Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні? (сторінка 37)

    Осіннє сон­це сіда­ло у хма­ри. Про­ща­ючись з зем­лею, за­ли­ва­ло хма­ри й зем­лю ог­ня­ним світом. Як кров,чер­вонів захід йон­ця і заг­ля­дав своїми чер­во­ни­ми очі ма крізь по­биті шиб­ки у Чіпчи­ну ха­ту… Чіпка ка­ча] ся на со­ломі по долівці. І

    На ту по­ру в ха­ту увійшли то­ва­риші. Як глян Луш­ня на Чіпку, так і по­ко­тив­ся зо сміху. Па­цюк Мат­ня сто­ять у по­ро­га та тільки ди­ву­ються.

    - Чіпко! - гук­нув Луш­ня.- Чи ти, бу­ва, не збі же­волів? Яко­го ти-бісо­во­го батька ка­чаєшся та рвеі на го­лові во­лос­ся?

    Несподіваний регіт сха­ме­нув Чіпку, і

    - Братіку! - мо­вить, як ди­ти­на.- Хоч ча­роч­ку, хоч ка­пельку, бо про­па­ду! Пе­че ме­не… да­вить… пиц мені… пи­ти!.1

    - На, та пий, дур­ню! - гу­кає Луш­ня, по­да­ючі йо­му пляш­ку горілки, у квар­ту, міри. 1

    Аж затіпав­ся Чіпка, ухо­пив­ши обіруч пляш­ку. При ло­жив він її до своїх по­па­ле­них сма­гою, за­ма­за­низв кров'ю губів та дуд­лив на­хильці, як во­ду.

    Матня по­ба­чив та й собі зат­ру­сив­ся… Ки­нув­ся на Чіпку та ну одніма­ти.

    - Ну те­бе к лихій ма­тері! От, ди­вись: ні ка­пельки не ки­не, лу­ци­пер!

    Та за пляш­ку… Чіпка не пус­кає та мо­лить:

    - Ще, братіку! ще… ще… хоч тро­шеч­ки… Хоч ка­пельку!.. ду­шу прок­ва­си­ти…

    - Та ну те­бе к бісу!.. От, опіяка!..

    Та, вир­вав­ши пляш­ку, при­пав до неї, мов п'явка до тіла… Мат­ня не вмів ки­да­ти горілки дру­гим. Чи да­ва­ли чар­ку, він ков­тав її як ка­пельки; чи осьмуш­ку, він за­ли­вав нею гор­ло не од­ди­ха­ючи; чи півквар­ти, квар­ту,- він тяг, по­ки ста­ва­ло ду­ху, а пе­ревівши дух, зно­ву тяг, по­ки ос­та­ва­лась по­рож­ня по­су­ди­на…

    Уже Луш­ня з Па­цю­ком ки­ну­лись на Мат­ню та і;а-си­лу од­ня­ли, тро­хи пляш­ки не роз­би­ли… Зчи­нив­ся регіт, крик… Сон­це зовсім сіло; на­су­ва­ла на зем­лю ніч, за­ку­та­на в чорні хма­ри, і усе ро­би­ла тем­ним… А во­ни, у темній хаті, як ви­ходці з то­го світу, світять п'яни­ми очи­ма, кри­чать, ре­го­чуться…

    Забрала Чіпку горілка: кров уда­ри­ла в го­ло­ву, від пе­ку­чої зга­ги одійшло йо­го сер­це. Ве­се­лий, підво­диться він, гу­кає:

    - До шин­ку, брат­ця! до жи­да!

    - Шкода до жи­да… Жид не повірить! - на те йо­му Луш­ня. - Як, сви­ня­че ухо, не повіре? Як я йо­му усю свою ху­до­бу про­пив, то й нічо­го?!. А йо­го, іро­до­во­го си­на, осьмуш­ка горілки вда­вить?..

    - Та вже чи вда­вить, чи ні, а не повірить! - глу­хо, з про­тя­гом ка­же Па­цюк…- Уже кра­ще підня­ти, де лег­ко ле­жить…

    - Украсти? - грізно за­пи­тав Чіпка і ско­са гля­нув на Па­цю­ка; а далі повів очи­ма на Луш­ню з Мат­нею, ніби очи­ма до­пи­ту­вав­ся у них: чи ук­рас­ти мож­на?

    Лушня не за­га­яв­ся:

    - Атож! - од­ка­зує.- Чим усил­ко­ву­ва­тись та про­си­ти пар­ха, то вже кра­ще своїми ру­ка­ми до­ти та погріти­ся…

    - Та й справді, що погрітись,- підхо­пив Мат­ня,- а то опух­неш з хо­ло­ду… ' _

    Чіпка сто­яв, як за­чум­ле­ний… Дум­ки йо­го хо­дор.0,„дП за­хо­ди­ли. "Украс­ти?..- ду­мав він.- Доб­ре діла"ИІ1 ук­рас­ти… Прий­шов, узяв чу­же - і є в те­бе… Чо­го ще?.. \ Од­но тільки… Там ог­ля­нуться, ки­нуться шу­ка­ти зло-і \ дія… прок­ли­на­ти­муть… От і в ме­не зем­лю ук­ра­ли…, ук­ра­ли моє щас­тя, мо­го до­лю… щоб во­ни не діжда­ли сон­ця пра­вед­но­го по­ба­чи­ти!.. 0-х!.. Прок­ляті!.." - та і як гу­ко­не на всю ха­ту: (/,

    

    - Гайда, брат­ця! ра­зом по­гу­ляємо… Мо­же жи­дю­га,/' повірить, а мо­же знай­деться доб­рий чо­ловік, по­час­тує… У-ух!.. тяж­ко мені… гу­лять хо­четься… хо­четься би­тись, бо­ро­тись… гу-у-у!..

    І да­вай ма­ха­ти, сту­лив­ши ку­лак, ру­кою кру­гом се­бе, по­вер­та­ючись то в ту, то в дру­гу сто­ро­ну - на всі бо­ки… То­ва­рист­во по­розс­ка­ку­ва­лось по кут­ках, щоб ча­сом не дістав Чіпка.

    - Та ну те­бе к не­чистій ма­тері!..- скрик­нув Луш­ня, як увірвав йо­го по плечі Чіпка…- Мов безміном уд­рав! Вий­шов би на двір та об причілок і гам­се­лив, скільки зду­жав!..

    - Бережись,-кричить Чіпка,-укла­ду! Як му­ху, роз­дав­лю…- та, по­вер­та­ючись на одній нозі, од­но ру­ка­ми ма­хає, як вітряк кри­ла­ми…

    Товариші зморг­ну­лись, ра­зом ки­ну­лись на йо­го. Той за ру­ки, той за но­ги, а той за по­пе­рек - на­си­лу по­ло­жи­ли на долівку. З по­би­тих вікон вир­вав­ся не­са­мо­ви­тий регіт, гар­ми­дер -і розіслав­ся по глу­хо­му подвір'ю… Роз­буд­жені со­ба­ки ста­ли ва­лу­ва­ти…

    - Чи ми ще дов­го отут се­ред ночі сидіти­ме­мо? як стих тро­хи регіт, пи­тає Луш­ня.- Хо­дим уже ку­ди-не­будь, чи що?

    - Еге ж, еге! - од­ка­за­ли Па­цюк з Мат­нею ра­зом.

    - А знаєш, Ти­мофію, ку­ди ходім? - пе­ре­го­дя тро­хи, ве­де річ Па­цюк.- До па­на!.. Він чо­ловік доб­рий, хоч і пан: наділяв нас не раз то сим, то тим, по­ки ще у дворі бу­ли… Нев­же те­пер пош­ко­дує? А ко­мо­ри те­пер у йо­го, взим­ку, повні…

    - Гляди лиш, щоб на бан­тині не за­висі - приз­ро гля­нув­ши на Па­цю­ка, увер­нув Чіпка.

    - Чого?.. Та я там усі вхо­ди й ви­хо­ди знаю,- од-мов­ля той.

    - Там ко­мо­ри ли­хенькі,- крізь зу­би процідив Луш­ня: - за ніч мож­на по­ла­го­дить…

    - Може, на яку квар­ту пе­ре­па­де від жи­да,- кінчає Мат­ня.

    У хаті за­тих­ло. Си­дя­чи ко­ло Чіпки на підог­не­них но­гах, усі мов­ча­ли. Чіпка, ви­бив­шись з си­ли, ле­жав, як со­ло­ми куль, важ­ко ди­хав… Тільки йо­го сап роз­буд­жу­вав сон­ну тем­ря­ву, що на­су­пи­лась над зем­лею. А на дум­ку на­вер­нув­ся По­рох з своїм пе­ре­ка­зом. Ус­та­ла пе­ред ним ціла панська об­ла­ва на прав­ду. "А справді,- ду­ма Чіпка…- Он во­ни що роб­лять!.. То їм і мож­на?.. Чо­му ж нам не мож­на?.. Гид­ко тільки… Зло­дю­га, ска­жуть… Гос­по­ди! де ж тая прав­да?.."

    - Чіпко? - зно­ву обізвав­ся Луш­ня.

    - Чого?

    - Ходім.

    - Куди?

    - До па­на.

    - Чого?

    - У гості.

    - Добре…

    Надворі сто­яла тем­на ніч; густі хма­ри за­ма­за­ла не­бо - ні міся­ця не вид­ко, ні зорі не бли­щать… Тем­ний мо­рок спус­тив­ся на зем­лю - і тут нічо­го не вид­ко, хоч стрель у вічі… Кру­гом та­ка ти­ша, як у вусі: ні лю­ди­на не за­го­мо­нить, ні со­ба­ка не гавк­не… хіба тільки трісне су­ха дро­ви­няч­ка під важ­ки­ми ступ­ня­ми то­ва­рист­ва.

    Пройшли во­ни ули­цю, дру­гу; по­се­ред, се­ла, на третій, одрізнив­ся від них Луш­ня. - Стійте тут! - про­мо­вив ти­хо.

    Усі ста­ли. Один Чіпка без тям­ку по­волік но­ги далі. Луш­ня пря­мо підійшов до ха­ти. То був жидівський ши­нок. Вид­но, жи­ди уже спа­ли, бо нігде не бли­ща­ло світло. Луш­ня пос­ту­кав у вікно.

    - Гершку! Герш­ку! відчи­ни!..

    - А хто там та­кий? - хтось обізвав­ся а ха­ти.

    - Свої… відчи­ни!

    - Які свої та­кої по­ри? цо­го тобі тре­ба? - уже га­разд чут­но бу­ло жидівський го­лос.

    - Хоч пше­ниці ку­пи­ти?

    - Якої пас­ниці? - швид­ко од­ка­зав Герішсо й од­су­нув ква­тир­ку. Під вікно підсту­пи­ли Па­цюк а Мат­нею.

    - Хто з ви? звідкіля пше­ни­ця? - пи­тає жид, по­ба­чив­ши ко­ло вікна: три чо­ловіки стоїть.

    - Та звідкіля б не бу­ла,- на­що тобі? Ти ка­жи, що да­си за мішок?

    - А-а-а… це ти, Ти­мофію! іди з у ха­ту. А то сце хто з то­бою?

    - Свої.

    - Ну, то й ідіть у ха­ту - тут по­ба­ла­каємо. Луш­ня ог­ля­нув­ся - не вид­но Чіпки.

    - А де ж Чіпка? - пи­тає.

    - Он, як ма­рю­ка, пішов,- ка­же Мат­ня, по­ка­зу­ючи на тем­ну пля­му, що чорніла-ко­ли­ха­ла­ся у тем­ряві.

    - Біжи, Пет­ре, пок­лич! - по­ряд­кує Луш­ня.

    Пацюк побіг, дог­нав чор­ну пля­му - вер­нув­ся з Чіпкою.

    Тим ча­сом заб­ли­ща­ло світло у роз­би­ту вікон­ни­цю; скрип­ну­ли хатні двері; дзенькнув за­сов ко­ло надвірних - корч­ма роз­зя­пи­лась і всіх прог­ли­ну­ла…

    Не веліли хлопці посіда­ти - де не вро­ди­ло­ся півквар­ти горілки, півхліба, мис­ка со­ло­них огірків. То­ва­рист­во за­раз же на­ляг­ло на їжу, на горілку." Не прой­шло го­ди­ни, як усе те бу­ло зме­те­не… \

    - Ну… а де з та пси­ни­ця? - пи­тає жид.

    - Та пше­ниці не пи­тай,-Луш­ня йо­му: -ми до­бу­де­мо… '

    - Та я знаю… Сце б та­кий зва­вий ко­зак та не до­був… з пек­ла дос­та­не!

    - То-то ж… а ти ка­жи: по чо­му" за мішок да­си?

    - Та сцо з? - се­миг­ри­ве­ни­ка…

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2