Юрій Смолич - Ще одна прекрасна катастрофа (сторінка 25)

В цей час Нен-Сагор вийшов з Сольготелю до натовпу місцевих мешканців, геліопольців, і став перед народом. Геліопольці побачили свого старшину, і по їх лавах пройшов тихий гомін привітання й задоволення. Вони чекали від Нен-Сагора інформацій про несподівані прикрі події, про відхід війська, про розмову з губернатором. І натовп посунувся ближче.

Нен-Сагор сказав:

- Губернатор Пенджабу ім’ям британського уряду щойно оголосив анексію нашої країни за те, що ми робимо тут так, як вважаємо за краще робити, й не питаємося їхньої поради. Губернатора Пенджабу ми повинні вигнати. Ми повинні оголосити наш Геліополь, цілу країну Нурі, незалежною країною. Ми...

Тут Нен-Сагор скінчив, бо четверо солдатів полковника Дубла підійшли ззаду і затулили Нен-Сагорові рота. Потім вони метко напнули на нього одну з ковдр, зірвану з вікон у покоях 3 сер О, і вмить спеленали його не гірше дійшлої повитухи. Тоді вони піднесли цей живий сувій над головами й так пронесли його через натовп. Дійшовши до поліцейського “доджа”, вони жбурнули туди цей сувій, який ще так недавно був старим лікарем Нен-Сагором. Машина зразу рушила, і десятеро поліцеймотоциклістів, зімкнувшися колом навкруги, рушили разом із ним. Вмить вони завернули за ріг головної вулиці, а ще через п’ять хвилин на верховині Марданського перевалу закурілося сивим димом моторів...

Гірський вітер зовсім хутко розвіяв цей дим.

Три тисячі очей дивилися туди, поки цей дим зовсім не розтанув. Коли він розтанув, ці три тисячі очей звернулися до полковника Дубла, що стояв на східцях Сольготелю, позаду двох батальйонів піхоти, набраних з двадцяти національностей південної Індії. Англійські сержанти стояли на чолі кожного взводу.

- З плеча! - скомандував полковник Дубл, і тисяча солдатів, як один, зірвали гвинтівки з пліч і приставили їх до ноги.

Перед полковником Дублом стояв півторатисячний натовп гірських красунів. Високі кремезні хлопці стояли поруч струнких дівчат. Могутні діди стояли поруч здорових дітей. Це були три сонячні покоління старого лікаря Нен-Сагора.

Полковник Дубл усміхнувся, подумавши, що четвертого покоління вже не буде.

Але полковник Дубл перестав усміхатися, коли подивився ближче в очі натовпові. В цих очах він прочитав відповідь натовпу на цю його думку. Очі натовпу недвозначно відповідали йому, що й полковник Дубл є останнім представником свого покоління.

- В штики! - оскаженіло загорлав полковник Дубл.

Тисяча солдатів, як один, забряжчали амуніцією, перекинувши гвинтівки на руку.

Натовп був беззбройний - в сонячному Геліополі всієї зброї було чотири старовинні мушкети, якими вітали Свято врожаю. Тому натовп повернувся спинами до штиків і тихо розійшовся в п’ять радіусних вулиць Геліополя.

Полковник Дубл ще раз за своє життя всміхнувся звитяжною усмішкою переможця. Він скомандував “до ноги” і велично поглянув на своїх солдатів.

Солдати стояли похмурі. Вони не смакували радощів перемоги.

 

 

35

 

Думбадзе з Коломійцем пакували свій чемодан. Вони робили це неохоче, але досить-таки швидко. Вони зійшлися на тому, що це таки треба зробити.

- Власне, - сказав Думбадзе, - може бути два варіанти нашого майбутнього: або 3 сер О запропонують нам вирушати разом на літаку сера Імлійса, або сер Імлійс заарештує нас і запропонує летіти разом із 3 сер О на цьому ж літаку. І в тому, і в тому разі чемодан треба пакувати.

- Є ще й третє “або”, - зауважив Коломієць, - про нас просто можуть забути.

- Сумніваюся, - скептично відкинув таку гіпотезу Думбадзе, - або нам і далі вірять, і тоді нема підстав про нас забувати, або нам уже не вірять, і тоді знову ж таки нема підстав про нас забувати.

- Я волів би, проте, - розмислив Коломієць, - наперед трохи порадитися з місіс Ліліан. Це, власне, єдина особа, що могла б висловити тут об’єктивний присуд.

- Я з вами цілком згодний. Давайте спробуємо це зробити, поки нам ще не пропонують летіти або поки нас не арештовують.

Думбадзе з Коломійцем протелефонували на квартиру місіс Ліліан. Відповіді звідтіля не було. Вони протелефонували до Спектрарія, на квартиру Ями. Звідтіля відповіді також не було.

- Дивно, - розчаровано сказав Коломієць.

- Дивного, - відказав Думбадзе, - нічого нема. Що не кажіть, а останні події неабиякі. Або місіс Ліліан, до краю знервована, бродить десь по місту, або, добре зваживши всі обставини, вчасно потурбувалася не мозолити очей членам ревізійної комісії, а особливо - губернаторові. Так чи так, її нема, і я дуже шкодую, що ми не можемо навіть попрощатися з нею.

- Ідея! - раптом скрикнув Коломієць.

- Викладайте її сюди!

- Я гадаю, є одна особа, яка повинна знати, де нам шукати зараз місіс Ліліан.

- Ви говорите про...

- Ви не помиляєтеся, я говорю про Альберта Сю.

Думбадзе хитро поглянув на свого товариша.

- А ви маєте рацію, друже. Скажу одверто...

- Не будемо, друже, шукати причин, але останні дні місіс Ліліан дуже часто можна було побачити в компанії цього горбатого клерка.

- І то - здебільшого наодинці. Ви праві, ми зараз повинні дізнатися в нього.

Думбадзе підійшов до дзвінка і подзвонив до швейцарської.

Через дві-три хвилини до кімнати з’явилася молода красуня Мехта.

- Добридень, Мехто, - привітав її Думбадзе, використовуючи всі, здобуті за ці дні, слова з мови гінді, бо Мехта погано розуміла англійський діалект, - добридень, Мехто, ми хочемо просити вас піти до містера Сю, - знаєте, цього маленького горбатого урядовця англійських джентльменів, чорт би їх побрав, і покликати його до нас. Скажіть йому, будь ласка, що ми дуже хочемо його бачити.

- Урядовця Сю нема, - відказала Мехта. - Урядовець Сю пішов у гори.

- В гори? Чорт забирай, саме час для прогулянки!

- Урядовець Сю не пішов гуляти, - сказала Мехта, - урядовець Сю пішов у гори зовсім.

- Що?

Товариші спантеличено перезирнулися.

- Ви кажете, він пішов зовсім?

- Так.

- Ф’ю! Нічого не розумію, - признався Думбадзе. - Що це з ним?

Мехта не порахувала це за запитання донеї і стояла мовчки. Деякий час помовчали й Думбадзе з Коломійцем. Коли Мехта, почекавши ще трошки, повернулася до дверей, Думбадзе схопився до неї.

- Стривайте, Мехто! Може, ви тоді знаєте, де нам зараз знайти місіс Ліліан? Місіс Ліліан, розумієте?

- Лі?

- Ну так, Лі.

Замість відповіді Мехта встромила руку за свою пов’язку і добула відтіля конверт.

- Ось, - простягла вона його Думбадзе, - це лист Лі до вас обох. Вона сказала мені віддати цього листа вам, якщо ви спитаєте про неї. Коли б ви про неї не спитали, то вона веліла мені листа спалити.

Здивовані, зраділі й схвильовані Думбадзе з Коломій-цем вхопили листа. Вони розірвали конверт і розгорнули папір. Так, це був лист від місіс Ліліан. Ось що писала вона:

 

Дорогі товариші!

 

Цей лист, можливо, і не здивує вас, бо після подій останніх годин ви, мабуть, уже звикли не дивуватися ні з чого. Коли ви читатимете цього листа, мене вже давно не буде в Геліополі. Рівно через десять хвилин після того, як поліцейське авто повезло через Марданський перевал безталанного Нен-Сагора, нашого батька, інше авто - наше авто - через північний перевал повезло мене з товаришами в гори. Дорогою через кряж ми виїдемо в долину й повернемо на південь. Не знаю, чи доведеться коли ще зустрітися нам. Можливо, і доведеться, але - за інших обставин. Щодо мене, то я раджу вам негайно покинути Геліополь і якнайшвидше зникнути з наших місць. Нен-Сагора вам уже не побачити. Боюся, дуже боюся, що й мені його не побачити більше, - недарма існує у нас в Індії прислів’я: “Що взяв англієць, нехай і тимчасово, того ніколи не бачити індові”. Коли ви читатимете цього листа, я з товаришами плакатиму над пам’яттю Нен-Сагора, як над пам’яттю мертвого... Тікайте з Геліополя, щоб не потрапити й вам англійцям до рук, не наважуйтеся спростувати старе індійське прислів’я, цитоване вище. Вам нічого вже робити в Геліополі - нічого більше з наукової галузі, що цікавить вас, ніхто вам не скаже. Це міг би зробити тільки Яма, мій брат, але він іде разом зо мною, він також залишає наш рідний Геліополь.

Нен-Сагор був великий учений, великий науковий діяч. Але, на жаль, він був тільки науковий діяч, тільки вчений. Це неправильно. Неправильно й те, що тільки наукових діячів хотів він зробити із нас. Неправильно й те, що впорядження і поліпшення людського життя він бачив тільки в біологічному оновленні людського організму, в оновленні людини. Саме життя довело йому, що він помилився, що цього надто мало. Та... він зрозумів це надто пізно для себе. Він надто пізно зрозумів (та й чи цілком він зрозумів це?), що про оновлення людини можна говорити тільки після оновлення самої землі, - оновлення, тобто кардинальної зміни тих соціальних стосунків, що є на ній. Тоді, як стане нова соціальна система, про оновлення людини не доведеться й говорити, - воно прийде само, як логічний висновок з оновленої, нової соціальної системи. Наукова теорія Нен-Сагора - це найпростіша з наукових теорій нашого часу. Але щоб могти здійснити її, треба повалити старий світ.

Такий висновок для себе я зробила ще тоді, як у Лондоні на зборах медичного товариства виступила з заявою на доповідь Нен-Сагора. За цю заяву мене негайно ж викинули з соціалістичної партії, до якої я перед тим належала. Це було дуже добре, бо я змогла зробити ще глибші висновки про те, з ким мені бути, щоб боротися за повалення старого світу і будівництво нового.

Отже, прийшов і для мене час. Я іду туди, в Пешавар, у Бомбей, у Калькутту, - не знаю навіть куди саме, але туди, де зараз боротьба, де індійські трудівники на чолі з індійським пролетаріатом борються з насильством англійських колонізаторів. Я йду боротися разом із ними. Тільки так чинити буде правильно. Навіть з поглядусуто наукових висновків” Нен-Сагорової теорії про соціальну профілактику.

Наш Геліополь повстав як вогнище боротьби за нову людину. Життя само показує, як треба провадити цю боротьбу. Це має бути політична боротьба, і її треба провадити тільки із зброєю в руках!

Зо мною йде і Яма. З нами йде ще кілька чоловік з молодого геліопольського покоління. Але незабаром воно піде все. З нами йде і Альберт Сю. Клерк Альберт Сю здавна член англійської соціалістичної партії. Зараз він зрозумів, що боротися треба тільки за комуністичну революцію.

До побачення, дорогі товариші.

Ліліан

 

Думбадзе з Коломійцем читали листа Ліліан зразу вдвох і вголос. Вони читали, не зважаючи на Мехту, що так і лишилася стояти позад них. Вона перша порушила мовчанку, що запанувала зразу після прочитання листа.

- Троє наших юнаків пішли за Лі й Ямою, - сказала вона. - Завтра піду я, підуть ще другі наші люди... Але спаліть цього листа, Лі наказала його неодмінно спалити.

Цілком машинально Думбадзе добув сірника і підпалив аркушик паперу. Він згорів. Мехта прослідкувала, поки весь папір не обернувся на купку попелу, і тоді тихо вийшла з кімнати.

- Так, - нарешті проказав Думбадзе, - так. Здорово! Га?

- Здорово!

Потому Думбадзе нахилився до чемодана й стягнув на ньому ремінці.

- В усьому цьому, - заговорив він по короткій паузі, - прикро лише одне. Що ми пакуємо оцей чемодан.

 

 

36

 

Коломієць, очевидно, погодився з цією заявою, але він мовчав. Він дістав невеличку карту північно-індійських кордонів і уважно розглядав її. Обличчя його не виявляло особливого задоволення.

- Не подобаються мені північні кордони Індії, - нарешті промовив він. - Чорт затяг цю країну за непрохідні, найвищі в світі гори.

Думбадзе тим часом відхилився од важкого чемодана, щоб передихнути. На ці слова він не звернув уваги.

- І загалом це хибно в самій основі, - тоном, готовим до дискусій, заявив він.

- Ви - про кордони? - перепитав Коломієць.

- Які кордони? - не зрозумів Думбадзе.

- Ви про що, власне, говорите?

- Та про Нен-Сагорову ж теорію.

- А!

Думбадзе покинув чемодан і став перед Коломійцем.

- Я не заперечую геніальної простоти наукових досягнень і проектів нещасного лікаря, навпаки, я схиляюся перед ними. Але дивіться, що сталося з його науковими концепціями від зіставлення з самим життям. Він назвав свою теорію соціальною профілактикою, а саме соціальне життя одним махом спростувало всі його теорії. Воно заперечило їх! Бо вони в самій своїй основі - хибні!

- Хм! - відгукнувся Коломієць. - Кажіть ясніше.

- Ясніше?.. Будь ласка. Я приходжу до висновку, що ціла Нен-Сагорова наукова теорія... антисоціальна...

- Антисоціальна?! Ну, знаєте, це ви взяли через край! Адже її спрямовування скероване на впорядкування біологічного життя саме через соціальні зміни.

- Дарма!

- Дарма?

- Так. Лист Ліліан! Яка прекрасна відповідь Нен-Сагорові!

- Я... не зовсім розумію вас.

- Зрозумійте... Я не буду докоряти старому й геніальному лікареві за його наукову замкненість та за його аполітичність. Тепер це вже можна йому подарувати. По-перше, тому що через свої наукові постулати він нарешті таки дійшов висновків широкосоціального значення. Саме наука спростувала йому наукову замкненість - нехай це не видасться вам за парадокс - і покликала його до узагальнень чисто соціальних. По-друге, тому що останньої хвилини він і сам збагнув неправдивість того шляху, який він волів проторувати манівцями, околицями, поза соціальним життям. Англійська зброя показала йому, що всякий шлях - нехай і “чистої науки” - лежить тільки навпростець через соціальне життя. Останні слова, - на жаль, дуже короткі, - які ми почули від нього, якраз засвідчили таку зміну його світогляду... Але я докоряю йому не за це. Я вважаю і всю його наукову теорію самою суттю за антисоціальну. Так, так! Хіба правильно в сучасних світових соціальних умовах починати перепорядкування людського життя з “переродженця” людського організму? Звичайно, ж ні! Адже ж і сама Нен-Сагорова теорія мусила була дійти висновку, що таке “переродження” можливе тільки при кардинальній зміні соціальних умов на такі, що можуть стати функціональним чинником у самому біологічному переродженні. Старий аполітичний лікар цілком щиро додумався до соціалістичної організації життя, побуту й праці! Значить, - при наявності таких елементів соціалістичного упорядкування життя, до яких найпершою передумовою є здобуття політичної волі пригнобленими класами, - при таких умовах і ціла наукова теорія про біологічне оздоровлення людства стає реальною. Але чи є ця ідея реальна в умовах панування капіталістичної системи в світі? Ні.

- Нен-Сагор і дійшов саме такого висновку, - зауважив Коломієць. - З цього й почалося все.

- Вірно! Я й кажу, що цим не докоряю старикові. Але він не зробив ще другого остаточного висновку. Що таке часткове запровадження його системи біологічного переродження в умовах цілої капіталістичної системи, яке він здійснив у своєму Нурі, - антисоціальне! Ви не погоджуєтеся хіба, що таке “переродження” і, я б сказав, до того ж “уніфікація” людей надто в умовах мирного, нормального добробуту ставлять увесь цей людський колектив поза соціальним життям нашого сьогодні, знижують його класове чуття, загрожують навіть перевести його зовсім у інший клас, атрофують стимул до боротьби? Природжені геліопольці не можуть бути кадрами для боротьби за новий світ, за новий соціальний - соціалістичний - устрій, який і є основою і передумовою до широкого здійснення наукових досягнень геніального лікаря! Геліопольці не пішли б боротися з британським імперіалізмом. Ви не згодні з цим?

Коломієць знизав плечима.

- Я згодний. Але тепер по приїзді губернатора можна бути певним, що геліопольці підуть боротися проти британського імперіалізму.

- Ви маєте рацію.

Думбадзе нахилився до чемодана й затяг останнього ремінця.

- Отже, найприкріше це, безперечно, те, що ми пакуємо цей чемодан.

- І вивчаємо бедекер, - долучив Коломієць. - Власне кажучи, я собі добре уявляю, що мали б ми робити зараз. Але я не зовсім ясно уявляю те, що насправді нам доведеться робити.

- Певна річ, - охоче підтримав Думбадзе, з гнівом штовхнувши запакованого чемодана ногою. - Ми б мали зараз покинути цей чемодан і податися навздогін за Ліліан, Ямою та Альбертом Сю...

- В Пешавар...

- Бомбей, Калькутту...

- Словом, у глиб країни, я знаю - ви тримаєте в руках бедекер і можете перерахувати всі пункти нашого уявного подорожування. Закрийте бедекер: ми не поїдемо туди.

Коломієць слухняно закрив довідника й зітхнув.

- Ми б мали зараз організувати місцеве населення й захопити губернатора...

- Тим часом треба було б налагодити зв’язок з повстанським комітетом у Пешаварі.

- Не забудьте й про гірські племена афридійців. Це вже є певний кадр для розгортання партизанських загонів.

- Найтяжче було б установити щільний контакт із пролетарськими організаціями центральної частини краю. Цей Пенджаб так далеко закинутий і зовсім майже ізольований від пролетарських районів Індії. Власні пролетарські кадри з Пешавара надто невеликі. Ми б мали...

Думбадзе зірвався з місця й з силою загатив кулаком об стіл.

- Чорт забирай! Проклятий кон’юктив. Ви дивіться - ми не маємо права чинити так, як того вимагає наше класове чуття!

Він замовк і, трохи заспокоївшися, закінчив:

- Ви звернули увагу, як на протязі цілого роману ми з вами руки і ноги, якщо можна так висловитися, зв’язували розвиткові сюжету? Скільки разів повинні ми були активно виступити й тим вплинути на хід подій! Але ми не могли цього зробити, бо ми... радянські громадяни й кожне наше слово, кожний наш вчинок був би розцінений, як “пропаганда”, як “рука Москви”! Чорт забирай! Трудне становище радянського персонажа в колоніальних романах!

Він знову замовк і потягнувся до пальта з капелюхом:

- Беріть чемодан і, щоб не ускладняти міжнародного становища, щоб не викликати нової зливи брудних наклепів на Радянський Союз, давайте рушати геть.

 

1930

 

 

 

 


[1] Боже, борони короля... (один з британських гімнів).

[2] Дзеркалка - фотоапарат з дзеркальним відеошукачем.

[3] Парвеню - зневажлива назва людини, що вийшла з “низів” і прагне наслідувати аристократичні манери; вискочка.

[4] Кегль - металевий стовпчик, на якому відлито літеру; від його товщини залежить розмір друкарського шрифта.

[5] Інтелідженс сервіс - загальна назва англійської розвідки і контррозвідки.

[6] Стило - загальна назва пишучих предметів - ручка, олівець тощо.

[7] Пенджаб - місто в Північній Індії. У серпні 1947 року Індія була розділена на дві країни: Індію і Пакистан. Колишні північні міста і провінції Індії, що згадуються у творі (Пешавар, Мардан, Пенджаб та ін.), з 1947 року належать Пакистанові.

[8] “Рідна хато, солодка рідна хато” - популярна, урочиста англійська пісня, що часто співається замість державного гімну.

[9] Жаколіо Луї (1837-1890) - французький письменник, автор пригодницьких творів. Буссенар Луї Анрі (1847-1910) - французький письменник, автор пригодницьких і науково-фантастичних романів.

[10] Табльдот - харчування за спільним столом і спільним меню - у пансіонах, санаторіях, ресторанах.

[11] Остракізм - тут: гостра форма гоніння, переслідування.

[12] Дравиди - група народностей, що живуть переважно в південній Індії.

[13] Еспланада - широка вулиця з алеями посередині.

[14] Одеон - приміщення для концертів, танців та ін.

[15] Газолін - вид пального для карбюраторних двигунів внутрішнього згорання.

[16] Носологія - наука про хвороби.

[17] Носунтологія - наука про хворого, про хворий індивід. Відомий лікар Перрі так влучно характеризує різницю методів носології і носунтології: “Не так важливо знати, яка хвороба в людини, як важливо знати, в якої людини ця хвороба” (Прим. втора).

[18] Шлафрок - халат.

[19] Какаду - рожевий папуга.

[20] Секвестр - державна опіка.

[21] Один з британських гімнів:

Керуй, Британіє, керуй морями!

Британці ніколи не будуть рабами!

[22] Боже, храни Британію! (один з британських гімнів).

 

Сторінка 25 з 25 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2