Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (СКОРОЧЕНО) (сторінка 2)

У неділю вранці Мотря Довбишівна збиралася до церкви. «...Под­руга—сусідка наділа Мотрі на голову кибалку [луб'яне, мотузяне або полотняне кільце], вирізану з товстого паперу, схожу на вінок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої так, щоб над лобом було видно пру­жок од кожної стрічки. Всю кибалку кругом і всі коси вона обтикала квітками з червоних, зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до само­го пояса».

Мати здивувалася, чого це дочка так прибралася, як на велике свято, а та сказала, що хоче провітрити стрічки та квітки. Насправді ж вона думала про Карпа.

«Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяг-лась в зелений з червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітками проти сонця. Павине пір'я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяв і надавав краси тон­ким чорним бровам та блискучим очам».

Кайдаші в цей час з'їжджали возами з крутої гори і Карпо, задивив­шись на Мотрю, не підтримав воза і той перекинувся, а за ним і другий. Батько лаявся і дорікав синам, що ті не розкопали дороги, але робити було нічого, довелося замість церкви рятувати снопи й вози. Тільки на кінець служби Карпо потрапив до церкви в надії зустрітися з Мотрею. Там вони домовились побачитися після обіду на музиках. Карпо найняв музик, але сам не танцював, бо не любив, і з Мотрею не говорив. Увечері пішов її проводжати і попросив вийти пізніше в садок.

А через два тижні Карпо заслав до Мотрі старостів і вони одержали згоду на заручини.

На свято Семена [14 вересня (1 вересня) — за старим стилем початок осені] старі Кайдаші, вбрані по-святковому, пішли на розглядини до Довбишів. Мотря в цей час терла коноплі, а її батьки, побачивши гостей, заметушилися, стали готуватися і привітно зустріли Кайдашів на порозі.

Довбиші були багаті, і Кайдашисі хотілося показати себе з найкращо­го боку: вона чепурилася, церемонилась, чекала, поки її кілька разів по­просять сісти на почесному місці — на покуті. Господарі заходилися накривати на стіл, а Кайдашиха стала придивлятися до Мотрі та хвалити її за працьовитість. Мотрі одразу не сподобався солодкий медок у її голосі.

Довбиші пригощали сватів та приказували до кожної чарки побажан­ня. Кайдашиха розчванилась і стала розказувати, як її шанували пани та попи, які у неї гарні сини, «неначе два соколи», які слухняні, тихі та роботящі, хоч Карпо зроду не був покірним і слухняним.

 

Ill

 

Після другої Пречистої [Різдво Пресвятої Богородиці — 21 вересня] Карпо повінчався з Мотрею, весілля гуляли чотири дні.

Наступного дня після весілля свекруха розбудила Мотрю дуже рано, і почала навчати, як розкладати вогонь у печі та варити борід, ніби та цього не вміла, і задала ще багато іншої роботи, а сама лежала, мовби нездужаю­чи. Кайдашиха встала, коли вже розвиднілося, і знову почала навчати невістку, сама «не беручись ні за холодну воду». Вона дурила Мотрю, що нездорова, бо була рада мати в домі «добру робітницю» та командувати нею. Мотрі це не сподобалось. Спочатку вона терпіла, а потім почала гос­тро відповідати, що не може надвоє розірватися, щоб усе встигнути. Зрозуміла, яка недобра її свекруха, і що «під її солодкими словами ховаєть­ся гіркий полин». Але Мотря була не з таких, «щоб комусь покорятись».

Другого дня Кайдашиха знову охкала і примусила невістку зробити всю роботу: зварити обід, спекти хліб. Потім ще й дорікала, що борщ вийшов недобрий. Мотря не стрималася і відповіла, що їй не дуже допомагали, а сама вона всього не встигає. Свекруха здогадалася, що невістка не змовчуватиме.

У суботу було багато роботи, Кайдашиха знову нічого не робила, тільки стояла над Мотрею та приказувала, що вона не так комин маже. Тоді Мот­ря сказала, що у матері, бувало, все добре в неї виходило, а тут ніяк не вгодиш. Кайдашиха стала навчати, щоб невістка слухала її та приглядала­ся, бо вона багато чого в панів навчилася.

Через тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і ору­дувала нею, як наймичкою, ще й кричала та дорікала.

Коли настали довгі пилипівські ночі [час пилипівського (Різдвяного) посту з 28 листопада до 6 січня], жінки піднімалися дуже рано, щоб прясти на полотно. Мотря встала й почала прясти, хлопці теж повставали і м'яли ногами коноплі, а Кайдашиха продовжувала спати. Мотря поставила обід варити, стала прати сорочки. Робота горіла в її руках. А свекруха навіть хати не замела. Мотря ж вирішила, що й вона не буде замітати. До вечора в хаті було повно сміття і це помітили чоловіки. Кайдашиха пожалілася Карпові, що його жінка нічого не робить і не слухає її, навіть кричить. Кар­по зробив зауваження Мотрі, але та відповіла, що робить на цілу сім'ю одна, вже й рук та ніг не чує. Кайдашиха зрозуміла, що невістка не буде слухняною та покірною, і сказала синові, щоб не дуже тягнув руку за жінкою, бо вона й ним буде командувати. Карпові було жаль і матір, і жінку.

Поки Мотря прала білизну на ставку, мати наварила вечері. Мотря хотіла допомогти накрити на стіл, але Кайдашиха відігнала її, грубо вилаяла. Мот­ря не сіла вечеряти зовсім. Вона почувала себе сиротою в чужій сім'ї.

Наступного дня Мотря, вимітаючи сіни, почула, як Кайдашиха гово­рила з кумою, та все про неї. І посаг [придане] у неї малий, і скриня порожня, і сама роботяща тільки за обідом, не вміє нічого робити, довелося всьо­го учити. І вранці не добудишся, спить, здорова, як кобила... Невістка не витримала й крикнула: «Од кобили чую! Ще й однієї сорочки не справили мені, а вже судите на все село!» Кайдашиха від сорому не знала де дітись.

Мотря вирішила, що тепер вона покаже свекрусі, і вранці не стала вставати, кажучи, як і Кайдашиха колись, що нездужає. Маруся побачила, що Мотря дражнить її, розсердилась. Звернулася до свого чоловіка, але той звечора прийшов напідпитку і спав як убитий, а тоді став кричати зі сну як різаний, бо йому приснилося щось страшне.

Свекруха з невісткою припинили сварку, але обід стояв недоварений, а хата неметена. Жінки посідали кожна собі латати сорочки. Кайдашиха лаялася й погрожувала, Мотря не змовчала і сказала, що вони повинні усе робити порівну.

Кайдашиха поскаржилася старому Кайдашеві, той розсердився, хотів навіть ударити невістку, але Карпо сказав, щоб батько не чіпав Мотрі, бо в неї є чоловік. Омелько ще дужче розсердився і став погрожувати, що й Карпові дасть. Син гостро відповів, що не дасть, бо він уже не маленький. Кайдаш зрозумів, що Карпо не жартує, сплюнув і вийшов, грюкнувши две­рима. Хату замітав Лаврін, а жінки сіли вишивати, і «од злості» такого на­плутали, що потім довго довелося розплутувати та випорювати.

З того часу вони не мирилися. Кайдашиха кричала на Мотрю, а та огриза­лася. До Різдва Мотря ждала, що свекруха подарує їй якусь одежину, але та відрізала тільки полотна на запаску. Гарне тонке полотно й рушники вона схова­ла собі в скриню, ще й замком замкнула, хоч пряли вони разом з Мотрею. Мот­ря пожалілася Карпові, що їй нічого мати не справляє, і вона ходить, як старчиха.

Після того Кайдашиха привезла невістці хустку і матерію на спідницю, але вони були такі чорні та убогі, що Мотря тільки зітхнула й відкинула обновки геть.

 

IV

 

Настало літо. Тепер усі менше часу проводили в хаті і колотнеча стих­ла. Кайдаші вижали свій хліб і пішли до пана заробляти снопи. Карпо з Мотрею жали швидко і нажали більше кіп, ніж батьки.

А восени Мотря народила сина. Карпо ніби виріс у своїх власних очах, став вважати себе за хазяїна, рівного батькові. Кайдаш був радий онукові і обіцяв справити молодій родині хату через сіни. Дитина трохи помирила невістку зі свекрухою, яка купала й сповивала, колихала онука.

Карпо й Мотря, заробивши улітку більше хліба, знали, що тепер їдять свій, а не батьківський. І полотна Мотря напряла більше, але Кайдашиха усе сховала в свою скриню.

Коли стали шити сорочки, Маруся всім покроїла з товстого полотна, а собі з тонкого. Мотря спитала, чому ж вона і їй не відрізала такого. Кайдашиха відповіла, що їй грубе полотно ріже тіло, крім того, вона ж до панів ходить, їй не можна в простому.

Мотрі здалося, що вона аж постаріла в новій грубій, погано вибіленій сорочці. З того часу молода жінка стала прясти собі окремо і ховати у власну скриню. Кайдашиха це помітила і стурбувалася, адже вона пряла ліниво, і невістка могла все прядиво швидко випрясти. Ось і сказала Мотрі, що це її прядиво. А невістка відрізала: «Прядиво таке ваше, як і моє. Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці, може, більш од вас?»

Кайдашиха замовкла і вирішила, що Мотря мститься їй за товсті со­рочки. Та коли невістка дістала зі скрині десять товстих починків [нитки, намотані на веретені] і стала мотати їх на мотовило, свекруха зрозуміла, що то вже не жарти, і схопилася за мотовило, кажучи, що воно її. Жінки підняли такий страшенний крик, сіпаючи мотовило кожна до себе, що чоловіки позбігалися до хати і дивувалися, через що сварка, а старий Кайдаш аж кочергою замірився. Потім вихопив мотовило, побив його на шматки і став лаяти Мотрю, що через неї така буча в хаті, хотів навіть ударити, але Карпо заступився. Батько накинувся на сина, той просив не робити цього, відступитися. Кайдаш розлютився, знову кинувся у бійку, але Карпо так його штовхнув, що той упав навзнак і ноги задер. Мати з Лавріном кину­лись обороняти Кайдаша.

Коли трохи втихомирилось, Кайдаш сказав, що відділить Карпа, а Мотря підказала, що хай спершу зробить для них з матір'ю два мотовила.

Ображений поведінкою сина, Омелько пішов у шинок запивати свій сором.

Наступного дня старий Кайдаш вніс у хату два мотовила, і Мотря радісно стала мотати починки й ховати у скриню. Свекруху брала злість. Через день Мотря позамочувала тільки свої з Карпом сорочки, а Кайдашисі довелося мовчки самій прати свої, бо вона боялася нової колотнечі.

Одного разу Мотря спекла невдалий хліб, ще й борщ вийшов недоб­рий. Усі стали висловлювати своє невдоволення, а Лаврін ще й коника зліпив з хліба. Цього вже Мотря не знесла, кинула ложкою об стіл: «Лая­ли, били, а це вже знущаєтеся наді мною?»

З того дня невістка вирішила варити окремо на свою сім'ю. Поставила два маленьких горщики в піч, а свекруха вилежувалась, думаючи, що обід вариться на всіх. Коли вона встала й побачила, що це не так, зчинила крик. Позбігалися чоловіки. Кайдашиха стала тикати всім у вічі малим горщиком з кашею, а потім викинула його в помийницю. Мотря ж схопила та кинула свекрусі під ноги миску з борщем.

Чоловіки плюнули та повиходили, а хазяйки мовчали, тільки сало в печі шкварчало сердито та голосно.

Мотря підмела в хаті черепки і побігла жалітися своїй матері.

Сварки в Кайдашевій хаті не переставали. Свекруха з невісткою не розмовляли по три дні. Мотря не давала бавити онука Кайдашисі, хоч та його дуже любила, тому Маруся була вимушена підходити до свого улюб­ленця лише вночі.

Кайдаш побачив, що треба справді відрізнити синову сім'ю. Він бояв­ся Карпа. Докупили дерева; Мотря посіяла пшеницю на місці нової хати, вона добре зійшла, а це значило, що тут чисто.

Влітку хату освятили і молоді пішли туди жити. Мотря вимазала хату і половину сіней, при цьому голосно співаючи на злість свекрусі. Карпо за­бажав відділитися і з худобою та полем, щоб бути справжнім господарем. Батько, хоч і застерігав його, мусив наділити сина хазяйством.

 

V

 

Перед зеленими святами [День Святої Трійці і День Святого Духу, святкуються у травні—червні] Кайдаш послав Лавріна до млина. Хлопець їхав понад Россю і милувався навколишньою природою. Надвечір борошно змо­лоли, і коли Лаврін став збиратися додому, ненароком побачив дівчину, яка була схожа на велику червону квітку. Він задивився на її вроду. «Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина».

Замість того, щоб їхати дорогою додому, Лаврін повернув на пригірок за дівчиною. Догнав її, спитав, з якого вона села, але та жартома відповіла, що старий буде, коли багато знатиме, проте й сама задивилася на молодого ве­селого хлопця. Вони стали розмовляти, і дівчина сказала, що звуть її Мелашкою, а батька — Охрім Балаш, вона полола панські буряки. Лаврін забув про все і дивився лише на дівчину, думаючи, що такої гарної немає у всіх Семигорах. Лаврін поїхав аж до самих Бієвців, села, де вона жила, і Мелашка показала йому свою хату: малу й стару. Видно було, що сім'я жила убого.

Хлопець сказав, щоб дівчина прийшла на побачення до млина, а він прийде обов'язково, хоч би батько його й прив'язав. Додому Лаврін повернувся опівночі, і Кайдаш розсердився на нього.

Після цієї зустрічі Мелашка була як у якомусь чарівному сні. Робота падала з рук. Дівчина мала поетичну душу, ласкаве серце, і їй хотілося співати.

Другого дня, в неділю, Лаврін ледве дочекався вечора. Взяв сопілку і полетів, як на крилах, до млина. Мелашка сиділа на камені, засмутив­шись, що хлопця довго немає. Вони стали любо розмовляти, розказувати одне одному про себе, про сім'ю. В їхніх серцях розгорялася любов. Зако­хані домовилися зустрітися на вулиці, де збираються хлопці та дівчата.

Місцеві парубки одразу помітили чужого і стали вимагати могорича, або вони прогонять його киями. Лаврін знав цей парубоцький звичай і повів хлопців у шинок, а потім у згоді з ними вернувся на вулицю.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.docx
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.FB2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_simya_SKOROCHENO.FB2