Володимир Малик - Фірман султана (сторінка 10)

      Становище сутт?во змiнилося. Звенигора перезирнувся з Драганом: що вони мали робити? Вивести з собою, крiм Гамiда, ще й Сафар-бея? Замало сил. Взяти тiльки Гамiда, а Сафар-бея, зв'язавши, залишити в кiмнатi? Чи ж дасть Сафар-бей себе зв'язати? Напевне, вiн учинить опiр, пiд час якого наражатиметься на небезпеку i сам ага, i Златка. Що тодi скаже во?вода Младен? А крiм усього цього, не виключена можливiсть, що Сафар-бей прибув сюди з вартою, яка може нагрянути i схопити ?х усiх. 
      Поки Звенигора i Драган обмiнювались поглядами, роздумуючи, що робити, Сафар-бей миттю зорi?нтувався, що тут вiдбулося перед його приходом. Вiн помiтив i фiрман у Златчинiй руцi, i знiченого Гамiда, що все ще продовжував стояти на колiнах, i розгубленiсть на обличчi дiвчини. Помiтив - i все зрозумiв. В одну мить вiн збагнув, у яке складне становище вiн потрапив. У дану хвилину сила, звичайно, була не на його боцi. I тим бiльше - не на боцi Гамiда. За сво? життя не боявся: пам'ятав, як гайдутини, в тiм числi i Звенигора, i Драган, давали його матерi клятву не пiднiмати руки на ?? сина. За життя ж Гамiда вiн зараз не дав би й пiвкуруша: досить Звенигорi чи Драгановi натиснути собачку пiстоля, i вiн опиниться в райських садах аллаха! Але вiн, Сафар-бей, не мiг, не мав права допустити, щоб на його очах гайдутини убили мусульманина, вiрного охоронця падишаха. Такого йому не простило б нi вiйсько, нi беглер-бей. Тому, нехтуючи небезпекою, кинувся до Гамiда, пiдвiв його i, ставши попереду, рiзко промовив: 
      - Арсен-ага, ти тут найстарший, тож ма?ш розумiти, що я не дозволю безкарно розправитися з Гамiдом-агою. Моя честь запорукою цьому! Якщо ж ви насмiлитеся стрiляти в нього, то стрiляйте i в мене!.. Але мушу попередити - внизу, крiм во?нiв Гамiда-аги, сидить п'ятеро мо?х аскерiв. Якщо вони почують пострiли... 
      - Я зрозумiв тебе, Сафар-бею, - сказав Звенигора, вiдбираючи вiд Златки фiрман i ховаючи його собi за пазуху. - Що ж ти пропону?ш? 
      - Я пропоную вам найкращий вихiд: тiкайте, поки не пiзно! З хвилини на хвилину сюди можуть прийти нашi люди, i вам доведеться скрутно... Подумайте про Златку! Отже, за одно чи два життя - три життя! 
      - Хай поверне той гяур султанський фiрман, - пробелькотав, приходячи до пам'ятi, Гамiд. 
      Звенигора глузливо посмiхнувся. Сафар-бей удав, що не почув слiв Гамiда. 
      - Не гайте часу, Арсен-ага! 
      Звенигора глянув на Драгана: той ствердно кивнув головою, але вголос додав: 
      - Сафар-бею, нам доведеться вас з Гамiдом зв'язати, щоб ви не перешкодили нам безборонне вибратися з мiста. 
      - Я даю вам слово честi. З вами моя сестра. - Сафар-бей гiрко усмiхнувся. - Хiба я дозволю поглумитися з не?? 
      - Гаразд. Ми згоднi, - сказав Звенигора. - Златко, Драгане, ходiмо! Справдi, не будемо гаяти часу! 
      Вони швидко вийшли з кiмнати. Драган пiдпер дверi отоманкою. 
      - Зна?мо слово честi яничара, - пробубонiв вiн при цьому. - Ех, чорт! Самi випустили Гамiда з рук! 
      - Ма?мо щось важливiше, - поплескав себе по грудях, де був захований фiрман, Звенигора. - Ну, гайда! Швидше! 
      Вони спокiйно спустилися вниз, минули спагi?в Гамiда i яничарiв Сафар-бея. Конi стояли сiдланi. В дворi i на майданi - анi душi. Звенигора допомiг Златцi сiсти в сiдло - i за мить три вершники ви?хали з ворiт. 
      I тут з хану долинув рiзкий Гамiдiв голос. 
      - Аскери! Пильнуйте! Гайдутини ви?жджають iз мiста! 
      Вiн висунувся з вiкна i волав на весь Слiвен. Звенигора схопився за рукiв'я пiстоля, але Гамiд враз замовк: мiцна Сафар-бе?ва рука затиснула йому рота i швиргонула в глибину кiмнати. Крiзь прочинене вiкно доносилася Гамiдова лайка. Вiн намагався вирватися з рук Сафар-бея, i йому, мабуть, пощастило зробити це, бо шум у ханi раптом затих. 
      - Вперед, другарi! - вигукнув Драган i погнав коня чвалом по вузьких слiвенських вуличках. 
      За ним мчала Златка на гнiдому огирi. Звенигора трохи вiдстав. Завертаючи за рiг, вiн оглянувся: з ворiт хану виринули чотири вершники i понеслися слiдом за ними. Отже, погоня! Спагi? Гамiда тепер не вiдстануть вiд них, будуть переслiдувати, аж поки витримають конi. А до гайдутинсько? засiдки - майже два фарсахи...[15] I дорога йде весь час угору. 
      Вулицями втiкачi промчали без перешкод. З-пiд кiпрських копит летiли важкi бризки буро? води i грудки талого снiгу. Свистiв у вухах напо?ний запахами весни теплий вiтер. Удалинi синiли гори i перелiски. 
      Та розглядатися було нiколи. Вперед! Швидше вперед! З високого горба Звенигора оглянувся ще раз. Переслiдувачi виринули з мiста i розтяглися по дорозi довгим цепом, ?х уже було не четверо, а десяткiв два. Видно, крик Гамiда пiдняв на ноги спагi?в, i ?хнi застоянi ситi конi поволi, але вперто наздоганяли втiкачiв. А з мiста вилiтали все новi й новi верхiвцi. "Гм, занадто, - подумав Звенигора. - Увесь Гамiдiв загiн проти нас трьох! I, зда?ться, спагi? мають намiр переслiдувати нас до того часу, аж поки не заженуть у глухий кут. Буде жаль, якщо я не зумiю знайти спосiб передати султанський фiрман на Укра?ну, щоб попередити вiйсько i народ про грiзну небезпеку, яка ось-ось посуне з пiвдня". 
      Вiн лiвою рукою помацав тугий сувiй за пазухою, почув характерний хрускiт свiжовичиненого пергаменту i продовжував гарячкове думати над тим, як вiдiрватись од переслiдувачiв або ошукати ?х. Коли б не Златка, все було б простiше. Вони з Драганом кинули б в якiй-небудь ущелинi коней i спробували б у малодоступних для кiнноти мiсцях пiшки заплутати сво? слiди. Але з Златкою... Чи витрима? вона цiлоденний перехiд по нетрях, бескидах та урвищах? Не для дiвочих нiг такi дороги! 
      Спагi? прискорили бiг. Наперед вирвалося кiлька вершникiв на бистрих арабських конях. Серед них видiлялася огрядна постать Гамiда. Звенигорi здалося, що вiн навiть виразно бачить потемнiле вiд напруги Гамiдове обличчя i лютi брунатнi очi. З далини донiсся хрипкий поклик: 
      - Урус, здавайся! 
      Арсен ударив коня, хоча вiн i так мчав щосили. Витривалий у гiрських переходах, призвича?ний до крутих i небезпечних стежок, невеликий товстоногий огир не мiг змагатися в швидкостi бiгу iз спагi?вськими прудконогими рисаками. Козаковi вже виразно чути за спиною тупiт копит i лайку аскерiв. Ось-ось вони наздоженуть його. 
      Вдалинi замаячiли гори, порослi чагарником. Швидше б туди! Хоч Златка й стомилася вiд скаженого чвалу, та доведеться спiшуватись i тiкати навпростець через гiрський кряж i колючi безлистi чагарi. Звенигора пригнувся до само? луки сiдла. Мiцно ударив спiтнiлого коня ногами пiд боки. Та хiба цим примусиш його бiгти прудкiше? 
      Ось i ущелина! Ще пiвверсти! 
      Раптом Арсен здригнувся: кiнь пiд Златкою спiткнувся i впав. Златка кумельгом покотилась по рихлому снiгу. Драган натягнув поводи, але Звенигора крикнув щосили: 
      - Драгане, тiкай! Мчи до сво?х! 
      Драган знову рвонувся вперед. Златка тим часом звелася на ноги, i Арсен, нахилившись, ривком пiдняв ?? угору i посадив поперед себе. 
      Ну, коню-конику, виручай! 
      Позаду закричали, заулюлюкали переслiдувачi. Лише якихось сто крокiв вiддiляло ?х тепер вiд утiкачiв, i спагi? були впевненi, що здобич не вислизне з ?хнiх рук. 
      - Златко, дорога моя, - прошепотiв Звенигора, - вiзьми фiрман! Заховай! Вези в загiн - а там во?вода знайде спосiб передати на Укра?ну... 
      - Арсене, що ти надумав? 
      - Кiнь довго не витрима?... За мене не турбуйся... Тiкай! - Мiцно поцiлував дiвчину i, випручавши ноги iз стремен, легко вiдштовхнувся вiд луки сiдла i покотився в придорожнiй ярок. Зразу ж схопився - подерся на гору. 
      Частина спагi?в спiшилась - кинулася за ним. Звенигора почув голос Гамiда: 
      - Живого чи мертвого - дiстаньте менi його! 
      Бiльша частина загону помчала за Златкою. 



      5 

      Яцько здерся вище за всiх: осiдлав стрiмку скелю, з яко? вiдкривався широкий вид на Слiвен i примiськi околицi. Яскраво сяяло весняне сонце, i хлопець, приклавши руку козирком до лоба, пильно вдивлявся вдалину. 
      Внизу, недалеко вiд дороги, у затишнiй улоговинi, зупинився гайдутинський загiн. Усi мовчали. Во?вода Младен схвильовано ходив по сухому пагорбу, час вiд часу кидаючи тривожнi погляди на далеку дорогу. Кожному було ясно, що во?вода пережива? за дочку. 
      А в нього болiло серце. Вперше в життi. I той бiль був такий гострий, що во?вода зцiпив зуби, щоб не застогнати. Вiн зв'язував це з хвилюванням за Златку i подумки картав себе за те, що дав ?й згоду взяти участь у цiй дуже ризикованiй по?здцi до Слiвена. 
      Вiн пригадав, що тодi, коли вирiшувалось, кому ?хати, все здавалося простiше. Драган мав ?хати, але вiн нiколи не бачив Гамiда i не знав його в лице. Звенигора теж мав ?хати i знав Гамiда добре, зате i його в Слiвенi багато хто знав, тому козаковi, гадали, важко буде невпiзнаним проникнути в хан Абдi-аги. Коли Младен висловив думку, що, може, по?де вiн сам, всi рiшуче виступили проти: во?вода не мав права так ризикувати собою, а вiдтак i всi?ю справою, за яку боролися повстанцi. Викликало гостре заперечення i намагання Якуба взяти участь у викраденнi Гамiда i султанського фiрману, - не тi сили були в старого, i знав його Гамiд занадто добре... Звичайно, рядовi гайдутини, якi погано знали турецьку мову або зовсiм ?? не знали, теж не могли бути корисними Звенигорi й Драгановi пiд час ?хнього наскоку на мiсто... Тож коли Златка сказала, що найкраще пiдходить для по?здки вона, всi якось задумалися. Один Звенигора рiшуче заперечив, та коли дiвчина зауважила, що вона ж весь час буде поряд з ним, козак теж замовк. Пропозицiя була настiльки несподiвана i незвичайна, що пiдкупила всiх. Спокушало те, що переодягнена аскером Златка, яка досконало володiла турецькою мовою i прекрасно знала Гамiда, його оточення i звички, могла легко ввести в оману спагi?в i вiльно проникнути в кiмнату спахi?. У Младена, крiм цього, ворухнулася в серцi гордiсть: дочка ставала гiдною спадко?мницею духовних iдеалiв сво?х батькiв. Як би порадувалася тепер Анка, споглядаючи на свою доньку!.. I вiн... погодився. 
      А тепер малював одну картину страшнiшою за iншу. I картав себе, кленучи свiй хвилинний порив, що, може, призвiв дiвчину до загибелi. 
      - ?дуть! - раптом загукав зi скелi Яцько. - Мчать щодуху!.. Тро?! 
      Гайдутини подерлися на скелi. Младен застиг на сво?му горбi, зiрко вдивляючись у голубий простiр, але нiчого не бачив там. 
      Тим часом Яцько не спускав очей з далеких верхiвцiв. Коли з мiста вискочила погоня, вiн спочатку навiть не зрозумiв, хто то, яке вiдношення вона ма? до Звенигори i його друзiв. Тiльки згодом, коли неймовiрний здогад пронизав його свiдомiсть, вiн дико закричав: 
      Погоня! Погоня! Нашi в небезпецi! 
      Гайдутини вже й самi побачили, що Драган, Звенигора i Златка тiкають вiд погонi i що вiддаль мiж ними i переслiдувачами поволi зменшу?ться. Во?вода Младен зблiд. 
      - Набийте пiстолi i яничарки! Приготуйтесь до бою, другарi! - скрикнув вiн. - Займайте сво? мiсця! 
      Гайдутини залягли обабiч дороги за скелями. Спихальський, Роман i Грива, вистромивши голови з-за каменiв, прикипiли поглядами до втiкачiв. 
      - Прудкiше! Прудкiше, най його мамi! - шепотiв зблiдлими вустами пан Мартин. - О пан ?зус, захисти ?х! 
      Коли пiд Златкою упав кiнь, гайдутини ойкнули. Во?вода схопився за голову. Глухий болiсний стогiн заклекотiв у його грудях. 
      Лицарський вчинок Звенигори вселив у серця його друзiв i всiх гайдутинiв нову вiру в порятунок. I навiть тодi, коли козак сплигнув з коня, щоб дати Златцi змогу втекти, нiхто не сумнiвався в тому, що йому пощастить уникнути рук спагi?в. 
      Тим часом Драган i Златка швидко наближалися до гайдутинсько? засiдки. За ними по п'ятах гналися спагi?. 
      Гайдутини лежали за скелями, мiцно стискаючи в руках зброю. Жодного поруху, жодного звуку! Тiльки дзвiнкий цокiт копит на кам'янистiй дорозi та шелест вiтерця над головами порушували мертву тишу. 
      Во?вода Младен прича?вся за скелею поряд зi Спихальським та Романом. Йому здавалося, що серце вискочить у нього з грудей. Руки до болю в суглобах стискали яничарку, але вiн не помiчав цього. Поглядом прикипiв до двох переднiх вершникiв, що хутко наближалися, виважуючи ту мить, коли вони проскочать засiдку i можна буде вогнем вiдсiкти переслiдувачiв. 
      У Спихальського чоло всiялося рясним потом, тремтiв гострий кiнчик ?жакуватого вуса. Голубi булькатi очi пойнялися крицевою синявою. 
      Майже не дихав Роман. Лiве око примружив, а праве тримав на мушцi, цiлячись у переднього переслiдувача, кожно? митi готовий натиснути на собачку. 
      Нарештi, Драган i Златка вихором промчали повз гайдутинiв. Наростав гулкий тупiт спагi?вських коней. 
      - Вогонь! - скрикнув во?вода. 
      Гримнув залп. Луною вiддався в горах. Дико заiржали, падаючи через голови, пораненi конi. Полетiли додолу верхiвцi. Крики жаху, болю залунали в ущелинi. Уцiлiлi спагi? повертали назад. 
      Драган i Златка швидко спiшилися i незабаром, блiдi, схвильованi, пiдбiгли до гайдутинiв. Хтось повiв ?хнiх мокрих, змилених огирiв у безпечне мiсце. 
      - Тате, врятуй Арсена! - скрикнула Златка, падаючи в обiйми во?води. 
      Младен пригорнув дочку. Плечi його здригалися вiд щойно пережитого хвилювання. 
      Спагi? вiдступили на недосяжну для куль вiдстань i збилися в гурт. До них примчав Гамiд. Пiдтягувалися поволi тi, що вiдстали. Незабаром во?вода нарахував близько пiвсотнi ворожих аскерiв, якi, очевидячки, готувалися до бою. 
      - Не турбуйся, донько. Все буде гаразд, - сказав во?вода. - Арсен - смiливий юнак i не дасться в руки ворогам. Iди спочинь. А ми повиннi зустрiти як слiд гостей... 
      Загiн займав вигiдне для оборони мiсце. Невисокi скелi i нагромадження камiнних брил, що лежали понад дорогою, надiйно прикривали гайдутинiв вiд куль. Праворуч i лiворуч вiд дороги здiймались обривистi горби, теж зайнятi гайдутинами. Позаду, в напрямку Старо? Планини, тяглися двi долини, порослi чагарником i лiсом, - вони були зручнi для вiдступу. 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.docx)Volodimir_malik_firman_sultana.docx
Скачать этот файл (Volodimir_malik_firman_sultana.fb2)Volodimir_malik_firman_sultana.fb2