Юрій Смолич - Ще одна прекрасна катастрофа (сторінка 8)

Це сталося так. Промені сонця на заході золотили гребені хвиль і ударяли в лівий борт пароплава. Бурштиново-помаранчева габа, здавалося, звисала не далі як за гону від пароплава й просто спадала в зеленавий степ океану. Але враз жовтогарячий кругляк сонця зірвався з габи, ковзнув униз і тихо пішов за горизонт, його довгі вузькі промені підплигнули з хвиль: бурштинова габа знялася над океаном, і промені простяглися вже довгими верстами по небу, грайливо фарбуючи перисті хмари. Тоді просто перед пароплавом, з-під вечірньої заграви, і постав рожевий від сонячних відблисків Бомбей. Він був не далі десяти кілометрів.

3 сер О вітали другу столицю східного домініону з своєї горішньої палуби. Їх серця, - коли тільки вони в них були, - схвильовано калатали. “Малоанглія” була перед ними. “Англія панує над морями”, - співали їхні душі.

Альберт Сю ганяв від трьох своїх начальників до помічника капітана, від помічника капітана до багажної комори, від багажної комори знову до 3 сер О. Він клопотався за власне вивантаження. За дорученням сера Овена він завітав і до Нен-Сагора - поцікавитися, яким шляхом належить їхати до Нурі і куди треба перепроваджувати багаж: до готелю, до вокзалу чи автостанції? Під час розмови з Нен-Сагором він дивився виключно на місіс Ліліан, і та знову повинна була здивовано відвернутися.

Нен-Сагор стояв на нижній палубі з Думбадзе й Коломійцем. Вони теж милувалися з краси суходолу. Старому Нен-Сагорові горіли очі й палало обличчя: він любив свою батьківщину, старий лікар.

Відгадуючи його думки, Коломієць дружньо запитав:

- Ви любите свою вітчизну, патроне?

- О так! - гаряче відгукнувся старий. - Я її люблю дуже! Я не можу й півроку вижити на тому проклятому острові. Коли я живу тут і відданий своїй роботі, я її майже не помічаю, я просто не відчуваю її, але варт мені залишити її на короткий час, як сум, звичайний собі сум, огортає ціле моє єство, я не можу тоді знайти собі місця і просто тікаю назад.

- Так. Ваша країна, мабуть, прекрасна. Про неї стільки писано такого ліричного й такого таємничого!

- От-от! - старий лікар цілком щиро образився. - Ви, європейці, хто б ви не були, шукаєте по інших країнах самої екзотики. Для вас наша Індія - тільки лірична й таємнича! Я певний, що ви знаєте про неї тільки з белетристики та трохи з підручника географії. А що знаєте ви про життя трьохсот мільйонів її населення?

Коломієць посміхнувся-

- Ви праві, патроне, це, на жаль, так. Але до мене не будьте надто суворі, моя країна - Україна - теж тільки предмет екзотичного слинявства для європейців.

- Що таке Україна? - поцікавився старий лікар.

Коломієць як міг докладніше в коротких словах удовольнив цікавість старого лікаря, потім знову повернув до першої своєї думки.

- Але я з своєю країною все ж таки маю велику перевагу проти вас із вашою.

- А саме?

- Моя країна вже розпочала своє майбутнє життя, а ваша, патроне, ще животіє в своєму минулому.

- Я не розумію вас, - признався Нен-Сагор.

- Колега говорить про волю своєї країни, яку здобула вона собі внаслідок революції, - встряла в розмову місіс Ліліан.

- А! - збагнув Нен-Сагор.

- Ви праві, товаришко, ми творимо тепер своє власне життя, а ви ще дозволяєте визискувати вас зажерам із острова.

- Індія палає в повстаннях, - нагадала йому Ліліан.

- О так!

- І незабаром справлятиме свято своєї перемоги, - додав Думбадзе. - Скажіть, патроне, - звернувся він до Нен-Сагора, - а як у Північній Індії, повстанський рух теж розгортається?

Нен-Сагор безпорадно розвів руками.

- Ах, знаєте, я так мало розуміюся на політиці. Я всім серцем бажаю моєму народові волі, добробуту й, щастя, але сам я не можу, не вмію взяти участі в обороні його інтересів. Ви пробачте мені, але цей шлях огню і меча, цей шлях крові, на який став мій народ, здобуваючи собі волю й добробут, - цей шлях мені не до серця. Це надто жорстокий шлях.

- Жорстокий! - усміхнулися Думбадзе й Коломієць, і місіс Ліліан підтримала їх. - А імперіалізм?

- Імперіалізм, імперіалізм! - Нен-Сагор роздратовано відмахнувся. - Я заявляю вам, що з мене поганий політик. Мені лишилося жити зовсім небагато часу, і за цей час я ще повинен устигнути закінчити мої наукові роботи. Я зараз прагну одного - завершити мою теорію, показати світові нову дорогу до життя! - Він запалився і розхвилювався. - Оздоровлення! От чого треба людству, оздоровте людство, і, можливо, не треба буде ніяких революцій, щоб поліпшити його добробут. Дайте людині нову гігієну, нову медицину, нову людину, і цій людині не будуть відомі ганебні властивості сучасної, викривленої, кретинізованої людини... Ви робіть, що знаєте. Мені дайте робити моє діло, воно не буде гірше од вашого.

Суперечка загрожувала розпалитися, але в цей час гонг ударив до табльдоту, останнього табльдоту на океані.

Всі заворушилися. Місіс Ліліан, Думбадзе й Коломієць одразу відчули голод.

- Ходімо, - запропонував Коломієць руку місіс Ліліан.

- І я з вами, - заявив раптом Нен-Сагор.

- Ви вийдете, діду, до табльдоту? - здивувалася місіс Ліліан.

- Так. Чому мені не вийти до табльдоту?

Місіс Ліліан не відповіла нічого, вона лише задоволено оглянула постать свого діда.

Поява Нен-Сагора в їдальні зробила чималеньку сенсацію. Пасажири вже звикли бачити його струнку й худу постать лише в вечірні години в самотньому закутку нижньої палуби. Про чударя індуса, заплямованого в широкому світі й викинутого, як за остракізмом[11], за його борт, вже ходили між пасажирів рясні анекдоти. З старого чударя глузували, але серпанок таємничості робив з нього для всіх цікаву особу. З півдесятка різних фантастичних побрехеньок гуляли по проплаву, рекламовані як справжні щирі “теорії” старого ескулапа.

Особливо вражені були самі члени ревізійної комісії - сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, і сер Олівер Вебенс, невропатолог. Вони майже забули про присутність на цьому пароплаві їхнього колишнього колеги, а нині - майже підсудного. Щиро кажучи, в приємній подорожі вони майже забули й про саму мету цієї подорожі. Вони вже ладні були вважати її за розважальну прогулянку.

Поява Нен-Сагора в загальному залі нагадала їм про їхні відповідальні перед королівством обов’язки.

3 сер О підтяглися й надали фізіономіям соліднішого виразу. Вони навіть відсунулися від своїх дам, що в такій ситуації могли лише скомпрометувати їх, - це були співачки якоїсь мандрівної італійської капели.

Чемно й стримано відповіли вони на Нен-Сагорове привітання.

- О сер! - сказав сер Овен Прайс, аби щось сказати. - Ви вже одужали?

- Ви маєте добрий вигляд, сер, - сказав сер Освальд Кеммері.

- Та ви поправилися, сер, - сказав і сер Олівер Вебенс.

Між іншим це була таки правда. Нен-Сагор виглядав зовсім добре. Зростання відстані від острова пішло Нен-Сагорові на користь. Він просто-таки помолодшав, його високий стрункий стан випростався, плечі вже не були похилі, голова підвелася, зникла понурість, зморшки розгладилися, і на обличчі зацвів навіть здоровий рум’янець.

Одне слово, ніхто б і не.сказав, що старому лікареві вісімдесят четвертий рік! Синьйора Джульєтта, - перша співачка мандрівного італійського хору, постійна (на пароплаві) дама сера Овена Прайса, терапевта, яка колись на світанку, нишком повертаючись з Прайсової каюти, випадково бачила, як лікар Нен-Сагор у затінку палубних перекрить робив свою вранішню гімнастику в самих трусах, - голову б дала комусь зрубати, що це ще зовсім молодий і цікавий джентльмен. Вона не дала б йому тоді більше тридцяти, а тепер - у фраку - більше сорока років.

Нен-Сагор увічливо й чемно відповів на всі ці привітання й зайняв місце між Думбадзе та Коломійцем.

Це викликало ще одну сенсацію. Про те, що дійшлі журналісти помирилися із старим лікарем, знав уже весь пароплав, але ніхто й гадати не міг, що примирення було настільки глибоке. Тим паче - ця трійка розмовляла таки зовсім по-приятельському.

- Ну й пройдисвіти! - захоплено дивувалося ціле товариство.

Після обіду, коли мужчини перейшли до салону покурити й випити чорного кофе, Нен-Сагор змушений був підійти до своїх колег-контролерів. Він представив своїх супутників.

- Панове, - звернувся він до трьох набундючених ескулапів і синів Феміди заразом, - я дозволяю собі познайомити вас із цими двома джентльменами, бо далі нам доведеться подорожувати разом і, можливо, довший час разом жити й працювати у мене в Нурі. Вони також їдуть до мене в Нурі, щоб ближче обізнатися з моїми роботами.

Справді, півгодини перед тим це було вирішено.

Думбадзе і Коломієць вирішили не повертатись зразу з Бомбея назад, а ще поїхати на кілька день до Нен-Сагора в Нурі.

 

 

12

 

Висадка відбулася наполовину щасливо, наполовину - нещасливо.

Цілком щасливою була перша половина цієї докучливої процедури: сер Овен Прайс, сер Освальд Кеммері, сер Олівер Вебенс, Альберт Сю, а за ними Нен-Сагор, місіс Ліліан та Думбадзе з Коломійцем зійшли на берег і всі разом пройшли до пасажирського павільйону. Там, сівши довкола круглого столу перед сімома склянками зеленого чаю, товариство подорожніх улаштувало коротеньку нараду про способи дальшого подорожування. Вирішено було, переночувавши в готелі, вранішнім експресом рушати просто до Пешавара, а з Пешавара урядовим автотранспортом - до Мардана. В Мардані мав чекати нурійський автотранспорт, згідно з радіограмою ще з пароплава.

Поки тривала ця коротенька нарада, - а тривала вона не більше п’ятнадцяти хвилин, - спритні матроси з “Мажестіка” вже встигли вивантажити й багаж подорожніх на розлогі дебаркадери пасажирської пристані. Нен-Сагорові скрині, шість чемоданів трьох серів та спільний чемоданчик Думбадзе й Коломійця вже вистроїлися в ряд під сірими тентами багажного павільйону. Валізка Альберта Сю вінчала скромно цю гору майна.

Після цього й почалася частина нещаслива. Коли Альберт Сю побіг до транспортної контори, щоб розпорядитися відправити багаж на залізничну станцію і перевезти його до Пешавара й Мардана, а все інше товариство в цей час рушило до під’їзду, щоб сісти в авто й поїхати на ночівлю до готелю, саме в цей час до сера Овена Прайса (його дебела й солідна постать зразу виказувала в ньому найстаршого в цій невеличкій експедиції) підійшов помічник начальника пристані.

Помічник начальника пристані - високий, сухорлявий і апатичний індієць - приклав руку до козирка свого форменого кепі й виобразив на своїй фізіономії зовсім недвозначну й цілком кислу міну.

- Сер, - сказав він, - мені дуже прикро, сер, але я повинен подати вам зовсім невтішне сповіщення. Я можу прийняти ваш багаж, але я не можу поручитися за його справну і вчасну приставку: наші носії страйкують уже другий день, і багаж неможливо перевантажити у вагони залізниці.

- Чорт забирай! - прогримів сер Овен Прайс. - Що ви говорите? Ці чортові інди, тільки ступила наша нога на цю землю, вже роблять нам перешкоди! Але ж ми знаходимося на території Британської імперії!

Апатичний індієць у форменому кепі негайно змінив вираз своєї фізіономії з кислого на холодний.

- Але дозвольте мені, сер, нагадати вам, що ви говорите зараз теж з індом...

- Гм! - сер Овен Прайс був би зніяковів, коли б це було припустиме для британського джентльмена серед індів. А поскільки це було неприпустиме, то він, лише на мить зам’явшись, перевів розмову на інше:

- Коли, ви гадаєте, має скінчиться цей... як його... страйк?

- Мені це невідомо, сер.

- Ви повинні найняти нам якихось інших людей, що й перевантажать наш багаж на залізницю: ви розумієте, що ми їдемо у важливій справі і ніякої затримки не повинно бути?

- Я розумію, сер, але я не можу зробити того, чого ви бажаєте.

- Чому? - сер Овен Прайс знову хотів був скипіти, але вчасно стримався. - Чому?

- Тому, сер, що страйкарі виставили свої пікети й люто калічать кожного штрейкбрехера...

- Тисяча чортів!.. Як вам це подобається? - звернувся сер Овен до своїх двох колег.

Сер Освальд Кеммері й сер Олівер Вебенс промовчали: їм це не подобалося.

- Я подзвоню до губернатора, я сам зараз поїду до нього, і він дасть мені солдатів, - заявив сер Овен Прайс. - Ми повинні без затримки виїхати завтра ж о восьмій годині ранку до Пешавара.

Сухий дравид[12] уже без всякого виразу схилив свою голову на знак згоди.

- Це буде дуже добре, коли губернатор дасть вам солдатів, якщо в нього є вільні. Скільки я знаю, серед солдатів нема зараз безробітних: вони всі тепер під гвинтівкою... Я, сер, не хочу вас розчаровувати, - тільки я боюся, що ви не виїдете завтра о восьмій годині на Пешавар.

- Не виїдемо? Чому?

- Залізниця зараз теж страйкує, і невідомо, коли можна сподіватися на розв’язання конфлікту. Хвиля громадської непокори, як вам повинно бути відомо, сер, захопила мало не всю Індію...

Опасиста фізіономія сера Овена Прайса тяжко закам’яніла. Тільки очі його - маленькі сірі очі породистого сакса - звелися вгору, туди, де мало бути небо і де зараз розстилався широкий сірий тент.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.docx
Скачать этот файл (Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2)Yurij_smolych_sche_odna_prekrasna_katastrofa.fb2