Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 29)

      Гетьман писав: "Посилаю тобi, князю Григорiю Григоровичу, знатного татарського мурзу Саферелея. Оний мурзишка ? зятем хана Мюрад-Гiрея... Налякай його гарненько! Скажи, що одрiжеш його погану голову i пошлеш у подарунок тестевi, сирiч хановi, якщо той дозволить вiзировi Мустафi вчинити насильство над князем Андрi?м... Разом з ним посилаю ще двох захудалих мурз, - хай сам Саферелей вiдправить ?х до хана негайно як посланцiв. Двох - для бiльшо? певностi..." 
      - А, от воно що! - вигукнув боярин i повернувся до гiнця. - Спасибi тобi, козаче! Ти приносиш менi маленьку надiю... 
      Вiн швидко пiдiйшов до низькорослого Сафеiрелея, якого поставили на колiна зi зв'язаними ззаду руками, промовив тихо, але суворо? 
      - Мурзо, хан Мюрад-Гiрей вчинив необдумано, передавши мого сина князя Андрiя туркам. Вiзир Мустафа погрожу? йому смертю. Вiн сповiстив мене, що обдере з голови живого князя Андрiя шкiру, напха? ?? соломою i пришле менi в подарунок, якщо я сьогоднi до пiвдня не здам Чигирина... Я захищатиму це мiсто, поки стане сил мо?х! Отже, вiзир матиме привiд виконати свою мерзенну погрозу... Але клянусь, я знайду засiб помститися хановi за мого ?диного сина! I першою жертвою цi?? помсти будеш ти, мурзо! Я накажу тебе живого оббiлувати - здерти з голови шкiру, теж напхати соломою i вiдiслати хановi... . 
      Саферелей зблiд. У нього пересохло в ротi. Вiн хрипко сказав: 
      - О аллах, врятуй князя Андрiяi 
      - Ти допоможеш аллаховi, мурзо. 
      - Я? 
      - Якщо хочеш носити голову на плечах, передай хановi через сво?х одноплемiнникiв, - Ромодановський кивнув головою в бiк двох полонених мурз, що стояли осторонь, - щоб урятував князя Андрiя! Iнакше... 
      - Якшi, якшi[30], -швидко залопотiв Саферелей. -Я зроблю так, як наказу? вiзир урусiв... Але ж усе в руцi аллаховiй... 
      - Безумовно. I передусiм тво? життя, мурзо. 
      Ромодановський вiдiйшов, а Саферелей почав щось швидко пояснювати мурзам, i тi згiдливе кивали головами. 
      - Якшi, якшi! 



      8 

      Засвiт ударивши по Чигирину, турецькi гармати весь день не припиняли обстрiлу. Палаючi бомби та розжаренi ядра, креслячи в затягнутому димом небi чорно-вогнистi слiди, з усiх кiнцiв летiли на мiсто. Трощили поодинокi, уцiлiлi в попереднiх штурмах будiвлi, пiдпалювали все, що могло горiти. 
      Вибухи стрясали скремсану, обгорiлу, просякнуту кров'ю землю, рвали ?? На шмаття. Дим, пилюка, гарячий присок здiймалися високо вгору, сповнюючи повiтря гарячою задухою i смородом. 
      Замок вiдгукнувся з Кам'яно? гори залпом сорока гармат, послав у поле смертоноснi чавуннi бомби i ядра. Гармашi, за наказом генерала Гордона, заклали в пiвтора раза бiльше пороху, ризикуючи бути розiрваними разом з ними. Та гармати витримали. Зате в турецькому таборi спалахнули намети, здибилися, рвучи повiддя, ослiпленi жахом конi, страшно заревли верблюди, закричали пораненi. 
      Дим чорно-бурою хмарою окутав Чигирин. Сонце прозирало крiзь нього сердите, криваво-багряне. 
      Весь день турки не припиняли атак. Тисячi яничарiв, спагi?в, татар, волохiв, мунтян, арабiв з криком, з перекошеними вiд лютi i страху обличчями, розмахуючи шаблями, списами, знаменами, пiдтримуванi завиванням зурн i гуркотом барабанiв, iшли й iшли на приступ. Опiвднi злетiла в повiтря сторожова вежа Кримських ворiт. Не виявлений завчасу пiдкоп спричинив страшнi руйнування в стiнi. Густi колони яничарiв посунули туди. 
      Другий вибух потряс усе Нижн? мiсто. Розлетiлася на порох частина стiни на схiдному, низинному березi Тясмину. В пролом, як весняна вода в прiрву, хлинули чотири тисячi во?нiв Каплан-пашi. За ними вривалися все новi i новi турецькi загони. 
      Комендантський дiм - колишнiй дорошенкiвський больверк - було розтрощено прямим попаданням бомб. Комендант, окольничий Ржевський, весь час був разом з стрiльцями на стiнах. Побачивши, як у пролом ринули турки, вiн, на чолi горстки во?нiв, кинувся назустрiч ворогам, щоб вибити ?х у поле, але сили були занадто не рiвнi. Порубаний шаблями, окольничий Ржевський упав мертвий на гарячу, мов присок, землю. 
      З цього часу захисники Нижнього мiста, не зумiвши вiдкинути яничарiв i забити проломи в стiнi лантухами з землею, почали здавати вороговi одну вулицю за одною, Надвечiр стало ясно: Чигирин не втримати... I тодi трапилося найстрашнiше: рештки сердюцьких i стрiлецьких полкiв покотилися до Калинового мосту, ?х було небагато, та, зiбранi в одному мiсцi, вони ще могли б на деякий час зупинити ворога. Однак страх i вiдчай уже пойняли серця воякiв. До того ж майже всi старшини, а серед них комендант Ржевський, полковники Рубан i Коровка, були або забитi, або пораненi. Сотнi людей, втративши вiру в те, що Чигирин ще можна захищати, кинулися до мосту. За ними погналися яничари. Старий пiдгнилий мiст не витримав величезно? ваги, тисняви i нестримного бiгу - з трiском розвалився, ховаючи пiд уламками у глибинi Тясмину тих, хто був на ньому. Крик болю, жаху пролунав на передмо-стi! Люди плигали у рiчку i вплав намагалися досягти того берега. Одним це пощастило зробити, iншi, зокрема пораненi та тi, хто не вмiв плавати, тонули на глибокiй ямi. Та це жахливе видовище не зупиняло заднiх: страх перед яничарами був сильнiший за смерть у водi... 
      Генерал Гордон з уцiлiлими во?нами сво?? дивiзi? та сердюками полковника Коровки, якi пiсля поранення полковника перейшли пiд його руку, боячись оточення, залишив стiни Верхнього мiста i зачинився у фортецi. Наступали останнi години геро?чно? оборони Чигирина. 



      9 

      Во?вода Ромодановський бачив у зорову трубу, яких зусиль, яко? мужностi i кровi коштувало захисникам Чигирина вiдбиватися з ранку i до ночi вiд усе нових i нових яничарських полкiв. Зда?ться, живi люди, яких до того ж було в десять разiв менше, нiж нападникiв, не могли витримати такого напруження. Злiтали в повiтря стiни, падали будинки, лопалися, пiднiмаючи в небо чорну землю, турецькi бомби i мiни, дим. котився, як осiннiй туман... Упало Нижн? мiсто, загинула бiльшiсть його захисникiв... Та Чигирин не здавався - стояв! З фортецi раз по раз гримiли залпи гармат i гакiвниць, трiщали мушкети i тульськi пiщалi, на вежах майорiли прапори: малиновий - козацький, голубий - з ликом святого Георгiя - дивiзi? Гордона. 
      Надвечiр турки пiдтягли гармати - почали обстрiлювати замок. До ворiт пiдвезли таран - i глухi удари, що долетiли аж за Тясмин, струсонули могутнi стiни. Тисячi яничарiв дерлися по крутiй Кам'янiй горi уверх, до фортецi. 
      Та все ж Чигирин стояв! 
      Однак у серце во?води закрадалася неясна тривога. 
      Вона не зменшилась i тодi, коли всюди, крiм Чигирина, припинилися бо? i во?начальники сповiстили, що утримали всi позицi?. Годилося б радiти: витримати i вiдбити такий скажений натиск - це справжня перемога!.. То звiдки ж тривога? Невже трапилося нещастя з князем Андрi?м? Невже хан обдурив його, приславши гiнця зi звiсткою про те, що вiн домовився з вiзиром про вiдкладення страти княжича Андрiя? Невже Кара Мустафа виконав свою страшну погрозу, i з часу на час треба чекати, що з iмли вирине чорний гонець з кривавою торбиною за плечима? 
      Нi, про сина вiн перестав думати опiвднi, тобто в час, вiдведений вiзиром для здачi мiста. Зцiпив до болю зуби i змусив себе стежити за ходом бо?в. "Усе в руцi божiй, - i прошепотiв при цьому. -Уповаю на тя, господи!" 
      Йому стала зрозумiла причина тривоги тодi, коли при?хав Самойлович i розповiв, що татари зробили вiдчайдушну спробу обiйти лiвий фланг i вдарити в тил стрiлецьким i козацьким полкам. 
      Тил! 
      Ось що почало непоко?ти во?воду, коли вiн побачив, як захисники Чигирина тiкають з Нижнього мiста. Поки вiзир Мустафа докладав усiх зусиль, щоб здобути Чигирин, поки половина його вiйська не вiдходила од обложеного мiста, можна було не турбуватися за тил. Та що буде, коли Чигирин здасться? Турки передусiм постараються вiдрiзати росiйсько-укра?нськi вiйська од Днiпра, перетнуть шляхи для пiдвозу бо?припасiв i продовольства, а потiм поволi стискуватимуть лещата. Майже подвiйна перевага в кiлькостi людей дозволить ?м це зробити. 
      Вечорiло, але ще було досить видно, щоб бачити всю панораму Чигирина. Сплюндроване вщент мiсто курiлося. Бiля зруйнованого мосту кiлькасот козакiв i стрiльцiв чинили туркам опiр, в той час як ?хнi товаришi плавом перебиралися через Тясмин. Не було сумнiву, що за годину-двi яничари скинуть ?х у рiчку чи перерубають, i тодi фортецю буде повнiстю оточено й одрiзано од сво?х вiйськ. Треба щось думати. 
      - Як гада?ш, гетьмане, довго протрима?ться фортеця? - тихо спитав во?вода. 
      - Гадаю, не довго. Та зараз справа не в фортецi. Мусимо думати про вiйсько. Мене тривожить наша ненадiйна позицiя. Поки тримався Чигирин, ми стояли мiцно. А тепер... 
      - Так, тепер ми повиннi вiдступити до Днiпра, - пiдхопив боярин. - На Бужинських висотах, на наших старих позицiях, ми зможемо з успiхом протистояти туркам! 
      - А фортеця? На бога, князю, невже ти надумав залишити ?? напризволяще? Там же багато наших во?нiв! 
      - Фортецю треба зiрвати, а людей вивести! I робити це негайно, бо завтра вже буде пiзно!.. 
      - Тодi шли гiнця! 
      - Легко сказати! Навколо фортецi - турки... Та навiть якщо i пробереться на гору, хто вiдчинить йому ворота? Гетьман на мить задумався. 
      - ? та?мна лазiвка. Нею проникне... 



      10 

      Захисники фортецi не помiтили, коли впав на землю вечiр. Мiсяць ще не зiйшов, але на стiнах було видно як удень. Кривавi заграви вiд пожеж i вогненних вибухiв осявали все довкола. 
      Бiй не вщухав нi на хвилину. Вiд ударiв ядер, вибухiв бомб, вiд гарматно? стрiлянини, яку вели стрiльцi й козаки, вiд реву тисяч горлянок, скреготу шабель i свисту куль над Кам'яною горою стояв безперервний гул. Тремтiли фортечнi стiни, здригалася земля. 
      Генерал Гордон стояв на пiвденнiй вежi. В руцi - довга тонка шпага. На ши? - барвистий шарф. Високий i рiвний, мов жердина, вiн жодного разу не вклонився турецьким ядрам i кулям, що свистiли над головою. Був простоволосий, бо десь у бою загубив шапку, i вiтер куйовдив його рудого задимленого чуба. Одяг на ньому - брудний, закiптюжений, розiрваний у багатьох мiсцях. Але самого генерала не зачепила нi спагi?вська шабля, нi яничарська куля. 
      Зовнi вiн був спокiйний. Пильно вдивлявся в лави турецьких аскерiв, якi грiзними хвилями виринали з темряви й котилися до стiн фортецi, на пожежi в Нижньому мiстi i на далекi вогники за Тясмином, у росiйському станi. Вiн був упевнений, що зумi? протриматися щонайменше тиждень, бо мiцнi мури надiйно захищали вiд ворога, а в погребах було достатньо пороху, ядер i продовольства. Неглибокий, вирубаний у каменi колодязь постачав на всю залогу фортецi смачну джерельну воду. Що ще потрiбно для оборони? 
      Обабiч генерала, бiля вузьких бiйниць, пантрували за ворогом Кузьма Рожков, Звенигора, Роман Во?нов i Грива. Так вийшло, що вони, не змовляючись, без чийогось наказу стали в цей день особистими охоронцями генерала. Спочатку, боячись переслiдування з боку людей Трауернiхта, трималися генерала Гордона, бо сподiвалися на його захист, а потiм, захопленi вiдвагою шотландця i вiдрiзанi в замку вiд сво?х вiйськ, вирiшили до останнього бути з ним. Це було не легко: генерал мов навiжений носився по стiнах i справдi весь час був там, де найважче, його поява в самiй гущi битви пiднiмала дух во?нiв, поривала ?х знову вперед, на ворога. Тонка блискуча шпага вражала яничарiв, мов блискавка. 
      Четверо друзiв не вiдходили вiд генерала, який нехтував небезпекою, i ?хнi шаблi не раз виручали його вiд вiрно? загибелi. 
      Турки не припиняли штурму фортецi нi на хвилину. Пiсля взяття Нижнього мiста вони пiдвезли всi наявнi в них гармати на Чигиринську гору i звiдти почали шалено обстрiлювати пiвденну вежу i головнi замковi ворота. Фортеця вiдповiдала не менш сильним вогнем. Така гарматна дуель тривала бiльше години. Вiд вибуху бомби в дворi замка загорiлася стайня, - ?дкий пороховий дим змiшувався з густим димом пожежi i ви?дав очi. 
      Пiд прикриттям гарматного вогню яничари пiдтягли до брами ще й стiнобитну машину. Важкий, обкований залiзом таран загупав у дубовi ворота. Затрiщало дерево, здригнулася висока надбрамна вежа. 
      Генерал Гордон ткнув униз шпагою. 
      - Стрiльцi, перебийте тих псiв! 
      Гримнув залп iз мушкетiв i пiщалей. Кiлька аскерiв бiля стiнобитно? машини упали на землю. Iншi вмить заховалися за товстi бруси чи порачкували до глибокого рову, яким було перекопано вузький перешийок мiж замком i полем. 
      Таран завмер. На стiнах почулися радiснi поклики. 
      - Га! Ма?те, собаки! 
      - Скуштували коржiв з маком! 
      - Може, ще хто хоче - налiтайте! 
      Грива вiдiрвав од теплого мушкета схудле, закопчене димом обличчя, хмуро глипнув налитими кров'ю очима на трупи яничарiв. Зловтiшна посмiшка спотворила його запеченi губи. 
      - Мало! Ой, мало! - прошепотiв вiн, насипаючи з порохiвницi пороху .в дуло мушкета. 
      Той пекельний вогонь, що загорiвся в його серцi на попелищах Канева, не вщухав анi на мить. Оксамитовий кисет iз золою, де, напевне, як гадав вiн, були i перетлiлi кiсточки його дiтей, нестерпним болем пiк груди, кликав до помсти. За всi днi облоги Чигирина козак бачив немало ворожих смертей, але втiхи вiд того не мав. 
      - Ой, мало! - скреготiв зубами у нестямi. Коли б вiн мiг, то перебив би без жалю все вороже вiйсько, хоча й вiдчував, що не вгасив би того полум'я, що палило його зсередини. Душевний бiль i жадоба помсти були такi завеликi, що розпирали його, мов хмiль - бочку. 
      В саму гущу бою кидався козак, шукаючи поживи для сво?? шаблi. На весь свiй велетенський зрiст iшов насупроти ворогiв, не думаючи, що якась гаряча куля прониже груди чи крива турецька шаблюка розкра? йому навпiл голову. А може, вiн i шукав для себе смертi-рятiвницi? 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2