Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 31)

      Кiлька десяткiв яничарiв, спотикаючись, бiгли до нього. 
      Вони ще не розшолопали, де опинилися. Бачили перед собою козака i, думаючи, що загнали його в мертвий кут, перли на нього з наставленими сторчма шаблями. Вiн був беззбройний, з тонким смолоскипом у руцi, тому, як вони гадали, мiг стати легкою здобиччю. 
      ?х зупинив напiвбожевiльний, пекельний смiх козака. Враженi тим несподiваним смiхом, переднi яничари зупинилися мов укопанi i... раптом побачили навколо себе купи пороху. Крик вiдчаю прокотився попiд низьким кам'яним склепiнням погреба. 
      - Ха-ха-ха! - страшно реготав Грива. - Ха-ха-ха! - I його осяяне червонястим вогнем, перекошене вiд напруги обличчя корчилося вiд зловтiхи. 
      Переднi яничари повернули назад, тiкати. Але тiкати було нiкуди: вузький прохiд геть забитий людом. 
      - Ха-ха-ха! - ще дужче зареготав Грива i пожбурив вогнистий смолоскип у засiк... 
      Страшенний вибух потряс Чигиринську гору. Сколихнулася земля. Яскраве полум'я шугнуло високо до неба, освiтило все мiсто i його околицi. Здригнулися могутнi стiни й вежi фортецi - i рухнули всi?ю сво?ю вагою на уцiлiлi будинки й стайнi. 
      Потiм зайнялася пожежа. ?? вiдблиски освiтили все довкола... 
      Пiдхоплений могутньою вибуховою хвилею, Кузьма Рожков важко впав на кущi терну, що росли попiд горою, i покотився вниз. Терен поколов його, подряпав, але врятував од смертi. Внизу Рожкова пiдхопили чи?сь дужi руки, пiдвели. То був генерал Гордон. Поряд з ним стояв Звенигора. Роман лежав на землi. 
      - Рожков! Живий! - вигукнув генерал i радiсно притиснув стрiльця до грудей. 
      - Живий, -тихо сказав Рожков i тихо додав: - А Грива... 
      Усi нахилили голови, помовчали, вiддаючи останню шану тому, кого вже не було з ними. Потiм поволi побрели до Тясмину. 
      На мiсцi Калинового мосту стирчали палi. У водi чорнiли мокрi балки й дошки. Мiж ними борсалися вояки. Однi пливли до протилежного берега. Другi, схопившись за слизьку деревину, з заздрiстю i вiдча?м дивилися на тих, хто умiв плавати. Третi, захлинувшись водою, вiдчайдушне бовталися, благаючи порятунку, i, не дочекавшись його, опускалися на дно. 
      Побачивши, як безславно гинуть його во?ни, генерал Гордон скочив у воду, закричав: 
      - Братцi, що ж ви! Допоможiть ?м! Не дайте потонути! 
      Його нiхто не слухав. Позаду все ближче лунали крики яничарiв, якi пiсля вибуху в замку оговталися i розпочали погоню. У воду поряд з потопаючими плюхнулися розжаренi ядра. Турки обстрiлювали переправу. 
      Гордон схопився за голову. Хiба мiг вiн ще годину тому думати, що його дивiзiя i полк полковника Коровки загинуть не в бою, а в холодних водах Тясмину? Лютий вiдчай, мов обценьками, стис йому горло. З багаторiчного вiйськового досвiду вiн знав, що нiякi накази чи прохання не допоможуть зараз охопленому панiкою вiйську. Та це вже, власне, було не вiйсько, а пойнятi жахом i тваринним бажанням врятуватися юрми людей, без збро?, без старiший, якi розгубили сво?х воякiв у цiй страшнiй круговертi. Тепер кожен дбав виключно про себе i керувався ?диною цiллю - досягти протилежного берега. 
      Його вразила несподiвана думка - невже перед ним тi ж самi люди, якi ще годину тому так хоробро, самовiддано вiдстоювали фортецю, рiзалися з ворогом, зневажливо дивилися смертi в вiчi?.. Так, люди тi самi. Але вони втратили бойовий дух, вiру в перемогу, втратили, нарештi, почуття лiктя товариша, - i тому гинуть безславно... 
      Хто ж винен? У думцi вiн кляв усе на свiтi: Ромодановського - за його необдуманий, поспiшний наказ, себе - за слiпе виконання того наказу, туркiв, темряву, Тясмин, що став на перепонi... 
      Поблизу розiрвалася бомба - сiйнула гарячим приском, освiтила все довкола. Гордон схитнувся i впав у воду. Кузьма Рожков пiдхопив його, допомiг пiднятися. На щастя, генерал не був поранений. 
      Натикаючись на зламанi палi, на плаваючi у водi дошки з розбитого мосту, на скоцюрбленi тiла утопленикiв, вони разом попливли до протилежного берега... За ними вступив у воду i Звенигора з Романом. На березi з'явилися яничари, ?хнi рiзкi гортаннi крики залунали над криваво-темними хвилями рiчки. Лише кiлька крокiв вiддiляло ?х вiд утiкачiв, але нiхто з них не виявив бажання кидатися вплав слiдом за ними. Тiльки тi. хто мав зарядженi яничарки, вистрiлили кiлька разiв. Кулi лунко булькнули у воду. 
      Пiдтримуючи Романа, Звенигора рвучко загрiбав правою рукою, вкладаючи в не? i всю свою силу i надiю на порятунок. Одяг зразу обважнiв i тягнув донизу. Плуталася в ногах причеплена до пояса шабля. Збовтана тисячами рук i нiг каламутна, навпiл iз тванню вода заливала рота. Роман втратив багато кровi, ослаб i, хоча й бовтав ногами, ледве тримався на поверхнi. Арсен поволi тягнув його за собою обминаючи знесилених плавцiв, що, гублячи надiю, все ще борсалися серед куширiв, кострубатих паль i слизьких холодних колод. 
      Неширока рiчка Тясмин, але глибока, i вже не для одного стрiльця й козака стала могилою. Не однiй матерi посрiблила передчасною тугою голову, не одну сотню маленьких дiток зробила сиротами, не одну кохану розлучила з милим... 
      Роман зовсiм знесилiв. Навiть уже не мiг сам триматися за Арсенiв одяг. Звенигора теж втрачав останнi сили. Берег був недалеко. З нього у воду позвiшувалися гiлки верболозу, калини. Зда?ться, простягни руку - i вхопишся за них. Та ба! Тут, на закрутi рiчки, в чортори?, течiя була бистра i зносила вбiк, а вир засмоктував на дно. 
      Незважаючи на те, що нiчна вода холодила. Арсеновi стало жарко. Невже доведеться потонути? I нiхто нiколи не розповiсть Златцi, де подiвся ?? коханий, не вкаже його могили? Не принесе матерi в Дубову Балку звiстки про останнi хвилини козака? 
      Вiн зцiпив зуби i плив по-собачому, люто бовтаючи ногами i рукою. Iнакше вже не мiг. Боявся, що як тiльки опустить хоч на мить ноги, донизу, то вже не зможе пливти далi, вони потягнуть його в холодну безодню, на темне мулке дно. 
      Берег поволi наближався. До нього - на всьому протязi, скiльки сягало око - простягалися мокрi розчепiренi руки тих, хто доплив ранiше. Але не всiм щастило здертися на землю. Звенигора бачив, як деякi руки безсило ковзали в повiтрi, намагаючись ухопитися за яку-небудь рятiвну галузку, а потiм пiрнали пiд воду i бiльше не показувалися на поверхнi. 
      Вiн ледве доплив. Учепився дубiючими пальцями за обшмульгану калинову гiлку i не мав сили вилiзти. Ноги не дiставали дна. Обривистий берег з пiдмивинами i печерами, в яких, напевне, водилися раки, стрiмко йшов донизу. Вiн щосили затиснув у руцi рятiвну гiлку i пiдтягнув до себе Романа. Вiдсапнув. Виплюнув з рота воду i баговиння. Намацав колiном вузький припiчок, вимитий течi?ю, i став на нього. Серце колотилося в грудях, мов у хворого на лихоманку. Був такий пригнiчений i стомлений, що навiть не вiдчував радостi вiд того, що врятувався. 
      Хтось простягнув йому руку. Вiн спершу подав Романа, потiм вилiз сам. Романа поклали на березi, i вiн знесилено стогнав, а Звенигора сiв пiд вербою, обiпершись спиною об ?? кострубатий стовбур, сумно дивився на Чигирин. Бачив, як кривавi вiдблиски вихоплювали з пiтьми темнi ру?ни Нижнього мiста i похмуру громаду Кам'яно? гори. 
      Серед пожарищ сновигали темнi постатi яничарiв. 
      Звенигора важко зiтхнув. Здригнувся вiд раптового холоду, що охопив його груди, стиснув, мов лещатами, серце. Невже все це йому не сниться? Невже вiн на власнi очi бачить страшнi ру?ни Чигирина i загибель його? Арсен провiв долонею по мокрому обличчю, зганяючи невидимi в темрявi сльози, i вперше в життi пожалiв, що його не скосила сьогоднi ворожа куля або не затягнув у холодну безодню Тясмину киплячий вир. 



      11 

      Самойлович i Ромодановський вiддали вiйськам наказ вiдступати до Бужинсько? гаванi на Днiпрi. 
      Пiд покровом густого передранкового туману стотисячне росiйсько-укра?нське вiйсько тихо знялося з позицiй на лiвому березi Тясмину. Всi були пригнiченi: позаду, в турецьких руках, лишалися ру?ни Чигирина, лишалася половина укра?нсько? землi - Правобережжя. I хоча во?начальники, рядовi козаки й стрiльцi розумiли, що це ще не поразка, що поки iсну? бо?здатне вiйсько, доти ? надiя на щасливе завершення вiйни, все ж кожен вiдчував провину i перед вiтчизною, i перед загиблими товаришами за цей вiдступ. 
      Вранцi хан Мюрад-Гiрей зразу пронюхав про те, що уруси вiдступили, i з кримською i ногайською ордами кинувся навздогiн, напав на праве крило козацьких полкiв, сподiваючись на легку здобич. Але, наткнувшись на шквальний вогонь з мушкетiв i пiстолiв, татари, озбро?нi переважно луками й шаблями, вiдхлинули назад, утративши чимало во?нiв, а з ними - й надiю поживитися багатим обозом противника.
      На помiч хановi незабаром прибули спагi?, волохи i загони арабсько? легко? кiнноти. Раптовими нападами вони шарпали ар'?ргарди вiдступаючих. То тут, то там спалахували короткi кровопролитнi сутички. Обидвi сторони несли вiдчутнi втрати. Весь шлях вiд Тясмину до Днiпра був усiяний трупами. 
      Позаду з основними силами поспiшав Кара Мустафа. Окрилений взяттям Чигирина, вiн сподiвався вщент розгромити урусiв i переможно закiнчити цей важкий похiд на пiвнiч. З Стамбула його вже квапили, пiдганяли, бо назрiвала велика вiйна з Австрi?ю. 
      Надвечiр обидва вiйська зупинилися. Росiйсько-укра?нське уперлося флангами в береги Днiпра й почало спiшно окопуватися на високих горбах. Турки мали намiр з ходу скинути урусiв у рiку, та, зустрiвши рiшучий опiр, вiдступили трохи назад i смерком зовсiм припинили бойовi дi?. 
      В обох станах запанувала напружена тиша. В тилах спалахнули вогнi: кашовари лагодилися варити вечерю i водночас завтрашнiй снiданок. Форкали стомленi конi. На узвишшях бовванiли вартовi. 
      Стрiльцi, драгуни, козаки й вiйськова обслуга - ?здовi, фуражири, маркiтанти, цирульники - цiлу нiч копали шанцi, встановлювали на висотах гармати, вбивали перед шанцями в землю гостре кiлля, щоб спинити атаку ворожо? кiнноти, пiдвозили порох, ядра. Жоден во?н не лягав спати. I хоч нiхто не пiдганяв, усi працювали до сьомого поту. Знали: доля кожного залежить вiд того, як буде укрiплено табiр. 
      Козаки, крiм того, за сво?м звича?м, нарили вовчих ям, а позаду шанцiв щiльно поставили вози з нацiленими вперед голоблями i дишлами. Для кiнноти це були майже непереборнi укрiплення. Та й пiхота штурмувала ?х з великими труднощами. 
      На ранок табiр став мiцною фортецею. 
      Зi сходом сонця турецьке вiйсько перейшло в наступ. Бужинськi поля i приднiпровськi кручi сколихнулися вiд гуркоту гармат. Чорнi бомби з тлiючими гнотами важко падали на землю i рвалися страшно, громово, здiймаючи вгору стовпи вогню, пiску i людського м'яса. 
      Кара Мустафа скерував головний удар проти Лубенського полку, що стояв на стику з росiйськими вiйськами, розраховуючи саме тут прорвати оборону урусiв. 
      Тисячi ворожих пiхотинцiв з диким ревом кинулись на штурм земляних укрiплень. 
      Лубенцi лежали в щанцях у три ряди: заднiй ряд заряджав мушкети, середнiй - передавав передньому, а також при потребi заступав убитих i поранених, а переднiй вiв безперервний вогонь по наступаючих. Яничари падали, скошенi кулями, провалювались у вовчi ями, натикалися на гостре кiлля. Все бiльше ?х корчилося в передсмертних судорогах. 
      Але ззаду напирали новi лави. Блискотiли проти сонця шаблi i ятагани, шелестiли на вiтрi знамена, заклично виспiвували рiжки i зурни, тривожно гримiли тулумбаси. А над усiм -нелюдський крик: "Алла! Алла-а-а!" 
      Залишивши Романа в полковому шпиталi, що мiстився внизу, бiля Днiпра, Звенигора пристав до сво?х землякiв-лубенцiв i тепер лежав у передньому ряду якраз на стику з дивiзi?ю Гордона. Його сусiдом лiворуч був дядько Iваник, а праворуч - Кузьма Рожков. Визволення Романа i геро?чна смерть Гриви зблизили запорожця зi стрiльцем, i вони, скориставшись сусiдством сво?х частин, залягли в шанцi поруч. Добре мати в бою смiливого i вiрного товариша! 
      Першi атаки туркiв захлинулися. Кинувши вбитих i поранених, яничари вiдкотилися назад. 
      Iваник потирав руки, радiв. 
      - А, матерi вашiй ковiнька, тiка?те! Дали вам джосу, зна?те-ма?те! Ну, суньтеся сюди ще раз, чорти голомозi, - тут вам i смерть буде! - Вiн погрозив маленьким кулачком. - Не на таких напали! 
      Звенигора i Рожков лагiдно пiдсмiювались над задерикуватим козачком. Хтозна, як поведеться безсилий Iваник у рукопашному бою, а стрiля? вiн досить влучно. 
      Пiсля короткого перепочинку турки знову пiшли в наступ. Ударили тулумбаси - i темнi ворожi лави несамовито понеслися на сердюцькi шанцi, хлюпнули на них скаженою люттю, як море прибо?м. Залпи з мушкетiв не спинили ?х. Зав'язався рукопашний бiй. 
      Озвiрiлi яничари з вереском налiтали на сердюкiв. У шанцях, на горбах, помiж возами тисячi людей, кинувши мушкети додолу, билися на шаблях. Лубенцi стояли безстрашно, нi на крок не вiдступали назад. Поряд з ними - стрiльцi Гордона. 
      Серце Арсенове кипiло люттю i завзяттям. Його шабля не знала втоми. Вiн бачив перед собою ворогiв, якi безводним пiвденним степом тягли його на арканi, знущалися з нього i катували, мов тварину. Тепер вони прийшли сюди, щоб зробити таке з усiм народом... Нi, швидше вiн ляже кiстьми на цих лисих приднiпровських горбах, нiж побачить, як татарською сирицею в'язатимуть бiлi руки Златки i Стехи!.. 
      Бiй завирував по всьому полю. Але кожному з бiйцiв здавалося, що саме на нього налетiли найзапеклiшi яничари, що саме вiн зараз вiдстою? честь усього вiйська. 
      Поряд з Арсеном билися Iваник i Кузьма Рожков. Маленький сердючок виявився напрочуд безстрашною людиною. Вiн не мiг дiстати сво?ю шабелькою ворогiв, але нападав на них так люто i безоглядно, що тi, ошелешенi несподiваним натиском, а особливо пронизливим виском, з яким накидався на них "малий шайтан", вiдступали. Та вони не могли утекти вiд шаблi Звенигори. Ще нiколи запорожець не бився з таким несамовитим пiднесенням, як сьогоднi. Весь горб, на якому турки оточили ?х трьох, геть покрився тiлами убитих i поранених яничарiв. 
      - Арсене, стережись! - раптом крикнув Iваник. 
      Звенигора оглянувся. На нього летiв, страшно витрiщивши очi, яничарський ага. Довга крива шаблюка високо занесена для удару. Ще мить - i вона увiп'?ться в Арсенову голову. А тут, спереду, насiда? зразу аж тро?... Порятунку нема! 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2