Юрій Смолич - Ще одна прекрасна катастрофа (сторінка 20)

- Чорт забирай! - не стримався Думбадзе. - Тобто ви хочете сказати, що самий людський організм здатний виконувати функції... функції... ну, як би це сказати - тригранчастої призми, розкладаючи білий сонячний промінь на його спектр?..

Нен-Сагор злегка усміхнувся:

- Мені здається, я нічого нового цим не кажу. Але ви надто вульгаризуєте цю думку. Тригранчаста призма - це гідне сміху порівняння. Призма перепускає крізь себе біле сонячне проміння, розбиваючи його на спектральне проміння, а людський організм, - в цьому разі мовиться про цілком нормальний і здоровий, сонцем же вихований організм, - ковтає в себе ціле сонячне проміння, розподіляючи його доцільно по органах і функціях. Це загальновідома істина, і не ми її відкрили.

- Пробачте, - змішався Думбадзе, - аж тепер я зрозумів, про що ви говорите.

- Але, - встряв і Коломієць, - мовиться лише про здоровий організм і про ефективність сонячного проміння для здорового організму?

- Так. Але наша теорія нашої сонячної терапії починається саме там, де кінчається здоровий організм і починається організм хворий. Ми стали на тому, і я гадаю, ви теж пристанете до такої думки, що нині, внаслідок відходу людини від сонця, майже неможливо знайти такий цілком здоровий, гармонійний організм. Віками віків людський організм скволів, і гармонійність його порушилася. Сучасний середній людський організм нездатний уже цілком приймати біле сонячне проміння з абсолютною для нього користю. І завдання сонячної профілактики якраз у тому, щоб повернути людському організмові цю здатність.

Отут і починається наша сонячна терапія. Отут і починається система нашого виховання людського організму.

Ви дозволите мені, не зволікаючи, викласти цю систему?

Всі мовчки кивнули головами й присунулися до Нен-Сагора.

Тільки сер Вебенс не присунувся, давно вже заснувши в затишку свого крісла.

Сер Овен Прайс суворо поглянув на Альберта Сю. Альберт Сю ще нижче схилився до свого блокнота.

Нен-Сагор звівся. Потім він знову сів.

- Основа системи нашого сонячного виховання є сонячний спектр, - почав він. - Основа системи нашого сонячного виховання є раціональне використання сонячного спектра, - виправився він зразу ж. - Те, що ми дійшли точного розуміння ефективності всіх компонентів сонячного спектра, що ми точно встановили вплив кожного спектрального променя на кожний же орган і кожну функцію людського організму, - саме в цьому і полягає основа системи нашого виховання... - нарешті точно сформулював він свою думку.

Нен-Сагор помітно хвилювався... Але він переміг хвилювання й почав розповідь.

 

 

27

 

- Понад п’ятдесят років тому страшна епідемія грипу захопила північний Пенджаб. Європейське уявлення про тяжкі пошесті надто мізерне перед масштабами Азії. В Азії епідемія забирає не десятки чи сотні тисяч людей. В Азії пошесть за кілька день вбиває мільйони. Тісне й нужденне життя азіатів, жахливе бідування сотень мільйонів населення, бідування, якого й уявити собі не може навіть злиденний європеєць, - це бідування утворює найсприятливіші умови для шаленого поширення важких непоборних епідемій. Рік у рік такі страшні епідемії потрясають Індію, скорочуючи її населення на десятки мільйонів.

Тоді, понад п’ятдесят років тому, на зміну нещодавній; чумі, на зміну нещодавньому тифові прийшов грип. Північний Пенджаб став за середовище цієї жахливої епідемії. І за два тижні долина Інду та Сватська височина спорожніли. Хто не вмер зразу, той тікав на південь або сюди, на північ, і вмирав тут, перенісши заразу на сотні людей інших племен.

Нурі також полонила пошесть. Її принесли сюди пенджабські втікачі. Афгано-дравидське селище, яке утворилося тут після повстання 1857 року і де жив та вмер і мій батько в руїнах палацу давнього раджі Нурі, придбаного за безцінь в афганських вівчарів, - це селище з сотнею мешканців за два тижні обернулося на живе кладовище. Півтора десятка старих дідів, яких помилувала жорстока до юних і поблажлива до старих епідемія, - це було все, що лишилося в чабанських хатинах селища. Я повернувся до Нурі за кілька день до цієї страшної катастрофи. Всі хворі перейшли через мої руки, але я не міг нічого вдіяти навіть із своїми, привезеними з Англії, новими медикаментами - всі хворі вмирали... Пошесть була дужча за медицину...

Горе полонило нашу землю. Колись достатнє й щасливе, наше селище Нурі за два тижні обернулося на кладовище й руїни. Отари овець розбрелися без догляду, плантації здичавіли, замість хат і майна стояло чорне згарище з купами попелу та вугілля, - я попалив усе, змагаючися з заразою. Півтора десятка дідів та я - це були всі, що залишилися живі. Я замкнувся в домі мого батька, силкуючись увесь віддатися науковій роботі, щоб у ній знайти захист од примар і жаху. Старі півбожевільні діди тинялися по околицях, не дбаючи за себе й своє харчування, в тузі закликаючи й на себе страшну пошесть, благаючи й собі в неба смерті. Вони ховалися від мене, а я тікав від них... Так було довгий час.

Але от одного разу цей гурт божевільних дідів постукав до моїх дверей. Вони прийшли з гір і були дуже схвильовані. Вони принесли з собою два якихось згортки. Ці згортки вони поклали мені до ніг.

Розгорнувши лахміття цих згортків, я побачив у них двоє дітей. Це були немовлята. Худі, висохлі, аж чорні, півмертві. Діди знайшли їх, блукаючи в околишніх хащах. На лісовій галявині, серед уламків скель і каміння, вони натрапили на табір втікачів із долини. Півтора десятка трупів валялися в цьому таборі і серед них ці двійко півживих немовлят.

Немовлята були ще живі, і страшна пошесть обминула їх. Старшому - хлопцеві - не було ще й року, молодше- дівча - не нараховувало більше місяця. Це були кревні брат і сестра.

Божевільні діди поклали мені до ніг цих немовлят і вимагали, щоб я зцілив їх, щоб я вернув їм життя і тияїн; відродив життя цілого народу: темні діди гадали, що страшна епідемія полонила цілий світ і знищила все молоде покоління.

З усім запалом моєї молодості й моєї молодої професії я взявся до цього діла.

І от саме тоді у мене виникла ідея - відживити й виховати дітей на основі нових медичних гіпотез, що на їх побудову я витратив попередні роки, запозичивши саму ідею такого зцілення від мого патрона, лікаря Тоблтона. Він виплекав цю ідею на основі вивчення староіндійської медицини. Я вирішив лікувати й виховувати цих дітей сонцем, тільки сонцем! Я вирішив здійснити над ними мої . експерименти, випробувані до того тільки на дрібній живій тварині.

Дідам, що принесли мені цих двійко немовлят, я, звісно, нічого не сказав: вони однаково нічого не розуміли в медицині. Тепер ці діди вже жили зі мною. Знахідку двох дітей вони розцінювали як божий подарунок, і вона вернула їм розум і душевний спокій. Вони знову побудували собі хатини, вони зібрали гурт здичавілих кіз, щоб мати для дітей молоко, вони знову взялися до обробітку плантацій, щоб мати для дітей припаси. Життя Нурі відновилося. Мене - цілителя і першого вихователя спільних дітей - наше невеличке й оригінальне плем’я з півтора десятка дідів обрало на свого старшину. Цим старшиною я зостався і до сьогодні.

Отже, я взявся до відживлення й виховання наших дітей. Наукою про сонце, в такому обсязі й вигляді, яка вона зараз є, я тоді, звісно, ще не володів, - вона склалася значно пізніше, - але основні її тези, основні дані про ефективність спектральних променів були вже в моїх руках, випробувані на дрібних живих тваринах. Голодну виснаженість дітей ми хутко ліквідували: за кілька днів двійко наших немовлят були вже здорові й веселі. Отже, я міг вятися до вивчення й виховання цих двох молодих істот. Я ретельно вивчив загальний стан цих двох організмів, шявив успадковані від батьків вади, здобув усі точні дані про сучасний стан і тенденції розвитку кожного з органів їхніх організмів: кров, нервову систему, завапнювальний процес тощо. Тоді, відкинувши для них зовсім і назавжди всяку можливість якихось інших ліків, крім сонця, я взявся виховувати і гартувати сонцем ці два організми.

Використання цілющої сонячної енергії - будь то через загальне опромінення змішаним, білим променем, будь то через окремі частини сонячного спектра - я організував таким чином, щоб не тільки знищувати й переборювати в цих молодих організмах різні хворобливі явища й показники, а так - і це головне - щоб усіма способами опромінювання сприяти біопроцесам молодих істот: зміцненню кісток, волокон м’язів, гармонійності кровообігу та оздоровленню хімічного складу крові, регулюванню й зміцненню нервової системи, розвитку мозкових речовин і т. д. Словом, вишукував спосіб обернути сонячну енергію на основний чинник гармонійності процесів у живому організмі. Певна річ, з дітьми я поводився дуже обережно, ніколи не застосовуючи до них якогось нового способу чи дозування, наперед добре і кількаразово не перевіривши його на моїх щурах, кролях і собаках.

Мушу сказати, що до кінця літа того страшного року населення Нурі ще збільшилося. З долини прийшли до нас кілька родин, що врятувалися від страшної пошесті, але не могли й не хотіли лишитися в спустошених, заражених селищах. З цими родинами було ще п’ятеро немовлят - четверо дівчат і один хлопець.

П’ять літ проминули для мене у величезній роботі. За ці п’ять літ із моїх немовлят повиростали вже добрі дітлахи. Вони були веселі, здорові й міцні. Правда, більшість з них перехворіла на різні хвороби, що спричинені були самим сонцем. Це були нові хвороби, європейській медицині невідомі й незрозумілі. Це була “червона хвороба” - так я її собі охрестив. Її викликав червоний промінь сонячного спектра. Він надто сильно впливає на ендокринні залози людського організму й надто моторизує цілий біологічний процес. Він дає блискучі, найблискучіші результати для зросту й зміцнення кістяка, але він надто подразнює нервову систему. Діти перехворіли на нервові запалення, на нервову гарячку - і на цьому досліді дозування червоного променя зазнало в мене величезного уточнення та індивідуалізації. Страждали діти й від ультрафіолету, надміру одержуючи його від білого променя, і це тоді ще штовхнуло мене на думку про потребу носити одежу, притому одежу кольорову, індивідуалізуючи колір одежі відповідно до біостану людини. Словом, багато було тернів на шляху сонячного виховання цього першого сонячного покоління, - я не можу все це тут зараз переказувати. Дітям траплялося зазнавати на собі не лише цілющості сонячної енергії, а й її вбивчості. І це раз у раз дисциплінувало мене, примушувало ще і ще раз перевіряти мої матеріали й висновки, примушувало далі й далі шукати та йти вперед, перемагаючи труднощі й хиби.

На шостому році.сталося перше нещастя... Загинув мій первак, моя укохана дитина, хлопець із першої двійки. Сонце вбило його, йому, бідному, найбільше довелося зазнати на собі експериментальних випробувань, і це зламало його організм. Він умер. Червона гарячка з запаленням мозку з’їла його. Я ще не вмів тоді ізолювати зовсім видимого червоного променя від променів невидимих - теплових. Дитина вмерла. Це було велике горе для мене і велика втрата для всієї молодої медицини, геліопрофілактики.

За два роки сталася й друга смерть. Вмерла ще одна дівчинка. Вона взагалі була квола здоров’ям і багато хворіла. Сонце вбило і її.

Тоді я вдруге подумав, чи не лишити мені моєї роботи? Я боявся стати катом усіх дітей.

Але зневіру я переміг, я вирішив, коли треба, стати й катом. У мене лишилося п’ятеро - хлопець і четверо дівчат. Тим часом з’явилося ще кілька нових немовлят, породжених у Нурі від прийшлих людей. Я продовжував працювати.

З старшого хлопця, здорового, міцного і добре розумово розвиненого, я готував собі заступника. В сімнадцять літ він був уже освіченою людиною і, вихований мною, гарячий ентузіаст сонячного виховання. Він дбайливо експериментував над собою і допомагав мені виконувати мої роботи. Адже ні на день ми не припиняли наших заходів сонцевиховання, а, крім моїх п’ятьох перваків, у Нурі росло вже кілька десятків нових сонячних дітей.

Він, Гедро, одружився з найпершою з дівчат, і ми нетерпляче й трепетно почали чекати на першу дитину сонячних людей...

 

 

28

 

- Так почалося покоління сонячних людей.

Того ж року ми з Гедро заснували на місці старого Нурі Геліополь. На цьому місці, де стоїть зараз оцей Сольготель, ми побудували наш перший профілакторій. Першим пацієнтом сонячного профілакторію став новонароджений син Гедро - Яма...

- Яма?

- Так. Мій найперший у майбутньому асистент Яма, якого ви бачите зараз серед нас. Яма - перший з покоління...

Всі з особливим зацікавленням поглянули на асистента Яму. Це був здоровий хлопець, з високим чолом, гострими очима й могутньою будовою тіла.

Відповідаючи на всі погляди, що зійшлися на ньому, Яма усміхнувся і, вставши, віддав уклін.

- Бачите, який вигнався, - пожартував Нен-Сагор, - сонячне проміння здорово вигнало його кістяк. Гедро теж був не з маленьких на зріст, але Яма переріс батька вже на шістнадцятому році...

Отже, - повернувся Нен-Сагор до розповіді, - Яма був перший для цілого Нурі, особливо для мене. Адже ви розумієте, що мала тепер наука в особі цього немовляти? Вона одержувала перший результат багаторічних експериментів. Адже до сонячного виховання цього немовляти ми могли підійти вже озброєними. Крім того, що наша наука виросла й зміцніла на попередніх експериментах, вона здобула ще й глибокі біологічні підвалини: Ямині батьки, організми, які породили його, були вивчені достоту на протязі всього їх попереднього життя, і Яма, тільки народившись на світ, мав уже детально розроблену свою біоісторію. Щоб виховати людину, наука повинна достоту знати біоісторію її батьків, це - основне правило всякої поступової біонауки, отже, й медицини.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2