Микола Куліш - Патетична соната (сторінка 10)

    Зінька. А що мені твій про­ле­тарський дасть? Спус­ка­ти­ме шта­ни, як і той.

    Судьба. Не в шта­нях тут діло.

    Зінька. То чо­го й прий­шов?

    Судьба. Ба­чи­ла но­ги? Ви­да­ла? На­шо­го бра­та утк­ну­ли в зем­лю, як не­до­ку­рок який­сь! І от на - упіймав ге­не­ра­ла, а він утік. Ге­не­ральний во­рог утік. (Сідає і до­са­дує).

    Зінька (дає Жор­жи­кові плит­ку шо­ко­ла­ду). Ти про­сив шо­ко­ла­ду?

    Судьба. Го­лов­не ж - од Судьби утік.

    Зінька. На, бе­ри си­на!

    Одноокий (рух, об­ди­вив­ся). Юной ще. Де твій батько?

    Жоржик. Не знаю.

    Одноокий. А батько зна, де ти?

    Жоржик. Не знає.

    Одноокий. Теж ска­жу вам - воспітаніє ще й по­ве­деніє! А мені клопіт: при­ду­май те­пер дис­циплінар­не по­ка­ран­ня… (За­мис­люється).

    

32

    

    Окремо кож­ний. Сту­пай і Пе­роцький хо­дять по кімнатці. З две­рей дру­гої кімна­ти впа­ла тінь. Ма­ри­на си­дить. Тінь Анд­ре нес­покійно хо­дить. Хо­дять сли­ве навш­пиньках.

    

    Ступай і ста­рий Пе­роць­кий по­волі збли­жа­ються. Шепіт:

    - От що на­ро­би­ла ва­ша австрійська ідея якоїсь ав­то­ном­ної Ук­раїни.

    - Це наслідок ва­шої єди­ної!…

    - Самостійної!…

    - Неподільної!…

    Зійшлись. От-от зчеп­ляться. Але десь брязкіт зброї (то Судьба ве­де Жор­жи­ка), і во­ни з пальця­ми на гу­бах: "Цс-с-с", - роз­хо­дяться. Знов схо­дяться і знов роз­хо­дяться.

    

    Тоді Пе­роць­кий без­си­ло підхо­дить до вікна, одс­ло­няє тро­хи ки­лим і рап­том, не­мов по­ра­не­ний хо­лод­ним виб­лис­ком місяч­них ша­бель, глу­хо кри­чить:

    - Жоржика ку­дись повів той… Судьба!… Бо­же мій! Анд­ре!… Ну?… Тоді я побіжу!… (Біжить по схо­дах вниз, ма­ши­нально ко­ман­дує). На мес­те!… Стой!…

    Андре підхо­дить до вікна і рап­том за­ту­ляє до­ло­нею очі. Відхо­дить. Підхо­дить Ма­ри­на. Ди­виться. До Ан­д­ре:

    - Рубайте шаб­лею ко­лишнє. Цим ра­зом вас за­ру­ба­ють, як ко­лишнє. Вас і нас. По­мил­ка бу­ла, що ви на Ук­раїні ро­би­ли "руськоє двіженіє", її тре­ба вип­ра­ви­ти!

    Андре. Що там?… За вікном?

    Марина. Більшо­виць­ка ре­во­люція. Тре­ба вип­ра­ви­ти! Не­гай­но їдьте на око­лишні ху­то­ри. Там лю­ди є і зброя. Я за­раз на­пи­шу лис­та…

    Андре. Що з ни­ми?

    Марина. З ни­ми? (Гля­нув­ши у вікно, стає як уко­па­на. Стоїть як ста­туя, що в страш­но­му нап­ру­женні жде смер­тельно­го уда­ру).

    

    Заклякнув Анд­ре. Ждуть на залп.

    

    (Нарешті Ма­ри­на здриг­ну­лась). Руш­ни­цю до но­ги! Повів далі… (Пи­ше). "Марш­рут: Чор­но­ярські ху­то­ри - бра­там Зак­ру­тен­кам, Бу­гаївка - Дмит­рові Ко­пиці. З до­ру­чен­ня коміте­ту зо­ло­тої бу­ла­ви по­си­лаю кор­не­та Пе­роцько­го…"

    Андре. Киньмо кра­ще цю бу­ла­ву, Маrіnе! Киньмо все і справді на хутір десь уд­вох, у зе­ле­ний за­ти­шок…

    Марина (пи­ше). "…кор­не­та Пе­роцько­го. До­по­можіть не­гай­но зібра­ти повс­танські за­го­ни, оруж­но і кінно…"

    Андре. Чи не є все це моя лю­бов­на по­мил­ка?

    Марина (до­пи­сує). "Член коміте­ту Чай­ка". (До Ан­д­ре). Гас­ло: "Люльку за­па­ле­но". Все. Ідіть!

    

V

    

1

    

    Іще уявіть, мої друзі: пов­на ву­ли­ця цвіту акацій. Не прог­ля­неш. На ґанку в Пе­роцьких пра­пор рев­ко­му па­рус­ком чер­во­ним по­вис. Сон­це. Штиль. Нас­тя ви­ши­ває зо­ло­том пра­по­ра.

    Поряд співає Зінька:

    

    На бе­ре­гу сідіт дєвіца,

    Она шол­ка­ми шйот пла­ток.

    

    До них збігає Лу­ка:

    - Ну, як ваш пра­пор?

    Настя. По­ди­ви­ся. (Роз­гор­тає).

    Лука. Та він уже го­то­вий?

    Настя. Ще трош­ки. За го­ди­ну скінчу.

    Лука (лю­бується, чи­тає). "Про­ле­тарі усіх країн, єднай­те­ся!" Серп та мо­лот, як ви­литі. "УвСе­РеР" - Ук­раїнська Соціалістич­на Ра­дянська Рес­публіка. (За­хоп­ле­но). Га? Ви­бо­ро­ли! Вий­шло! Гап­туємоі… (Аж пішов у та­нець).

    

    Гоп чу­ки-чу­ки-чу­ки,

    Подивіться, бур­жуй­чи­ки!…

    

    Подивися, увесь світе, і май на увазі, що всього те­бе ви­гап­туємо ота­ки­ми рес­публіка­ми. Жаль, не­ма Ілька те­пер, щоб теж по­ди­вив­ся, як під "Про­ле­таріями всіх країн, єднай­те­ся!" ви­хо­дить "УеСе­РеР"! А то він теж був плу­тав­ся між яко­юсь лю­бов'ю та мрією. (До Зіньки). Ну, як вам жи­веться, то­ва­риш­ко Зіно?

    Зінька. Да­ли б ви мені якусь ро­бо­ту.

    Лука. Да­мо! Те­пер ро­бо­та бу­де. То й не бу­ло за пер­шо­го ета­пу ре­во­люції, ко­ли йшли бої та руй­ну­ван­ня! А от за дру­го­го бу­де! Нап­рик­лад, те­пер: ко­ли бу­дується но­ве жит­тя, то я ду­маю, що й про лю­бов мож­на бу­де по­ду­ма­ти.». Бо лю­бов - це не роз­ва­га та й не мрія, як це в Ілька, а теж функція, от! (По­ка­зав ру­кою, аж м'язи вип­ну­ли­ся). Функція!… (Рап­том ру­ка роз­ги­нається). Стри­вай­те! За­раз засідан­ня рев­ко­му, і мені тре­ба до­повісти про но­вий роз­поділ функцій у моїх підсекціях… Так ска­за­ти, що пра­пор за го­ди­ну бу­де?… Я забіжу, і тоді вже що?… За го­ди­ну я бу­ду. (Біжить).

    Зінька. Заждіть на хви­ли­ноч­ку!… Ви ска­за­ли, що в Ілька лю­бов - як мрія. Яка це мрія?

    Лука. Тільки й то­го, що грає на піянінах, а він зро­бив з неї мрію.

    Зінька. Так це та, що грає? Ви її ба­чи­ли збли­зу ко­ли?

    Лука. Ні! Я ще забіжу! (Біжить).

    Зінька. Тре­ба бу­де по­ди­ви­ти­ся на цю мрію…

    

    На бе­ре­гу сідіт дєвіца…

    

2

    

    Марина при­па­ла до вікна. Сту­пай ниш­ком од неї во­ро­жить на Єван­гелії.

    

    Марина (схвиль­ова­но). На хви­лин­ку, та­ток! Сю­ди! До вікна! По той бік прой­шов муж­чи­на, здається, з люлькою. Ти постій і по­ди­вись, чи не по­вер­неться він? А я побіжу до вікна в сто­ло­ву. Там кра­ще вид­но… (Вибігла).

    Ступай (пос­то­яв­ши тро­хи біля вікна, одійшов). Ви­га­да­ла гра­тись у Нат Пінкер­то­на… Ну, а я по­во­ро­жу ще раз, те­пер уже вос­таннє. На єван­гелію. Ні! Ко­ли вже вос­таннє, то на "Коб­зарі". Що бу­де, те й бу­де. Вос­таннє, Іва­не! (Дістав­ши "Коб­за­ря", вий­має всі стрічки-зак­лад­ки, бла­китні все та жовті. Кла­де книж­ку на стіл. Тоді вро­чис­тий і су­во­рий, кла­де на книж­ку три пальці. Пи­тає). Бу­де чи не бу­де Ук­раїна?

    Марина (ви­гуль­к­ну­ла з две­рей­). Ти ди­виш­ся, тат­ку?

    Ступай. Див­лю­ся! (По па­узі, сам собі). Пер­ший стов­бик, трид­цять третій ря­док. (Роз­гор­тає книж­ку, од­шу­кує місце). "Не вер­нуться за­по­рожці, не вста­нуть гетьма­ни, не пок­ри­ють Ук­раїну чер­воні жу­па­ни…" (Гірко хи­та­ючи го­ло­вою). Цо­ки-цо­ки, цок-цок. Нев­же ж по­ми­лив­ся? Нев­же й справді трю­хи-трю­хи - тіка­ють ста­ренькі з ко­за­чо­го сте­пу, за обрій на безвік за­хо­дять? По­хи­ли­ли спи­си, як хрес­ти? Ні! Ще раз - і те­пер вос­таннє! Дру­гий стов­бик, сьомий ря­док.

    Марина. Ди­ви­ся, тат­ку! Здається, він?…

    Ступай. А не за­ва­жай мені, Ма­рин­ко! (Роз­гор­тає й ви­чи­тує). "Зги­неш, зги­неш, Ук­раїно, не ста­не й зна­ку на землі…" (Містич­ний жах). Дак втретє ж - і те­пер уже вос­таннє. Бу­де чи не бу­де?…

    

3

    

    Марина (з по­ро­га дру­гої кімна­ти. Збуд­же­но). Бу­де!

    Ступай (сер­дить­ся). Не жар­туй!

    Марина. Бу­де, мій си­венький во­рож­би­те!

    Ступай. А ти що - в Піфію обер­ну­лась, чи що?

    Марина. Ко­ли хо­чеш, то так. Старі ав­то­ри пе­ре­ка­зу­ють, що спо­чат­ку Піфія - це бу­ла прек­рас­на мо­ло­да дівчи­на. Во­на віщу­ва­ла в церкві на ка­мені Ом­фа­лос, що зна­чить - центр землі. На брамі був на­пис: "Пізнай се­бе". І я за­раз бу­ду віщу­ва­ти. Ом­фа­лос! Ук­раїнцю, спізнай са­мо­го се­бе! Бу­де! (Її справді охоп­лює якесь нез­ви­чай­не підне­сен­ня. До бать­ка). Підійди до вікна і стань! Тільки так стань, щоб з ву­лиці бу­ло не­помітно.

    Ступай. Навіщо все це?

    Марина (уда­ючи з се­бе Піфію). Пер­ше, що ти по­ба­чиш, ска­же тобі - бу­де чи не бу­де… По той бік, ди­ви­ся, стоїть біля тум­би муж­чи­на.

    Ступай (з гу­мо­ром). Ну й виб­ра­ла!

    Марина. Ди­ви­ся!… (Грає що є си­ли кілька акордів з "Па­те­тич­ної").

    Ступай. За­па­лив люльку й пішов. Ка­пе­лю­ха на по­ти­ли­цю на­су­нув - яка зне­ва­га! І це та­кий ге­рой ро­ма­ну?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx)Mikola_kulish_patetichna_sonata.docx
Скачать этот файл (Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2)Mikola_kulish_patetichna_sonata.fb2