Степан Руданський - Павло Полуботок (сторінка 5)

                            І всі вольності козацькі 
                            Хочеш потопити. 
                            І козаків, як худобу, 
                            На роботу гониш, 
                            І над ними "Вічну пам'ять" 
                            По болотах дзвониш... 
                            І гетьмана обирати 
                            Нам не позволяєш, 
                            І судити судців своїх 
                            З Москви посилаєш! 
                            І нас судять без закону, 
                            Без всякого права; 
                            Чи вже ж тобі за то, царю, 
                            Буде яка слава? 
                            Але нехай мені буде 
                            Вільно і сказати, 
                            Що нічого тобі, царю, 
                            З України ждати. 
                            Україна - не дитина, 
                            Вона волю має, 
                            А вільного не неволя - 
                            Правда пригортає. 
                            Тепер кажи мені, царю, 
                            Хоч залізо терти, 
                            Хоч у тюрмі холоднії 
                            Із голоду мерти; 
                            Усе їдно мені, царю, 
                            Тілько б не видати, 
                            Як та бідна Україна 
                            Буде пропадати!.." 
                            І стиснув Петро зубами. 
                            "Шкуру, - каже, - здерти!" 
                            Але трохи одумався: 
                            "В тюрму аж до смерти!" 
                            І у тюрмі Петра й Павла 
                            Разом з старшинами 
                            Обіллявся Полуботок 
                            Дрібними сльозами... 
                            Обіллявся не за себе, 
                            А за Україну 
                            Та за своїх товаришів, 
                            Що без долі гинуть. 
                            Та не довго ж Павло плакав. 
                            Заслаб, помирає... 
                            Цар доктора посилає - 
                            Павло виганяє. 
                            "Нащо, - каже, - життя моє 
                            Назад повертати, 
                            Коли я не можу долі 
                            Батьківщині дати?" 
                            Петро сам іде до нього, 
                            Щоб перепросити, 
                            І дає йому лікарство, 
                            Просить його пити. 
                            Але Павло Полуботок 
                            Йому промовляє: 
                            "Дармо, царю; ти не вернеш, 
                            Що вже погасає... 
                            Живо-живо Павла й Петра 
                            На світі не буде,15 
                            Тоді обох нас розсудять 
                            Правдивії люди..." 
                            8 июня 
                             
1 Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660 - 1724) - наказний гетьман Лівобережної України (1722 - 1724), у 1706 - 1722 pp.- чернігівський полковник. Прагнучи зміцнити привілейоване політичне становище української старшини і забезпечити за нею монополію гноблення трудящих України, домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації найвищого адміністративного органу України - Малоросійської колегії, створеної 1722 p. з наказу Петра І у Глухові. Ув'язнений Петром І, помер у Петропавловській фортеді в Петербурзі. 
2 Вельямін - Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин, середній між полковником і генералом), президені Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями. 
     3 І пішли вже Семен Рубець i Василь Биковський... - Після смерті гетьмана І. І. Скоропадського (1646 - 1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені. 
4 Heмa царя в Московщині,||Десь у Тегерані... - У 1722 - 1723 pp. Росія вела війну.з Іраном. 
5 І за море, за Хвалинське... - У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море.
6 Aтим часом іВельямін||Листи посилає... - С. Вельямінов особисто зустрівся а Петром І 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 p. 
7 Милорадич - Михайло Ілліч Милорадович, український поміщик, за походженням серб, у 1715 - 1726 pp. - гадяцький полковниц. 
8 Маркевич - лубенський полковник. 
9 ...В Ладогу п'ять тисяч,|| А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тися ч!" - Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безкоштовно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками. 
10 Петропіль - Петербург. 
11 Савич Семен - генеральний писар України. 
12 Чарниш (Черниш) - генеральний суддя. 
13 Ханєнко Микола Данилович (1691 - 1760) - український поміщик, генеральний хорунжий (1741 - 1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники "Діаріуш" та "Щоденник генерального хорунжого Чиколи Ханенка 1727 - 1753 pp.", які містять відомості з історії України 20 - 50-х років XVIII ст. 
14  Скоропада - І. І. Скоропадський. 
15 15 Живо-живо Павла й Петра На світі не буде..." - ГІ. Полуботок помер 29 грудня 1724 p., а Петро І - 8 лютого 1725 p. 

Сторінка 5 з 5 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 > У кінець >>