Володимир Малик - Шовковий шнурок (сторінка 48)

                — Державна казна спорожніла — нізвідки взяти, — видавив із себе Порадовський. — А те, що прислав папа римський, ми до шеляга віддали вам! Більше платити у нас нічим...

                — Дешево ж цінуєте ви нашу кров, панове! Обманули нас як хотіли, а тепер маєте нахабство знову звертатися по допомогу! Не вийде! — Палій розгнівався. Голос його тремтів.

                Порадовський почервонів ще дужче.

                — Це не я обманював вас, панове! Не я! Як бога кохам! їдьте до тих осіб, що над нами... Просіть їх...

                — Просити? — Палія пересмикнуло. — Скільки ми крові пролили, та ще й просити? Не поїдемо ми жебрати! А тебе, пане Порадовський, просимо передати нашу дяку вельможному панству за облуду й брехню! — З цими словами Палій несподівано ударив комісара долонею по щоці. — Не тебе я б'ю, а їх! Щоб знав це! А в тебе за цей удар прошу вибачення...

                Порадовський у першу мить розгубився. Потім рукою потягнувся до шаблі. Та до нього кинувся Монтковський, притримав.

                — На бога, пане! Посічуть на капустуї Та й справедливо обвинувачують вони нас... Ніде правди діти, в мене очі лізуть на лоба від цих обвинувачень!

                Порадовський люто блиснув на Палія очима.

                — Ну, я тобі не забуду цього, полковнику! Скільки житиму, не забуду! — Він збіг з ганку і пішов прямо на козаків.

                Козаки розступилися, даючи йому прохід. Монтковський пішов слідом за ним. Коли комісари вийшли з Викітки, Абазин тихо сказав Палієві:

                — Не варто було так робити, Семене!

                Однак козаки, що стояли поблизу й почули, загули:

                — Правильно! Правильно!

                — Не його ж бив, а в його особі тих, хто над ним! Палій уже охолов. З досадою махнув рукою.

                — Може, й не варто було. Погарячкував... А втім — хай знають! Дідько з ними! Однак більше й ламаного гроша не пришлють! Наперед пропхався Свирид Многогрішний.

                — Панове полковники, дозвольте слово мовити! До вас і до всього товариства!

                — Ну, кажи! Чого хочеш! — дозволив Абазин. Многогрішний збіг на ганок, скинув шапку.

                — Браття, доручив мені наш гетьман Юрій Гедеон Вензик Хмельницький слово мовити... Закликає він вас, браття, під свої знамена!

                — Це під турецькі, значить? — грізно спитав Палій. Він ще не встиг заспокоїтись після сутички з Порадовським. — Щоб знову орда і яничари топтали нашу землю, а нас вирубали упень? Геть звідси, недолюдку! Геть, собако, та швидше! А то скуштуєш моєї шаблі!

                — Геть його! Геть! — закричали козаки.

                — Женіть його під три чорти!

                Многогрішний зіщулився, надів шапку і шмигнув із ганку.

                Кінний загін, що супроводив Порадовського і Монтковського по Україні, готувався до від'їзду. Жовніри сідлали коней, приторочували до сідел дорожні сакви. Обидва шляхтичі сиділи в корчмі біля вікна і їли смачну гарячу ковбасу-кров'янку, запиваючи холодним, з льоху, пивом.

                Обидва мовчали. Маленький, круглий, мов барило, чорночубий Монтковський, як нижчий чином, не смів перший заводити розмову, бачачи, в якому лихому настрої Порадовський, а той, височенний, рудий, все ще червонів і душився злістю і за неболючии, але образливий удар Палія, і за те, що доведеться повертатися, не виконавши доручення Яблоновського.

                Вони вже кінчали трапезу, коли у двері заглянув Свирид Многогрішний.

                — Перепрошую вельможних панів, я хотів би зайти до господи і погомоніти з панами про те, що їх цікавить, — облесливо промовив він.

                — А що нас цікавить? — вирячився на нього Порадовський.

                — Я був на Викітці в той час, як той розбійник Палій... Ну, пан сам знає, що трапилося...

                — На що пан...

                — Хорунжий Свирид Многогрішний, прошу пана.

                — На що пан Многогрішний натякає? — грізно спитав Порадовський.

                — Прошу вельможного пана не сердитись на мене. Що було, те було... А ось про те, що буде, я й хотів би поговорити... Ну, пан комісар сам розуміє, що мова йтиме про того розбійника...

                — Палія?

                — Так.

                Порадовський подумав, витер долонею масні губи.

                — Ну, заходь — кажи! Послухаємо... Многогрішний швидко шуснув у хату, примостився біля столу. Обидва комісари мовчки вп'яли в нього очі.

                — Панове, я хотів таємно доповісти вам, а у ваших шляхетних особах — воєводі Яблоновському про ненадійність Палія... Пан король дав йому приповідний лист на Фастів і на навколишні землі, ощасливив його своєю ласкою, а він умислив чорну зраду супроти короля.

                — Що саме? Не тягни! — вигукнув Порадовський. Многогрішний підсунувся ближче. Відчувши себе упевненіше, налив з глека пива — вихилив. Озирнувшись, чи ніхто не підслуховує, прошепотів:

                — Він хоче підбити інших полковників на те, щоб усе Правобережжя знову приєднати до Лівобережжя, тобто до Москви...

                — Що? — аж підхопився Порадовський. — Ти маєш певні докази?

                — Я сам доказ цьому, панове! — бундючно заявив Многогрішний. — Бо чув на власні вуха, як Палій патякав про це з козаками, а ті, розвісивши вуха, мов дурні, уважно слухали його...

                Порадовський радісно потер руки.

                — Гм, це важлива новина! Отже, Палій — зрадник, і його тpeба негайно заарештувати!

                — Без наказу пана Яблоновського? — засумнівався Монтковський.

                — Я маю Факий наказ! Не особисто на Палія, а на всіх, хто так або інакше виступає проти корони! В даному випадку є докази супроти полковника Палія...

                — Саме про це я й кажу, — зрадів Многогрішний. — Палій — небезпечна особа. І я певен, що гетьман Яблоновський віддасть його до суду. А я ладен посвідчити проти нього... Тим більше, панове, що я давно хотів перейти на службу до пана Яблоновського... Якщо буде нагода, замовте за мене словечко, як за вірного слугу.

                — Замовимо, — погодився Порадовський. — Пан Яблоновський добре платить відданим людям... Але слова — це тільки слова, пане Многогрішний, а для того, щоб я поручився за тебе перед гетьманом і воєводою, потрібні діла!

                — Які?

                — Я вирішив заарештувати Палія, а ти допоможеш мені в цьому.

                — На бога, пане! — вигукнув здивований Монтковський. — До Палія прихильно ставиться сам король!

                — Бо не знає про його справжні наміри! — відрубав Порадовський. — Діло вирішене — Палія треба заарештувати! Але як?

                — Тихо, без гвалту, — відповів Многогрішний. — Я допоможу вельможним панам... Можете цілком покластися на мою спритність!

                 

                Перебувши деякий час серед гайдуків воєводи Младена у недоступних міжгір'ях Старої Планини, Арсен і Златка вирушили в путь на Україну.

                У Білій Церкві несподівано дізналися про арешт Палія. І хоча був вечір, а коні ледве трималися від утоми на ногах, та й самі вони — особливо Златка — потребували відпочинку, Арсен рішуче сказав:

                — Їдемо, люба! Тут недалеко — тридцять верст... Якраз на ранок будемо дома!

                Златка звикла вже не перечити Арсенові, коли йшлося про важливі діла, і незабаром вони простували на північ.

                До Фастова прибули якраз на сніданок.

                Ніжна зелень весни прикрасила, заквітчала розорене війнами і лихоліттями місто, мов наречену. Шуміли на фастівській горі, біля фортеці, молоді явори, сивими хмарами нависли над сріблястою Унавою гіллясті верби.

                Ще з шляху Арсен побачив на материному подвір'ї осідланих коней. Серце його схвильовано забилося. Хто б це міг бути?

                Коли відчинив ворота і допоміг Златці злізти з коня, почув тупіт ніг і радісні вигуки.

                — Арсене! Златко!

                — Любі наші! Приїхали!

                — Слава богу! — чувся материн голос. — Нарешті!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.docx)Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.docx
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.fb2)Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.fb2