Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки (сторінка 9)

О! Потiм я пiду по життю легко. Адже лише «стервам скрiзь у нас дорога», їх поважають жiнки й обожнюють чоловiки.

Один вiдомий письменник прямо з екрана телебачення оголосив на всю країну, що жiнка має бути стервом i вбивати наповал одним порухом брiв. Але це вже вищий пiлотаж - екзаменацiйне завдання у школi стервозностi.

Тому почнемо з найменшого. З узагальненого портрету Справжнього Стерва.

Отже, Справжнє Стерво…

НIКОЛИ:

- не вiдповiсть на образу мовчанням;

- не впустить можливостi звабити чужого чоловiка;

- не прийде на роботу в кросiвках;

- не виправдовується;

- не шкодує про те, що зробила;

- не оминає чоловiкiв;

- не скаржиться на вiдсутнiсть грошей, ковбаси в холодильнику, погане здоров'я.

ЗАВЖДИ:

- поводиться так, нiби за рогом на неї чекає бiлий «Лексус»;

- з'являється в потрiбному мiсцi в потрiбний час;

- смiється останньою;

- грає за своїми правилами й iнших змушує грати за ними;

- має власну думку;

- знає, що нiчого не буває занадто;

- упевнена у своїй винятковостi.

Але якщо добре розiбратися, то все-таки не зрозумiло. Хто вона - Справжнє Стерво: скандальна сусiдка, що перемиває кiсточки навiть дворовому коту Мурзику, загадкова ледi Гамiльтон, здатна однiєю посмiшкою послати в наступ вiйська свого адмiрала, чи та ж Наомi Кемпбл, що вичавлює чоловiкiв свiту, мов лимони?

Варто розiбратися.

Отже…

Клас перший, примiтивний

Це найпоширенiший варiант. У книзi людських типажiв вiн значиться пiд назвою «Стерво звичайне». Її прийоми простi, але б'ють боляче i завжди в цiль.

«Чудова сукенка, - каже вона, склавши губи зворушливою рурочкою. - Рокiв десять тому у мене була точнiсiнько така. У «секондi» купила?» I якщо ви особа вразлива, цього досить, аби ваш настрiй було зiпсовано, а сукня, нещодавно придбана в модному магазинi, набула стiйкого запаху зношених речей.

А кому не доводилося хоч раз чути класичний вигук: «Ти чудово виглядаєш! Так гарно погладшала!» I, якщо вам далеко до параметрiв всохлих топ-моделей, цього вигуку достатньо, щоб ваша уява додала вам кiлограмiв зо п'ять, з якими ви починаєте безжально боротися до наступного вигуку «благодiйницi»: «Зi спини - ти просто дiвчинка! А що з личком сталося?…» I так - до безкiнечностi. Тому що Стерво звичайне - iстота примiтивна, але вигадлива.

Але ось парадокс: її винахiдливiсть зменшується у геометричнiй прогресiї в залежностi вiд того, яку вiдповiдь вона отримує. А простiше: що рiшучiша вiдповiдь, то менше ентузiазму говорити вам усiляку гидоту.

«Ось котрий вечiр виглядаю у вiконце, - спiвчутливо промовляє сусiдка. - I нiколи ще не бачила, щоб ваш чоловiк йшов додому вчасно! Завжди пiсля десятої… Бiдна ви, бiдна… Так не можна, голубонько! З цим же треба щось робити…»

Замiсть того, щоб засмутитися i пояснювати, що у чоловiка вiдповiдальна робота з ненормованим робочим днем, одна моя знайома безтурботно знизала плечима: «Що ж поробиш, нелегко бути хрещеним батьком мафiї…» I буйна фантазiя сусiдки зiв'яла сама по собi. З мафiєю не жартують…

Але ось таким стервом мiсцевого масштабу бути не цiкаво та й нудно.

Як казала героїня Фаїни Раневської у «Попелюшцi»: «Королiвство малувате, нiде розгулятися!»

Отже, йдемо далi.

Клас одинадцятий, «випускний»

«Хочу обручку з дiамантом!» - «Вiзьми, люба!» - «Чому золота? Це не модно. Треба в платинi!» - «Вибач, кохана!» - «Вибачити мало! Три наряди поза чергою!!!»

Причому наряди маються на увазi справжнi: сукня, костюм i сумочка з крокодилової шкiри. Думаєте, не помчить обмiнювати каблучку? Помиляєтесь…

А якщо саме ваш не помчить - це лише означає, що ви не живете за першим правилом Справжнього Стерва: люди цiнують вас настiльки, наскiльки ви самi цiнуєте себе!

Одна моя подруга, красуня i розумниця, чудова господиня i, крiм того, сексуальний об'єкт для багатьох чоловiкiв поза межами власної хати, з ранку до ночi пiклувалась лише про здоровий шлунок та стравохiд свого чоловiка. Якось при менi вiн кинув їй недостатньо добре випрасувану сорочку. «Iвасик перенервувався на роботi…», - тихо пояснила вона i пiшла перепрасовувати.

Це тривало доти, доки в розмовi з випадковим чоловiком (який навiть не здогадувався, яку революцiю здiйснює в її свiдомостi) вона про себе почула: «З вашою зовнiшнiстю i характером можна вiдчиняти будь-якi дверi ногою!»

Першi паростки впевненостi в собi дали значнi сходи. Бачили б ви цю скромницю зараз! Кава у постiль! - найпростiше з того списку справ, котрi виконує її «Iвасик» для своєї найгарнiшої, найбажанiшої та дорогоцiнної дружини.

А пам'ятаєте чехiвську «Анну на шиї«? Повiривши у свою винятковiсть пiсля першого ж балу, вона з елегантною стервознiстю сказала своєму старому, але заможному чоловiковi: «Забирайтесь геть, бовдуре!» I вiн таки пiшов… Тому що впевненiсть у собi - велика сила. Навiть якщо Бог не дав анi розуму, анi краси…

Але є в цiй категорiї стервозностi щось награне, неприродне, якийсь елемент неправди, штучностi. I тому теж нудно…

Вищий клас

…Вона заходить до зали, йде прямо по центру. На її плечах чийсь накинутий пiджак. Вона виходить на середину i легким рухом скидає його просто на пiдлогу. I навiть не обертається, бо знає, що пiднiмати кинуться щонайменше шестеро. I вважатимуть це за честь. Причому перевагу буде вiддано тому, хто… лишився на мiсцi.

«Якщо я скажу вам, що я вас люблю, не вiрте менi, хоча я кажу правду!», - кидає вона шекспiрiвську фразу - i спробуй, розберись! Вона здатна тримати чоловiкiв в напрузi до самої старостi. I не тiльки чоловiкiв. Одним своїм виглядом та поведiнкою вона змушує подруг втягнути животи, пiти на нову виставу i нiколи не опускати очей перед «сильними свiту сього».

Її обожнює син (чи донька), тому що вона впевнена, що ЇЇ дитина завжди має рацiю, i не хапається за пасок при першому ж зауваженнi вчительки у щоденнику. Вона взагалi з тих, хто здатен видзьобати очi у тих, хто кине хоч один косий погляд на те, що вона любить.

Її мовчанка красномовнiша за слово. А слово - безцiнне. Бо вона вмiє вставити його вчасно i влучно.

Її небезпечно ображати, адже сама природа збурюється проти цього i рано чи пiзно карає кривдника.

Вона - вiдьма i янгол в однiй особi. З однаковою гiднiстю вона отримує оберемок польових квiтiв вiд бiдного, але коханого менестреля, i дiамант на двадцять каратiв вiд iмператора.

Але нi той, нi той не можуть похвалитися владою над нею.

«Ох, яка ж жiнка!» - це про неї.

«Ну i стерво!» - це теж про неї.

Цiкаво, що обидва вигуки вимовляються з однаковим захватом.

…Певно, це те, що треба. Але щоб стати такою, зовсiм не обов'язково починати з уїдливих плiток на лавочцi бiля пiд'їзду чи манiпулювати чоловiками, як Наомi.

Зрештою, кожна Справжня Жiнка - трохи стерва. А, можливо, i не трохи, але обов'язково вищого класу!

…Уранцi я рiшуче набираю номер телефону своєї кривдницi. Голос у неї досить нещасний, застуджений. «Я усю нiч очей не зiмкнула, - каже вона. - Усе думала, що ви мали рацiю… Хочете, приїздiть до мене, я зробила млинцi з вишнями. I спокiйно поговоримо». I мiй бойовий настрiй миттєво зникає - нормальна тiтка виявляється. Хоча, звiсно, i стерва…

…Пан Х. вiдгукнувся сам i був настiльки зворушливим, що розiгрувати перед ним сцену з мильної опери здалося недоречним.

Вiн прийшов на зустрiч з чудовим букетом пурпурових троянд.

«Взагалi-то я вiддаю перевагу жовтим…», - мiж iншим зауважила я.

I вiн пiшов купувати жовтi.

«Ох, яка жiнка!», - сказав вiн, простягаючи менi новий букет.

Але в його поглядi чiтко читалося й iнше…

 

 

IРОНIЯ ДОЛI-2

 

 

 

(психологiчний трилер)
 

Щороку 31 грудня ми з подругами… Нi, до лазнi ми не ходимо, але ось вже майже тридцять рокiв поспiль, нарiзаючи олiв'є, дивимось свою улюблену стрiчку «Iронiя долi, або З легкою парою!». Якщо з такою регулярнiстю дивитися один i той самий фiльм, мимоволi починаєш вiдкривати в ньому новi i ще новiшi нюанси. А всi герої постають у досить неоднозначнiй сутностi.

Наприклад, романтичний i зворушливий у своїй недолугостi Євгенко. Йому, здається, далеко за тридцять. Вiн - холостяк. Виникає цiлком слушне запитання: чому чоловiк у розквiтi сил до цього часу ще жодного разу не одружувався? Або вiн - бабiй, який, як кажуть, цiну собi не складе, або педант, вiд якого жiнки тiкають, мов чорт вiд ладану, або: ну, в нього не все в порядку по чоловiчiй частинi.

Викликає пiдозру i те, що Євгенко здатен напитися до бiлої гарячки.

А пам'ятаєте, з якою гримасою огиди вiн каже своїй новiй знайомiй Надiйцi: «Це не риба! Це що завгодно, але не заливна риба!» - i водночас апетитно їсть цю «гидоту» прямо з тареля? Можна лише уявити, якi кулiнарнi претензiї вiд буде пред'являти своїй майбутнiй дружинi! Якщо, звiсно, колись одружиться. Адже у нашого героя є матуся!

А матуся, варто зауважити, жiнка вольова, i навряд чи потерпить другу господиню в хатi. З ревнiстю i пiдозрою вдивляється вона в жiнок свого сина. Iнша на її мiсцi стрибала б вiд радостi, спостерiгаючи, як її синуля нарештi отримує своє щастя у виглядi нової «ленiнградської подруги». Але на її сором'язливе запитання: «Я, певно, здаюся вам легковажною?», матуся суворо вiдповiдає: «Поживемо - побачимо!»

I не виникає жодних сумнiвiв, що дiйсно побачить: i не iдеально випранi шкарпетки, i пилюку пiд лiжком, i надто яскравий макiяж.

«Нiхто не доглядатиме за мною краще нiж ти!» - каже їй улюблений син. Адже, проживши на свiтi бiльше тридцяти рокiв, вiн мов маленький потребує пильного догляду. Бiдна, бiдна Надiйка!…

Надiйку дiйсно варто пожалiти. Їй теж за тридцять, i вона дуже хоче замiж. Десять рокiв, за її словами, вона була «майже одружена», тобто дружиною на буднi - двiчi на тиждень. Простiше кажучи, руйнувала чиюсь родину. Звiсно, її психiка скалiчена такими от ненормальними стосунками з чоловiками. За таких умов можна i фемiнiсткою стати чи влаштувати шлюб за розрахунком. Що, власне, i робить Надiйка, зустрiвши респектабельного Iполита. Але дзуськи! На своєму складному шляху до щастя вона зустрiчає непутящого Євгенка. Спiльними зусиллями закоханi позбуваються своїх колишнiх партнерiв i з головою занурюються у вир нового кохання…

Що далi?

П'ять рокiв по тому…

…»Со мною вот что происходит…», - спiває трохи облисiлий Євгенко. Надiйка у спортивних штанях пiд керiвництвом матусi прикрашає новорiчну ялинку, по черзi впускаючи на пiдлогу то зайця, то гiрлянду.

Вона гнiвно дихає в бiк Євгенка, натякаючи тим на його гiтарно-капцеву бездiяльнiсть, i вiдсилає за вiником.

«Если у вас нету тети…», - голоснiше бере акорд Євгенко, тоскно поглядаючи за вiкно.

З кухнi доноситься запах риби.

Надiйка впускає чергову iграшку i, збиваючи на своєму шляху стiлець, мчить на запах, пiдозрюючи найгiрше - риба перекипiла.

- Яка гидота! - зловтiшно констатує матуся.

- Ну що ти, ма! Це ж наша коронна страва! - iронiзує Євгенко.

- Йди в баню! - вiдгукується роздратована Надiйка.

- Дiйсно, синку, щось ти давно до баньки не ходив! - солодким голосом каже матуся.

- Ви ж знаєте, що йому не можна! - заводиться Надiйка.

- Поки що я тут хазяйка i мати свого сина! - вiдбиває удар матуся.

Жiнки заводять свою звичну суперечку.

Євгенко швидко накидає на себе пальто i вибiгає за порiг.

Вiн бiжить крiзь легку заметiль, i душа його поволi розправляє крила.

Вiдступають проблеми: не таким гострим здається питання, на яку роботу влаштувати Надiйку; чи варто прописувати її в квартирi, якщо у неї є своя; чи купувати музичний центр, якщо Надiйка мрiє про шубу з щипаної норки…

Снiг мете, замiтає його заплутанi, непевнi слiди.

Кiнець першої дiї…