Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 23)

      Спихальський почервонiв, заклiпав очима. Гармашi заступилися за нього. 
      - То ми, батьку, на радощах! Привiт султановi посила?мо! 
      - А хiба що! - охолов кошовий i повернувся до писаря: - Пiдписуй: кошовий отаман Iван Сiрко зо всiм кошем запорозьким. Пiдписав? 
      - Пiдписав, батьку. 
      - Отепер - гарно! Перепиши начисто -- i вiднеси послам султана. Нехай везуть на здоров'ячко! 
      - Батьку, серед послiв - мiй лютий ворог Гамiд. Дозволь з товариством перестрiти ?х у полi i вiдбити його, - звернувся до кошового Звенигора. 
      - Нi, нi, ми не татари! - заперечив Сiрко. - Зустрiнеш в iншому мiсцi - роби з ним, що хочеш, а зараз не руш! Особа посла недоторканна! 
      Звенигора незадоволено пошкрiб потилицю, але перечити кошовому не посмiв. 
      Сiрко пiдняв булаву. Його загорiле, пооране шрамами i зморшками обличчя враз посуворiшало. Виразнi темно-сiрi очi пiд густими зламами брiв блиснули, мов криця. 
      - Браття, отамани, молодцi! А тепер слухайте наказ: дiлом ствердимо чортовому султановi нашу вiдповiдь! Поки Кара Мустафа сто?ть пiд Чигирином, пошарпа?мо турецькi i татарськi сили побiля моря!.. Кирилiвський, Донський, Канiвський i Полтавський куренi пiдуть з наказним отаманом Рогом промишляти пiд Тягин. Корсунський i Черкаський - на Муравський шлях стерегти татар. А я з куренями Батуринським, Лубенським, Переяславським, Iрклi?вським потягну вниз по Днiпру... Землею i водою будемо битися з проклятими бусурменами! 



      4 

      Флотилiя запорозьких човнiв-чайок, що несла на собi коло двох тисяч козакiв, наближалась до острова Тавань. 
      Пiд дужими помахами весел човни швидко пливли одним iз численних рукавiв Днiпра. Усе довкола заволiк ранковий туман. Запорожцi квапилися, щоб до сходу сонця непомiтно пiдiйти до мiцно? турецько-татарсько? фортецi Кизи-Кермен. 
      На передньому човнi стояв Сiрко i пильно придивлявся до неясних обрисiв берега. Хлюпоче за бортом тепла м'яка вода, пахне рогозою i лататтям. Тихо опускаються довгi весла. 
      Чайки пливуть щiльно одна за одною, щоб не розгубитися в зарiчках i протоках. На носах стоять отамани - нiщо не мине ?хнього зiркого ока! 
      Ось кошовий подав знак - i передня чайка притишила хiд. 
      - Суши весла! Суши весла! - почувся приглушений гомiн.- Зiбратися в круг! 
      Веслярi притиснули весла до бортiв. Човни поволi виринали з рожево? iмли i ставали на широкому плесi в тiсний круг. Нi розмов, нi кашлю, нi брязкоту збро?. Запорожцi були досвiдченi во?ни i пiдкрадалися до ворожо? фортецi, як обережний мисливець до дичини. 
      - Браття! - промовив Сiрко тихо. - Насупроти нас, за оцi?ю косою, - Кизи-Кермен. Фортеця мiцна, майже неприступна! В нiй багато гармат, велика залога. Стiни кам'янi, високi - не перестрибнеш!.. Отже, щоб узяти ??, треба, мабуть, не головою битися об стiни, не проти рожна перти, а трошечки поворушити мозком... 
      Над човнами, мов подих ранкового вiтерця, прошелестiло загальне схвалення. Козаки вiрили, що Сiрко що-небудь придума?. 
      А кошовий говорив далi: 
      - Нам треба, брати-молодцi, обманути ворога. Нашi вивiдачi дiзналися, що, крiм вартових на фортечних вежах, турки виставили чати на прилеглих островах. Зокрема, тро? татар стоять на чатах на цьому островi, що перед нами, якраз насупроти головних ворiт фортецi. Поки ми ?х не знiмемо, доти нiчого й гадати про успiшний напад. Але зняти ?х треба без шуму i гвалту, щоб i не стрепенулися! Метелице, рушай!.. 
      Одна з чайок тихо випливла з кругу i, тягнучи за собою на прив'язi невеликого, але високобортного човна, попливла вниз за течi?ю. Невдовзi вона завернула за порослий верболозом мис острова i зникла з виду. 
      Провiвши ?? поглядом, Сiрко продовжував пояснювати свiй задум. 
      - Якщо Метелиця з товаришами щасливо знiме вартових, то це буде тiльки пiвдiла. Головне - захопити ворота!.. Тут уже попрацю? Звенигора зi сво?ми хлопцями... 
      Всi мимоволi поглянули на татарський каюк, один серед козацьких чайок, на якому в татарських бешметах i лисячих малахаях сидiли ?хнi товаришi. Тiльки Звенигора був одягнутий по-яничарськи, маючи на головi чорну феску, а при боцi - дорогу, iнкрустовану срiблом i перламутром шаблю. Нiхто з козакiв не здогадувався, для чого так вирядився Звенигора з друзями, а самi вони за всю дорогу з Сiчi не обмовилися й словом. Тiльки тепер ставало ясно, на яку ризиковану справу йдуть смiливцi. 



      5 

      З Метелицею було всього п'ятеро козакiв - Сiкач, Товкач, Шевчик i два брати Пiвненки. Брати Пiвненки, яких для зручностi запорожцi звали Пiвнем i Когутом, якраз i були тими вивiдачами, якi розвiдали пiдступи до Кизи-Кермена. 
      Всi вони мовчки сидiли поряд на лавi, вдивляючись у туманну далину. Коли чайка поминула крутий пiщаний мис, Пiвень дав знак стерничому причалити до берега. 
      - Зразу за цими кущами почина?ться пiщана коса. Пливти нам далi не можна - татари помiтять. 
      Чайка м'яко врiзалась у прибережний мул i зупинилась. Гребцi кинули весла - миттю вiдв'язали човен, що плив позаду на прив'язi, i, скочивши у воду, перевернули його вверх днищем. Потiм пiдняли над водою i обережно опустив, щоб з-пiд бортiв не вийшло повiтря. 
      - Давайте грузила! - прошепотiв Метелиця. З чайки подали кiлька великих важких каменiв, зв'язаних мотузками попарно, i козаки перекинули ?х через мокре днище. Човен занурився у воду. 
      - Готово! Роздягайтеся, хлопцi! - наказав Метелиця. Вiн перший скинув з себе одяг. Сiкач, Товкач, Пiвненки i Шевчик не примусили себе довго чекати. Залишивши невибагливе запорозьке вбрання на чайцi, вони з одними ятаганами в руках пострибали у воду, поставали по тро? обабiч зануреного човна i обережно потягли його понад берегом. 
      Вiд гостро? коси, з-за яко? вiдкривався широкий вид на Днiпро i острiв Тавань, було видно пологий пiщаний берег. Нi каменя, нi кущика. Метелеця i Пiвень вистромили голови. Крокiв за сто вiд них бовванiв невеликий чорний каюк. На ньому сидiв обличчям на пiвнiч, туди, звiдки могли з'явитися запорожцi, татарин. 
      - Тiльки один, - прошепотiв Метелиця, здригаючись вiд ранково? прохолоди. 
      - Дво? сплять у човнi, - вiдповiв Пiвень. - Та й цей, зда?ться, куня?... 
      - Ну, тодi не гаймо часу! 
      Козаки пiрнули пiд човен. Тут було темно, як у могилi, пахло мокрим деревом. Засунувши ятагани в заздалегiдь приладнанi шкiрянi чохли, запорожцi стали один за одним, уперлися руками в перегородки човна i рушили вперед. 
      Метелиця йшов перший i вiдлiчував кроки, а також слiдкував за глибиною. Тiльки так пiд водою можна було триматися вiрного напрямку, не вiддаляючись вiд берега i не боячись, що виринуть набагато ранiше чи пiзнiше. Пiд ногами був намитий течi?ю твердий пiсок, тому йти було легко. 
      Шевчик кашлянув. 
      - Ану, цить, старе бухикало! - зашипiв Метелиця. - Знайшов, коли кашляти! Татари почують... 
      - Хай чують! Подумають - шайтан пiд водою кашля?, - огризнувся Шевчик, захихикавши. 
      - Помовч! - гримнув Метелиця, збившись iз лiку. i продовжував далi шепотiти: -Тридцять два, тридцять три... 
      Запорозький пiдводний човен поволi, але впевнено просувався вперед. Ставало важко дихати. Козаки натужно сопли. Вiдчувши, що ноги не дiстають дна. Метелиця скерував човна лiворуч, поки знову не досягнув потртбно? глибини. 
      Нарахувавши сто крокiв, Метелиця шепнув: 
      - Близько! Пильнуйте! 
      Козаки стишили хiд. Тепер човен ледь-ледь посувався. Метелиця виставив наперед руку, намагаючись намацати днище татарського каюка. Наступила вирiшальна хвилина, вiд яко?, можливо, залежав успiх усього походу. Козаки схопили ятагани. Напруження все бiльше зростало. 
      Раптом Метелиця щосили уперся ногами в дно. Човен зупинився. 
      - Прибули! Вирина?мо! Ну, боже поможи! - промовив старий. 
      Козаки пiрнули у воду. 
      Коли б перед татарином, що сонними очима оглядав з свого каюка водну гладiнь Днiпра, з'явився шайтан, то вiн не так би злякався, нiж тодi, коли перед ним неждано-негадано виринула мокра вусата голова Метелицi. Татариновi вiдняло зi страху мову. Вiн роззявив рота, лупнув очима i в ту ж мить, прошитий з двох бокiв ятаганами, шубовснув у воду. Його товаришi, що спали, скоцюрбившись пiд кожухами, на днi каюка, навiть не встигли пiдвестися. Пiвень i Когут влучними ударами покiнчили з ними одразу. 
      Сходило сонце. Туман швидко розсiювався, i на протилежному боцi Днiпра вималювалися нечiткi обриси зубчатих фортечних стiн. 
      Слiд було поспiшати. Скинувши у воду непотрiбнi тепер грузила, козаки перевернули човен, вилили з нього воду i побiля берега прудко потягли назад, до чайки. 



      6 

      Сiрко пiдняв булаву - сотнi козацьких очей прикипiли до не?. Все було готове до нападу: гакiвницi на носах чайок зарядженi, пiстолi та мушкети набитi порохом i олов'яними льотками, шаблi пристебнутi до поясiв. 
      Кошовий давав останнi розпорядження. 
      - Арсене, твоя справа - захопити ворота i протриматись у них до нашого пiдходу! А тодi, синки, - звернувся вiн до всiх, - рубай, криши невiрне сiм'я! Щоб аж у Бахчисара? та Стамбулi вiдчули, як одливаються ворогам сльози i кров наших людей! Та ось i сонечко сходить, а з ним Метелиця знак пода?, що дорога через Днiпро вiльна... Ну, хлопцi, з богом! Арсене, голубе, на тебе вся надiя! 
      - Не сумнiвайся, батьку! - вiдповiв тихо Звенигора. - Зробимо все як слiд! - I до сво?х на каюцi: - Ну, друзi, вигрiбаймося наперед, на чисту воду!.. Та кричiть же не по-нашому, а по-татарському! Не забудьте!.. Опускайте весла! 
      Каюк сколихнувся i швидко полетiв по спокiйному дзеркалi зарiчка. За ним рушила вся запорозька флотилiя, але вона не могла, звичайно, наздогнати легкого човна i помiтно вiдстала. Каюк обiгнув мис i вирвався на широку гладiнь основного русла Днiпра. 
      Туман майже розвiявся. На тому боцi, на Таванi, приблизно за версту вiд каюка, зажовтiли нiздрюватi стiни Кизи-Кермена, викладенi iз черепашника. На високiй вежi мляво колихалося бiле турецьке знамено з червоною габою по краях i кармiнним пiвмiсяцем посерединi. 
      На березi, перед фортецею, незважаючи на раннiй час, сновигало кiлька татар, мабуть рибалок. Побачивши вдалинi човен, вони завмерли, повитягали ши?, - намагалися розпiзнати людей, що пливли до них. 
      - Налягай, хлопцi, на весла! Дужче! - пiдбадьорював Звенигора козакiв. - Раз-два! Раз-два! Весла замелькали ще швидше. 
      Човен прудко мчав до острова. 
      Раптом з-за плавнiв виринуло кiлька запорозьких чайок. А за ними - ще i ще... Татари на березi дико заверещали i помчали до фортецi. На стiнах зразу ж з'явились аскери. Вдарила гармата. Ядро зi свистом пронеслося над каюком i шубовснуло в воду. 
      Рибалки вскочили в фортецю, i за ними зачинилися важкi, окутi залiзом ворота. 
      - Кричiть, хлопцi! Бо тi голомозi чорти ще не признають нас за сво?х! - сказав Звенигора i перший загукав по-татарському: -Ой?, правовiрнi! Не зачиняйте брами! Ми iз колiна Шаяхмета! Врятуйте нас! 
      Але було ще далеко, i на стiнi, мабуть, не почули, бо пальнули вдруге з гармати. 
      - Тхоре, кричи, хай йому чорт! Адже ма?ш дужий голос! А то втрет? як бабахнуть, то й кiсток не позбира?мо! - гукнув Звенигора на молодика, що недавно вписався до сiчового ре?стру i, хоча сам походив з Правобережжя, попросився до Лубенського куреня. - Крикни, щоб перестали стрiляти! 
      Тхiр приклав долонi до рота i загукав: 
      - Ой?, оглан-джан! Не стрiляй! Сво?! Сво?! 
      Зi стiн замахали руками. Почулися крики. Тим часом каюк пристав до берега, i переодягнутi татарами запорожцi з галасом i зойками сипнули до фортецi. Добiгши до ворiт, вони вiдчайдушне загрюкали. Тi, хто добре вмiв по-татарськи, навперебiй волали про допомогу. 
      Однак ворота не вiдчинялись. Тiльки вгорi, на вежi, з оглядового вiконця висунулася кругла голена голова татарина. 
      - Ой?, оглан-джан! - зарепетував Тхiр. - Вiдчини! Аллах вiддячить тобi за добрiсть твою! Не дай загинути вiд рук невiрних! 
      Татарин заморгав очима. 
      - Чекайте, я запитаю бея, чи можна вiдчинити ворота! 
      - Ах ти, дурна твоя башка! Поки ти шукатимеш бея - хай аллах продовжить його лiта! - козаки посiчуть нас, як безмозких валахiв! 
      Однак татарин не поспiшав вiдчиняти ворота. З вежi доносилися суперечки: вартовi, видно, не знали, що робити. А запорозькi чайки вже вирвалися на середину рiки, Залп iз гармат не зупинив ?х. Вони ще швидше ринули вперед. Другим залпом розтрощило одну з чайок. На поверхнi води закружляли червонi плями. Та й це не зупинило вiдчайдушного пориву запорожцiв. 
      Бачачи, що переляканi охоронцi фортецi не наважуються вiдчиняти ворота, Звенигора почав лаятись, погрожувати кулаками. 
      - Гей, ви, боязкi шакали! Дурнi iшаки? Я посланець великого вiзиоа Мустафи-пашi! Я везу важливий лист вiд вiзира сонцеликому султановi - хай славиться його iм'я!.. Вiдчинiть негайно ворота, паршивi свинi! Чи ви хочете навмисне вiддати мене з важливою звiсткою в руки тих шайтанiв, прокляття аллаха на вашi голови! 
      Якийсь повновидий ага перехилився з бiйницi, запитав: 
      - Ти хто? 
      - Сафар-бей! Посланець Мустафи-пашi! Вiдчиняйте ворота! 
      Ага сплеснув руками. 
      - Сафар-бей? О небо! Яким побитом?.. Чекай, я зараз! 
      По дерев'яних сходах вежi глухо загуркотiло. Брязнули засуви. Заскрипiли дерев'янi пiдойми - i ворота розчинилися. 
      Запорожцi ринули в замок. 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2