Юрій Смолич - Ще одна прекрасна катастрофа (сторінка 14)

Але такий вир кольорів тільки на перший погляд здався рухливим і живим. Кольористі плями-стьожки наче застигли великим віялом в просторіш покою, в суворій симетрії сонячного спектра: вони широко розливалися тут, біля входу до залу, і тікали вістрями довгих конусів кудись туди, до другого кінця приміщення: червоний конус, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

- Ідіть сюди, - почувся голос Нен-Сагора, - пройдіть у цей кінець, тут проміння не сліпитиме вам зір, бо ви стоятимете позад основи світлового віяла.

Всі навмання, на голос, рушили в другий кінець залу. Справді, за десять-двадцять кроків люди вийшли з яскравої кольористої пелени й стали в світловому затишку, куди падали лиш слабкі відблиски променів. Всі були дуже збентежені.

Тепер із спокійного затишку стало видно цілу внутрішність зали.

Це було велике приміщення, зовсім ізольоване від світла зовні. Зал був прямокутний, з площиною підлоги від 400 до 500 квадратних метрів. До стелі було не менше 7-8 метрів. Всі стіни й стеля були блискучо-білі - чи то з кахля, чи то емальовані: їх рівна шліфована поверхня чудово відбивала всі світляні промені. Така ж була й підлога. Це було царство світла, ні, царство кольорів. Царство кольорів і спокою: жодного звуку зовні не просякало сюди. Тільки чотири величезні вентилятори тихо шелестіли в чотирьох кутках.

В середині бічної стіни, на рівному віддаленні від її країв, стояв якийсь пристрій. Він був зовсім простої конструкції, на білому мармуровому п’єдесталі, на блискучій нікельованій дошці стояв нескладний механізм: два вертикальні триби, один горизонтальний, прямокутно до них. Вертикальні триби крутилися пасом, що йшов з-під підлоги крізь п’єдестал. Вони крутили горизонтальний триб. Рух механізму був зовсім повільний, його ледве можна було вловити оком. На горизонтальному трибі, на нікельованих суставах і кулькових підшипниках, разом з трибом тихо й спокійно оберталася висока, чистого кришталевого скла трикутна призма. Вона була метрів з два заввишки, її третя грань була в фокусі сонячного проміння, що спадало крізь відтулину згори. Триби годинникового механізму постійно обертали призму за світлом сонця. Всю світлову силу сонячного проміння приймали в себе три грані кришталевої тригранчастої призми і, розбивши його, могутній сонячний промінь, на його складові світлові, спектральні промені, жбурляли віялом спектра до протилежної емальової стінки залу.

Під цією стінкою у вирі веселки стояла споруда, схожа на амфітеатр. Це було велике чвертьколо, поділене радіусними бар’єрами на окремі стійла-кабіни. Бар’єри були на зріст людини, трохи вищі, з непрозорими дзеркальними поверхнями. Така ж дзеркальна була й внутрішня стіна чвертькола. Все світло, що потрапляло до кабіни, яскраво віддзеркалювалося від її стінок, не просочуючись до сусідньої. Таких кабін було сім. Рівними смугами, радіусним промінням від призми лягали в них різноколірні промені спектра: в одну лягав червоний, в другу - помаранчевий, в третю - жовтий, в четверту - зелений, в п’яту - блакитний, в шосту - синій і в сьому-фіолетовий. Механізм спектродайної призми й механізми, що обертали ціле чвертьколо з його кабінами, були точно припасовані й точно розраховані до спектрального конуса: в кожну кабіну лягав лише один промінь спектра, мішаний блиск

переходів одного кольору в другий лягав на горішній пруг міжкабінного бар’єра.

Крім цих семи кабін, відповідних до спектральних променів, по краях чвертькола було ще по одній кабіні. Але ці дві кабіни були герметично закриті. Білий алебастр покривав усі їхні стінки. Від залу їхні горла були закриті густим матово-чорним склом. Від цих чорних горл довгі й густі чорні сітки, як неводи рибалок, тяглися до самісінької призми, обхоплюючи таким чином цілий конус спектра: в промені, що линули там, таким чином не могла потрапити, проходячи по залу, ні одна людина. Зразу було зрозуміло, що там, між тих сіток, за непроточними чорними площинами, линуть невидимі - восьмий і дев’ятий - кольори спектра: інфрачервоний і ультрафіолетовий.

Тепер, роздивившись по залу і оговтавшись серед усіх його пристроїв, гості могли побачити й життя, яке було там, всередині семи кольористих кабін. В кожній кабіні вони побачили людину, що сиділа, лежала або ходила в яскравих і ясних променях приділеного їй кольору. Вони були зовсім голі, ці пацієнти, тільки на очах мали маски з темними лінзами. Вони недовго перебували в своїх кабінах, - за дві, три, найбільше п’ять хвилин з’являлася швидка постать санітара чи сестри, завинута в довгу чорну лискучу одежу, і виводила пацієнта з кабіни, з чвертькола, а далі й залу через двері в задній стіні. До вільної кабіни проводили натомість іншого пацієнта. Декотрих з одної кабіни безпосередньо переводили до другої, декотрих водили по трьох, чотирьох, а то й по всіх семи кабінах. Ці пацієнти не були зовсім голі: поперемінно їм запинали лискучими чорними запиналами то одну, то другу частину тіла. Позад чвертькола стояла темна огорожа - звідтіля з’являвся і туди зникав медичний персонал.

Як заворожені стояли гості в затінку залу і з неослабним інтересом роздивлялися на це чудне прекрасне видовище.

Від споглядання веселих, могутніх і яскравих променів спектра якась дивна, непереможна радість зростала їм у грудях, тихий спокій задоволеності ширився там і ріс разом із дужим припливом енергії та ентузіазму. Вони ладні були б повік лишитися тут і споглядати цю радість райдуги, це щастя кольорів... Навіть похмурі й споконвіку скептичні сакси - 3 сер О - повеселішали й випростали свої сутулі плечі.

Але тихий голос Нен-Сагора відірвав їх від цього стану щасливої прострації й повернув до дійсності.

- Ми повинні йти, панове, - говорив він, - не можна довго лишатися тут і споглядати велику таємницю сонячного променя: це шкідливо для організму. Ходімо на повітря, я дам вам пояснення.

Наче пробуджуючись від чарівного юнацького сну, виходили гості з палацу спектра...

 

 

 

 

 

20

 

Вийшовши з залу, всі зійшли поверхом нижче. Широкий темний коридор, освітлений кількома електричними лампами, простягався вздовж усього корпусу. Одна з його стін була кам’яна, пофарбована, з багатьма дверима до окремих кімнат. Друга стіна була з полотна. Яма спинився в кутку і дав рух якомусь механізмові. Зарипіли залізні кривошипи, і ціла ця стіна, як штора, звилася догори. Тепер коридор перестав уже бути коридором, - це була довга тераса. Сонячне світло залило її.

Мимоволі всі голови обернулися в бік сонця, і всі очі примружилися на його яскраве проміння: м’яко-жовтавою пеленою спадали на землю гарячі промені могутнього світла - сім кольористих променів сонячного спектра діяли всі разом і, змішуючись, утворювали цей звичайний, “білий” сонячний блиск.

Нен-Сагор одчинив двері останньої кімнати.

- Прошу, панове, - сказав він, - тут вам буде спокійно, і я зможу зробити вам короткі найперші пояснення. Тоді ввечері, оглянувши всі відділи моєї амбулаторії, ми зробимо й загальні підсумки.

Він відсторонився і дав пройти всім.

Це був великий лікарський кабінет, обладнаний за останнім словом лікарської техніки. Сотні інструментів, пристроїв були розташовані в кутках та попід стінами кабінету або стояли й лежали у великих скляних шафах.

- Це кабінет мого найстаршого асистента. Ями, - сказав Нен-Сагор.

Яма вклонився.

- Сідайте, панове.

Всі розташувалися у великих кріслах, оббитих клейонкою. Яма подав воду й цукерки.

- Це найкраща пожива для людини з піднесеним настроєм, замість тютюну. Вода й цукор.

Думбадзе, проте, запитав дозволу закурити. Це йому дозволено. 3 сер О приєдналися до нього й закурили свої жахливі сигари.

Нен-Сагор сів до письмового столу й розгорнув великий аркуш білого паперу, що лежав тут же на столі. Це була якась діаграма.

- Так от, панове, - почав він, - два слова про сонячне світло, лише про світло, як таке. Пізніше мені доведеться докладніше говорити про саме сонце, як енергетичну основу, але зараз я дам пояснення тільки по суті тих медичних процедур, які ви щойно спостерігали в спектральному залі. Всі ці лікувальні процедури побудовано виключно на сонячному промінні, на його величезних і чарівних властивостях.

Серед присутніх перебіг легкий рух. Всі присунулися ближче. Навіть сер Олівер Вебенс виразив на своєму обличчі деяке зацікавлення. Думбадзе й Коломієць повиймали блокноти. Нен-Сагор помітно хвилювався.

- Що знає сучасна медицина про сонячне світло? - тихо сказав він. І хоча з цим запитанням він звертався, власне, тільки до самого себе, сер Овен Прайс визнав за потрібне негайно ж відгукнутися:

- Вона має цілу галузь сонцелікування - геліотерапію.

- Так, - погодився Нен-Сагор, - вона її має. Сучасна медицина має цілу галузь сонцелікування - геліотерапію. А що має геліотерапія?

3 сер О всі разом, не розуміючи, здвигнули плечима. Проте Нен-Сагор не дав жодному з них заговорити.

- Треба констатувати, що сучасна офіціальна геліотерапія абсолютно не вміє використати тих обширних знань про сонячне світло, якими володіють інші науки про сонце. Справді, які методи лікування сонячним промінням і сонячним теплом відомі сучасній геліотерапії? їх навдивовижу мало. Я не буду несправедливий, коли скажу, що всі методи сучасної геліотерапії сходять... сходять до...

- До приморського чи гірського пляжу? - раптом допоміг йому Думбадзе. Три здивовані, обурені й гнівні погляди 3 сер О були йому за нагороду. Нен-Сагор радісно підхопив цю фразу:

- Саме так! До приморського або гірського пляжу. Тисячі хворих, що слабують на найрізноманітніші хвороби і відповідно до того потребують і різних методів лікування, простісінько кладуться на пляжі і вилежуються під палючим сонячним промінням, що лікує одного, а вбиває двох.

- Дозвольте! - не витримав сер Овен Прайс, - а дозування? Геліотерапевт суворо дозує сонячне світло для різних хвороб.

- Дозує! Тільки - дозує: більшого він і не вміє робити. Розгорніть перший-ліпший підручник сучасної геліотерапії - і що ви знайдете там? Ви знайдете там заповіді сонцелікування, що перша з них говорить: “При невмілому поводженні з сонцем, при недозованому й надмірному використанні сонячних променів ціла справа сонцелікування не тільки тратить свій сенс, а більше - може обернути цілющу сонячну променисту енергію на страшну руїнницьку силу...” Це надзвичайно правильно, але як кінчає цю тезу сучасна геліотерапія? Вона кінчає її так: “Отже, повне використання цілющої сонячної енергії приступне тільки цілком здоровому організмові...” Тобто сонце може лікувати... здорових! Надзвичайно дотепно! Виходячи з цієї безмежно дотепної формули, сучасний геліотерапевт будує цілу свою систему дозування. Він дозволяє здоровому повно користатися із сонячної цілющості, кволому - менше, а зовсім хворого він зовсім ізолює від сонячного проміння: він не дозволяє йому користатись сонячним світлом. Який же сенс цього дозування і цілої сучасної геліотерапії? Це нужденно!

Сер Овен Прайс змінив свій вираз обличчя. Воно висловлювало його думку: “Говоріть, балакайте, ми вже чули про це у вашій доповіді на зборах Королівського медичного товариства. Сперечатися з вами ми не будемо, бо інакше б ми й не приїхали сюди. Але дозвольте це ще раз занотувати і тим ствердити всі наші прогнози...” Він навіть, відповідно до цієї думки, поглянув на Альберта Сю, і старий архіваріус, меткий і здогадливий, цілком точно занотував цю дарма що невисловлену вголос думку.

Всі помовчали деякий час, поки Коломієць не порушив мовчанки чисто об’єктивним, на його думку, зауваженням:

- Це правда. Але й за такого нужденного використання цілющих властивостей сонця ми всі знаємо, який надзвичайний ефект має від нього здоров’я людини...

- Якщо цей ефект, ставши на користь одному хворому органові, не викличе захворювання іншого, може, й здорового перед тим органа, - відказав Нен-Сагор. - А ви можете уявити собі, який буде цей ефект, якщо використання цілющих властивостей сонця поставити в повному обсязі, а головне, в суто науковій інтерпретації? Щоб ізолювати хворий організм від шкідливих для нього властивостей сонячного променя, не ізолюючи в той же час його від сонця зовсім, тобто - від корисних для цього хворого організму властивостей сонячного проміння?

- Індивідуальний підхід до кожного хворого! - захоплено вигукнув Думбадзе. - Це надзвичайно вірно! Старі геліотерапевти - запеклі механісти! Вони традиційні носологи і свої перші кроки на шляху опанування поступової носунтології роблять надзвичайно несміливо. Наша медицина... - але тут він запнувся.

Нога Коломійця вже давно й боляче тисла йому мозоль під столом. Здивовані фізіономії трьох поважних ескулапів непевно і з явною підозрою оберталися до нього.

Рятуючи своє інкогніто, Думбадзе ще більше розгубився і закінчив уже зовсім недоречно:

- Я, проте, профан у цьому і, гм, висловлюю тільки свою некомпетентну думку...

- Не тільки це, - підхопив зразу Нен-Сагор, - справа не лише в змаганні між реакційною носологією[16] та поступовою носунтологією[17]. Головне в тому, що сучасний геліотерапевт зовсім не знає тих ліків, які прописує своїм пацієнтам. Він зовсім не розуміє джерела тієї цілющої енергії, якою береться лікувати: він не знає сонця!

- Хо! - тільки й зміг протиснути через свою здивовану й обурену горлянку сер Олівер Вебенс.

- Дозвольте! - аж підскочив сер Освальд Кеммері.

- Ну, знаєте... - розвів руками сер Овен Прайс.

- Не знає! - вперто й гнівно повторив Нен-Сагор.

Думбадзе й Коломієць на цей раз присилували себе промовчати.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2