Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні? (сторінка 38)

    - "Ах ти, сви­ня­че ухо! - грим­нув на всю хаїу Чіпка*- За мішок пше­ниці - се­миг­ри­ве­и­ика?!

    - Ну… сцо з, сцо за місок?.. Я взе знаю, яка то пс„ ни­ця… сце ча­сом… крий бо­зе!..

    І по­чав чу­ха­ти ри­жу, дов­гу, клоч­ку­ва­ту бо­ро­ду.;

    Чіпка ши­ро­ко розк­рив очі і з ди­во­ви­жею ди­вив­ся то на жи­да, то на то­ва­рист­во, не­мов пи­тав: про яку се пше­ни­цю тол­кує жи­дю­га?!

    - Ну, доб­ре,- за­ми­на Луш­ня: - ти, Герш­ку, на­шо­го не схо­чеш…

    Виліз з-за сто­лу, бе­реться за шап­ку, ла­го­диться з ха­ти…

    - А ко­ли з те­бе, Ти­мофію, до­зи­да­ти?

    - Да так…-зам'явся; -пе­ред світом…-одка­зав жи­дові ти­хо.

    - Ну-ну… гля­ди!.. Бац, і півквар­ти ви­пи­ли…

    - Ну так що, що ви­пи­ли? Хіба ми дур­но ви­пи­ли? Не дос­та­ну пше­ниці,- за горілку зап­ла­чу!

    - Та сцо там пла­та… Хіба я залію, ци сцо?.. . - Еге ж… То пе­ред світом до­жи­дай. Ану, хлопці, ходім! - гук­нув на то­ва­рист­во.

    Усі по­ви­ла­зи­ли з-за сто­лу, по­на­тя­га­ли шап­ки, вий­шли з ха­ти, за­па­лив­ши люльки. Ішли во­ни ку­пою, усі ве­се­ло роз­мов­ля­ли. Один Чіпка мовч­ки по­тя­гав люльку. Огонь з люльки освічу­вав то­ва­рист­во. Чіпка ба­чив, як на ви­ду в кож­но­го гра­ла якась радість…

    Він по­зи­рав хи­жо на них очи­ма та ду­мав: що це во­но далі бу­де?

    Лушня помітив,- як блис­ну­ла люлька,- хму­рий вид Чіпчин.

    - Чого це ти, Чіпко, як ми­ла з'їв? - пи­тає.- Чо­го ти жу­риш­ся?

    - Хто жу­риться? - твер­до од­ка­зав Чіпка.

    - Хтокало…

    Розмова увірва­ла­ся. За­тих гомін то­ва­рист­ва; усе " кру­гом за­тих­ло… Сон наліг на ціле се­ло: нігде ні ля­леч­ки, нігде ні світла: вто­мив­шись після ден­ної праці, усе зас­ну­ло… Одні тільки со­ба­ки де-где не спа­ли… Як про­хо­ди­ли хлопці тем­ни­ми ули­ця­ми, по­за­ду їх підніма­лось неп­ри­яз­не ва­лу­ван­ня… Те­пер во­ни йшли мовч­ки. Три впе­ред; Чіпка по­за­ду но­гу за но­гою су­не… Так ведмідь іде не­хо­тя за ци­га­ном: опи­нається, а все-та­ки йде… Сер­це щось не­доб­ре віщує. Страх - не -.страх: якесь тем­не по­чут­тя хо­ло­дить сер­це… Хо­лод про­ни­зує ду­шу… У думці зак­ра­дається пи­тан­ня: ку­ди се?.. чогв се?.. За ни­ми… за то­ва­ри­ша­ми?.. Об­ду­рює са­ма се­бе дум­ка і тяг­не Чіпку далі та далі… Тяг­неться він ти­хо-по­ма­лу, не ма­ючи волі ос­та­тись, по­ки­нуть брат­чиків, тяг­неться, оду­ре­ний підлес­лою дум­кою, за­би­ває в серці страш­не по­чут­тя…

    Дійшли во­ни до пансько­го дво­ри­ща. Ста­ли. Чіпка ми­нає…

    - Чіпко! ходім! - гук­нув йо­му Луш­ня.

    - Що?!

    - Гуртом сво­го од­би­ра­ти… Чіпка став, за­ду­мав­ся…

    - Ходім! - од­ка­зав якось глу­хо…

    

XIX

    

Слизька дорога

    

    Хто спус­кав­ся на гро­ма­ку з ви­со­кої го­ри?.. Спер­шу не то спус­ка­тись,- униз страш­но гля­ну­ти… Як упер­ше ся­деш на гро­ма­ка, як по­ду­маєш, де той у бо­га низ,- во­лос­ся по­де­реться вго­ру… А гро­мак уже їде униз, усе вниз… хо­лод прой­має ду­шу, на лобі піт вис­ту­пає… Доїдеш до греб­ня го­ри, спус­тиш­ся про­жо­гом униз - тоді вже ніко­ли бо­ятись… Дух за­хоп­лює, якась звіря­ча радість прой­має те­бе,- у те­бе тільки й дум­ки: ко­ли б швид­ше, ко­ли б швид­ше! Та­ка са­ме дум­ка прой­ня­ла й Чіпку, як він, прий­шов­ши до па­на в гозті, спус­тив­ся у ко­мо­ру з паш­нею… По­по­рав­ся як знав, вир­нув - та й натк­нув­ся на сто­ро­жа… Чи пан, чи про­пав?.. На слизькій до­розі більше про­па­дає під та­кий час… Оже Чіпка не та­кої на­ту­ри, щоб сам на сам звер­тав ко­му з до­ро­ги… Не звер­нув він і сто­ро­жеві, а ки­нув хар­ча­ти під ко­мо­рою - лед­ве жи­во­го…

    Спить Чіпка. Совість, за­доб­ре­на горілкон),~тіого не му­чи­ла; стра­ху він зро­ду не знав; пше­ни­цю вер­га­ючи, вто­мив­ся та й спав у се­бе в бар­лозі, на­че після тяж­кої праці… Уже сон­це вста­ло; лю­ди по­ча­ли сну­ва­ти по се­лу; а сон усе не ви­пус­кає йо­го з своїх цуп­ких рук, ран­ком ще мов міцніше да­вить… А скрізь по се­лу, як у дзво­ни дзво­нять - про крадіжку, про сто­ро­жа… За­во­ру­ши­ли­ся, за­го­моніли: хто? як?

    - Авжеж не хто, як не оті хар­ци­зя­ки! - го­мо­нять лю­ди, по­ка­зу­ючи ру­кою в той бік, де Чіпчи­на ха­та.- Щод­ня п'ють та гу­ля­ють… за віщо? Хай спер­шу - гу­ля­ли на ху­до­бу то­го чор­то­во­го си­на, а те­пер же - усе І і

    'чисто про­пив, матір прог­нав… з чо­го ж йо­го, як не крас­ти?

    Така по­го­лос­ка дійшла до во­лості… "А що ж? мо­же,. й прав­да!" - мірку­ють між со­бою во­лосні,- та за­раз ки­ну­лись до Чіпки.

    Прийшли на дво­ри­ще, обійшли навк­ру­ги го­род, заг­ля­ну­ли в хлівець, в за­го­ро­ду,- чи не при­хо­ва­но чо­го; го­ло­ва навіть по­кор­пи­сав па­ли­цею гній, що зос­тав­ся після ко­ня­ки й ко­ро­ви… ніде нічо­го! По­вер­ну­ли до Д ха­ти. Ха­та бу­ла за­су­не­на. По­тор­гав го­ло­ва двері,- ні-: хто не ози­вається. Тоді підійшов під вікно, гля­нув у роз­би­ту шиб­ку: спить Чіпка на по­лу, аж хро­пе…

    - Гей! ти! - гук­нув го­ло­ва.- Відчи­ни! Чув? Чіпко! чи як те­бе? Відчи­ни!

    Чіпка по­чув крізь сон чу­жий го­лос, по­во­рух­нув­ся, пе­ре­ки­нув­ся на дру­гий бік, за­мур­чав та й зно­ву зас­нув.

    Один з соцьких зай­шов за ха­ту, підійшов до діря­во­го причільно­го вікна, су­нув Чіпку під бік па­ли­цею. Чіпка ки­нув­ся.

    - Кий там чорт штов­хається? - пи­тає спро­сон­ня.

    - Відчиняй, зло­дю­го! - гу­кає, роз­сер­див­шись, го­ло­ва.- Відчи­няй, а то двері ви­ла­маю… гірше бу­де!

    - А ти що за пти­ця? - пи­тає Чіпка, про­ти­ра­ючи очі.- Я те­бе ви­ла­маю!!

    - Бийте двері!..- кри­чить го­ло­ва.- В'яжіть йо­го, зло­дю­гу!

    Уразила та­ка мо­ва Чіпку.

    - Ану, бий-бий… чи зу­би бу­дуть цілі?

    - А чо­му ж ти не відчи­няєш?.. Гай­да­ма­ка!.. Ти сю ніч крав у па­на? Ти сто­ро­жа при­бив, ду­шо­гу­бе?.

    - У яко­го па­на? яко­го сто­ро­жа? - позіха­ючи та по­тя­га­ючись, пи­тає, мов і не він. Чіпка.

    - Не знаєш, у яко­го па­на? Ти не знаєш, який у нас пан?.. Зло­дю­го! Відчи­няй!.. Ми те­бе тру­сить прий­шли.

    - Трусить?.. Доб­ре… Трусіть… Що ж? іди тру­сить! - ка­же Чіпка, підво­дя­чись.

    Незабаром дзенькнув за­сов - у ха­ту увійшов го­ло­ва з п'ятьма чо­ловіка­ми соцьких.

    - Шукайте… трусіть скрізь! - гу­кая го­ло­ва соцьким.

    Чіпка підпер спи­ною одвірки, стоїть мовч­ки, ди­виться, що далі бу­де. Соцькі ки­ну­лись по всіх кут­ках, заг­ля­да­ли під піч, під піл, ла­зи­ли на піч, пе­ре­ки­да­ли на долівці со­ло­му… ніде нічо­го!

    - Ведіть йо­го у во­лость! - по­ряд­кує після тру­су го­ло­ва.- Та зв'яжіть, щоб не втік, бу­ва!

    - Ні!.. цього не бу­де, щоб я дав­ся зв'яза­ти… За що ти ме­не в'яжеш? - визвірив­ся на го­ло­ву Чіпка. Соцькі з вірьовкою до Чіпки… За­па­ла­ли в йо­го очі.

    - Гетьте, лю­ди добрі! - крик­нув він, ру­кою одвівши вірьовку…- За що ти ме­не в'яза­ти хо­чеш - я те­бе пи­таю?.. - до го­ло­ви.

    - За те, що ти зло­дю­га, роз­би­ша­ка!.. Нічної до­би заліз у ко­мо­ру до па­на, чо­ловіка при­бив…

    - Хто ба­чив?

    - Усі ка­жуть.

    - Хто всі?

    - Усе се­ло ка­же, що ти з Луш­нею, та з Па­цю­ком, та з Мат­нею… Вас тільки чо­ти­ри на все се­ло й є, що день у день п'єте, гу­ляєте та роз­би­ша­куєте…

    - Що п'ємо та гу­ляємо, то так; а що ми роз­би­ша­ки - брех­ня!

    - А за що ж ви п'єте?

    - А тобі яке діло?.. Он-бач: доб­ра бу­ло пов­на ха­та, а те­пер - од­на пуст­ка зос­та­ла­ся!..

    - Та що з то­бою ба­ла­ка­ти? В'яжіть йо­го! В'яжіть та ведіть у во­лость, та в го­род, та в тюр­му… там з то­бою по­ба­ла­ка­ють…

    - Стережіться, лю­ди добрі, ли­хої го­ди­ни! - Чіпка соцьким.- Не слу­хай­те ото­го ста­ро­го дур­ня… Я й так піду, ко­ли тре­ба. Він ду­ма, як го­ло­ва, то й ве­ли­ка ця­ця?!

    Голова, міг би, очи­ма йо­го з'їв, та гля­не - Чіпка як огонь…

    - Накидайте на йо­го ар­ка­ном! - кри­чить го­ло­ва, штов­ха­ючи соцьких…- В'яжіть йо­го, бу­гая ди­ко­го!..

    - Ось ну-ну! - грізно гля­нув­ши та зло­жив­ши ку­ла­ки, ка­же Чіпка.- Ось поп­ро­буй… От тобі хрест - го­ло­ва на в'язах не вси­дить! За що ти ме­не в'яжеш, га? Хто ба­чив, щоб я крав або вбив ко­го?.. Ко­ли у во­лость тре­ба, ска­жи… Я сам піду… Ти ду­маєш - страш­на мені твоя во­лость? Ку­ди ж пак!! Ходім… За­раз ходім!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2