Юрій Смолич - Ще одна прекрасна катастрофа (сторінка 2)

- Ніхто з вас ніколи ще на власні очі не бачив об’єктів роботи лікаря Нен-Сагора і не мав приємності, - вона так і казала - “приємності”, і зал знову підтримав це коротким сміхом, - приємності на власні очі прослідкувати за всім методом лікаря Нен-Сагора. Я, певна річ, можу бути винятком: мені через мої родинні взаємини з лікарем Нен-Сагором, - вона так і сказала - “родинні взаємини”, і зал знову весело реагував на такий дотепний зворот, - траплялося іноді бувати в лабораторіях лікаря Нен-Сагора...

Зал затих: зараз мало початися найцікавіше.

- І я можу сказати, що я коли не цілком, то все ж таки великою мірою в курсі цілої роботи лікаря Нен-Сагора. Я не буду такою гострою на язик, як це дозволив собі шановний лікар, коли висловився на адресу цілої науки, - вона так і сказала - “гострою на язик” та “шановний лікар”, ха-ха-ха! - реагував зал (слухайте, слухайте, що вона скаже далі!), - я не буду міряти на проценти, скільки в медицині невігластва, скільки шахрайства (слухайте, слухайте!), але я повинна сказати, що ціла концепція лікаря Нен-Сагора (слухайте, слухайте!)... цілком витримана з погляду точно, наукового.

Зал враз, як підрубаний, вражено замовк.

- Мені, очевидно, доведеться відмовитися од багатьох з моїх тверджень, які я висловлювала п’роти Нен-Сагора в моїх полемічних виступах (ні, слухайте, слухайте, - це, очевидно, якась полемічна каверза, - вона готує йому удар. Слухайте!), і я це охоче тут зараз прилюдно зроблю. Доктор Нен-Сагор правий. Його метод-це справді нова медицина. Вона має прийти на зміну нашому старому, підлому ворожбитству. Вона повинна запанувати!

- Що? що? Дозвольте! Відберіть у неї слово, голово! Це глум! Глум! Дідова онука! Яблуко від яблуні! Єресь! Ганьба!

Тридцять дев’ять фотоапаратів безперестанку заклацали в ложах преси: кореспонденти старанно фотографували місіс Ліліан Нен-Сагор в усіх позах - анфас, профіль, спиною, бо в екзальтації місіс Ліліан крутилася на всі боки - то до залу, то до голови, то до секретарів. Тільки Джералд Вейс не фотографував зрадниці громадських сподіванок і новоявленої єретички: місіс Ліліан була постійною співробітницею його листка. Зате Джералд Вейс спішно стенографував фейлетон про скандал на річних сорок сьомих зборах Королівського медичного товариства, - Джералд Вейс героїчно збільшував тираж своєї газетки.

- Єресь! Ганьба! Геть!

Сер Джордж Дембі марно калатав у свій срібний із старовинними інкрустаціями дзвоник. Він марно здіймав угору то прав.у, то ліву руку: 999 джентльменів зірвалися з своїх джентльменських припон.

Але деякий спокій установила сама місіс Ліліан Нен-Сагор. Вона підняла вгору свою тонку міцну руку. “Увага!” - гукала вона, але цього ніхто не чув і чути не хотів. На її піднесену руку поважні збори відповіли ревом, гармидером і свистом, точнісінько, як табун гусей на свист штукаря-погонича. Тоді місіс Ліліан спустила руки додолу, спокійно склала їх за спиною і... всміхнулася. Так, так, вона любо й премило всміхнулася. І тоді розбуркані збори враз розгублено вщухли (слухайте, слухайте, а що, як це справді тільки жарт, дотеп і прихована каверза?) Збори вщухли, і сер Джордж Дембі витер піт із свого і чола й лисини.

- Панове, - виразно сказала тоді місіс Ліліан, і голос її лише трохи розхвильовано тремтів, - я ж не скінчила. Ми ж маємо ще висновки лікаря Нен-Сагора, висновки, що хоч і походять та постають з суто наукових медичних основ, самі з себе, проте перестають уже бути науковими твердженнями і обертаються на твердження суто політичні...

Ось воно! Так, так, здається, зал трохи поспішив? Ось де наготовлений удар в лице. “Ну й онука! - підбадьорливі посмішки знову виринули з різних кутків залу. - Слухайте, слухайте!”

Джералд Вейс розчаровано клацнув своїм апаратом і припинив писати фейлетон: обсяг скандалу, здається, зменшувався.

Місіс Ліліан обернулася до залу.

- Лікар Нен-Сагор дозволив собі сказати, що з усіх країн він лише за східним бар’єром знаходить умови, сприятливі для розвитку його методу, тобто нової медицини. Що повинен сказати на це кожний лікар із здоровим глуздом? Він повинен сказати, що, дійсно, умови нашої держави, соціально-побутові умови, капіталістичні...

Далі місіс Ліліан все ж таки не дали говорити. Лорд Мерфі, на цілу Англію уславлений меценат медицини, славнозвісна політична постать, найстаріший у палаті лордів і почесний член Королівського медичного товариства, тяжко зомлів... Обурені вигуки залу, здається, загрожували капітальним трьохсотлітнім стінам Іст-Малійського абатства. Місіс Ліліан встигла ще гукнути: “І лікар Нен-Сагор правий: тільки в суспільстві, яке...” - але її вже ніхто не слухав і не чув. Всі найкращі медики кинулися до крісел лорда Мерфі, всі гукали, всі лементували, всі махали руками, палицями й милицями, сер Джордж калатав у срібний дзвіночок з інкрустаціями...

Сорок сьомі річні збори Королівського медичного товариства були схожі на сесію східної палати парламенту. Десятки поважних, прославлених ескулапів старої Англії тислися до кафедри й вимахували кулаками, - ніхто й сподіватися не міг, щоб з їхніх склеротичних горлянок могли вилітати такі сильні й високі ноти. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні подагричні ноги так шпарко бігали. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні ревматичні руки могли б так дужо вимахувати важкими стеками з коштовними головками. У лорда Мерфі виявився удар, а не звичайне зомління. Ще чоловіка з десятеро закотили очі й залементували в тяжкій істериці. Сер Джордж Дембі стояв ні в сих ні в тих. І тільки один Джералд Вейс знайшов у собі сили сфотографувати це бойовисько в Іст-Малійському абатстві.

Ні сер Джордж Дембі, ні його найстаріший архіваріус, ні самі стіни ветхого Іст-Малійського абатства не пригадують подібного скандалу.

 

 

3

 

Ні лікар Нен-Сагор, ні його онука місіс Ліліан Нен-Сагор, відомий науковий теоретик і молодий у Лондоні терапевт, не читали сьогодні екстрених випусків вечірніх газет. Просто з Іст-Малійського абатства, з незакінченого вранішнього засідання медичного товариства, вони проїхали таксомотором до готелю “Стара Англія”. В готелі “Стара Англія” лікар Нен-Сагор завжди спинявся, коли одвідував острів. А острів одвідував Нен-Сагор не частіше одного разу на два-три роки.

Місіс Ліліан теж поїхала з дідом до готелю, а не додому, - вона вважала, що сьогодні її присутність конче потрібна старому лікареві. І вона була права:, старий лікар Нен-Сагор був схвильований і майже хворий. Він ледве вибрався з автомобіля і без сторонньої допомоги де здолав би дійти до ліфта. Місіс Ліліан і помічник швейцара допомогли йому.

Разом з таксомотором Сагорів до під’їзду “Старої Англії” підкотили ще з десять машин: десять спритних репортерів жадали мати аудієнцію в сера Сагора або ж у місіс Ліліан Нен-Сагор. Всі десять не проминули сфотографувати обох вигнанців Королівського медичного товариства в трьох позах: під час виходу з авто, на сходах готелю, коли місіс Ліліан з помічником швейцара підтримували розбитого лікаря, і біля ліфта. Всі три фотографії з’явилися в ранішніх газетах з підписом: “Бог карає єретиків і ренегатів. Лікар Нен-Сагор постарів і не може сам зійти на сходи свого дому”.

Але місіс Ліліан біля самісінького носа першого з десятьох репортерів щільно зачинила двері й замкнула їх на ключ. Потім вона подзвонила до служниці і протелефонувала їй три накази. По-перше, до десятої години ранку нікого до лікаря Нен-Сагора не пускати, тим паче - ніяких репортерів чи інтерв’юерів. По-друге, не купувати й не приносити вечірніх газет. І по-третє, подати холодний чай, содової, сандвічів і гумову грілку.

Після того місіс Ліліан подзвонила до себе додому і розпиталася, як там кохана Елі, трирічна її дочка, та чи повернувся із школи Мак, її десятилітній син. Вона попросила міс добре доглянути за дітьми якийсь тиждень, бо протягом цього тижня місіс Ліліан не думала повертатися додому: вона не могла лишити діда самого. Вона послала ще дітям поцілунок і розпорядилася повісити на дверях кабінету аншлаг про те, що протягом цього тижня вона не прийматиме хворих.

Місіс Ліліан, може, вперше за життя, виказала себе наївним дівчатком: їй не було чого турбуватися про такий, аншлаг: жоден джентльмен уже не піде на прийом до колись славного і модного терапевта, Ліліан Нен-Сагор. Англійський джентльмен не дарує скандалу.

Покінчивши з усіма справами, місіс Ліліан повернулася до діда.

Старий Нен-Сагор сидів там же і в такій самій позі, як його допіру лишила онука. Він сидів на твердому стільці біля дверей, зігнувшися на руки. Капелюха він забув скинути, і він зсунувся йому на лице, прикривши очі. Права рукавичка валялася зібгана долі.

- Діду, - сказала місіс Ліліан, - я гадаю, вам зараз найкраще буде лягти.

- Я гадаю теж, - покірно відповів старий лікар, так само, як і онука, мовою хінді.

- Ходімо, я наготовила вам постіль.

Старий лікар покірно встав, поклав капелюх і пішов за онукою.

Місіс Ліліан укрила діда пледом, поклала грілку до ніг і подала йому холодного чаю.

- Ви повинні випити чашку, - сказала вона, - і з’їсти два сандвічі. Мені здається, в такому стані вам буде зовсім зайве обідати.

Старий лікар і на цей раз покірно виконав наказ своєї онуки.

- Елі й Мак дзвонили мені зараз телефоном, вони просили поцілувати дідуся, - і місіс Ліліан нахилилася до діда. Вона двічі поцілувала його в холодне зморщене чоло. Старий лікар тихо всміхнувся.

Після цього місіс Ліліан запнула штору й легко навшпиньки вийшла до приймальні. Там вона налила собі содової, відчинила вікно й сіла, спершися на лутку.

Вікно приймальні лікаря Нен-Сагора виходило на передній фасад “Старої Англії”. Переднім фасадом “Стара Англія” стояла на широкому бульварі Вест-Енда. Місіс Ліліан, навіть не висуваючись з вікна, могла бачити всю східну частину Меферстріту. Меферстріт весь день стояв порожній і тихий: він був у затишній .аристократичній частині Лондона, і його мешканці не покидали своїх домів раніш сьомої-восьмої години ввечері. З сьомої-восьмої години починався рух і тисячі автомобілів враз запруджували розлогі асфальти стріту.

Місіс Ліліан дивилася з височини третього поверху на лавину моторів і не бачила їх. Ясне як день освітлення Меферстріту було наче замале для стомлених очей місіс Ліліан. Але слух місіс Ліліан, дарма що не менш стомлений, чудово реагував на всі звуки Меферстріту. І з-поміж усіх гучних і дошкульних звуків вечірнього буржуазного міста над усе дошкульніші були вигуки вечірніх газетярів. Їх, правда, майже й чути не було, бо в цьому аристократичному закуткові Лондона регламент вуличного життя забороняв торгувати, а тим більше гукати газетярам, але іноді їхні вигуки проривалися з сусідніх перехресних магістралей. Головне ж, вухо місіс Ліліан, проти волі, само шукало ці прикрі, вразливі й дошкульні вигуки.

- Нечуваний скандал на річних зборах Королівського медичного товариства! - як один, гукали всі газетярі. -Лікар Нен-Сагор і його онука, лікар Ліліан Нен-Сагор...

Місіс Ліліан допила содову й зачинила вікно: вона не хотіла читати вечірніх газет. Потім вона подзвонила й попросила подати їй з ресторану обід.

Місіс Ліліан так і не прочитала сьогоднішніх вечірніх газет, отже, й не знала всіх сенсацій сьогоднішнього ранку й дня: відомо ж, що всі сенсації потрапляють виключно у вечірні газети. А серед цих сенсацій на першому місці, попереду одинадцятої папської булли із шостою анафемою на Радянський Союз, попереду тридцять сьомої кризи польського кабінету, попереду звітів про повстання в Індії, на Мадагаскарі, на Новій Зеландії, на островах Фіджі і на Сандвічевих островах, попереду опису карнавалу в новому палаці оселедцевого магната Англії - попереду всього була інформація про скандальний виступ індійського лікаря Нен-Сагора на річних зборах медичного товариства. Інформація була зовсім коротенька, не довша як на тридцять рядків, але заголовок до неї забирав півтори подвійних шпальти й надрукований був сотим кеглем[4] чорного шрифту. В змісті він теж не претендував на скромність. Ось він на ваш суд:

 

“ЩЕ, ЩЕ І ЩЕ РУКА МОСКВИ!”

 

В самій інформації коротко переповідався процес інциденту: виступ Нен-Сагора, реагування залу, ганебний вискок (газети саме так висловлювалися) місіс Ліліан, але ні словом не згадувалося про суть самого виступу Нен-Сагора, про тези його доповіді, про сенс його наукових винаходів і пропозицій. Кореспонденти газет виправдувалися браком місця і обіцяли про все це найдокладніше подати в ранішніх виданнях. Лише мимохідь згадувалося де-не-де в обуреній саркастичній формі про низьке походження лікаря Нен-Сагора і про те, що кров його батьків таки виказала себе в науковій теорії нащадків. В одній газеті недвозначно писалося про те, що своєю науковою гіпотезою (цей вислів, певна річ, писався в лапках) божевільний індус Нен-Сагор не хотів нічого іншого, як спропагувати ветху єресь злочинної секти індійських чи то вогнепоклонників, чи то сонцепоклонників. Але найбільше приділяли місця газети, певна річ, скандальній заяві самого Нен-Сагора та його онуки, в якій вони неприховано заявили свої симпатії до східного варвара. Зміст цієї заяви також не переказувався, лише коментувався здогадами про шляхи зв’язку між лікарем Нен-Сагором та радянським торгпредством, про революцію в Індії та її “залежність” від Москви.

Соціалістичний листок, куди подав інформацію Джералд Вейс, дав своїй інформації інший заголовок. Він назвав її так: “Підозріле єднання чистої науки з нечистою політикою”. Крім усіх інших відомостей, аналогічних до таких же і в інших газетах, соціалістичний листок нагадував про те, що маєток лікаря Нен-Сагора в Північному Індостані - Нурі знаходиться надто близько від радянських кордонів. Соціалістичний листок, як і личить “соціалістичному” листкові, закликав військове міністерство й інтелідженс сервіс[5] бути пильними...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2