Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 9)

      - Нiчлiг i обiд на трьох, - промовив один з новоприбулих, кинувши на стiл золоту монету. 
      Абдi-ага низько вклонився високому красивому спахi?, який з такою легкiстю розкида?ться золотими динарами, нiби вiн був iспанський iнфант. 
      - Все буде до ваших послуг, високошановний ага. 
      Вiн провiв прибулих на другий поверх свого чималого будинку, вiдчинив побитi шашелем дверi й завiв до просторо? кiмнати. Кольоровi шибки вiкон пропускали мало свiтла, i тут було напiвтемно, як i внизу. Вiйнуло застояним повiтрям помешкання, в якому рiдко живуть люди. 
      - Розташовуйтесь, вельмишановнi. Незабаром служник принесе вам обiд, - сказав Абдi-ага i, глянувши на високого спахiю, спитав: - Насмiлюся дiзнатися, ага, як довго ви ма?те намiр пробувати в нашому мiстi? 
      - Це буде залежати вiд багатьох обставин, кафеджi-ага. 
      - Ви вперше в нашому мiстi? Менi зда?ться, я вже мав честь зустрiчатися з вами... 
      - Помиля?тесь, кафеджi-ага. Я вперше в Слiвенi i не мав при?мностi вас знати, - вiдповiв спахiя, стаючи спиною до вiкна, щоб свiтло не падало йому на обличчя. 
      - Можливо, я помилився. До мене заходить багато рiзного люду, та й зiр став слабнути з лiтами. Тож хай пробачить менi високоповажний ага, - промимрив господар, задкуючи до дверей. 
      - Арсене, як ти дума?ш, упiзнав вiн тебе чи йому справдi привидiлося в тво?му обличчi щось знайоме? - спитав стривожено молоденький аскер, коли кроки кафеджi затихли вдалинi. 
      - Не хвилюйся, Златко. В цьому одязi мене й рiдна мати не впiзнала б, а не то що цей старий турок. Та все ж треба бути обережним, - вiдповiв Звенигора, скидаючи спахi?вську бекешу з дорогого сукна. - Гадаю, все буде гаразд. Тим бiльше, що ми не затрима?мося тут. 
      - А все ж я пiду розвiдаю, чи не донесе на нас старий лис, - сказав третiй спахiя. - Мене тут нiхто не зна?. 
      - Iди, Драгане, але не гайся, - погодився Звенигора. - Гамiд от-от ма? прибути... 
      Драган вийшов. 
      В кiмнатi настала та тривожно-радiсна тиша, яка бува? тiльки тодi, коли залишаються наодинцi дво? закоханих, мiж якими ще не встановилась така близькiсть, що дозволя? тримати себе невимушено. Златка пiдiйшла до вiкна, намагаючись крiзь давно не митi, запорошенi шибки виглянути на майдан або ж удаючи таке намагання. Арсен милувався ?? невеликою стрункою постаттю, нiжним овалом обличчя, тонким чорним кучериком, що зрадливо вибився з-пiд аскерсько? шапки. 
      - Златко! 
      Дiвчина враз повернулась до козака, нiби чекала того поклику. В ?? очах заблискотiли зорi. Арсен рвучко пiдiйшов, узяв дiвчину за руки. 
      - Люба, я ще раз прошу тебе: поки не пiзно, залиш нас з Драганом удвох! Це дуже небезпечна затiя... 
      - Арсене, я сама наполягла на цьому, батько менi дозволив... 
      - А я не дозволяю, - вiн пригорнув ??. - Чу?ш? Не дозволяю! Ти наража?шся на страшну небезпеку!
      - З тобою менi нiчого не страшно, мiй юнаку. Я вiрю, що все скiнчиться щасливо... 
      Вона спробувала випручатися з обiймiв, але робила це скорiше iнстинктивно, бо насправдi душа ?? поривалась до нього, мов квiтка до сонця. Трояндою рожевiли ?? уста, в очах миготiли зорi. Раптом дiвчина вiдчула на обличчi палкий поцiлунок. Арсеновi губи знайшли ?? уста й опекли незнано-солодким вогнем, що проник у саме серце... 
      - Ой! 
      - Люба! Хоч тепер послухай мене! Я буду спокiйний, коли знатиму, що ти в безпецi, - шепотiв Звенигора. - Що тобi нiщо не загрожу?... Чому ти не послухала мене ранiш, там, ще в станi? 
      -- Тепер я тим бiльше нiкуди вiд тебе не пiду, - вiдповiла Златка. - Я не хочу пережити тебе... 
      Звенигора зачудовано дивився на це прекрасне створiння, яке все глибше й глибше входило в його життя, ставало таким рiдним i дорогим, що вiн ладен був вiддати за нього все, що було найдорожчого. 
      За дверима пролунав стукiт крокiв. Улетiв збуджений Драган. 
      - Вiн таки впiзнав тебе, Арсене! - скрикнув приглушено. 
      Звенигора i Златка кинулись до гайдутина. Але Драган заспоко?в ?х: 
      - Не хвилюйтеся! Я подбав про те, щоб Абдi-ага нестав нам на перешкодi! 
      - Не тягни, Драгане! Розповiдай докладно! Що ж трапилось? 
      - Я спустився вниз дуже вчасно. Абдi-ага саме пiдiйшов до спагi?в i хотiв ?м щось сказати. В цю мить я його гукнув. Кафеджi, як я помiтив, здригнувся, та все ж пiдiйшов до мене. "Що високошановний ага бажа??" - запитав. Я пояснив, що хотiв би поставити до стайнi коней. Вiн вийшов зi мною надвiр. В стайнях, як я сподiвався, нiкого, крiм нас двох, не було. Не довго думаючи, я скрутив старому руки, заткнув рота кляпом i замкнув у комiрчинi. Хай померзне, зрадливий пес! 
      - Гм, не гаразд вийшло. Якщо його кинуться шукати, зчиниться переполох. 
      - Поки це станеться, ми вже будемо далеко. Гамiд прибув щойно до хану... 
      - Справдi? Ти прослiдкував, де вiн зупинився? 
      - Так. На другiй половинi. Його охороня? лише один аскер - куня? на отоманцi бiля вiкна. Гадаю, ми з ним легко справимося. А от тi чотири, що внизу... 
      - Ну, що ж, доведеться Гамiда прикiнчити тут! - сказав Звенигора. 
      - Нi, наказ во?води ясний: ми повиннi доставити його живого! 
      Звенигора на це не сказав нiчого, але з виразу його обличчя було видно, що вiн не схвалю? наказу во?води. Була б його воля - не возився б вiн зi спахi?ю! 
      Перевiривши пiстолi, вони вийшли в довгий напiвтемний коридор. У кiнцi його, бiля вiкна, стояв аскер. Побачивши трьох незнайомцiв, вiн поволi посунув до них, напевне, щоб краще роздивитися. 
      - Салям! - привiтався Звенигора. - А що, шановний, Гамiд-ага вже повернувся додому? 
      Аскер не сподiвався, що до нього заговорять про його господаря, i пiдозрiло глянув на незнайомого спахiю. 
      - Ви зна?те Гамiда-агу? 
      - Ще б пак! Давнi друзi! Я привiз йому привiт вiд його зятя Фархада i дочки Хатче, а також вiд свата Iсхака-ефендi... 
      - О, ага зна? мо?х добрих господарiв! - зрадiв аскер. - Що нового в наших краях? Ага давно звiдти? 
      - Не так давно. - Звенигора по-приятельському поплескав аскера по спинi, взяв пiд руку. Вони поволi йшли вздовж коридора. - Всього мiсяць... 
      Аскер раптом затiпався: мiцна Драганова рука затиснула йому рота, а Звенигора вхопив в обiйми, як у залiзнi лещата. Златка хутко вiдчинила дверi найближчо? кiмнати, i гайдутини в одну мить увiпхнули аскера туди. Переляканий вояка тiльки з жахом поводив очима, слiдкуючи, як вправнi руки меншого спахi? зв'язують йому руки й ноги. 
      - Хочеш жити - лежи спокiйно! - промовив Звенигора. - Увечерi тебе знайдуть тво? друзi... 
      Щоб аскер не пiдкотився до дверей, його прив'язали до лiжка. 
      - На всяк випадок, - пробурчав Драган, затягуючи тугiше вузол. 
      Гайдутини вийшли в коридор. Златка зробила знак, що все спокiйно. Можна було братися за Гамiда. 
      - Передостаннi дверi праворуч, - прошепотiв Драган, залишаючись на чатах. 
      Звенигора i Златка пiдiйшли до дверей. Прислухалися. Тихо. Отже, Гамiд у кiмнатi сам... Звенигора витягнув з-за пояса пiстоль, звiв курок, лiвим плечем рвучко вiдчинив дверi. 
      Гамiд сидiв спиною до входу. Не пiдозрiваючи небезпеки, спокiйно, не повертаючи голови, спитав: . 
      - Що трапилось, Енвер? 
      - Салям, Гамiде! - промовив Звенигора, направляючи дуло пiстоля в спину спахi?. 
      Гамiд рвучко повернувся. Уздрiвши блискуче дуло пiстоля, прикипiв поглядом до нього. Його обличчя враз посiрiло, а нижня щелепа затремтiла... Нарештi вiн глянув на незнайомцiв, якi насмiлилися так нахабно, вдень, коли в мiстi повно вiйська, вдертися сюди. Впiзнав козака. 
      - Звенигора? О аллах! 
      - Не тiльки, - виступила наперед Златка, знiмаючи шапку. - Салям, ага! 
      - Адiке! - простогнав Гамiд, блiднучи. - Що ви вiд мене хочете? 
      - Султанський фiрман! - Звенигора пiдступив ближче. 
      - Фiрман? - Гамiд був вражений i здивований: вiн сподiвався гiршого. - У мене його нема?... 
      - Де ж вiн? 
      - Я вiддав Сафар-бе?вi. 
      - Жаль... Тодi доведеться без зайвих розмов застрiлити тебе! 
      Гамiд отетерiло мовчав. 
      - Златко, подивись гарненько: може, фiрман тут, а Гамiд просто морочить нам голови? 
      Златка кинулась на пошуки... 
      - Чекайте! -скрикнув спахiя. - Ви все одно не знайдете! Давайте домовимось по-доброму: я вам - фiрман, а ви менi - життя. Згода? 
      Вiн усвiдомлював безвихiднiсть свого становища - це сповнювало його серце люттю i вiдча?м. О аллах, що трапилося з ним! Хвилину тому вiн почував себе в повнiй безпецi, мав у руках владу i вважався третьою, пiсля околiйного пашi i Сафар-бея, особою в мiстi й околi?. А зараз... смерть заглядала йому в вiчi, i вiн не знав, як вiдкараскатись вiд не?. Тому хапався за найменшу можливiсть врятуватися. Фiрман, звичайно, дуже важливий, i за його втрату беглер-бей по головi не погладить, та думати про це перед лицем нагло? смертi було нерозумно i смiшно. Розмова з беглер-бе?м буде потiм... потiм... А може й зовсiм не буде! Врештi, головне - врятувати життя! Невже доведеться накласти головою? О аллах екбер[13] . 
      - Ми не торгашi, - суворо сказав Звенигора. - Де фiрман? Я не вiрю, що вiн у Сафар-бея! 
      - Вiн ось! - скрикнула Златка, виймаючи iз темно? шкатулки, що стояла, прикрита мiндером, цупкий сувiй пергаменту. 
      Гамiд зiрвався з мiсця. 
      - Адiке, не смiй! То та?мний наказ! За нього всiм нам знiмуть голови! 
      - Тим бiльше цiкаво дiзнатися, про що ж пише султан у такому важливому фiрманi, - сказав Звенигора. - Златко, прочитай! 
      Златка пробiгла очима напис на пергаментi. 
      - О! Це справдi важливий наказ! - вигукнула вона. - Султан оповiща? во?начальникiв i вiйсько, що за ганебний вiдступ з-пiд Чигирина в минулому роцi великий вiзир Iбрагiм-паша i хан Криму Селiм-Гiрей позбавленi всiх чинiв i висланi на острiв Родос у Бiлому морi. Великим вiзиром назнача?ться паша Асан Мустафа. Падишах наказу? йому стерти з лиця землi прокляте мiсто Чигирин, захопити Ки?в i Лiвобережну Укра?ну, а Запорозьку Сiч зруйнувати. Всiх запорожцiв на арканах притягнути в Порту i продати на галери! З цього року вся Укра?на повинна стати вiлай?том[14] Османсько? iмперi?! 
      - Адiке! - прошипiв Гамiд. - Ти розумi?ш, нещасна, що ти робиш? Ти розголосила державну та?мницю! Вiдтепер ти поставила себе поза законом i не можеш розраховувати нi на чи? заступництво... О вай-вай, аллах покарав мене за те, що я вважав тебе майже сво?ю дочкою i дав таке ж виховання, як i Хатче, - навчив читати й писати, що суперечить духовi корану, о вай-вай! 
      - Даремно Гамiд-ага побива?ться за якимось фiрманом. Це всього-на-всього шмат вичинено? телячо? шкiри, - сказав Звенигора. - Подумав би про себе... Ми прийшли не тiльки по фiрман. 
      Бридкий страх знову засвiтився в Гамiдових очах. Щойно зараз вiн збагнув остаточно, що його чека?, коли вiн потрапить до рук Младена i Якуба. Вiн раптом сповз з стiльця i впав перед Златкою на колiна. Охопив ?? ноги руками. Притиснувся товстою щокою до мокрих, холодних вiд талого снiгу чобiток дiвчини. З його грудей вирвався стогiн. 
      - Адiке! Люба! Я ж був тобi батьком... Ти не знала в Аксу горя... Невже ти дозволиш, щоб мене було пiддано тортурам?.. Згадай Хатче... Вона була тобi за сестру... Ви були нерозлучнi... Невже ти хочеш осиротити ???.. Адiке... Я знаю: я негiдник... Я завдав горя тво?м батькам... Але ж нi ти, нi твiй брат не ма?те причини мстити менi особисто за себе, бо я дав вам усе, що мiг дати сво?м дiтям... Якщо ти не поряту?ш мене, аллах прокляне тебе, i ти будеш тинятися неприкаяною по свiту до самого воскресiння мертвих! Адiке... 
      Златка стояла в нерiшучостi. Вся злiсть i ненависть, що пройняли ??, коли вона дiзналася, хто такий Гамiд, раптом випарувалися, як ранкова роса пiд промiнням сонця. Бiля ?? нiг лежав чоловiк, якого вона знала протягом багатьох рокiв i який справдi не робив ?й нiчого злого i завжди надiляв подарунками й ласощами нарiвнi з Хатче, сво?ю пестункою. 
      В ?? очах блиснули сльози. Вона благальне глянула на Арсена, просячи поради й пiдтримки. 
      - Досить говорити, Гамiде! - сказав Звенигора. - Вставай! Не намагайся розжалобити жалiсливими словами серце дiвчини! Не поможе! Ти зараз пiдеш з нами... I не подумай що-небудь сказати сво?м людям або подати ?м знак, якщо не хочеш умерти передчасно! 
      - Я не з тобою говорю, гяуре! - ошкiрився Гамiд i знову припав щокою до ноги Златки, здригаючись вiд плачу й страху. 
      - Арсене, залишмо його... - Голос Златки тремтiв. - Врештi, минуло багато рокiв... Скажемо батьковi i Якубовi... 
      Вона не договорила. Широко розчинилися дверi - i в кiмнату зайшов Сафар-бей, а за ним - розгублений Драган. 



      4 

      Побачивши Звенигору з пiстолем у руцi, Златку й Гамiда, який повзав у ногах дiвчини, Сафар-бей зупинився мов укопаний. Вiн оглянувся на Драгана, якого прийняв за Гамiдового вартового, але, замiсть доброзичливостi, уздрiв у його очах ворожiсть, а в руцi - зведений пiстоль. 
      - Аллах екбер! Що це все означа?? - вигукнув ошелешено. - Златко, як ти опинилася тут? 
      Златка не встигла вiдповiсти. Драган випередив ?? i вихопив у Сафар-бея з-за пояса пiстоль, а з пiхов - шаблю. Потiм поспiшно вiдскочив до дверей i став там на чатах, визираючи крiзь вузьку щiлину в коридор. 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2