Панас Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні? (сторінка 64)

    - Галю! - ка­же,- сподівай­ся гос­тей…

    - Яких?

    - Становий бу­де.

    - Чого він тут за­був? - пи­тає Га­ля, ди­ву­ючись.

    - Скучу, ка­же, за дра­бас­тим ко­нем, то й до вас за­вер­ну,- жар­тує Чіпка.

    - За яким ко­нем? Що це ти боз­на-що вер­зеш?!. Чіпка тоді роз­ка­зав, яко­го зро­бив мінька.

    - Отак він і з та­ту­сем,- ка­же Га­ля.- Як прис­тав… Та­тусь, прав­да, дов­генько-та­ки не по­да­вав­ся. А тут - підско­чи­ла якась ли­ха го­ди­на - тре­ба у стан… Так він, пер­ше ніж у стан поїхав, взяв та й одвів до Дмит­рен­ка па­ру ко­ней.

    Дмитренко чо­ловік прав­ди­вий - не оду­рив Чіпки. Че­рез місяць після то­го ко­тить він Піска­ми та прямісінько під Чіпчин двір. "Тпру" - спи­ни­ли ко­ней пе­ред по­ро­гом. Га­ля й Мот­ря ра­зом ки­ну­лись до вікон по­ди­ви­тись - хто там.

    - Никифор Іва­но­вич до­ма? - пи­тає їх ста­но­вий з по­воз­ки.

    Галя хотіла бу­ла од­ка­за­ти, що не­ма, та - по­чер­воніла, нез­чу­ла­ся са­ма, як про­мо­ви­ла: "До­ма".

    Тут і Чіпка на­хо­пив­ся: вий­шов на­зустріч, здо­ров­кається.

    - Оце я до вас у гості… Бу­де де пе­ре­но­чу­ва­ти? - пи­тає ста­но­вий.

    - Коли ва­ша лас­ка, про­си­мо до ха­ти! - зап­ро­хує Чіпка. Пов­хо­ди­ли у ха­ту. Дмит­рен­ко ски­нув з пле­чей верхнього ба­ла­хо­на, струс­нув пил, по­тяг­ся, зіхнув на всю ха­ту як доб­рий віл рев­нув,- аж Га­ля виг­ля­ну­ла з кімна­ти, та й опус­тив­ся за стіл на ла­ву. Чіпка прис­та­вив з дру­го­го бо­ку сто­ла ослінчи­ка - сів навп­ро­ти гос­тя.

    - А знаєте, чо­го це я до вас приїхав? - пи­тав, зно­ву позіхнув­ши, Дмит­рен­ко.. - А бог вас знає… Звісно; ва­ше діло - ста­но­ве - знай їзди­ти…

    - Еге ж, еге… А ось я вам но­ви­ну привіз. Га­ля од­хи­ли­ла тро­хи кімнатні двері, ди­ви­лась у щіли­ну, а з-за пле­чей у невістки по­ка­за­лась і Мот­ри­на го­ло­ва. Обидві слу­ха­ли: яку там ста­но­вий но­ви­ну привіз. Дмит­рен­ко ски­нув очи­ма на Га­лю.

    - Це, ма­буть, ва­ша жінка?

    - Моя,- од­ка­зав Чіпка.

    - Гарну доч­ку ви­ко­хав Ґудзь! Не­да­ром він її на за­по­рах дер­жав… Хо­ро­шу… Ко­ли б був знав, про­ла­мав би й за­по­ри та вкрав. Га­ля по­чу­ла це, за­со­ро­ми­лась, при­хи­ли­ла двері.

    - Галю! - гук­нув Чіпка: - чо­го ти тікаєш? Боїшся, щоб Пет­ро Йва­но­вич те­пер, бу­ва, не вкра­ли?.. Не бійся: я не дам.

    - Я й са­ма не дам­ся,- од­ка­зує Га­ля, ви­су­нув­шись а кімна­ти.

    Тут са­ме знад­во­ру заб­ре­ха­ла со­ба­ка.

    - О, та ви, ма­буть, справді боїтесь, що со­бач­ню по­за­во­ди­ли,- жар­тує ста­но­вий.

    - Та в нас всього од­ним од­на Муш­ка,- од­ка­за­ла

    Галя, за­шарівшись.

    На сім слові у ха­ту всту­пи­ла бідненько зо­дяг­не­на дівчи­на,-та, ба­ча­чи, що не ту­ди по­па­ла, ста­ла мовч­ки у по­ро­га.

    - Здорова! - привітав її Чіпка.- Чо­го ти?

    - До тітки Мотрі,- од­ка­за­ла, за­со­ро­мив­шись, дівчи­на.

    Мотря по­чу­ла, вий­шла з кімна­ти, пок­ло­ни­ла­ся ни­зенько Дмит­рен­кові, сіпну­ла ниш­ком за спідни­цю дівчи­ну, та обидві вий­шли у сіни. Не­за­ба­ром Мот­ря на­зад увійшла, а дівчи­на пішла з дво­ру. То бу­ла го­ло­ви­на най­мич­ка: її пос­ла­ли ниш­ком довіда­тись - чо­го ста­но­вий приїхав.

    Галя тим ча­сом у кухні ста­ви­ла са­мо­вар. Сон­це за­хо­ди­ло. Ос­танній пог­ляд на про­щан­ня з зем­лею во­но по­си­ла­ло у світли­цю, де сиділи, мов давні при­ятелі, ста­но­вий - на по­куті, ба­га­тир-ко­зак - навп­ро­ти, на ос­лоні. Роз­мо­ва не клеїлась: пе­рес­ка­ку­ва­ла з од­но­го на дру­ге, як ска­че ле­генька бо­ро­на по груд­нястій ріллі. Га­ля по­да­ла чай. За­хо­ди­лись пи­ти. Роз­мо­ва зовсім обірва­ла­ся. Чіпці, як ха­зяїну, ста­ло ніяко­во.

    - Так яку ж ви нам но­ви­ну при­вез­ли? - за­чи­нає він, сьорба­ючи га­ря­чий чай.

    - Добру - для доб­рих лю­дей… А ваші піща­ни такі нес­покійні, мені з ни­ми один клопіт та й годі! Ще Лар­чен­ко, як пе­ре­да­вав стан, пе­рес­терігав ме­не:

    "Стережіться, ка­же, піщан, бо то на­род вельми зав­зя­тий!" Аж во­но так і є!

    - Та во­но, доб­родію, ма­буть би, ніяко­го й кло­по­ту не бу­ло, ко­ли б не так тро­хи…

    - Що пак я ка­зав? - спи­тав Дмит­рен­ко, за­гу­бив­ши ос­тан­ню свою дум­ку й річ.- А, бач… Так земст­во привіз!

    - Що то во­но за земст­во? - пи­тає Чіпка, пильно див­ля­чись у вічі ста­но­во­му.

    - Земство?.. Но­ва ми­лость царська! Ба­чи­те: жи­ве­те ви у Пісках - ко­за­ки, панські й жи­ди… Ад­же й жи­ди є у вас? (Чіпка од­ка­зав, що є.) Так, ба­чи­те: отак са­мо жи­вуть і в Ко­то­лупівці, у Бай­ра­ках, у Вовчій До­лині… жи­вуть поміщи­ки, жи­вуть купці, ко­за­ки, крес­тя­ни… Так усім, ба­чи­те, тре­ба по шля­хах їзди­ти; усім тре­ба,- хрань бо­же! якої по­шесті,- від на­пасті обо­ро­ня­тись… Од­но­му - труд­но, а гур­том - мож­на… Ну, так ба­чи­те… (Дмит­рен­ко де­далі став уча­ща­ти:

    "так" та "ба­чи­те",- вид­но, він га­разд і сам ні ба­чив, ні знав то­го, про віщо роз­ка­зу­вав.) Так от, ба­чи­те: зби­ра­ються гур­том - па­ни й му­жи­ки - та й роб­лять, що тре­ба…

    - Як це? І па­ни роб­лять?! - пи­тає зди­во­ва­ний Чіпка.

    - Та ні, не самі роб­лять, а ви­би­ра­ють глас­них… а ті ви­бе­руть уп­ра­ву з се­бе; а уп­ра­ва вже й зап­рав­ляв усім…

    - А ста­но­вих тоді хіба не бу­де?

    - Як мож­на - без ста­но­вих? Ста­нові - поліція, а поліція й за земст­вом ди­виться: щоб до­ро­ги рівня­ли. містки га­ти­ли… Без поліції не мож­на! Хто б не­доїмку взис­ку­вав, як­би не поліція? Ста­нові - по­ки й світа сон­ця, бу­дуть…

    - Щось я га­разд не вто­ро­паю,- ка­же, роз­ду­му­ючи, Чіпка: - і земст­во за до­ро­га­ми, й поліція за до­ро­га­ми…

    - Ось по­чуєте, як збе­реться гро­ма­да та про­чи­таю указ…

    На ос­танньому слові у ха­ту увійшли: ко­за­чий го­ло­ва з пи­са­рем та панський стар­ши­на з ста­рос­тою. Кріпа­ки, поз­до­ров­кав­шись, ста­ли ко­ло по­ро­га, пох­ню­пи­лись; а го­ло­ва- з пи­са­рем, мов мос­калі, по­ви­тя­га­лись у струн­ку.

    - А! От доб­ре,- замість привіту, ка­же Дмит­рен­ко.- А я тільки що хотів по­си­ла­ти за ва­ми… Завт­ра вранці щоб мені бу­ла гро­ма­да! Чуєте? Вам ка­жу й вам! Та глядіть мені, щоб не так, як не­доїмку пла­ти­те,- обер­нув­ся до кріпаків з до­ко­рою.

    - Тепер, ва­ше бла­го­родіє,-ка­же пи­сар,-га­ря­ча по­ра… лю­ди в полі…

    - Що мені до то­го - чи га­ря­ча, чи яка? Я вас ви­хо­лод­жу, як не бу­де гро­ма­ди! Стар­ши­на мов­ча­ла, тільки пе­ре­ти­ра­ла но­гу об но­гу.

    - Як же, ва­ше бла­го­родіє, ска­за­ти гро­маді? - пи­тає пи­сар.

    - Скажіть: ста­но­вий земст­во привіз, чи­та­ти­ме… Чуєте: земст­во? Не за­бу­де­те?

    - Ні, не за­бу­де­мо…

    - Та й уто­мив­ся ж я, Ни­ки­фор Іва­но­вич… Ви не повіри­те: двоє су­ток з по­воз­ки не зла­жу…

    - Ну, з бо­гом! - по­вер­нув­ся до лю­дей. Ті су­ну­ли з ха­ти - один по­пе­ред од­но­го, аж штов­ха­ються у две­рях.

    - Отака ло­вись! - ка­же. го­ло­ва.- Був Чіпка, а став - Ни­ки­фор Іва­но­вич… Що то зна­чить - гроші!!

    - Та гроші, як гроші,- на те йо­му стар­ши­на й ста­рос­та.-А ви нам скажіть: чо­го це наш ко­нок­рад приїхав? •

    - 'Та ка­зав же: земст­во привіз,- од­мов­ля замість го­ло­ви пи­сар.

    - Та чу­ли, що земст­во… А ви нам роз­тол­куй­те: що во­но та­ке? Чи не по­дат­ки зно­ву які?..

    - А справді: що це во­но, Ва­силь Ва­сильович? - пи­тає го­ло­ва пи­са­ря.

    - Та, ка­жуть би то, но­ва якась уп­ра­ва… У нас оце ок­руж­них взя­ли, а в них, ли­бонь, швид­ко по­се­ред­ників не бу­де… Тре­ба ж ко­мусь людьми пра­ви­ти?

    - Ще на­ми тро­хи пра­ви­ли! - тро­хи кісток не вип­ра­ви­ли… А це ще якусь но­ву уп­ра­ву ви­ду­ма­ли,- мірку­вав, мов сам до се­бе, ста­рос­та.

    - Не мож­на ж так на­род ос­та­ви­ти… Ось, мов, вам во­ля: робіть, що хо­че­те, як хо­че­те… самі прав­тесь, самі й розп­рав­ляй­тесь,- ка­же пи­сар.- Ад­же та­кий би роз­гардіяш пішов, що й…- пи­сар по­чу­хав по­ти­ли­цю.

    - Так, так,- підда­кує го­ло­ва.- На­род - що? От ваш і… дав­но та­ку бу­чу зби­ли, що хоч з се­ла збігай? Не прав та­ким за­пек­лим лю­дом - він тобі се­ло пе­ре­вер­не!

    - Ага-га-а… Те­пер же я знаю, що це во­но бу­де,- умішав­ся ста­рос­та.

    - Кажи! - стар­ши­на йо­му.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.docx
Скачать этот файл (Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2)Panas_mirniy_hiba_revut_voli_yak_yasla_povni.fb2