Критика «Лебеді материнства» Симоненко

Критика «Лебеді материнства» Симоненко

 

          Батьківські почуття до сина Василь Симоненко вилив у поезію. Одним з найпопулярніших ві­ршів В. Симоненка, який став справжнім поетичним шедевром, є «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА», що увійшов до однойменної поетичної збірки в 1981 році. Щоправда, написаний він був значно раніше.

«Лебеді материнства»— це колискова пісня, у якій поєднуються й материнська ніжність, і чо­ловіча суворість. А головне в цій пісні — побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України. Мати запевняє свою дитину, що у найскрутніші хвилини життя, якщо їй потрібна буде допомога, Батьківщина ніколи не зрадить:

Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
 

Мотивом цього твору є материнська любов до дитини, турбота за її долю.

У творі наявний буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значен­ня, багато. Вони сприяють глибшому розумінню тексту.

Лебеді — символ чистоти, милосердя. Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то в цій поезії йдеться про благе ставлення Долі до дитини. Лимани (вода) — символ народження; мінливості людського життя. Мати є символом усіх духовних речей. «Материнська добра ласка в неї за плечима»: ма­ти — джерело духовності, усього доброго і ніжного. Півня праукраїнці вважали передвісником зорі, а отже, він є символом пробудження життя.

У вірші багато різних зображальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.

«Лебеді рожеві»: рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все здається красивим, ніжним, добрим.

Епітет «сургучеві» допомагає уявити не лише темний брунатний колір зір. Оскільки це в’язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну. Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони «приспані».

Зорі не вміють видавати жодних звуків. Епітет «тихі» підкреслює, що коли дитина засинає, усе довкола затихає, щоб у неї був спокійний сон.

Письменник застосовує багато уособлень і метафор. Уособлення «Заглядає в шибку казка си­вими очима», «Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата», «прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть» поет застосовує, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з кожною людиною.

Розгорнуті метафори «Темряву тривожили криками півні» письменник використав, щоб запе­внити: дитину захищають сили добра (півень) від сил зла (темрява); «танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір’ям» підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.

Різними фігурами представлене багатство мовних особливостей. У вірші чимало риторичних звертань: «припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії». Звертання вжиті у множині, перше непоширене, друге поширене, надають мові виразності. Двічі в тексті вживається звертання «сину». Воно більш конкретне. Називає не просто сина, а дитину — батько­ву, дитину України.

Звукова анафора «в» — «виростеш», «вирушиш», «виростуть» — підкреслює майбутній час, те, що чекає на дитину. Алітерація звука «р» у фразі «темряву тривожили криками півні» передає крик півня. Алітерація звука «л» у фразі «лопотіли крилами і рожевим пір’ям, лоскотали марево золотим сузір’ям» надає просторовості, уявлення польоту.

Створене враження морального вибору, яке є в кожної людини, підсилюється градацією «дру­зі» — «дружина» — «Батьківщина»; «друг» — «по духу брат» — «мати». Заперечення «вибрати не можна тільки Батьківщину», «не можна рідну матір вибирати» експресивно виражає в розповідно­му реченні неможливість цієї дії.

Уміло застосована інверсія в кількох реченнях сприяє вагомості слів, які опиняються в кінці речення: «За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата», «Прийдуть з України верби і тополі», «Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені».

Вірш можна поділити на три логічні частини. Чотири перші двовірші мають ритм, який відріз­няється від наступних двовіршів; у перших строфах змальовується картина, побудована на асоціаціях сну. Далі дається спроба передбачити майбутнє дитини, потім — звучать настановні дороговкази.

Автор називає конкретних людей, яких у житті можна обирати для себе. Останньому двовір­шу «можна все на світі вибирати, сину» автор надає узагальненого звучання, тобто обирати можна матеріальне й нематеріальне, спосіб житія, визначати, що є головним, а що — другорядним, але є те, що дається людині від народження.

Отже, основне смислове навантаження у творі несе рефрен «Можна все на світі вибирати, си­ну, вибрати не можна тільки Батьківщину», який є ідеєю вірша.