки. (Ще раз про­чи­тав, по­ди­вивсь на Ма­ри­ну).

    Марина. Не­ма.

    Зінька (огля­дає Ма­ри­ну). Я ду­ма­ла, у вас очі сині, аж во­ни бла­китні! Вам, пев­но, жов­те до ли­ця?

    Марина. А у вас, я ду­ма­ла, карі, аж во­ни чо­гось чер­воні!

    Зінька. Тре­тю ніч не сплю, от і за­чер­воніли. Тре­тя ніч, як ви­ши­ваю. А мо­же, це од пра­по­ра, од чер­во­но­го, як і в вас он од бла­кит­но­го. (Ви­хо­дить).

    Ступай (по па­узі). А мо­же, є?

    Марина. Що?

    Ступай. Та та­кая за­по­лоч у нас?

    Марина. Ти комік, та­ту. Поїхав би ти на хутір, ніж тут плу­та­ти­ся. (Йде в дру­гу кімна­ту).

    

5

    

    На схо­дах я (іду в рев­ком). Повз ме­не про­хо­дить 3інька. Із две­рей ви­хо­дить Ма­ри­на. На од­ну мить ми спи­няємось, ски­даємось очи­ма і роз­хо­ди­мо­ся.

    

    Зінька. Мрія? Я ду­ма­ла яка? А во­на в пан­та­ло­нах і в юбці, як і вся­ка. Доб­ри­день, сусіде!

    Я (не ро­зуміючи Зіньчи­но­го вис­ло­ву). Доб­ри­день!

    

6

    

    Ступай сам:

    - І це пра­пор (на Ма­ри­нин), та й то ж пра­порі Я вже ду­маю, чи не зап­ро­по­ну­ва­ти та­ке: на жов­то-бла­кит­но­му - "Хай жи­ве ра­дянська", хай уже бу­де й соціалістич­на, аби тільки ук­раїнська рес­публіка. Або ж так: на чер­во­но­му дві стьожеч­ки вши­ти: жов­ту й бла­кит­ну… (Ду­має).

    

7

    

    Уявіть і рев­ком у квар­тирі Пе­роцьких. В залі не­мов біву­ак: лю­ди в ши­не­лях, з руш­ни­ця­ми й без, який­сь чер­во­ног­вардієць спить. Тут же чер­га про­си­телів. На схо­дах нев­пин­ний рух різно­манітно­го лю­ду. Прий­має чер­го­вий член рев­ко­му Га­мар. Він біля те­ле­фо­ну.

    Біля йо­го я й Лу­ка за­но­то­вуємо ди­рек­ти­ви.

    Позад йо­го на дра­бині робітник про­во­дить те­ле­фон. За простінком біля ко­му­та­то­ра на та­бу­реті Ов­рам.

    

    Гамар (у те­ле­фон). За­раз! Іду! (До Лу­ки). Щось чуд­но. Ме­не не­гай­но вик­ли­кає Слобідський рев­ком. Чо­го - не ка­же. Якась на­гальна спра­ва. Те­ле­фо­ном, ка­же, не мож­на. Ти про­вадь прий­ом за ме­не, а я поїду… (На хо­ду, зби­ра­ючись). Вол­рев­ко­мам ди­рек­тив­ну те­лег­ра­му: "Пер­ше - це як мож­на більш посіяти пше­ниці". (Ши­ро­ким ру­хом). Степ!

    Лука. Насіння?

    Оврамів го­лос. Ко­му­та­тор рев­ко­му…

    Гамар. По ху­то­рах у ямах. (Ко­луп­нув ру­кою і вибіг).

    Голос з две­рей. Скажіть, будь лас­ка, де тут більшо­вицьке дви­женіє поміщається?

    Оврам (ко­мусь у те­ле­фон). Тут. Ви в якій справі?

    Голоси (ду­ма­ючи, що то до них, теж підно­сять тон). Та в якій же!… Хо­ди­мо по землі, а самі без землі.

    Оврамів го­лос. Спо­лу­чаю!

    Лука (го­ло­сом аж до две­рей­). Ви­ходьте на­пе­ред, хто там без землі. (До ме­не). На­пи­ши: "Дру­ге - зор­ганізу­ва­ти бідно­ту. Ку­ла­кам ска­за­ти, що їхні ха­ти та дво­ри­ща на ямах дов­го не вис­то­ять. Третє…" (До робітни­ка). Па­па­шо! Не там і не так. Кри­во ве­деш провід! (До ме­не). "Третє: по той бік Дніпра є пок­ла­ди тор­фу…" Хто там хро­пить?

    Голоси. То­ва­ри­шу, чуєш? Ре­во­люцію прос­пиш.

    Лука (вже на столі). То­ва­риші! Рев­ком - це що? Рев­ком - це не спальня і навіть не станція, де мож­на ку­ня­ти. Рев­ком - це па­ро­воз, пом­ни! І ко­ли ми…

    Нові го­ло­си з две­рей. То­ва­ри­шу Лу­ка! Вит­ру­си­ли зброю: сім руш­ниць і три на­га­ни. Ку­ди їх?

    Лука. У воєнко­мат!

    Голос. Ки­ли­ми, білиз­ну од­ко­па­ли…

    Лука. У соц­зап!

    Голос. Де­сять штук кор­сетів.

    Лука. За­ко­пай­те! (До ме­не). Тобі тре­ба шко­ли ог­ля­ну­ти. Ме­та - ре­монт… (На робітни­ка). Та не так, па­па­шо! Ось дай-но я! (Ви­ла­зить на дра­би­ну, звич­но й аку­рат­но кінчає про­вод­ку).

    Оврамів го­лос. Ко­му­та­тор. Що?… Яка ка­ва­лерія? То ви спи­те і по вас пли­га­ють бло­хи…

    Лука (зла­зить. До ме­не). "Дру­ге - це бук­варів ук­раїнських над­ру­ку­ва­ти. З бук­ва­ря поч­нем". (Щось собі но­тує). Хто там по зем­лю? (Но­тує. До ме­не). Ба і ще про вчи­телів… (До две­рей­). Підходьте. (Но­тує й ди­виться на го­дин­ни­ка ра­зом).

    Оврам (зовсім іншим го­ло­сом). В на­шив­ках?… Хви­лин­ку!…

    Лука (до ме­не). "Тре­ба зібра­ти відо­мості, скільки учи­телів, що зна­ють ук­раїнську мо­ву…" (До чер­ги). Хто пер­ший на черзі?

    

    Раптом три­вож­ний, за­па­ле­ний го­лос у две­рях:

    - Товариші! На го­род нас­ко­чи­ла якась бан­да! Ка­ва­лерія! В на­шив­ках!…

    

    І не­мов на до­каз цьому десь роз­ло­жис­те б'є гар­ма­та. Тріщить те­ле­фон. Па­уза і ти­ша.

    

    Лука. Пер­шою на черзі знов ста­ла хто? Здається, бур­жу­азія.

    Голос Ов­рамів. Спо­лу­чаю.

    

    Тріщить те­ле­фон.

    

    Лука (бе­ре труб­ку). Га­ма­ря не­ма. Ви ж йо­го вик­ли­ка­ли. Як не кли­ка­ли?… (Аж хит­нув­ся). Не вда­вай­тесь у паніку! Що?… У мо­нас­тирі дзво­нять?… Що?… Ка­ва­лерія? Спиніть! За­раз ви­си­лаю з рев­ко­му загін! (До две­рей­). Од­ко­па­ну зброю од­нес­ли чи ще?

    Голос. Ще.

    Лука. За­нось сю­ди! (Ви­ла­зить на стіл. До чер­ги, до всіх). То­ва­риші! Як чуєте, що? Пер­шою на черзі ста­ла бур­жу­азія. Во­на си­лою вдер­ла­ся. Во­на хо­че що?… Ще раз зас­ту­пи­ти нам до­ро­гу до соціалізму. Хто хо­че бо­ро­ни­ти своє місце в черзі по зем­лю, по хліб, по ма­ши­ни, по бук­варі, по культу­ру - ста­но­вись у чер­гу по що?… По зброю! Хто пер­ший - підходь!

    

    Хтось підхо­дить пер­ший. За ним хо­чу ста­ти я, але ме­не од­тис­кує якась ши­не­ля. Я даю їй місце, потім дру­го­му, третьому. На­решті, після п'ято­го, я ха­па­юсь за руш­ни­цю - дех­то стає не­охо­че. Дех­то тікає, од­вер­то або крадь­ко­ма.

    

    Лука. Ста­но­вись!

    

    Ми ши­куємось.

    

    Оврам. Ста­но­вись, хто має но­ги, хто ж не має - лізь!

    Лука. Те­ле­фон?

    Оврам. Не пра­цює.

    Лука. Зна­чить, біля йо­го хтось пра­цює. То­ва­риші! Май на увазі що? Наш фронт на всі чо­ти­ри сто­ро­ни. Во­рог на кла­со­вих по­зиціях, себ­то де? Скрізь. Нап­ря­мок наш - соціалізм, візьми втям­ки! Ре­во­люційним кро­ком…

    

    Ми йдем за Лу­кою, схо­да­ми, на ву­ли­цю.

    

8

    

    Ступай сам:

    - Дак втретє ж і те­пер вос­таннє. Чуєш, Та­ра­се? Вос­таннє. Яка ж во­на бу­де?

    

    Другий гар­мат­ний вистріл.

    

    (Ступай у роз­пачі). От не да­дуть, не да­дуть до­во­ро­жи­ти. (Роз­гор­тає книж­ку, чи­тає). "По­хо­вай­те та вста­вай­те!" (Біжить без шап­ки, підняв­ши щи­том книж­ку).

    

9

    

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx)Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2)Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2