Сергій Плачинда - Космоград (сторінка 2)

- Ми стоїмо на одному місці! - вигукнув Оверко. - Ракета зупинилася! Треба рушати!

- Ні, ми провалюємось! - тихо прошепотів Грицько й злякано озирнувся.

- То вам здається, друзі, - заспокоїв усіх Бекекечко. - Одноманітний похмурий пейзаж навіває різні думки, різні химерні враження. Слабка людина може взагалі збожеволіти. Тож недарма дехто пропонував відмовитись від ілюмінаторів, що є, до речі, зайвими отворами, які потребують найретельнішої герметизації.

 

 

3. Пам΄ятники в космосі

 

Раптом біля Бекекечка на матовому екрані з΄явилася цяточка. Вона росла, наближалась. У навушниках почулися віддалені сигнали.

- Гляньте! Не такий вже цей космос одноманітний та пустельний. Он гордо пливе в безвісті зірка КЕЦ. Не фантастика, не вигадка письменника, а така собі реальність на двадцять тисяч тонн, постійний супутник – “Костянтин Едуардович Ціолковський”.

- Де, де?

- Оно! Зірка така велика.

- Бачу! - аж підстрибнув Грицько, змахнувши руками.

- Зайвий жест, - вибачливо всміхнувся Бекекечко.

І справді, Грицько двічі перевернувся в повітрі й, ударившись об шкіряну стінку, підлетів до стелі.

- Обережно! - гукнув Бекекечко. Та Грицько вже відштовхнувся ногами - й, на превеликий подив, кабіна захиталася, мов човен на хвилях.

- Еге, оце ще мені космонавти! - сердито промовив Бекекечко й схопив Гриця за карк. - Я й забув попередити: під час польоту не треба робити різких рухів, поштовхів, стрибків, бо ракета буде розхитуватись і на якусь соту частку градуса відхилиться від траєкторії. Врешті ми пройдемо повз супутник на тисячу кілометрів лівіше або правіше.

Аспірант уклав Грицька в крісло й подивився в ілюмінатор.

- Ще раз, друзі,  погляньте  на привабливу зіроньку. То перша міжпланетна станція, перше населене містечко в космосі. Радянські люди повністю змонтували його за проектом великого російського вченого, калузького мрійника Ціолковського.

Це величезний циліндр, засклений на одну третину кварцовим склом. З обох боків циліндра - опуклі півсфери. До циліндра приєднано грандіозний конус. Внутрішню поверхню конуса устилає родючий грунт, завезений із Землі. На ньому розрісся чудовий сад. Перший сад у космосі! О, як палко мріяв про озеленення майбутніх супутників Ціолковський! Адже це й вигідно, й зручно, й приємно: рослини поглинають вуглець і віддають потрібний для дихання кисень, а плоди й овочі астронавти використовують для їжі.

Регулювання температури всередині супутника здійснюється, як і пропонував Ціолковський, комбінацією спеціальних світлих і чорних пластин. Цей принцип дуже простий, друзі мої. Якщо повернути пластини до Сонця чорною стороною, то вони, вбираючи тепло, швидко розжарюватимуться й обігріватимуть супутник. Світла сторона, відбиваючи промені, перешкоджатиме нагріванню.

Для створення штучної ваги, для уникнення всіляких незручностей та курйозів через невагомість, увесь супутник за проектом Ціолковського обертається навколо своєї осі. Під впливом відцентрової сили люди і предмети в конусі й циліндрі притискуються до зовнішньої стінки.

У космічному містечку неабияке місце відведено експериментальним оранжереям і лабораторіям, де вчені досліджують умови вирощування рослин у заатмосферній височині, вивчають вплив невагомості на організм тварин. Там є космічні кролятники, вівчарні, пташники. Отже, в космосі організовано великий медико-біологічний центр.

А куди ж, любі друзі, летимо ми? Наша ракета везе будівельний матеріал на “міжпланетний вокзал” - штучний супутник Місяця “Юрій Кондратюк”.

Зірка “ЮК” монтується за проектом великого українського мислителя. Ще в 1916 році нікому не відомий механік-самоук Юрій Васильович Кондратюк розробив проект міжпланетної бази для ракет та могутньої заатмосферної обсерваторії.

Але який вигляд має космічна станція “Юрій Кондратюк”? Через годину ви переконаєтесь, що задум ученого здійснено.

Штучний супутник “ЮК” - це чотири велетенські циліндри, з΄єднані легкими алюмінієвими та пластмасовими фермами.

В циліндрах для ремонту та заправки космічних кораблів паливом спорудять ангари. 3 ними межуватимуть лабораторії, склади, готель. Але перш за все це буде першокласна база для астрономів, які працюватимуть в ідеальних умовах - їм бо не заважатиме атмосферна товща, хмари, пилюка.

Окрім того, на “ЮК” монтуватимуть пасажирські га вантажні лайнери. Після старанного випробування вони візьмуть напрям на Марс, Венеру та інші планети. В недалекому майбутньому з цього трампліна братимуть розгін до далеких зоряних світів, фотонні ракети. Тобто штучний супутник стане вузловою міжпланетною станцією. Космоград обладнають потужними радіомаяками, телеустановками, завдяки яким він буде підтримувати зв΄язок з усіма космічними кораблями і населеними планетами. З нього сповіщатимуть на Землю про кожну подію в космосі.

У заатмосферному містечку поселиться аварійний загін. У його розпорядженні знаходитимуться надшвидкісні фотонні ракети. На них можна буде за сигналом тривоги гайнути в будь-який куточок Галактики на допомогу потерпілим космонавтам.

Штучний супутник “ЮК” матиме також великі майстерні для ремонту та випробувань космічних ракет.

От що являє собою в загальних рисах супутник-велетень, який носить ім΄я нашого геніального земляка. І як хороше, любі мої, що радянський народ присвоює своїм безсмертним творінням імена національних героїв. Вічно кружлятимуть у космосі супутники “Костянтин Едуардович Ціолковський” і “Юрій Кондратюк”. Кожного ясного ранку люди в тому чи іншому куточку земної кулі, задивившись у блакитне небо, скажуть: “Он Ціолковський полетів, а ото Кондратюк сяє на всю Галактику”.

Діяння великих мислителів, славних синів російського й українського народів, житимуть вічно не лише на Землі, а й тут, в омріяній ними стихії. Це величні пам΄ятники, з якими не може зрівнятися жодна споруда на Землі.

Аспірант замовк, поглянув на пульт, що реєстрував роботу приладів.

 

 

4. Бій на орбіті

 

      У кабіні настала тиша. Спочатку вона не сприймалася, але минула хвилина, друга - і цей мертвий спокій почав гнітити, непокоїти. Не долинає ні звуку! Ніякого відчуття руху, жодного поштовху чи коливання. Завмерло все, немов у домовині. І так моторошно стало, що всі благально поглянули на Бекекечка: чого він замовк!

- Еге, важкувато серед космічної тиші, - вгадав душевний стан гуртківців аспірант. - Ото ж бо воно й є. Яким-то мусить бути вольовим і дужим космонавт! Адже йому доведеться долати в гробовій мовчанці відстані до Марса, Венери... Місяцями люди змушені будуть сидіти в тісній кабіні, не робити різких рухів, дивитись тільки на прилади та своїх колег.  Незавидне становище! Але космонавти це ж і є нові люди, люди небаченого гарту.

Бекекечко на мить замислився, а гуртківці в захопленні позирали на свого учителя, який був для них справжнім космонавтом, людиною залізної волі.

В цей час тишу порушив голос пілота:

- Увага. Назустріч нам летить великий метеор.

Хоча голос був спокійним, хлопці злякано перезирнулися, зблідли. Кожен вчепився руками в крісло, зіщулився.

- Та заспокойтеся, - сказав аспірант. - Усе гаразд. Так, так. Ще не встигли ви до кінця збліднути після застереження пілота, ще не встигли, мої любі, до кінця збагнути всю небезпеку, як атомні кулемети нашої ракети, отримавши блискавичний наказ від радіолокаторів, розстріляли залізного ворога. Метеор вмить розлетівся на друзки. “Полтаву” обдало тільки скалками. Отже, радіолокатори та атомні кулемети - надійна охорона. Без них космонавт не встиг би і рукою поворухнути, щоб завести двигуни та звернути убік. Ракету блискавично прошило б наскрізь... Зараз ми, друзі, знаходимось на віддалі п΄яти тисяч кілометрів від місця бою.

Хлопці зітхнули й поглянули в ілюмінатори: які ще несподіванки таїть у собі це чорне бездонне провалля?

 

 

 

5. Небесне будівництво

 

 - Ось він, “Юрій Кондратюк”, наш супутник, - весело гукнув Бекекечко, - наздогнали нарешті! Бачите велике сузір΄я? Прямо перед нами.

Тепер всі побачили зовсім близько кілька велетенських зірок, що пливли в безмежній темряві.

- Мізерні неточності, - зауважив Бекекечко, - на якісь грами більше пального в лівій ланці сопел, ніж у правій, нікчемне розхитування ракети Грицьком - і ось ми відхилились рівно на сімсот кілометрів.

- Дивіться! Що то таке? - вигукнули гуртківці, припавши до ілюмінаторів. - Зірка відірвалась. Пада прямо на нас.

- Це, друзі, космічний човен-буксир. Щоб нам зманеврувати, треба завести двигуни й витратити певну кількість дорогоцінного пального. А воно ж знадобиться для зворотного рейсу. Ось чому на допомогу виходить маневрений космічний всюдихід, така собі маленька “малолітражна” ракета, в якій уміщається тільки один чоловік. Вона швидко і вправно, при мізерних  затратах пального, пришвартує нас до міжпланетної станції. Зручно й дешево.

Бекекечко перевів приймач на хвилю штучного супутника - і в репродукторах зразу ж засурмило веселе, бадьоре:

- Слава “Полтаві”! З щасливим прибуттям! Вітаємо, дорогі земляки! Живі-здорові? Гостинно просимо на космічний банкет!

- Бекекечко, здоров! Як твої пуголовки, не розгубив по дорозі? - загудів чийсь бас.

Гуртківці повеселішали, їм здалося, що весь космос залюднений.

У репродукторах гримить марш - то супутник вітає прибуття ракети. На екрані телевізора з΄являється усміхнене, енергійне обличчя професора Марка Панасовича:

- Уклін вам, дорогі земляки, з щасливим прибуттям!

Хлоп΄ята незчулися, як перед очима виросла справжня небесна новобудова, засріблився велетенський циліндр. Біля нього притулилась якась ракета. Над головами нависло гігантське дзеркало. Геліоустаткування, що живить увесь Космоград, здогадалися гуртківці. А ось чотири велетенські циліндричні скелети, їх обліпили люди в скафандрах. Тут все живе, дихає завзяттям, людським розумом. Скафандри плавають навколо могутніх оголених ребер, вовтузяться, обшивають сталевий кістяк, повзають, сновигають - одні поволі, плавно, інші, відстрілюючись якимись пістолетами, проносяться блискавично, мов сполохані риби.

Гуртківцям здалося, що вони зазирають у велетенський акваріум, де плавають чудернацькі створіння.

У цей час Бекекечко весело скомандував:

- Всім спуститись у сінці, тобто у тамбур! Одягти космолазні скафандри! Багатошаровий панцир буде оберігати вас од космічної пилюги, не дошкулятимуть вам ні мікрометеори, ні шкідливе сонячне випромінювання. Термостати забезпечать постійну температуру всередині скафандра і на сонці, і в тіні, де панує незмінний космічний холод.

Автоматичне регулювання температури, ідеальна вентиляція обумовлюють вільний доступ повітря до всіх частин тіла. Сама роба теж дуже зручна. Вас не обтяжують кисневі балони, їх замінили прилади спеціального типу. Кисень виділяється в результаті хімічних реакцій.

Радіообладнання скафандра забезпечує двобічний зв΄язок. Але це ще не все. Про ваш стан здоров΄я, про самопочуття на центральний пост медичного спостереження щосекунди передають по радіо контрольні прилади. Отже вам у скрутну хвилину не доведеться гукати на допомогу. Прилади заздалегідь помітять назрівання недуги чи перевтоми, й невмолимі медики відкличуть вас у приміщення.

Бекекечко взяв якусь металеву коробочку й почав прикладати її до сріблястих цяток на скафандрах.

- Всі ми, як показує прилад, герметизовані ідеально, - нарешті сказав аспірант. - А тому - увага! Вмикаю вакуум. Насоси миттю викачають повітря з тамбура... Пора йти...

Як тільки Бекекечко з΄явився в отворі, чиїсь залізні руки дружньо підхопили його, накинули гак з линвою на пояс і легенько відштовхнули вбік.

- Так їх - як бублики на вервечку! Щоб не розгубились.

- Хто там на черзі?

Оверко на якусь мить завагався: куди ж його випливати?! Прямо під ногами бездонна ніч. В мороці сторчма зависають будівлі, аж не віриться, що все це - ракета, станція, люди, каркаси супутника - несеться в космічній безодні з шаленою швидкістю - понад 4 кілометри на секунду. І Бекекечко нікуди, не падає, висить собі, кумедно ворушачи руками, неначе сом плавниками. Оверко насторожено позирає обабіч себе: куди ж ступати? Ану як шугне в безвість, в оті чорні глибини Всесвіту!

Та чиїсь руки ловко хапають його за карк. Раз, два - і він теж на прив΄язі. Аж відлягло: все-таки надійніше, преміцна капронова линва з΄єднує його з корпусом супутника. В будь-яку мить можна підтягнутись і сховатися там.

- Вітаю вас, милі друзі, з романтичною висадкою в космосі! - гукнув Бекекечко. - Ба! Нашу “Полтаву” вже розвантажують.

Дійсно, з трюмів, що зяяли чорними пащами, кілька чоловік у білих скафандрах легко і вправно викидало ящики, велетенські тюки, рулони тонкої сталі, різні механізми, деталі ракети. Все це космолази делікатно ловили у своєрідні неводи й швидко транспортували до будівництва. Вони весело перегукувались із гуртківцями, жартували й, жваво відстрілюючись ракетними маузерами, щезали за громаддям супутника.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.docx)Sergiy_plachynda_kosmograd.docx
Скачать этот файл (Sergiy_plachynda_kosmograd.fb2)Sergiy_plachynda_kosmograd.fb2