Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 30)

      Забивши в дуло мушкета тугий заряд. Грива припав до бiйницi. Довго вибирав цiль i ще довше прицiлювався. Нарештi, натиснув на курок. Серед гуркоту бою пострiлу майже не чути було, але по тому, яка злобно-радiсна посмiшка засяяла на його змученому, закiптюженому обличчi, не важко було здогадатися, що пiд мурами фортецi ще на одного яничара стало менше. 
      - Iще один! - вигукнув Звенигора, бажаючи пiдбадьорити товариша i розвiяти його тяжкий настрiй. Але той похмуро покрутив головою. 
      - Мало! Глянь - скiльки ?х пре сюди! З темряви степу випiрнули новi лави яничарiв. Вони йшли помалу, переобтяженi збро?ю, штурмовими драбинами та в'язанками соломи i хворосту, якi мали захищати ?х вiд уруських куль. Протяжний грiзний крик "алла" ширився, наростав, котився до фортецi, огортаючи ?? зi всiх бокiв. Пiдбадьоренi допомогою, заворушилися i тi аскери бiля стiнобитно? машини, що зосталися живi. Вони поволi виповзали зi сво?х схованок i, понукуванi злими окриками аги, бралися до тарана. Ось вiн гойднувся раз, удруге - i важкий удар струсонув браму. 
      Тим часом не переставали бити турецькi гармати. Ядра з трiском ударялися в кам'янi стiни фортецi, у вежi, у бiйницi, в кам'яний зубчатий парапет i з хуркотом розсипалися на дрiбнi скалки. 
      Мов грiм, вибухали круглi чавуннi бомби, сiяли навколо себе смерть. 
      Генерал Гордон вiддав наказ зарядити гармати картеччю, пiдтягнути лозовi кошелi з камiнням, приготуватися до рукопашного бою. 
      Коли ворожi лави наблизилися на гарматний пострiл, вiн махнув шпагою, рiзким, високим голосом крикнув: 
      - Вогонь! 
      Десять гармат пiвденно? брами ударили залпом. Рясна картеч вогняними бризками сiйнула в обличчя яничарам, вирвала з ?хнiх рядiв десятки во?нiв. Але це не зупинило ворожу лавину. На мiсце вбитих i поранених миттю стали iншi, пiдхопили драбини i вже бiгом помчали вперед. 
      Гармашi гарячкове заряджали гармати. Вони встигли ще двiчi пальнути картеччю. Потiм, коли яничари опинилися в мертвому просторi, кинули непотрiбнi тепер гармати i схопилися за гакiвницi, пiщалi та мушкети, а також стали бiля кошелiв з камiнням, щоб разом з пiхотою вiдбивати ворожий приступ. 
      Турки теж припинили гарматну стрiлянину, боячись влучити у сво?х. Зате таран загупав частiше й сильнiше. А яничари вже приставляли до стiн високi драбини i, пiдпираючи один одного, дерлися по них, ставали на вузький карниз, стрiляли з пiстолiв у тiснiй бiйницi, чiплялися пальцями за найменшi виступи, щоб злiзти на стiну, i, зриваючись, падали вниз. На ?хн? мiсце пiднiмалися iншi. 
      - Кидайте камiння! - кричав генерал Гордон, пронизуючи шпагою груди аскера, який виткнувся з-за парапету. - Вiдштовхуйте драбини! Смiливiше, смiливiше, друзi! 
      На стiнах було жарко. Осяянi загравами пожеж, яничари, мов чорнi привиди, виблискуючи шаблями i ятаганами, перли вгору, як тiсто з дiжi. Стрiльцi й козаки-сердюки ледве встигали скидати ?х додолу. А по драбинах швидко пiднiмалися iншi i вступали негайно у бiй. 
      Роман Во?нов схопив важку корзину з камiнням - сипнув на голови нападникiв. Кiлька яничарiв зiрвалися з драбини i з криком полетiли на сво?х товаришiв, що пiдпирали ?х знизу. Хтось сiйнув цеберце пiску - прямо в чорнi, виряченi вiд жаху очi, в роззявленi роти, що кричали сво? страшне "алла". Звенигора скочив на кам'яний парапет i шаблею рубав бритi голови, випрученi вгору руки з кривими ятаганами. 
      Кузьма Рожков i Грива схопили дебелий дерев'яний рожен з рогачем на кiнцi, пiдчепили ним драбину - i разом з десятками яничарiв одштовхнули вiд стiни. Драбина описала велетенське пiвколо i гуркнула на землю. Сповненi болю i жаху крики залунали в кривавiй напiвтьмi... 
      Всюди на стiнах точилася жорстока рiзанина. Билися хто чим мiг: шаблями, списами, ятаганами, стрiляли з пiстолiв i мушкетiв, кидали камiння, сипали пiсок, лили розтоплену смолу, били по головах, по руках, по спинах замашними рожнами. Крики, лайка, стогiн i хрипiння вмираючих, посвист шабель, глухi удари тарана в пiдворiттi, безладна стрiлянина - все це одним нелюдським ревом котилося з Чигиринсько? гори у тривожну темну нiч. 
      Судячи по тому, з якою люттю турки йшли на приступ, було зрозумiло, що Кара Мустафа заповзявся здобути сьогоднi не тiльки мiсто, а й фортецю. Не жалiючи людей, вiн кидав усе новi й новi штурмовi загони на стiни замка. 
      Захисники фортецi втратили почуття часу й реальностi. ?м здавалося, що бiй трива? дуже довго, цiлу нiч, хоча було ще далеко до пiвночi, що йому нiколи не буде кiнця. Втоми i страху нiхто не вiдчував. Вiдчайдушний порив, що охопив усiх, бажання будь-що вiдстояти рiднi стiни вдихали у во?нiв свiжi сили i завзяття. Навiть тяжко пораненi, хто ще тримався на ногах i мав хоч одну руку, щоб рубати ворогiв, билися нарiвнi зо всiма. 
      Найважче було захисникам пiвденно? вежi. Турки скерували проти не? головний удар. Уже сотнi ворожих трупiв встеляли залиту кров'ю землю, i яничари мостили з них приспи, по яких здиралися вгору, ?х рубали, стрiляли, вони падали назад, на цi приспи, i ?х, ще теплих, напiвживих, топтали ноги ?хнiх щасливiших, живих товаришiв. 
      В однiй iз гарячих сутичок, коли турецьким аскерам пощастило здертися на стiну i тут завирував запеклий бiй, було поранено Романа Во?нова. Билися в такiй тiснявi, майже впритул, що вбитим нiяк було впасти i вони хилиталися мiж бiйцями, мов живi. Один з таких убитих яничарiв навалився ззаду на Романа, i козак, думаючи, що турок хоче схопити його руками, на мить одвернувся вiд супротивника, з яким зчепився врукопаш, щоб вiдбити напад з тилу. Цим негайно скористався супротивник, i його шабля упала на голову дончака. 
      Роман охнув i заточився. Кров залила очi. 
      Його пiдхопив Звенигора, вiдтягнув назад. Арсенове серце стислося вiд болю, коли вiн побачив, як мертвотна блiдiсть розлива?ться по обличчю товариша. 
      - Романе, брате! - вигукнув щосили. 
      Роман кволо усмiхнувся. 
      - Це ти. Арсене?.. Я чомусь тебе не бачу. 
      Звенигора витер йому з лиця кров. Потемнiлi Романовi) очi заблищали вiд радостi: вiн уздрiв Арсена, який'схилився над ним. 
      - Перев'яжи мене, - прошепотiв тихо. - I я зараз устану! 
      - Чекай, чекай! Куди тобi! -Звенигора рвонув на собi сорочку, туго обв'язав Романову голову. - Iди вниз! Я допоможу... Ходiмо! 
      Але Роман заперечив. 
      - А ти б сам пiшов?.. Нi, Арсене, наще мiсце тут!.. Глянь - як напирають, клятi! 
      Вiн поволi пiдвiвся i стис у руцi шаблю. Ступив крок наперед. Звенигора похитав головою i рушив за ним. 
      Опiвночi стало ясно, що турецька атака видиха?ться. Ще гримiли пострiли, ще дерлися на стiни яничари, ще блищали в кривавому свiтлi пожарищ шаблi i хрипiли конаючi, але у ворога вже не було того запалу, що звечора. Люди стомилися. Аскери не так прудко лiзли по драбинах, якось . в'ялiше били шаблями i, що найбiльше вражало, перестали кричати сво? пронизливо-дике, протяжне "алла". I в цей час до генерала Гордона пiдбiг молодий сердюк. Вiн був спiтнiлий, задиханий, без шапки. 
      - Пане генерале, пане генерале! 
      - Ну, що тобi? -повернувся до нього генерал. 
      - Наказ головнокомандувача князя Ромодановського... 
      - Ти зi ставки? Як же тобi пощастило пробратися? 
      - Та?мним ходом. Ледве пролiз... 
      - Якi ж втiшнi новини ти принiс, козаче? 
      - Головнокомандувач наказав негайно вивести вiйська за Тясмин, а гармати i замок зiрвати, пане генерале! - I вiн подав пакет. 
      - Що? -вигукнув генерал Гордон. --Ти при сво?му розумi, козаче? 
      Сердюк спалахнув. 
      - Це наказ головнокомандувача... 
      Але розлютований шотландець уже не звертав на нього уваги. Швидко зламав воскову печатку, пробiг очима листа Ромодановського. Гнiв розпирав йому груди. 
      - О свята Марiя! Це ж безглуздя! Ми тут iще довго можемо чинити туркам опiр! Як же здавати фортецю, за яку пролито стiльки кровi! Ну?.. Ще не охололи трупи наших товаришiв! Яничари всюди вiдбитi... Нi, нi, я не вiрю! Це помилка! Фатальна помилка! 
      Безтямним поглядом вiн обвiв присутнiх. Сердюк похмуро глянув на нього, ще раз повторив: 
      - Це наказ головнокомандувача. I князь просить не зволiкати з його виконанням, генерале! 
      Гордон мовчав. Мовчали, враженi почутим, i оборонцi фортецi. Роман, опираючись на шаблю, пiдiйшов до Звенигори, обняв за плечi. На бiлiй пов'язцi чорнiла кривава пляма. 
      - Як же це, Арсене? - прошепотiв. - Здавати замок? Пiсля всього того, що ми тут сьогоднi пережили? 
      Звенигора теж тремтiв од обурення. 
      - Справа не в нас... Серце кров'ю сходить: загинув Чигирин! Вiд мiста нiчого не зосталося - турки все спалили, зруйнували. А тепер i фортецю... сво?ми руками... висадити в повiтря... Здати... Боже, що скажуть люди! 
      Всi здавалися пригнiченими, прибитими. Рожков стискав кулаки. Грива люто блискав спiдлоба. 
      Чекали, що скаже генерал. 
      Нарештi, вiн струснув головою, промовив: я 
      - Ну, що ж-думати нiчого. Наказ ? наказ!.. Передайте по стiнах: гармати негайно заклепати i кинути на голови яничарам! Усiм вiдходити до пiвнiчно? вежi!.. Пороховi погреби зiрвати пiсля того, як вийдуть люди! - Вiн обвiв поглядом задимленi обличчя во?нiв. - Рожков, доручаю цю справу тобi... Послужи, голубе, ще раз вiтчизнi? 
      Але якщо не хочеш... 
      Рожков виступив наперед. Глухо сказав: 
      - Дякую, генерале! 
      Поряд з Рожковим став Грива. Похмуро блиснув очима. 
      - Дозвольте i менi разом з Кузьмою, пане генерале... Один добре, а два краще: все може трапитись... 
      - Гаразд. Iдiть. | Рожков i Грива мовчки потиснули друзям руки, миттю зникли за внутрiшнiм парапетом стiни. Наказ про здачу фортецi i вiдступ за Тясмин блискавично поширився мiж оборонцями замка. Стрiлецькi i сердюцькi загони швидко знiмалися з сво?х мiсць i поспiшали до пiвнiчно? вежi, пiд яку вже пiдводились пороховi мiни. 
      Було дивно, що на стiнах не гримлять гармати, не трiщать мушкети i самопали, не горлають дико тисячi людських горлянок. Тiльки брама здригалася вiд могутнiх ударiв тарана, -то турки, пiдбадьоренi тим, що уруси не стрiляють iз стiн, посилили натиск. 
      Гармашi, заклепавши гармати, швиргонули ?х униз, на голови тих вiдчайдушних смiливцiв-аскерiв, якi ще продовжували настирливо лiзти по драбинах на стiни. У вiдповiдь пролунав жахливий зойк. |Вiд вибуху мiни злетiла в повiтря пiвнiчна вежа i частина стiни обабiч не?. Юрма стрiльцiв i козакiв хлинула в пролом, зiм'яла на сво?му шляху приглушених i наляканих вибухом яничарiв, покотилася по крутому схилу вниз, до Калинового мосту. 
      В той же час затрiщала брама пiвденно? вежi. Не витримали мiцнi дубовi бруси могутнiх ударiв тарана - пiддалися. Розтрощенi ворота упали на землю. В замок ринула темна хвиля нападникiв. 
      Звенигора схопив знесиленого Романа пiд руки, потягнув до пролому. Чи ж устигне? Вiн оглянувся-турки запруджували майдан, розтiкалися по темних закутках замка. Рубали поодиноких стрiльцiв i козакiв, що, загаявшись, не встигли втекти вчасно. 
      Палаюча стайня освiтлювала усе довкола. 
      У мерехтливо-кривавому свiтлi пожежi Звенигора раптом уздрiв генерала Гордона. Довготелесий худий шотландець прудко бiг до порохових погребiв. 
      "Божевiльний! Загине!" - майнула думка, i Звенигора, залишивши Романа бiля пролому, щодуху гайнув йому навперейми. 
      До погреба вони прибiгли майже одночасно. Генерал рвонув причиненi дверi. Внизу копошилися двi темнi постатi. 
      - Кузьма, чого га?шся! Швидше! - заревiв генерал. - Яничари зараз будуть тут! 
      У погребi спалахували голубi iскри: то Грива люто бив кресалом об кремiнь, але трут нiяк не займався. 
      Гордон вилаявся i помчав до палаючо? стайнi. Звенигора хотiв зупинити його, але не встиг. Генерал вихопив з вогню палаючу лату i так само прудко побiг назад. Його помiтили яничари. Велика юрба понеслася за ним. 
      Вскочивши в дверi, генерал крикнув: 
      - Тiкайте! Пiдпалюю! Турки близько! 
      Йому назустрiч метнулась чорна страшна постать Гриви. 
      - Не смiй, чорт! - заревiв запорожець. - Дай сюди! Кузьмо, виведи звiдси цього навiженого! - Грива видер у генерала з рук вогненну лату. Гордон вiд несподiванки аж сторопiв, та Рожков не церемонився з ним - схопив за плечi i силомiць випхав у дверi. Побачивши Звенигору, гукнув: 
      - Арсене, забери його! Тiкайте хутчiй! 
      Тим часом яничари вже затопили весь замковий двiр. 
      Звенигора потягнув генерала до широкого пролому в стiнi, де маячiла одинока постать Романа. 
      Рожков хотiв повернутися до льоху, але Грива загородив йому дорогу. 
      - Тiкай, поки не пiзно! Чого двом пропадати? У мене з турками сво? рахунки! 
      Бачачи вагання Рожкова, Грива оперiщив його по плечах палаючою латою. 
      - Тiкай, сатана? 
      Турки були вже за кiлька крокiв. Ще мить - i справдi буде пiзно... Рожков вихором помчав слiдом за Звенигорою. Вiн бачив, як запорожець, штовхнувши в пролом генерала Гордона, схопив на оберемок Романа i кумельгом покотився з ним по стрiмкому схилу. В ту ж мить вiдчув, як страшна сила пiдняла його в повiтря i швиргонула в бездонну темряву, що повивала пiднiжжя Кам'яно? гори... 
      Тим часом Грива, мiцно тримаючи в руцi смолоскип, метнувся назад, у погрiб. За ним, розпаленi бо?м, не розумiючи до ладу, куди вони пруть, погнали яничари. 
      Чуючи за собою тупiт багатьох нiг, Грива збiг по сходах униз i зупинився на протилежному кiнцi вузького проходу, обабiч якого в глибоких дерев'яних засiках чорнiв порох. 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2