Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 18)

      - Бачу. Коли б знайшов, то прибув би разом з ним... Видно, не доведеться бiдоласi померти на рiднiй землi... Однак ти недаремно ?здив: прислужився рiднiй матерi нашiй Укра?нi i всьому кошевi запорозькому. Твоя звiстка про похiд Iбрагiма-пашi на Чигирин дозволила нам вчасно пiдготуватися до зустрiчi ворога й успiшно вiдбити його напад... Даремно Iбрагiм-паша i хан Селiм-Гiрей три тижнi без упину штурмували Чигирин. По кiлька разiв на день кидали вони на приступ сво? вiйська, копали апрошi i закладали пiд стiни мiста пороховi мiни - нiщо ?м не допомогло! Чигирин вистояв, а Iбрагiм-паша з Селiм-Гiре?м безславно вiдступили... А ми тут, на Низу, теж не сидiли склавши руки - шарпали татарськi улуси, громили переправи турецькi через Буг, стерегли Муравський шлях, знищували ворожi валки з припасами... В усьому цьому ? й твоя, молодче, частка! Вчасне попередження про намiри ворога - то вже наполовину виграна баталiя! 
      - Я радий чути це, батьку, - скромно вiдповiв Звенигора. - Але то дiло минуле... Турки не облишили намiру заволодiти Укра?ною. Султан Магомет знову готу? похiд. Ще грiзнiший, нiж торiк! 
      Сiрко уважно подивився на козака. 
      - Ти ма?ш певнi вiстi? 
      - Так. Менi пощастило разом з мо?ми болгарськими друзями роздобути султанський фiрман. - 3 цими словами Звенигора видобув з-за пазухи цупкий сувiй пергаменту i подав його кошовому. 
      Сiрко розгорнув жовтуватий аркуш, списаний мережаним турецьким письмом, притиснув його до столу долонями. Довго вдивлявся в нього. 
      - Про що пише султан? 
      Звенигора прочитав фiрман i слово в слово переклав. Сiрко мовчки слухав. На його високому загорiлому лобi зiйшлася мiж бровами глибока зморшка. Очевидно, кошового глибоко вразило почуте, але вiн намагався цього не показати. Мужн? обличчя Сiрка, до якого так пасували густi довгi вуса, що пiдковою охоплювали чисто поголене круте пiдборiддя, лишалося непроникним. 
      Деякий час вiн мовчав. Згорнувши сувiй. Арсен дивився на кошового i намагався вiдгадати його думки i почуття. 
      - Ось воно як, - нарештi, тихо промовив Сiрко. - Отже, цього лiта щонайменше двiстi тисяч туркiв i татар топтатимуть нашi степи, палитимуть села й хутори, руйнуватимуть мiста!.. А хто скаже, скiлькох наших людей вони уб'ють, скалiчать, потягнуть у неволю агарянську нечестиву!.. Бiдна моя Укра?но, чим ти провинилась перед богом, що вiн насила? на тебе одну напасть за одною! Скiльки горя зазнала ти i скiльки ще впаде на твою нещасну голову!.. Вже рiвно сорок лiт, з часу гетьмана Якова Острянина, я не випускаю шаблi з руки... Походи великого Богдана... Булава Вiнницького полковника... Кошовий славного Низового товариства... Безконечнi вiйни з татарами... Вiдчуваю, що вже не тi у мене сили, якi були ранiш. Слабi? мiй зiр, i кволiше б'?ться серце... Боже! Низпошли на мене свою благодать: збережи в мо?х руках сили рiвно на Стiльки, скiльки потрiбно буде, щоб вiдвести загрозу од вiтчизни мо?? дорого?, а в очах збережи зiр, щоб я мiг побачити, як тiкатиме Кара-Мустафа з сво?ми недобитками з землi нашо?! А потiм хоч i упокой мя, господи! 
      Звенигора зата?в подих. Нiколи не доводилося йому так близько i так гостро вiдчути душу цi?? незвичайно?, могутньо? людини, як тепер. Ось уже безперервно двадцять рокiв Сiрко перебував на Сiчi й очолював запорожцiв у ?хнiм смертельнiй боротьбi з турками i татарами. Десятки великих бо?в i сотнi дрiбних сутичок, виграних ним, принесли йому славу непереможного во?на. Вороги боялись одного iменi Сiрка. Часто показували козакам хребет, навiть не вступивши в бiй, а лише дiзнавшись, що перед ними Урус-шайтан, тобто руський чорт, як прозвали його татари й турки... Земляки ж називали його Ганнiбалом i грозою кримчакiв-людоловiв. Справдi-бо, сотнi й тисячi бранцiв з Укра?ни, Московсько? Русi, Польщi визволяв з козаками Сiрко, перестрiваючи в степу переобтяженi здобиччю хижi татарськi чамбули; десятки улусiв, мiстечок i фортець у Криму, в Ногайськiй та Буджацькiй ордах спалив, зруйнував вiн, вiдомщаючи за грабiжницькi вторгнення на Укра?ну; не один раз на легкокрилих чайках виривався на простори Чорного моря, розбиваючи галери й сандали i визволяючи невiльникiв! Тому його iм'я наводило на ворогiв жах, а земляками прославлялось i оспiвувалось у думах та пiснях. Запорожцi безмежно вiрили в свого ватажка i щиро любили його. Кожен з них, не роздумуючи, мiг кинутися за ним хоч i до чорта в пекло! 
      Пiсля паузи, нiби застидавшись свого душевного пориву, Сiрко досадливо поморщився, грубувато сказав: 
      - Тьфу, розпустив нюнi, старий базiкало!.. Арсене, синку, - Сiрко знову обняв козака, - спасибi тобi вiд усього коша за ту звiстку, якiй i цiни нема! Тво? зусилля, тво? страждання окупилися сторицею торiк i, вiрю, окупляться цього лiта... Ми пiдозрiвали про можливiсть нового турецького нападу, а тепер упевнилися в цьому i зробимо все, щоб Кара-Мустафа поламав собi об Чигирин зуби, як i паша Iбрагiм!.. Треба негайно сповiстити про це гетьмана Самойловича i во?воду Ромодановського. Я сьогоднi ж пошлю гiнцiв. А ти по?деш трохи пiзнiше - сам одвезеш султанський фiрман. Може, гетьман-скупiй розкошелиться i нагородить запорожця-нетягу сотнею золотих! Та ще, чого доброго, сам цар-батечко пришле подарунок - i зразу станеш багатi?м... Це вже не враховуючи нашого подарунка... Вiд коша... 
      - Що ви, батьку! Я й так скiльки ваших грошей розтринькав! Нi злотого не привiз додому... - I Звенигора розповiв Сiрковi, як рятувався з друзями вiд Гамiда i його людей. 
      - Що впало, те пропало, - заспоко?в його кошовий. - Грошi - рiч набутна, - були б тiльки ми живi та здоровi... А на дорогу вони просто необхiднi - сам зна?ш!.. 
      Вiн пiдiйшов до столу - вийняв з шухляди оксамитовий капшук. 
      - Тут не багато, але вистачить, щоб десяток запорожцiв не вiдчували нужди в дорозi до Чигирина, а може i до Батурина... А тепер - слухай! Спочатку за?деш у Чигирин, покажеш фiрман окольничому Ржевському, - вiн знатиме, що треба робити. То досвiдчений во?н... Пiсля торiшнього штурму, коли Чигирин було наполовину зруйновано, вiн вiдновив стiни, полагодив ворота мiськi, поповнив запаси. А коли дiзна?ться, що незабаром прийматиме таких нежданих гостей, то приготу?ться ще краще! З Чигирина мчи у ставку гетьмана. За Днiпро. Гадаю, там же зустрiнеш i во?воду Ромодановського... У них фiрман i залишиш - хай шлють царевi... Ну, ти мусиш знати, що нi до першого, нi до другого у мене особливо? приязнi нема?... Гетьман спить i бачить у сво?й руцi поряд з гетьманською булавою ще й пернач кошового. Але всiм вiдомо, що то рука слабка, однак загребуща, i пернач кошового ?й видався б не пiд силу... А з князем у мене давнi рахунки. Коли князь захотiв було закрiпостити за московським звича?м наших слобожан, я з запорожцями та слобожанами трохи пошарпав його людей пiд Бiлгородом, i вiн поклав на мене зло. Пiдступно схопив, забив у кайдани i заслав аж у Сибiр... Розповiдаю це тобi для того, щоб знав, як вестися з ними обома, щоб захищати нашу Сiч. Поки йдеться про боротьбу з турками i татарами, гетьман i во?вода вбачають у запорожцях надiйного спiльника, але як тiльки вiйна затуха?, вони обидва намагаються прибрати нас до рук! 
      - Що ж менi робити? 
      Сiрко уважно подивився на козака. 
      - Самойлович намагатиметься примусити запорожцiв при?днатися до його вiйська, щоб гуртом захищати Чигирин... Треба та?мно переконати князя Ромодановського, щоб не схилявся до думки гетьмана, розумно довести йому, що ми не можемо залишити Сiчi напризволяще. Якщо ворог займе нашу укрiплену фортецю, то ми самi вiдчинимо дверi до сво?? хати. А кожному ясно, що Сiч - то надiйний захист Укра?ни вiд татар i туркiв. Доки iснуватиме смертельна загроза з пiвдня, доти повинна iснувати i наша Сiч-мати!.. Отож, тут ми принесемо бiльше користi загальнiй справi, нападаючи на тили турецького вiйська i загрожуючи Кримовi, нiж коли б при?дналися до лiвобережних полкiв. 
      - Розумiю, батьку. 
      - Ти вже був дома? - раптом спитав кошовий. 
      - Один день всього. 
      - Мало. Але сам зна?ш, який час наста?... Тому, побувавши у гетьмана i во?води Ромодановського, повертайся назад! Будеш тут потрiбний. А зараз - iди! Вибери собi добрих попутникiв - i чекай. Я приготую листи - гукну тебе... 



      2 

      З гори, вiд Суботiвського шляху, Звенигора з товаришами побачили Чигирин i припинили коней. 
      Лiворуч, на стрiмкiй кам'янiй скелi, височить похмурий старовинний замок. Вiн пiднiсся так високо, що зда?ться, пливе в бездонному синьому небi, як велетенський корабель. Схожостi з кораблем йому надавала i гостроноса форма, i цiла низка гармат, що виглядали чорними жерлами з вузьких бiйниць. 
      Праворуч, попiд Чигиринською горою, що звалася ще в народi Кам'яною, розкинулось мiсто, обнесене земляним валом з сосновим палiсадом по ньому. Замiсть багатьох будинкiв - попелища або ру?ни. То слiди торiшньо? турецько? облоги. 
      Вдалинi, за мiстом, витiкаючи крутим колiном .з-за Чигиринсько? гори, вузькою блискучою стрiчкою в'?ться по широкому зеленому лузi Тясмин. За рiчкою темнi? в легкiй iмлi густа чигиринська дiброва. 
      Одначе козакам нiколи було милуватися чудовим кра?видом, i вони погнали стомлених коней до Кримських ворiт. 
      Двiр коменданта був запруджений вiйськовим людом. 
      Козаки спiшилися, прив'язали коней до конов'язi. Старий Метелиця пiшов роздобувати сiна, Сiкач i Товкач метнулися в пошуках ?стiвного, а Звенигора зi Спихальським, й Гривою i Романом Во?новим попростували до великого кам'яного будинку коменданта. Арсен вирiшив, що з його боку було б не по-товариському самому вручати високим во?начальникам спiльно привезений з Туреччини фiрман. Тому йшли всi гуртом. 
      Молодий бравий стрiлецький старшина, якому Звенигора розповiв про мету ?хнього при?зду, на хвилину задумався. 
      - Коменданта, окольничого Ржевського, нема? зараз у мiстi, - нарештi, промовив вiн, не знаючи, як бути йому iз запорожцями. - Хiба провести вас до генерала? 
      Звенигора розмiрковував, що у нього нема пiдстав вiдмовлятися. Врештi, вiн привiз таку звiстку, яку треба широко розголосити серед вiйська i народу. Тому сказав: 
      - Давай i до генерала. 
      Старшина завiв ?х до велико? порожньо? зали. Лише пiд однi?ю стiною стояла довга широка лава, на якiй сидiло кiлька вартових стрiльцiв з протазанами. Дво? дверей вело до сусiднiх кiмнат. З однi?? з них доносився гомiн голосiв. Старшина обсмикав на собi каптан i сховався за дверима. 
      - Султанський фiрман? О ля, ля! Шудесно! Подавайт його сюди! - долетiв крiзь нещiльно причиненi дверi гучний голос. - Або зачекайт! Я сам виходiль... Панове офiцiри, гераус![16] Запорожцi привозiль султанський фiрман... Я хочу бачiль його негайно!.. Ком, ком![17] 
      В залу вивернув цiлий гурт вiйськових старшин. Попереду йшов рожевощокий генерал, його ясно-голубi очi з цiкавiстю ковзнули по козаках, що виструнчилися перед ним. 
      Побачивши генерала, Роман Во?нов здригнувся i хотiв було вiдступити назад, але в залi настала тиша, всi завмерли, i вiн не посмiв порушувати стрiй. 
      - Генерал-майор Трауернiхт! - об'явив хтось iз старшин. 
      Звенигора виступив наперед. Вклонився, опускаючи праву руку мало не до пiдлоги. 
      - Ти привозiль фiрман? - спитав Трауернiхт, з задоволенням оглядаючи струнку, туго збиту постать козака. 
      - Так, пане. Я з товаришами роздобув його в Туреччинi. Кошовий Сiрко наказав вiдвезти його до гетьмана i пана во?води, а по дорозi - показати комендантовi Чигирина, щоб вiн спiшно готував фортецю до ново? облоги. 
      - О-о, вi слухаль? Що говорить цей косак!.. Це ? знову вiйна! - вигукнув генерал. 
      - Так, пане, - пiдтвердив Звенигора, виймаючи фiрман i подаючи його генераловi. 
      Той розгорнув, повертiв перед очима. 
      - Швайнерай[18], але ж тут написано по-турецьки! 
      - Так, пане. Дозвольте - я прочитаю i перекладу. 
      Звенигора вже знав лист напам'ять i швидко переказав його змiст. Трауернiхт не спускав з нього погляду. Видно було, що вiн вражений не тiльки важливою вiсткою, а й тим, що звичайний запорожець так вiльно переклада? з турецько?. 
      - Панове, надзвичайно iнтересант! - вигукнув генерал. - Ми ждали вiйна, але все-таки сумнiвались... I от запорошцi привозiль таку важливу новiну... Колосаль! Колосаль! - I поплескав Звенигору по плечi. - Данке, майн лiбер![19] Я завшти вiт запорошський косак у захопленнi бути... Дуже добрi зольдат, майне гершафтен!.. [20] Вiт дiзер[21] новiн князь Ромодановський дуже задоволений бути... 
      Я також задоволений... Молодшина, косакен... - I глянув на Арсенових товаришiв. - А то тво? камераден?[22] 
      Вiн пiдiйшов до Спихальського. Той випнув груди, виструнчився. Нiмець поблажливо поплескав його по плечi також. 
      - О, богатир! Геркулес!.. А цей... Ба! Ба! - Генерал раптом поперхнувся, витрiщив очi, а його вид почав наливатися кров'ю. - Доннерветер![23] Але ж то ?ст холоп Ромка Во?ноф! Ройбер![24] Грабiжник! - вiн задихнувся, посинiвши вiд лютi, що нахлинула на нього. - Зольдатен! Взяти цей ферфлюхтер гунд![25] Вiн нiякий косак ?ст! То ?ст мiй крiпак... З сiльця Плоского, iз-пiд Тули... Бунтiвник, пiдпалювач!.. Спалив мiй ма?ток... Дуже корош ма?ток... I втiк, ферфлюхтер!.. Н-на!.. Тепер ма?ш - вiн став запорошський косак!.. Герой!.. А де був? У Стеньки Разiна?.. Голюбщику, тво? мiсце на стайня! Там я покажу, як палить мiй тiм!.. Зольдатен, схопiть його - забийт у кайтани! В тюрму! - Трауернiхт бризкав слиною, розмахував руками, тупав ногою. 
      Стрiльцi схопили Романа, вирвали у нього шаблю, яку вiн намагався вийняти з пiхов. Поволокли до виходу. 
      - Прощай, брате Арсене! Прощайте, друзi! - крикнув, пручаючись. - Ось яку волю я знайшов на батькiвщинi! Прокляття! 
      Арсен кинувся до генерала. 
      - Стривайте! Що ви робите! Негайно звiльнiть нашого товариша! Ми з ним привезли з Туреччини таку важливу звiстку, а ви його в тюрму? Оце така нагорода? 
      - Чого косак так кричить? Чи вiн гада?, що тут запорошський сiч? - промовив глузливо Трауернiхт. 
      Звенигора аж тремтiв од лютi. Нi, не тако? зустрiчi вiн чекав у Чигиринi! Рука мимоволi потяглася до шаблi. Але його раптом вiдтер плечем Спихальський, а Грива мiцно здушив за лiкоть. 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2