Микола Хвильовий - Камо грядеши (сторінка 7)

Яке зворушливе єднання: революціонер Пилипенко і... вбога реакційна "Просвіта". Таке неприродне сполучення ми з'ясовуємо тим печальним фактам, що наш друг, працюючи кілька років в літературній організації, й досі не наважився вияснити для себе природу мистецтва.

Ми, звичайно, не будемо тупати на одному місці й знову писати абетку: хай тов. Пилипенко ще раз і уважніше перечитає нашу другу статтю. Ми підемо далі й поставимо ще деякі актуальні питання.

І от знову "ступаємо на слизьке й знову притягуємо Троцького":

- "коли мені чого соромно, так це не тому, що в мене в цих суперечках буде формальний збіг з тим чи іншим білогвардійцем, який розуміє мистецтво, а тому, що я примушений перед цим білогвардійцем виясняти партійному публіцистові, який обмірковує художність, перші літери абетки мистецтва".

Отже, й нам соромно! Їй-бо, соромно, тов. Пилипенко! Але вам, на жаль, як ми бачимо - байдуже: інакше б ви не нашпигали себе такими убійчими епітетами. Словом, ви вимагаєте від нас, щоб ми говорили з вами, як із печальником "сопливої" когорти.

Як цього не хотілось робити - вам навіть і на думку не спаде: друг ви нам, приятель і однопартієць до того. Та доведеться, мабуть, задоволити ваше бажання.

 

Отже, нарешті! Нарешті ми маємо можливість полемізувати з письменною людиною... і не з ким-небудь, а з самим богатирем Єрусланом Лазаревичем (і так називає себе наш шановний опонент) . Його так роздратував "орел-Хвильовий, який хіхіка з робітничо-селянської молоді", що він, не чекаючи відповіді, почав "жарить" двохстатейним дуплетом. Ну і що ж: піднімаємо рукавичку. Хай вплететься й наша квітка в його тріумфальне "шествіє".

Виступові тов. Пилипенка "олімпійці" гадають присвятити декілька розвідок.

А втім, да не подумає маестро, що такою честю ми шануємо його статті:

- справа йде про мистецький авторитет нашого літературного супротивника. Саме на цю фортецю "Олімп" і веде свого третю атаку.

Сьогоднішня баталія для нас і для всього радянського суспільства має величезне значення: обеззброївши хоч наполовину українського "теоретика" напостівської естетики, пролетарське мистецтво буде святкувати чималу перемогу на фронті літературно-історичних сутичок.

Отже, ми одверто заявляємо шановному гросмейстерові: його "оригінальні" вправи страждають на дешеві "словеса" і страшенно бідненький і бліденький зміст. Це гра на темних інстинктах - не більше. І тому ціна їй за п'ятибальною, як писали ми комусь, - 1 + (одиниця з плюсом) . До того ж бере нас великий сумнів, що ці статті призначено для письменних... Інакше ми б не розказали такої-от казочки:

- Де це було - невідомо. Та тільки зібралось "десять розумних", і ну читати листи з "Олімпу". Читали-читали - ніяк не вчитають. Що робити? Покликали Хвильового, а той їм і каже:

- Бачите, добродії "розумні", хочу я вам по щирості сказати: що ви "розумні", то кожне знає, а от що ви навпаки, - про це ще ніхто не чув. Тут дуже проста "пришта": в першому автор ставить питання "Європа чи "Просвіта", а в другому - виясняє, що таке мистецтво взагалі й пролетарське зокрема. Зрозуміли?

- Ні, - каже тов. Пилипенко, - мої "розумні" і тепер "не розпутають". Багато філософії, а вони хочуть, щоб життя було "не складне".

- Шкода, - каже Хвильовий. - Тоді, може, вони дещо второпають про ґатунки статей? Перший ґатунок - то теоретичний онанізм ("Праф."), другий - порожня демагогія (наша "Просвіта"), третій, нарешті, - живі думки в живому вбранні ("Олімп"). Цим, останнім, і представлено статті Хвильового.

- Самохвальство! - кричить маестро.

- Їй-бо, вгадали, - відповідаємо ми. - Як же себе не хвалити, коли наші опоненти не хочуть думати.

Наше "самохвальство й презирство" находять свого адресата не в особі молодої молоді, а в особі саме цих "десяти розумних", що вийшли з ледачої "Просвіти".

От де справжній адресат.

Але маестро уперто мовчить і робить дальші "наскоки".

- Навіщо це ви робите, - питають його. - Хіба вам не відомо, що Хвильовий тільки тоді вийшов із цитатами "іже во отцех марксистських", коли один із "енків" вкупі з "папашею" (тепер все це виясняється) почав посилатись на Леніна з "селянської бібліотеки"?

- Бачите, - каже Пилипенко, - моїм просвітянам у носі закрутило. Ну й... "мугу"!

Тиснемо вашу руку, маестро. Але що ж поробиш: ми так і писали, - "коли на те вже пішло", то нам не ліньки зазирнути і в десятки томів. Досить нас "пужати" "отцями марксистськими": ми їх самі вже трохи вчитаємо. Більше того: ми знаємо, чому ви виступаєте з голослівними твердженнями. Це ж із пролеткультівця Плетньова вам відомо, що Воронський залишив десь половину цитати з Бєлінського.

Але все це - маленькі дефекти в порівнянні з тими величезними ляпсусами, про які ми будемо зараз говорити. Тут ми перейдемо до основи своєї статті, щоби "не переливати з пустого в порожнє", як робить це тов. Єруслан Лазаревич (пробачте нас, друже, за ваш анекдот). Тут впаде перша крапля "води" на камінь мистецького авторитету нашого блискучого маестро.

 

ІІ

 

У своєму листі "Куди лізеш, сопливе" друг Пилипенко так пише:

- "Одну лише книгу совісно використав до кінця-краю тов. Хвильовий, це - "Искусство как познание жизни" А. Воронського. До цієї книги й надсилаю читачів, щоб не дивувались, де тої філософії набрався він, і пересвідчилися, що в нього добра пам'ять".

Справа, звичайно, не в тому, що "олімпієць набрався філософії" з однієї брошурки Воронського. Коли маестро хотів уразити, то йому це, на жаль, не вдалось. По-перше - Хвильовий ніколи не претендував на звання критика, ідеолога чи то лідера, а тим паче - філософа. По-друге - свої статті він називав абеткою, маючи, очевидно, на увазі, що вся їхня філософія складається з елементарних істин - ясних і давно відомих. Тільки нашому опонентові може все це здатися за філософію. Але з приводу цього ми, хоч із болем в серці, скажемо одверто й, рішуче:

- Тов. Пилипенкові треба негайно йти до мистецького лікнепу.

І справді: який безвідрадний факт! Як це так вийшло, що ідеолог і керівник письменницької організації досі не може вчитати Воронського, досі не знає, що таке воронщина. Невже-таки ця літературна течія не більше, як "самохвальство й презирство до "молодої" молоді"? Саме нерозуміння цієї воронщини й спровокувало нашого друга на "киви-морги", на "хі-хі-кання" і взагалі на весь його невдалий виступ.

Перш за все:

- Цілком справедливо думав наш опонент, що справжня воронщина не те ж саме, що - українська. Але, на жаль, це тільки інтуїтивне передчуття, бо аналізу цієі течії тов. Пилипенко ніколи не робив, інакше б він адресу нашої "рідненької" шукав у іншому місці.

Отже, два слова про українську ми скажемо далі. Але, виясняючи перше, ми примушені коротенько зупинитись на пореволюційному стані російської й нашої художньої літератури.

- Яка ж вона? Причому тут воронщина? - спитають нас. - Нарешті, яке це має відношення до мистецького авторитету непереможного маестро? Чи нема тут тієї самої демагогії, що нею одверто похваляється тов. Пилипенко?

Подивимось:

- Велика Жовтнева революція "перевернула" в галузі мистецтва не "старе розуміння літератури", як думає наш друг ("розуміння" це було завжди класовим), а ті будинки, що в них жили буржуазні прихвосні - Мережковські, Купріни, Буніни. І от в той час, коли Зінаїда Гіппіус і наші Черкасенки, "розуміючи по-старому", цебто по-нашому, по-класовому, хоч і не по-комуністичному, а по-кадетському - літературу, "метали" громи й блискавиці за кордоном, - в цей час мистецькі поля радянських республік спорожніли. Особливо це було помітно на ланах плодовитого російського мистецтва. Навіть таких оптимістів, як Горький, почав брати сумнів. Жодного імені, жодної книжки.

Але під таким враженням суспільство не довго було. Вже з 18-го року з нетрів села й міста упевненою ходою пішла "молода" молодь. Це були перші загони молодого мистецтва. Вони й мусили заповнити порожнє місце. Це були юнаки й юнки від плоті й крові того класу, який блискуче витримав перший іспит на роль історичного диктатора. Вони йшли з запаленими очима, з глибокою вірою в свою перемогу… і на цьому таємничому фронті.

Але, прийшовши туди, вони побачили: їм бракує зброї. У них не було широкої ерудиції, бо це були люди або зовсім без освіти, або з атестатом за "церковну школу". Отже, виявилось: або тікай із цього фронту, або загинь у нерівній боротьбі.

Саме тоді й прийшла їм на допомогу безсмертна "Просвіта" - всі ці вузьколобі ідеологи "напостівства", "октябризму" і т. д., і т. п.

Це були самоварники, аршинники, Пупишкіни й Мамочки з"Лілюлі", вся та бездарна, безперспективна, придуркувата міщанська напівінтелігенція, що мешкала по пролеткультах. І тільки потім пішов туди з непорозуміння Пилипенко, один (і одні) із тієї найкращої частини інтелігенції, яка в той час командувала червоними полками й дивізіями.

Але чого могли навчити молоду молодь Пупишкіни? Ми вже писали: нічого, бо вони й самі нічого не знали.

- Почекайте, - виправляє нас печальник, - а демагогія?

- Погоджуємось. І от почалась демагогія, а за нею пішла спекуляція, графоманія й т. д., і т. п. Так тяглося декілька років... поки прийшов "неп", а за ним виникли й "попутники", цебто революційно-націоналістична частина інтелігенції. Цебто, нарешті, справжні озброєні митці.

Пролеткульт затрубив тривогу. Але... було вже пізно.

Саме тоді й виступив Воронський зі своєю воронщиною, - відомий тепер критик, що ним лається тов. Єруслан Лазаревич. Це була мисль пролетарського мистецтва, яка пленталась позаду, а тому й попала в чужі обійми.

Отже, з'ясуймо, що таке воронщина.

 

До відома наших друзів, вона має два боки медалі: позитивний і негативний.

Воронський, приступаючи до вивчення сучасної художньої літератури, вирішив так: я - марксист, коли я хочу мати справу з мистецтвом, то мені треба знати, що це за "штучка". Недовго гадаючи, він обложив себе доброю бібліотекою й почав працювати. Тут і була його перша серйозна зустріч з марксистською естетикою або ще ясніш - з Плехановим. Зустріч мала гарні наслідки: Воронський, бачачи самоварне неуцтво Пупишкіних, які заводили в тупець "молоду" молодь, рішуче виступив із переказами давно відомої, але для нашого маестро землі incognito - марксистської естетики. Саме з популяризацією плеханівського розуміння мистецтва "як методу пізнання життя". Даремно тов. Пилипенко "моргає" на "Искусство как познание жизни". От що там сказано в кінці другого розділу:

- "Все, що говорив я тут про мистецтво, не є "откровеніє". Від Бєлінського й Чернишевського й - головне - Плеханова взято це".

Воронський зрозумів, що без абетки мистецтва не може бути ані критика, ані митця. Він прекрасно знав, що пилипенківська демагогія має спеціальне призначення: її використовують тільки графомани й спекулянти. Бо й справді: були художники-дилетанти, але називалися вони так: Толстой, Франс, Горький. Без ерудиції, хоч би за середню школу, з митця ні чорта не вийде. А в першу чергу треба знати Плеханова. Ані "Плуг", ані сьогоднішній "Гарт" марксистської естетики не дають. Пилипенко цього не розуміє, Воронсысий зрозумів. Останнього ми називаємо розумною людиною і дуже раді, що й Хвильовий не відстає від нього.

Така перша, позитивна, частина воронщини. Але чи буде це воронщина? Як баче читач - зовсім не так.

Це - плеханівщина, комуністичне розуміння мистецтва. І коли наш опонент не хоче прийняти його, то ми заявляємо: він грав в чужаківську дудочку, цебто йде в печальники "сопливої" когорти, в печальники нового рантьє. Хвильовий зійшовся з Воронським в тому пункті, де останній приймає марксизм, але це зовсім не значить, що ці два прізвища можна ототожнювати. Наш маестро може зійтися з названим критиком у названому пункті. Але й він від цього не буде страждати на воронщинy. Політик Вандервельде бере за основу Маркса - чи, може, й тут шукати ідентичності політичним поглядам Пилипенка? Коли останньому сподобався Троцький, то хай він його ще раз послухає:

- "пізнання взагалі починається з розрізнення речей і явищ, а не з хаотичного змішання".

Але, може, єсть тут все-таки елементи "презирства й хіхікання до "молодої" молоді"?

- Очевидно, нема, - відповідає тов. Пилипенко в своїй другій статті, - бо це ж демагогія.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Mikola_hviloviy_kamo_gryadeshi.docx)Mikola_hviloviy_kamo_gryadeshi.docx
Скачать этот файл (Mikola_hviloviy_kamo_gryadeshi.fb2)Mikola_hviloviy_kamo_gryadeshi.fb2