Мазепа - Богдан Лепкий (сторінка 24)

Наука легко йшла, бо козак зроду до шаблі і фузії цікавий, а кінь і він — одно. І не треба їх насильно до полку тягнути, як москалів. Українці — воєнний народ. Багато тепер намножилося таких, що їм у хаті нічого робить. Краще лицарської слави добувати. На війні хоч шаблю в руках маєш, а в хаті що? В хаті ти зданий на ласку й неласку тих, що в село ввійдуть, чужих чи своїх.

Що маєш, заберуть, тішся, як голову залишать. А з полку гетьман платить. У нього грошей, як бобу. Чудеса люди про Мазепині маєтки розказують.

Табір під Білою Церквою росте.

Пригадуються Богданові часи, сумної пам'яті. Білоцерківська угода з 1651 року.

Поміж козаками водяться ще такі старці-дідугани, що пам'ятають цей сумний мент; чурами тоді, хлопчиками служили.

“Ей, чи гаразд, чи добре наш гетьман Хмельницький учинив, що з ляхами, з мостивими панами у Білій Церкві замирив”,— співають пісню, яку тоді зложено, і сиві їх голови хиляться від журби додолу, як ковиль-трава від вітру на степові.

З ким не мирилися предки наші, і нічого з того замирення не виходило!

От і тепер глухі слухи по табору блукають, нібито гетьман знов з поляками миру шукає.

Одні і слухати про те не хочуть, інші кажуть, хай навіть з вельзевулом іде, щоб тільки від Москви відсахнуться.

“Москаль хоч віри святої православної не нівечить”.

“Тільки насміхається з Бога і з його святих”.

“Але унії насильно не заводить”.

“Бо цар усяку віру ногами топче, гірш бусурмана”.

“Бусурман, будь це татарин, ногаєць, будь турок, чи яке лихо, вірою не цікавиться”.

“А цар, кажуть, війну з Богом затіяв. Хто кого переможе, чорт і він, його намісник, чи Бог?”

“Невже ж?”

“А так. За царем чорт, а за Богом хто?”

“Добрі люди”.

“Та де куцому до зайця! Де чоловікові до чорта!”

“Цар такої сміливості дібрав, що з чаші церковної горілку п'є, в ризи священичі вбирається, п'яні синоди по ночах скликає”.

“А Бог дивиться і — мовчить”.

“Чекає, що люди на це скажуть. Чи за Богом підуть, чи за антихристом”.

“Бог усякі знаки посилає. Кажуть, на одному хуторі вродилася дитина з зубами і з розумом, як у старого”.

“Я сам бачив когута з трьома ногами”.

“А телята з двома хвостами, гадаєте, не лучаються?”

“Перше такого не бувало”.

“Бо перше антихриста не було”.

“Як не порвемо з царем, то Бог нас покарає, із лиця землі нас зітре. Сліду нашого не оставить”.

“Доповідають, що кінець світа надходить. Вигинуть ті народи, що тепер є, а Бог нові сотворить”.

“І творити не треба. На морях є такі острови, що на них добрі люди живуть. Не крадуть, не вбивають, не брешуть. Їх Господь на наше місце покличе, а ви йдіть собі геть, до чорта зі своїм антихристом!”

“І гетьман того не бачить?”

“Бачить, та нічого не вдіє. Заворожено його”.

“Душу чортові записав, щоб не старітися”.

“Невже ж?”

 

* * *

Табір хвилюється. Довге безділля до доброго не веде. Старі козаки не легко з молодими зживаються, дивляться на них, як на щось нижче, недосвідчене й незаслужене. Хотіли б кращих харчів і більшої платні. Молоді покликаються на козацьку рівність. Лучаються бійки і розрухи, треба розсліджувати діло й карати винуватих.

Кари зраджують людей, особливо молодших. Вони тому тільки й шаблю припиняли до боку, що козакові море по коліна.

Табір шумить.

Гетьманове шатро осторонь стоїть.

Воно велике, з непромокального полотна, як на вітрила. Всередині оббите шовком. Шовк гарно вишиваний у полтавські узори.

Шатро з трьох частин зложене. В першій — гетьмана канцелярія. В середній — він гостей приймає, у третій — спить. Шатро на помості з дощок, прикріплене сильними линвами до паликів, кріпко в землю вбитих. Над ним гетьманська хоругов з вітрами лопотить.

Кругом його декілька інших шатер — для генеральних старшин, писаря, судді, обозного тощо.

Майдан обведений глибоким ровом і кріпким частоколом. З частоколу гармати висунули гирла на всі сторони світа. Обслугують їх старі, досвідчені і вірні гармаші, котрі біля гетьмана вже не раз службу робили.

Відділи із сердюцьких полків, а також сотня волохів стоять кругом того табору в таборі.

І москалі є. На них козаки з-під ока дивляться, а вони на козаків. Більше з ними хлопоту, ніж хісна. Гетьман знає, що коли б до розрухів прийшло, солдати перші втікали б. Вони тільки за царя вірно б'ються. Цар має окрему силу над ними. Не люблять його, але бояться. Страхом їх до послуху неволить. В огонь і в воду підуть, як цар накаже. Козаки — ні.

Кожний полк має свій окремий вигляд, свою думку та вдачу. Козак хоче знати, куди він іде і за що йому биться. Не хоче боротися за нелюбе діло.

Велика різниця між козаками й царськими людьми! Царські люди — це маленькі ланки у великому ланцюзі, котрим цар-велетень куди захоче, туди й поверне, без противлення підуть. Козаки не те. У них одиниця не злилася ще з загалом. Вибірність гетьманської влади мають на гадці. І теперішнього гетьмана вольними голосами обирали, після Самойловича на річці Коломаці. Дехто був за Борковським, загал “бути гетьманом Іванові Степановичу Мазепі” — гукнув. І вибрали Мазепу. Можна, значиться, і тепер когось другого обрати — Полуботка, Скоропадського або Апостола. Не одному до булави спішно.

Так собі не один гадає, хоч казати боїться, бо тепер воєнний стан — карають.

 

* * *

Полуднє. Весняне сонце продирається крізь хмари й огріває табір. Мерехтять червоні шаровари, вилискує збруя, просихають головна вулиця і стежки поміж курінями.

Озвалися литаври, загули тулумбаси, гетьман, в окруженню старшин, зі свого шатра в табір виходить. Над ним бунчук хитається, перед ним прапор. Де прапор стане, там, значиться, і гетьман стоїть.

Табір заметушився. Вилазять козаки з-під своїх возів; хто в кості грав, ховає їх у кишеню, хто пив — ховає пляшку, як забагато випив, криється, щоб п'яним не лізти ясновельможному в очі. За це сильно карають. В таборі впиватися не вільно, хоч крамарі з Білої Церкви здовж шляху і собі розтаборилися, приманюючи козацькі душі до солодких чарок. Не один останнього рубля пропив. А скільки червінців пішло до крамарських загребущих рук!— хто почислить?

Гетьман головною вулицею проходить. Направо й наліво глядить: “Здорові були, козаки!” — кличе.

“Доброго здоров'я ясновельможному пану гетьманові!” — відповідають. Шапки вгору летять, з пістолів палять.

При деяких частинах своя музика є — сурми, бубни, свирілі й бандури. Як гетьман коло такої частини проходить — грають. Він любить музику, за нею не одного недобачить і недочує, а в кожній частині, все одно в полку чи в сотні, є дещо такого, чого йому ні бачити, ні чути не треба.

Йде туди, де свіжі охочекомонні стоять. Ще їх не бачив. Приглядається, що за люди. Нічого собі: на полтавських та чернігівських хлібах викормлені, степовими вітрами злеліяні, охотою помсти і кари розпалені. Заприсягає їх на вірність. Болгарський архієрей присягу проводить. Він тепер або біля гетьмана, або з гетьманськими листами. Негарний собою, та зате архієрей, не то що звичайний піп. І проповідь по-нашому скаже, навчився. Ще й як? Ніби другий Феофан Прокопович, що на всю Україну київським золотоустим славиться. Архієрей до вірної служби завзиває церкві, вітчизні і регіментареві своєму, бо — “що тобі з шаблі, коли правої руки не маєш, що з хоробрості, коли вірності в тебе нема? Козак без вірності, що судно без керма, що віз без коліс, що плуг без лемеша, сагайдак без стріл, фузія без пороху і куль”.

Козаки, присягнувши, видобувають шаблі і підходять цілувати хрест. “В отсім хресті,—говорить архієрей,—частина животворящого древа — пам'ятайте!”

Гетьман в очі охочекомонним глядить. Не всякому добре з них видно. Не один тільки того жде, щоб грабувать. Дисципліни треба би тим людям, а на те часу нема. Хто його зна, чи не прийдеться нині-завтра в похід виступати. Не вік же Карлові у Радошковичах стоять. А рушить він, тоді і цар двигне свої потуги, тоді й Мазепі треба йти.

Ця гадка більше всього тривожить Мазепу. Розуміє, що настане тоді рішаючий мент. Сполучити останні свої сили з царськими військами, це значить здатися на його ласку й неласку. Та ще якої сполуки бажає собі цар! Він хоче, щоб Мазепа перейняв командування над кінницею, значиться, не над своїми полками, а над мішаними московсько-українськими кінними силами, між тим як піші українські полки підуть під команду Петрових генералів. Таким чином української армії не буде, а будуть тільки українські частини в московській армії. Finis Ucrainae!

З жалем і смутком дивиться гетьман на те море козацьких голів, що шумить кругом, на тих здорових, рослих, гарних вояків, з котрими, здавалося б, світ цілий можна побити,— тільки Україну визволити годі!

 

* * *

Пронизливі Мазепині зіниці бігали по козацьких обличчях і бачили на них усе, крім свідомості тієї небезпеки, котра повисла над їх рідною країною.

Перестрій Росії на губернії, кажуть, уже готовий. Є також київська губернія, значиться, гетьманщини нема, а буде одна неділима Росія. Нема того, за що пролилось стільки крові, за що такі довгі роки боролося козацтво, чому і він, Мазепа, присвятив так багато своїх турботних літ. Побідить Петро і одним махом зробить кінець останкам самостійної України, забуваючи, що українці допомогли йому побідити. А якщо побіда останеться за Карлом, так цей знову віддасть Україну полякам, за кару, що не пристала до нього. Це закон війни. Побідник диктує свою волю, нагороджує і карає по власній уподобі.

За похибки провідників терпить загал, бо провідник повинен передбачати лихо.

Передбачати — легко сказать!

От і тепер. Мазепа передбачує небезпеку, яка грозить Україні з боку царя. Знає, що треба порвати з Москвою і пристати до шведів, бо тільки з ними можна добитися волі й самостійності. А як важко перевести цей намір в діло. Як обережно треба переговорювати з новим союзником, щоб не довідався старий. Ще гетьман мало кому звірився зі своїми планами, а вже Кочубей і Іскра побігли з доносом до царя. Що то було б, коли б він провадив справу по-громадськи? Громада в один голос кричить: “Визволити нас із власті антихриста!”, а якщо він притакнув би їй і сказав: “Добре, визволяймося”, так вона тоді другої заспівала б. Казали б, що москалі це люди одної віри, а шведи — лютри, що гетьман хоче шляхетські порядки завести на Україні, що з ляхами руку держить, і — почався б такий танець, якого за часів руїни танцювали. Важка річ вести народ до волі! Мойсей 40 літ провадив жидів до обітованої землі і помер, не увійшовши до неї.

Чи не так і зі мною буде?

 

* * *

Табір шумів. Він мав свої турботи. Сварився за їжу, кожний хотів нових чобіт, кращої свитки, гострішої шаблі, молодшого, скоршого коня. Гетьман не бачив тут тієї одної гадки, того спільного бажання, котре ніби сталевим ланцюгом спаює табор і робить його нездобутним. Відчувалося, що тут що голова — то розум, що серце — то бажання.

Як важко на такім грунті будувати самостійну державу!

Козаки зроду хоробрі, але не вишколені і до послуху не звичні. Щоби з них зробити вправний, воєнний інструмент, на те треба часу, треба, щоб полки привикли до себе, щоб вони стали товаришами долі й недолі, щоб перейнялися одним воєнним духом. А тут, що зведеш докупи якусь нову частину, так зараз цар бере її для себе. А чого наші можуть навчитися від москалів? І куди одним і другим мірятися зі знаменитими каролінцями? зі шведським жовніром і офіцером?

Тільки в сполуці з вишколеною і карною армією шведського короля-героя можуть козаки зробитися гострим і невгнутим мечем у руках свого ідейного вождя. А поки цього нема, поти й не може бути й самостійної держави. Годі!

З котрого боку не дивився Мазепа, бачив, що перехід на сторону Карла конечний і неминучий, хоч і як небезпечний. Вся трудність лежала в тім, як і коли зробити цей крок. Старшини наглять, народ теж, а гетьман бачить, що ще не пора, що треба далі збирати сили і далі окривати свою гадку, а між тим переговорювати з Карлом, щоб добитися якнайкращої угоди. А воно так важко. От і тепер. На якийсь час треба було припинити всякі переговори, поки велося судове слідство з Кочубеєм. Ніхто не знає, як журився Мазепа, коли цар казав своїм людям розбирати це погане діло. Скільки ночей він недоспав, дожидаючи, чи не покличуть і його до Смоленська та не поставлять віч-до-віч з донощиками, їхати? Ні, того не зробив би Мазепа. Він — і царський суд! Ані гадати...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Bogdan_lepkiy_mazepa.docx)Bogdan_lepkiy_mazepa.docx
Скачать этот файл (Bogdan_lepkiy_mazepa.fb2)Bogdan_lepkiy_mazepa.fb2