Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 26)

      - Великий вiзире, славнi i мужнi во?ни Магомета, достойнiсть вiри i держави нашо?, а також честь уряду падишаха вимагають вiд нас одного - перемоги!.. Я пам'ятаю, як торiк, майже в цей саме час i на цьому ж мiсцi, мiй попередник хан Селiм-Гiрей на нарадi в Iбрагiма-пашi казав те ж саме, що зараз кажуть Ахмет-паша i Кур-паша. Хто забув, я нагадаю. Ось його слова: "Вiйсько iсламське, що перебува? в таборi i в окопах, не може вистояти зараз проти невiрних. Якщо облога мiста затягнеться ще на днiв два, то i переможне во?нство, i снаряди, i гармати нашi - все загине, i ми, очевидно, осоромимося. Найрозсудливiше i найкраще буде, якщо ми виведемо з окопiв вiйсько, витягнемо гармати та й пiдемо собi прямо по рятiвному шляху вiдступу..." Хiба не те ж сьогоднi кажуть славнi пашi? Але я вас запитую: де зараз хан Селiм-Гiрей i вiзир Iбрагiм-паша? 
      Всi мовчали, понуривши голови, опустивши очi в землю. Хан нагадав ?м про важку i незавидну долю торiшнiх полководцiв. 
      А хан говорив далi, все бiльше розпалюючись: 
      - Вони в ганьбi i неславi, як раби, кинутi на безлюдний острiв... Позбавленi багатства, чинiв i заслуг, конають у голодi i загальному презирствi... Невже i вам, пашi, хочеться тако? ж долi?.. Нi, я не хочу! Мо? во?ни готовi i завтра, i пiслязавтра, i скiльки потрiбно буде нести тяготи вiйни i добитися славно? перемоги!.. Хай поможе нам аллах! 
      Слова хана справили велике враження на всiх. Тепер уже нiхто не наважувався подати голос за почесний вiдступ. Усi мовчали. 
      Кара Мустафа сухими довгими пальцями, на яких кров'янилися в перснях рубiни, стукнув по блискучому ефесу шаблi. 
      - Я уважно вислухав усiх. Бiльшiсть iз вас дба? не про велич Османсько? держави, не про славу аллаха й iсламу, а про спокiй, про врятування власних голiв, що не гiдно во?нiв падишаха! Бойовий дух ваш пiдупав. Але вiн здобува?ться в бою, в перемогах! Тому владою, даною менi падишахом, наказую розпочати, перед тим добре пiдготувавшись, генеральний штурм Чигирина! Це мiсто я зiтру з лиця землi, а на Чигиринському замку власноручно пiднiму знамено iсламу!.. 
      Пашi розумiли настрiй вiзира. Два роки пiдряд усе турецьке вiйсько не могло здобути Чигирин, не кажучи вже про остаточну перемогу. Катастрофiчне падав престиж Османсько? держави серед iнших держав Сходу i Заходу. Султан лютував. I Кара Мустафа, пам'ятаючи про гiрку долю Iбрагiма-пашi, бажав перемоги. Перемоги за всяку цiну! Тiльки падiння Чигирина могло врятувати його становище у вiйську й державi, а можливо й голову. Що буде потiм, чи пощастить Портi утримати завойованi землi Укра?ни, чи нi, - це його зовсiм не цiкавило i не турбувало. Йшлося про найважливiше для нього - про власне життя i власний добробут. А тут - пашi знали - у вiзира двох думок не було... Бiльше того, вiзир знав, що здобуття Чигирина, всупереч сподiванням султана, не принесе бажано? перемоги, однак це вряту? честь вiйська i його власну честь. Тому з такою твердiстю вiн домагався свого. 
      - Я хотiв би знати, високоповажаний хане Мюрад-Гi-рею, - промовив пiсля паузи вiзир, - чи тво? нукери привезли сина Ромодана-пашi з Бахчисарая, чи нi? 
      - Привезли, великий вiзире. 
      - Хай приведуть його до мене!.. А зараз - усi йдiть i готуйте вiйсько до нового наступу, i хай допоможе нам аллах! 
      Пашi, мовчки кланяючись, почали виходити з намету. 



      2 

      Обминувши Павлиш, захоплений татарами, загiн запорожцiв, що супроводжував пашу до гетьмана Самойловича, повернув на пiвнiчний захiд. Пiд жупаном у Звенигори похрускував свiжий сувiй паперу - Сiркiв лист гетьману. 
      Запорожцi ?хали швидко i сподiвалися наступного дня вранцi бути пiд Чигирином. Мiж двох коней, у брезентовiй попонi, обкладений подушками, лежав Спихальський. Звенигора вiз його в Дубову Балку, де, як вiн гадав, Якуб зможе поставити козака на ноги. 
      Всюди виднiлися слiди турецько-татарсько? навали. Спустошенi, спаленi села. Витоптанi ниви. Кiстяки корiв i коней при дорозi, а подекуди - людськi трупи. Здичавiлi собаки вили по-вовчому, ховаючись у сухих бур'янах. 
      Звенигора вислав наперед дозорцiв: по степу никали ворожi роз'?зди. 
      Надвечiр один з дозорцiв, що ?хав по лiву руку, раптом круто повернув коня i чвалом помчав до загону. 
      - Турки! -ще здалеку крикнув вiн. -Мчать сюдиi 
      Звенигора зрозумiв, що ?х помiтили. Тепер надiя на швидких козацьких коней. Але ж вони без вiдпочинку подолали вiдстань вiд Чортомлику майже до Тясмину! Не близький свiт! I все ж... 
      - Уперед! - крикнув стривожено. 
      Загула пiд копитами земля. Зашелестiв, зашумiв сухий типчак. Козаки повернули до далекого лiсу, що виднiвся на обрi?. 
      А турки гнали навперейми, ?х було з пiвсотнi. Звенигора розпiзнав темне вбрання спагi?в. Усi як один на бiлих конях, вони виглядали мальовниче i грiзно. Здавалося - летять чорнi привиди. 
      Запорожцi вихопили шаблi - плазами ударили коней по крупах. Бiднi тварини прищулили вуха, витягли ши? i ще швидше рвонули вперед. Та вiдстань до переслiдувачiв не зменшилась. Турецькi рисаки вперто наздоганяли втiкачiв. 
      - Батьку Корнiю, женiть до лiсу! Рятуйте пана Мартина! Везiть прямо в Дубову Балку... А пашу - гетьмановi! - крикнув на ходу Звенигора. - А я з половиною загону зупиню ворога! 
      - Загинеш, Арсене! 
      - Долi конем не об'?деш... Женiть!.. Хто зi мною- зоставайся! 
      Бiльша частина загону припинила бiг. 
      - Розвертайся лавою! Бийте, хлопцi, супостiггiв Уперед! 
      Запорожцi лавою двинули насупроти спагiiв, що вихором летiли на них. За якусь хвилину два загони грудьми зiткнулися на широкiй рiвнинi. Здибилися конi, протяжно, тривожно заiржали. Заблискотiли шаблi. Впали першi вбитi й пораненi. 
      Звенигора пiдбадьорював товаришiв. 
      - Хлопцi, не осоромимо козацько? збро?! Биймося до останнього! 
      Спагi?в було бiльше. На одного козака ?х накидалося по дво? i по тро?. Гримiли пострiли з пiстолiв. Свистiли шаблi. Хрускотiли, скреготали перерубанi кiстки, i бризкала кров. Вза?мна ненависть була така, що навiть пораненi, попадавши з коней, на землi зчiплювалися з супротивниками, вибитими iз сiдел, i вмирали там, пiд кiнськими копитами. 
      Звенигора бився iз завзятiстю i самозабуттям приреченого: вiдбивав удари, спрямованi на нього, наносив невiдворотнi удари ворогам, захищав товаришiв. Його дужий кiнь, пiдкоряючись кожному поруховi поводiв, нiс вершника в найнебезпечнiше мiсце i там, осатанiвши, налiтав грудьми на ворогiв i рвав ?х зубами. А тим часом шабля Арсенова не знала втоми й спокою. Скiльки спагi?в уже скуштували ?? гарячого леза! 
      - Шайтан! Шайтан! - репетували вони, намагаючись здалеку або ззаду завдати козаковi смертельного удару. Однак Арсен щасливо уникав його. I невiдомо було, що його рятувало: щастя чи вмiння i смiливiсть. 
      Та сили були нерiвнi, i один по одному запорожцi падали додолу. Ось уже ?х тiльки п'ятеро. Тiкати нiяк i нiкуди. З усiх бокiв ?х оточено ворогами. Бiльше того - зi степу до спагi?в прибувало пiдкрiплення: примчав ще один загiн, i свiжi во?ни з ходу вступили в бiй. Впало ще тро? козакiв. Звенигора зостався вдвох з Пiвнем. До них важко було пiдступитися. Обидва дужi, невтомнi i смiливi, вони сво?ми шаблями нiби окреслили навколо себе невидимий слiд, переступити який не наважувався жоден iз спагi?в. 
      Кiлька во?нiв, що прибули щойно зi степу, сунулися було до Звенигори, але, не витримавши могутнього удару його шаблi, кинулися врозтiч. 
      ?х зупинив голос аги, що сидiв на красивому сiрому жеребцi. 
      - Куди, боягузливi шакали? Рубайте гяура! 
      Звенигора пiднявся на стременах - упiзнав Гамiда. Так от чий загiн прибув на пiдмогу спагiям! Розмахуючи шаблею, ага завертав утiкачiв i заохочував iнших во?нiв спробувати щастя у бою з двома козаками. 
      - Гей, Гамiд-ага, мерзенний пес! Виходь зi мною на двобiй! Один на один! Не ховайся за спинами аскерiв! - гукнув Звенигора. 
      Гамiд теж упiзнав козака. Одутле обличчя враз налилося кров'ю, брунатнi очi з жовтуватими бiлками мало не вискочили з орбiт. 
      - Звенигора! Невiрна свиня! - Ага аж задихнувся вiд злоби i радостi, що охопили його. - Здавайся! 
      - Iди - помiря?мося силами, Гамiде! Як личить справжнiм во?нам! - Звенигора сподiвався зачепити агу за живе, вразити його гордiсть, щоб той тiльки погодився на двобiй. - Хоча я давно знаю, що ти боягуз! Ти не вийдеш, бо не впевнений у собi! Ти вже давно не во?н, а жирний ?внух! До того ж зрадливий, як шакал! 
      Спагi? в замiшаннi припинили напад на козакiв, утворили навколо них чимале коло. Чекали, що вiдповiсть Гамiд. Правду сказати, вони й радi були такому поворотовi справи, бо нiхто не хотiв лiзти пiд шаблю того шайтана. 
      Але Гамiд розсудив iнакше. 
      - Кидайте аркани! Хапайте його живцем! - гаркнув вiн на во?нiв. I звернувся до аги першого загону: - Джаббар-ага, це твоя здобич, але молю тебе аллахом - вiддай менi! Той гяур-мiй колишнiй раб! 
      - Я з задоволенням вiддаю його тобi, Гамiд-ага, - вiдповiв молодий красивий ага Джаббар. 
      - Спасибi тобi, Джаббар-ага. Хай аллах здiйснить усi тво? бажання!.. Гей, аскери, вперед! Схопiть того гяура! 
      Один за одним над головами козакiв прошумiло кiлька арканiв. Вони перерубали ?х шаблями. Тодi Гамiд витягнув з-за пояса пiстоль - i вистрiлив у Пiвня. 
      - Ох, клятий! - скрикнув молодий козак, падаючи з коня додолу. 
      Арсен стояв самотою проти сотнi ворогiв. У кiльцi, мов у пастцi. Над його головою знову звились аркани. Вiн устиг перерубати кiлька. Та раптом в очах пожовтiло: страшна сила стиснула горло, вирвала з сiдла. Випустивши шаблю, козак важко упав на землю. 
      Його враз пiдвели, розтягли на ши? аркан. Гамiд сплигнув з коня, став перед ним. 
      - I все-таки ти не втiк вiд мо?х рук, рабе! 
      Звенигора не вiдповiдав. Для чого? Хiба вперше смерть заглядала йому в очi? Звик... Непоко?ла думка: чи встигли товаришi добратися до лiсу? Глянув поверх голiв спiшених спагi?в - удалинi побачив маленьку, ледь помiтну в надвечiрнiй iмлi хмарку куряви. Втечуть! Навiть якщо зараз спагi? кинуться в погоню, - втечуть!.. Але турки або ж не помiтили втiкачiв, або ж задовольнилися кривавою перемогою, бо не квапилися сiдати на коней. Однi перев'язували поранених, другi добивали козакiв, а третi, оточивши агу й полоненого запорожця, з цiкавiстю спостерiгали, що буде далi. 
      - Повiсьте собаку! - без довгих роздумiв наказав Гамiд, показуючи на одиноке дерево, що росло поблизу на горбi. 
      Це сподобалося всiм. 
      - Повiсити! Повiсити! -пролунали голоси. Дво? найпрудкiших помчали до дерева з арканом у руках. Iншi потягли козака за ними. Хтось штовхнув його в спину, хтось вискочив наперед - шарпнув за жупан. Та так сильно, що вiдлетiли гудзики. 
      З-за пазухи випав бiлий сувiй паперу. 
      - Ага, в нього лист! - вигукнув молоденький безвусий аскер, нагинаючись i пiднiмаючи сувiй. 
      - Лист? - Гамiд схопив папiр, розгорнув i, побачивши, що написано не по-турецькому, пiдвiв очi на Звенигору. - До кого? 
      - До великого вiзиря Мустафи, хай береже його аллах! - вiдповiв, не задумуючись, Звенигора. 
      - Що? - Гамiд явно оторопiв. Повертiв папiр у руках, безтямно глипнув на агу Джаббара, який був вражений не менше, нiж Гамiд. - Вiд кого? 
      - Вiд кошового отамана Сiрка. Вiд Урус-шайтана, як ви його звете. 
      Спагi? мовчки переглядалися, ?х здивував лист, що так несподiвано змiнював усю справу, а особливо вразила добра турецька мова козака. Чи не помилилися вони, розгромивши козацький загiн i схопивши цього посланця? Кара Мустафа швидкий на розправу! Слава аллаху, що хоч в останню мить усе вияснилося i листа буде вручено за призначенням. 
      I Гамiд, i ага Джаббар мовчали. Ага Джаббар зблiд: це ж вiн наказав переслiдувати i перерубати запорозький загiн. Йому i вiдповiдати перед вiзиром. 
      Нарештi, Гамiд порушив мовчанку. 
      - Що пише Урус-шайтан? 
      Голос його затремтiв. Гамiдовi краще, нiж будь-кому iншому з присутнiх, було вiдомо, що султан хотiв залучити на свiй бiк запорожцiв i що запорожцi вiдповiли вiдмовою. Та, може, вони змiнили свою думку. Вiд цих шибайголiв можна всього чекати! Водночас Гамiд зрозумiв, що Звенигора знову вислиза? у нього з рук. Ех, чому вiн стрiляв у того другого, а не в цього проклятого гяура!.. Страх i злоба терзали його серце, i вiн не знав, якому почуттю вiддати перевагу. 
      - Ну, що ж пише Урус-шайтан? 
      - Я не маю права читати перед вами листа вiзировi! - вiдрiзав Звенигора, вiдчувши, що вiдстань до дерева, на якому його хотiли повiсити, значно збiльшилася. - За це вiзир накаже зiтнути голови i менi, i вам! Запорожцi вирiшили служити сонцесяйному султановi, i кошовий, напевно, сповiща? про це великого вiзира. 
      Гамiд крякнув. У нього затерп язик. Однак злоба вiдiбрала йому розум. 
      - Ти брешеш, гяуре! Чому ж тодi тiкав? Чому рубався з нами? 
      - А що нам було робити? Не ми ж напали, а ви на нас. Ми тiльки оборонялись! 
      - Я сам передам листа вiзировi, - раптом заявив рiшуче Гамiд зважившись на вiдчайдушний вчинок. - А ти, собако, мусиш поплатитися за смерть стiлькох во?нiв, яких ти забив щойно разом зi сво?ми поплiчниками. Гей, люди, ведiть його до дерева! Пiдтягнiть вище, щоб скорiше став перед аллахом! 
      - Не руште! - виступив наперед ага Джаббар. - Гамiд-ага, шайтан скаламутив твiй розум, нещасний! Що ти надумав? Вiзир i так покладе гнiв на нас. А що вiн скаже, коли дiзна?ться, що ми, знаючи вже, хто цей козак, стратили його?.. На коней! На коней! I в ставку вiзира! Сподiватимемось на його милiсть, i хай береже нас аллах! 



      3 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2