Богдан Лепкий - Полтава (сторінка 104)

                Піпер, котрий до гетьмана і його планів ставився не менше неприхильне, як Гілленкрок, ще раз прібував дораджувати королеві відворот за Дніпро, але король заперечив головою.

                — Цей відворот подобав би на втечу, і він підняв би ще більше духу московської армії. Ні, ні, навіть якби Бог зіслав тут свого ангела і казав не облягати Полтави, я не послухав би його. Ще раз кажу: ви, пане генеральний квартирмайстре, приготуєте все, чуєте, все, що до облоги потрібне.

                — Це неважко, — відповів Гілленкрок, — бо наші засоби мінімальні.

                — Але ми зате духом дужі, — відповів король і, кланяючись направо й ліво, ніби прохаючи ласкавого вибачення за свій непослух, вийшов з квартири.

                Облога Полтави була постановлена.

               

               

                               XLIII

               

                Полтава лежить на правім, вищім березі Ворскли, недалеко того місця, де з лівого боку біля Петрівки впадає до неї Коломак.

                Тут вона роздирається на кілька рукавів, а протікаючи крізь широку долину, творить численні острови, болотнисті, грязкі, вкриті корчами лози і молодником вільшани. Треба добрих морозів, щоб ці тепличини й багновища позамерзали і щоб можна було пробратися крізь них. Тому-то й лівий беріг Ворскли від Полтави до Черняхова малолюдний.

                Куди більше осель на правому боці. Тут, зараз біля Полтави, Крестовоздвиженський монастир, а там Яківці, Патлаївка, Семенівка, трохи дальше на захід Тахмадлово, Осьмачки і Будища, де була головна квартира Карла і Мазепи.

                Московська головна армія під проводом Меншикова стояла близь Харкова. Але як сплили весняні води і несподівано скоре тепло осушило трохи непроходимі болота, Меншиков посилав свої відділи здовж лівого берега Ворскли, вони пробиралися недалеко Семенівки та Черняхова на правий бік ріки і безнастанними нічними нападами тривожили шведів і козаків.

                Це була згори придумана тактика Петрова, не вступати з Карлом у рішаючий бій, тільки під'їздовою війною ослаблювати його сили й виснажувати засоби воєнні, а між тим свої скріпляти новим набором рекрута і щораз свіжим довозом муніції. Так поступаючи, Петро брав Карла й Мазепу в кліщі; замикав їх на вузькім поясі між Ворсклою, Псьолом і Хоролом. Він знав, що цей вузький шмат землі не може довго живити шведсько-казацької армії і що незабаром шведам і козакам стане докучати голод і недостача паші, а то тим більше, що заповідалися скорі і незвичайні спеки.

                Тому-то Карлові, коли він не хотів уступати за Дніпро, не оставалося нічого другого, як здобути Полтаву і йти назустріч Меншикову, щоб приневолити його до рішаючого бою. В Полтаві він сподівався добути харчі, муніцію, сукно, а до того знав, що взяти Полтаву це значить скріпити духу армії і відчинити для себе доступ до запорозьких земель та забезпечити злуку з січовиками. Лишати нездобуту твердиню і йти дальше було небезпечно, бо стояло в ній кілька тисяч залоги, яка могла кинутися на зади та захопити табор з великими тисячами возів.

                Укріплення Полтави не були сильні. Це була одна з тих твердинь, що мали відпирати напади татарські, а татари не вміли і не любили добувати фортець.

                Невеличкий город майже з усіх боків обливала вода, обороняли його багна і глибокі яри. Кругом города вився глибокий, повизублюваний рів, за ним знімався високий вал, накритий дерном, деревом, хворостом і колючою терни ною, а щолиш за валом торчав густий високий частокіл, з гостро позастругуваними палямиї з стрільницями на висоті людського росту. За валом тягнулися мури й башні: Спаська, Мазурівська, Самисонівська, Курилівська і другі.

                Москалям неважко було догадатися про наміри короля Карла, бо від чого шпиги і зрадники, від чого втікачі? Оден Апостол скільки цінних відомостей приніс з собою! Так годі, майже напевно знаючи, що Карло облягатиме Полтаву, вони обновили її вали та скріпили мури й палісади. Стрімкі полтавські яри пов'язали ломаною лінією нових ровів, валів і частоколів та доставили туди відповідне число фортечних гармат різного роду аж до т. з. "круглих батерейок" і "пушок револьверів", виробу заграничного.

                Твердині обороняло 4 тисячі регулярного війська, 2500 міліції, деякі відділи козацькі, що творилися із дезертирів та зрадників Мазепи. Командантом настановлено чужинця, полковника Ганса Келліна, офіцера хороброго й відважного, для котрого легше було згинути, ніж піддатися.

                Так тоді Полтава тільки на око була марною твердинькою, на ділі вона уявляла собою горіх, котрий розкусити нелегко.

                Дня першого цвітня ст. ст. появився під стінами города перший невеличкий відділ шведів з того боку, звідки доступ був найлегший, себто від полудневого заходу. Його з невеликими втратами відбито. Те саме повторилося на другий день, а 3 цвітня 3000 шведів почало приступ. Розгорівся бій, в котрім по обох боках були доволі великі втрати. Так само й четвертого цвітня.

                Ті перші сутички мали, мабуть, на цілі пізнати терен і змірити відпорну силу Полтави. Щолиш після того пішла регулярна облога.

                Шведи стали рити рови й обстрілювати город. Зі своїх шанців виконали вони протягом місяця цвітня 12 нападів на твердиню і завдали москалям немало важких утрат. Але й самі терпіли немало, головно із-за недостачі артилерії, що зівсім слушно передбачував Гілленкрок, а чого недобачував Карло, котрий числив на карність і хоробрість своїх людей, а легковажив боєздатність обложених. Не знав, що Келлін, маючи близько 7000 війська, потрафить заставити цілу Полтаву з жінками й дітьми-недолітками, щоб вони виконували всі праці, потрібні до оборони. Навіть ті, що сприяли не москалям, а гетьманові Мазепі, мусіли затаїти дух і робити, що їм Келлін велів, бо кождий непослух він карав жорстоко, а кождого, запідозріного в мазепинстві, каменувала товпа. Витворювався настрій, який звичайно в обложеній твердині буває, настрій, що затьмарює ум, велить забувати навіть про свої політичні змагання, а каже тямити про одно — щоб не вдерся ворог на мури.

                Триматися, поки не вистрілений останній набій і не з'їджений останній шматок хліба!.. І — тільки! Полтава була засильна, щоб з місця добути, а раз це не сталося, так тоді психоз обложеної твердині був неминучий. Хоробрості облягаючих відповідало завзяття обложених.

                Одні і другі дожидали підмоги. Шведи від короля польського Станіслава, полтавці від царя.

                Одним і другим поміч не наспівала. Одні й другі вистрілювали порох і кулі та проживали харчі.

                Залога Полтави помітно маліла, але ж бо й баталіони шведські проріджувалися з дня на день. Обом сторонам не всміхалася будучність. Полковник Келлін докладав усіх заходів, щоб сповістити царя про сумний стан Полтави. Поважніші громадяни стали турбуватися долею города. Кождий почував себе, мов на пороховій бочці.

                Від кількох днів ходили глухі вісті, що шведи риють підкоп під город і закладають міни. Але годі було зміркувати де, бо шведи хоч втратили багато інженерних офіцерів, але Гілленкрок умів вишколити що раз то нові добрі сили.

                Перед полтавцями рисувалася страшна картина зриву. Летить порохівня, валяться городські мури, розриває людей, в димах, порохах і пожежі тьмавиться світ — Содом і Гоморра!

                Хто пережив цю жахливу хвилину зриву, бачить, як виломами в мурах і палісадах входить у город ворог. Він роздратований довгою облогою, голодом, ранами і втратою щонайкращих товаришів, не пощадить нікого! Можна собі уявити, як воно тоді буде...

                І Полтава, незважаючи на хоробрість і зимнокровність свого команданта Келліна, стала проявляти тривогу. Почувався упадок духу. Люди стрічалися на улицях, ставали й шушукалися. Розказували собі, що шведи не оден, а два підкопи риють, що з Будищ приїхали нові, невиданих доселі розмірів гармати, що від полудня надтягають татари, а від заходу поляки з королем Станіславом і що всяка оборона зайва, бо город не видержить облоги.

                — Хто це пускає в рух такі татарські вісті? — питався Келлін, пробігаючи від одних воріт до других. — Це провокація, зрада!

                І хто впору не усунувся з дороги або не міг доказати своєї невинності — падав жертвою його злісного завзяття.

                Біля магістрату стояло кількох райців, що вийшли звідтіля і пращалися, розходячись по домах на обід.

                — Ви відповідаєте за настрій своїх громадян, я вас поставлю перед наглий суд! —.напав і на них Келлін.

                — Ми, пане команданте, відповідаємо за себе, а не за настрій, котрий витворюється наслідком важких переживань облоги, — відповів райця Кирик, власник великої торговлі сукнами.

                — Так ти, значиться, хочеш, щоб я здав твердиню?

                — Краще здати на добрих умовах, ніж марнувати людей і добро.

                — Зраднику! Як тобі повернеться язик щось таке казати! — гукнув Келлін і рванувся на Кирика з шаблею. Товариші заступили нападеного собою. Збіглися люди, як із-під землі виросла товпа.

                — Мазепинець! — скаженів Келлін. — Покликати мені з найближчої церкви попа!

                Прийшов священик, Келлін казав висповідати Кирика і перший рубонув його шаблею. Посипалося каміння, затріщали коли, скублилося жировище людське, а коли за хвилину в сусідній вулиці луснув шведський гранат і люди розбіглися на всі сторони з криком: "Зрив! Зрив!", то перед брамою магістрату лежало щось безобразного, червоного, гидкого, щось, що рівно могло нагадувати розірвану бомбою конину, як погризених на смерть собак...

                А в полтавських ярах розцвітались бузки і несміле співали соловеї.

                Шведи скінчили підкоп. Не жалували пороху, хоч мали його небагато, провели льонт і запалили його.

                Баталіони стояли наготові, щоб на даний знак, вслід за зривом, кинутися у виломи мурів і добути твердиню.

                Команданти баталіонів числили хвилини, деякий нервово вдивлявся у годинник. Проволока давно повинна була згоріти, а зриву не було.

                Кинулися провірювати причину. Все було підготовлене, як слід. Такого діла хто-небудь не робить. Осталося одно — зрада.

                Мабуть, хтось виявив Келлінові план підкопу і він ще впору перетяв проволоку і усунув вибуховий матеріал.

                Виновника не шукали довго.

                Нинішньої ночі пропав з табору оден з підофіцерів шведських, занятий у військовій касі. Перечистили її — бракувало кількасот талярів.

                — Злакомився шубравець на такий марний гріш і таку велику річ попсував, — бідкалися шведи.

                Соловеї в полтавському ярі то бралися співати, то мовкли.

               

               

                               XLIV

               

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Poltava.docx)Bohdan_Lepkyj_Poltava.docx
Скачать этот файл (Bohdan_Lepkyj_Poltava.fb2)Bohdan_Lepkyj_Poltava.fb2