Михайло Старицький - Не судилось (сторінка 9)

Х а р л а м п і й (прибира). Тьпхуі Прости господи! Од такого блазня терпіти! Що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля! Взяв би я тебе, та задрав би плахіття, та випарив би лозою по місцю, звідкіля ноги ростуть, щоб ані сіла, ані почесала!

 

Чути за коном голос Анни Петрівни: "Позовите скорей пана! Воды! Скорее! Дурно!"

 

Х а р л а м п і й. О, вже пустила лотоки! Реве, аки лев рикающий! (Іде).

 

В И Х І Д  VI

 

Анна Петрівна і Аннушка, потім Іван Андрійович.

 

А н н а  П е т р і в н а. (бліда, плаче; Аннушка піддержує). Ах! Ах!! Они меня дорежут! Воды! Дай скорее: душит! (Дзвонить).

А н н у ш к а. Не беспокойтесь, бариня. (Подає воду).

А н н а  П е т р і в н а. Ах! Зту мерзавку чтоб сейчас... раскатать!.. Чтоб духу ее не было! Где пан? (Дзвонить). Дурно, ах! Капель скорей! Виски три!

 

Аннушка біжить до дверей, стикається з Харлампієм, що несе свічку; вирива у його свічку.

 

А н н у ш к а. Бариня казала, чтоб барина звали, бо у барині до барина очинно... у барині голова...

Х а р л а м п і й. Тьпху! (Пішов).

А н н а  П е т р і в н а. Спирту! Спирту! Виски три! Дурно!..

А н н у ш к а. Ах, боже мой! Хоч би барин!

І в а н  А н д р і й о в и ч (підтюпцем). Що там таке?

А н н а  П е т р і в н а (зуздрівши). Ах! Умираю! (Зомліла).

І в а н  А н д р і й о в и ч. Анюточко! Анюточко! Що з нею?

А н н у ш к а. Потрьовожились од сюприманду.

І в а н А н д р і й о в й ч. Анюточко! Зомліла? Ох, господи! (Біга, хапа крило, що з столу підмітати, смалить на свічці й тика під носа пани).

А н н а  П е т р і в н а. Ай! Что зто? (Схоплюється). фу!! Мужик!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Нічого, нічого! Смалятиною найлучче! Постой, ще! (Смалить крило і хоче знов під носа).

А н н а П е т р і в н а. Ай!.. Оставьте!.. Изверг!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Що з вами?

А н н а П е т р і в н а. Ах, виски... тик, тик! Полюбуйтесь вашим сынком!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Що там? Не натягуйте-бо тетиви!

А н н а П е т р і в н а. Зарезал... Женится на простой девке, на твари женится, ваш братец - подлец - устраивает свадьбу!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Чи ви в умі, що ви мелете?

А н н а П е т р і в н а (кида зім'ятого листа). Прочитайте, что братец пишет! У них уже все улажено... Ох, уморят, уморят; я слабонервная, чувствительная! Вот й разгадка, почему в Петербург не хочется ехать! Выкормили сокровище... утешайтесь! Ох, виски! виски! виски!

 

Аннушка тре виски, Іван Андрійович пробіга листа.

 

З і з і (вбіга і кидається до матері). Маman, неужели Місhel с простой дрянью повенчался?

А н н а  П е т р і в н а. Отстань! Убирайся! Уведите ее!!

 

Аннушка бере за руку; Зізі б'в її по руці.

 

З і з і. Не тронь, сволочь!!

 

Виходять.

 

А н н а  П е т р і в н а. Ах! Он погибнет, погибнет?!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не ділайте бешкету! Це не іграшки! Начхав я на все інче, а за сина - ні! Не перебивайте... слухайте: прикажіть, щоб там ні Аннушка і ніхто - ані писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!

А н н а  П е т р і в н а. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?

І в а н  А н д р і й о в и ч. Анно Петрівно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться* (*Телесуватися - кидатися в усі боки.).

А н н а  П е т р і в н а. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; зто все братец!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Конешно, подлець; но не ділайте публіки, прошу вас.

А н н а  П е т р і в н а. Хоть зтой шлюхе задам! 0-ох!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Не про неї річ. Коли буде тихо і Михайло нічого не провіда, то я одведу йому очі і мерщі виряджу до Петербурга; хоч і ви його проводіть... А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю...

А н н а  П е т р і в н а. Да денег же нет?

І в а н  А н д р і й о в и ч. Дістану у Шльоми: ми тут гешефта зробили.

А н н а  П е т р і в н а. Неужели? Ах, матерь божия, сжалься!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Коли кажу, то вірно. Тільки ж слухайте, щоб ніхто мені нічичирк, та й ви знаку не покажіть Михайлові!

А н н а  П е т р і в н а (веселіше). Хорошо, хорошо! Зто ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!

 

В И Х І Д  VII

 

Ті ж і Харлампій.

 

Х а р л а м п і й. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.

І в а н  А н д р і й о в и ч. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.

А н н а  П е т р і в н а. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует... даже голова отошла. (До Харлампія). Ступай, проси барина в мою гостиную.

 

Харлампій пішов.

 

І в а н  А н д р і й о в и ч. Тільки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотіть язиком багато, бо спортите діло.

А н н а  П е т р і в н а. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться.,.

Х а р л а м п і й (знову ввіходить). Зволили піти.

 

Анна Петрівна і Іван Андрійович виходять.

 

В И Х І Д  VIII

 

Харлампій і Пашка.

 

П а ш к а (ввіходить хутко, збентежена). Харлампіє Григоровичу!

Х а р л а м п і й. Га? А тобі що?

П а ш к а. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?

Х а р л а м п і й. А тобі нащо?

П а ш к а. Пильно треба.

Х а р л а м п і й. Нащо, кажу? Глуха!

П а ш к а. Щоб зараз ішли! Нагло треба!

Х а р л а м п і й. Куди?

П а ш к а. Вони знають!

Х а р л а м п і й. Що це ви, шелихвістки, собі в моду взяли? Так і преться, каторжна! Я тобі дам панича!!

П а ш к а. Чого ж ви лаєтесь?

Х а р л а м п і й. Брись мені зараз!

 

Пашка тіка.

 

Розпустились, бач, до чого? Так прямо і кличе, - без сорому казка! Тьпху! (Іде).

 

В И Х І Д  IX

 

Михайло сам.

 

М и х а й л о (виходить з садка, замислений, читаючи свій лист). Треба, треба уже це покінчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди мені раду дати... або я до його; тільки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрі скажу. Далі тягти - уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батьків кинути, розплюватись - безчоловічно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тільки - порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе - теж безчоловічно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та виміркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєві кінця не буде, а от тобі й кінець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болізно щемить у моєму серці його гірке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гірше що - вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два місяці й не пише, розплювався... і всі плюнуть... чесне товариство одвернеться... навіть святі думки і заміри, що освітили мою душу новою вірою, стануть передо мною грізними суддями... і я сам розплююсь з собою! {Безсило опуска голову й руки).

 

В И Х І Д  Х

 

Михайло і Бєлохвостов.

 

Б є л о х в о с т о в. Где ж он?

І в а н  А н д р і й о в и ч (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).

Б є л о х в о с т о в. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем зто призадумался?

М и х а й л о. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).

Б є л о х в о с т о в. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?

М и х а й л о. Ні, так собі.

Б є л о х в о с т о в. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.

М и х а й л о. Спасибі.

Б є л о х в о с т о в. Ведь я тебя люблю; не веришь?

М и х а й л о. Чому ні? Вірю.

Б є л о х в о с т о в. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?* (*Хлопці (франц.).

М и х а й л о. Так, значить, при сій вірній оказії, вийми душу та й поклади!

Б є л о х в о с т о в. Бог з тобою, коли не нуждаешься.

М и х а й л о. Та в чім же?

Б є л о х в о с т о в. Так не в чем?

М и х а й л о. Авжеж.

Б є л о х в о с т о в. Vous mentez, mon cher cousin*. (*Ви брешете, мій любий кузене (франц.).)

М и х а й л о. С'еst trop rude!*  (*Це занадто! (Франц.).)

Б є л о х в о с т о в. Раrdon!*  (*Вибач (франц.).) Послушай, чего же ты скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident*.  (*Вірником (франц.).)

М и х а й л о. Яким соnfident?

Б є л о х в о с т о в. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к тебе тайным послом! Аs tu compis* (*Ти зрозумів? (Франц.).).

М и х а й л о. Від кого послан?

Б є л о х в о с т о в. От дяди, Александра Андреевича.

М и х а й л о (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!

Б є л о х в о с т о в. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озираeться): устроить твой брак с КатреюІ

М и х а й л о. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?

Б є л о х в о с т о в. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь, что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься! Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела - понимаю: с'еst une musique a bruler le cerveau...* (*рід такої музики памороки заб'є (франц.).).

М и х а й л о (кидається і обніма). Спасибі тобі щире; ти для мене, як зірка, блиснув серед темряви.

Б є л о х в о с т о в. Слушай, друг мой Миша! Брось ты зтот натянутый диалект, да поговорим по душе: ведь дело серьезное!                               .

М и х а й л о. Ну, ну!

Б е л о х в о с т о в. Как ты решил, поедешь ли завтра со мною?

М и х а й л о. Видишь ли, какого рода обстоятельство... я просто с ума схожу, - посоветуй, голубчик! Батько требует, чтобы я послезавтра в Петербург ехал.

Б е л о х в о с т о в. Почему? Узнал разве?

М и х а й л о. Нет, дело в сенате: говорят - все состояние на карте.

Б е л о х в о с т о в. А, помню, с Александровичами!.. Серьезнейшее дело.

М и х а й л о. Ну, что мне, по-твоєму, ехать?

Б є л о х в о с т о в. Ехать, конечно.

М и х а й л о. А Катря как?

Б є л о х в о с т о в. Надеюсь, что ты в Петербурге век не останешься, не изменишь своей chere Katerine! (*Любій Катрі (франц.).)

М и х а й л о. Об этом й речи нет; я Катрю страшно люблю!

Б є л о х в о с т о в. Ну, через месяц воротишься, - и я к твоим услугам всегда.

М и х а й л о. Но как же Катря останется?

Б є л о х в о с т о в. Да ведь ты, верно, ее материально устроил, обеспечил существование?

М и х а й л о (змішавшись). Как же я мог? Ты знаешь - у меня пишних средств нет; просить у отца на сей предмет невозможно...

Б є л о х в о с т о в. Та-та-та! Это серьезный вопрос. Тут не бог знает какая и сумма нужна, - четыре, пять радужных* (*25-карбованцева асигнація.) могут озолотить их жизнь...

М и х а й л о. Да она бы денег не взяла: это бы оскорбило смертельно ее чувство; она им не торговала за деньги!

Б є л о х в о с т о в. Какое сентиментальничанье! Зто зависит от формы предложения. Ты ломаешься над решением тонких вопросов, - шокирует ли предложение материальных средств чувства милой? А самую милую заставляешь терпеть...

М и х а й л о. Да, это меня постоянно мучило... вот что она на работах й что этот грубый труд убивает, понимаешь, красоту... Да я не находил пока выхода; но согласись с тем, что обеспечивать окончательно может лишь брак...

Б є л о х в о с т о в. Это еще вопрос, что важнее - реальное ли довольство, или формальное, условное право? Возьмем, например, твоє положение. Не задумывай ты брака, а взгляни на дело практически, соmme tout le monde*, (* Як усі (франц.).) - тебе бы не только не помешал батько, да не пожалел бы денег отлично устроить судьбу твоей милой, - клянусь тебе! - и она бы зажила счастливо, припеваючи, услаждая свободные твои часы пасторальной идиллией; а вот задуманный тобою брак сразу тебя самого лишит средств, оторвет от родных, и ты пойдешь скитаться по свету, проклиная свою судьбу й заедая чужой век.

М и х а й л о. Можно й трудом зарабатывать. Я хотел поступить сельским учителем... слиться с народом, послужить ему...

Б є л о х в о с т о в. То есть нищенствовать, зависеть от пьяного писаря, старшины, дьячка... Хорошо народное служение! Разменяться на жалкое ничтожество! Да ты если народовец, то во имя своих же дорогих идей добивайся карьеры, чтобы приобресть силу влиять на народ... участвовать, так сказать, в том горниле, где куется его судьба!

М и х а й л о. Можно и в маленькой норке приносить пользу.

Б є л о х в о с т о в. Да какая это польза? Посмешищем стать у самого народа! Да наконец главное, ей-то, коханке, какую ты готовишь участь?

М и х а й л о. Но и то, что ты предлагаешь, - тоже позор, только для другого лица; ведь ты ей даешь роль содержанки?

Б є л о х в о с т о в. Да не в словах, mon cher* (*Мій дорогий (франц.).), смысл жизни, не в этом пустом звуке! Оставь метафизику, а взгляни на дело серьезнее и увидишь, что я прав. Какое главное твое стремление? Доставить дорогому тебе существу счастье, покой, свободу, - не так ли?

М и х а й л о. Конечно.

Б є л о х в о с т о в. Ну-с, так вот, при браке ты лишаешь себя всяких средств  кидаешься, не закалившись сызмала в отчаянную борьбу с чудовищными социальными врагами; на тебя восстанут все, понимаешь - все... и ты, после первой схватки, если не угодишь к Макару, то сделаешься Дон-Кихотом. Обаяние героизма и страсти пройдет, и останется на душе разочарование, злоба... и за все зто ответит твоя милая: начнутся, с одной стороны, упреки, укоры; с другой - безответные слезы, дети, голод... Да вы исстрадаетесь, тут и до преступления недалеко.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2