Галина Тарасюк - Цінь-Хуань-Ґонь, або Великий перманент (сторінка 13)

     Отак спокушав рогатий чесне військо на стезі до храму, лиш один Покукальський, Паютка якого, як порядна жінка, вмерла ще до оксамитової революції, тобто до демократії, свободи сексу і “масового витоку за кордон української жіночої краси і сили”, як писала районна газета, обурився в душі, чого це панотець так непристойно підтикався, що аж шорти видно, ще й до всього щось з пелени йому парує?

     Лиш як добігав панотець до пастви своєї грішної, то стало ясно, що він згарячу згорнув у поділ усю церковну утвар на всі випадки життя разом з розкуреним кадилом.

     “Господи”, – просив добігаючи до своєї парафії отець Миколай, – не забирай пам’ять у рабів твоїх, лиши хоч по одній мислі благочестивій. Бо буде мені те з ними, що отцю Валерію, хоч він того заслужив своїм розгульним комсомольським минулим”.

     І Бог змилостивився: до цього непокаянна, байдужа і на постійнім підпитку парафія стояла смирна і твереза, і дивилась на свого пастора захоплено-закоханими очима.

     –     Отче, благословіть на патріотичні рушення! – урочисто наказав Покукальський і строго додав: – Лиш не довго. В скороченому, так би мовити, вигляді.

     –     І де той Марусєк, – застогнав Ільо, як від зуба. І на разі крикнув: – Стійте, панотче! Бо я не зрозумів – на які рушення: до лісу чи по дрова? Або, як вже зібралися і тверезі ще, то давайте говорити, що далі робити, бо я вже не годен! Чи чекати, доки наші молодиці звезуть сюди із усього світу своїх карлуччів чи ще гірше зовсім не приїдут?! Чи може в когось є інший бізнес-план?.. кажіть!

     –     Та на план – не трудно... От нащот грошей – гірше...От якби громадою та каеспе яке, колективне господарство, та зорати, та засіяти... Та як споконвіків,  з діда-прадіда, дружно...– розмріявся, як кожен літописець пан Варцаба.

     –     Авжеж, паняй знов до калхозу! Мало я там наробився... Чи вас, пане Варцабо, історія не вчит, лиш нас, наче ми її пасинки? А ви чого мовчите, пане отамане, чи ви дурно голову клали за народ попервах в оксамитовій, а відтак і в помаранчевій революції? Нащо ж нам тоді революції, якщо вони всі схожі на ту, що в сімнадцятім була? Тим більше, мерзнути, щоб повернутися у колгосп, який давно розвалили?! Угій, вертайсь туди, не знаю куди! Отакої, мать твою за ногу! – загалакало віче.

     “А Бо-о-оже, – раптом затужив-заридав під пишними отаманськими кунтушами-мундирами колишній (п’ятнадцятирічної давності), голий як сокіл, лиш в шапці вушанці,  романтик борні і ночі пан Каправка за далеким, ба ще дальшим, як був, Гвадалквівіром, де дні, як золоті пахучі помаранчі, а ночі лілові, як цвіт мигдалю. – Чого я не там, а ще тут і в цім мундирі під тягарем одних обов’язків перед народом? Бо нащо та слава, як вона жити не дає?”

    

    

                              ЖІНКИ І БІЗНЕС

 

     І вже хотів був пан отаман хоч пішки йти в той свій любий Гвадалквівір, але його спинило козацтво, свідомість якого просвітлювалась під валивом  всезростаючої рев ситуації, і просвітліла до того, що Зеник гукнув, перекрикуючи гул повсталого народу:

     –     Пане отамане, ані руш з ваши квадалква... ліром! А кажіть, що нам робити, бо на те ви – отаман!

     “А Боже, і хто його видумав, цей народ? Скрізь люди, як люди, живут собі, шось роблять, не чіпляються до своїх отаманів, ані президентів з прем’єрами, а тут –  народ, що не відомо чого хоче та ще й служи йому, бо ти чільник і провідник! А що тобі самому сниться день і ніч Гвадалквівір, то всім байдуже! Прип’яли тебе ланцами обов’язків до свої корчми, і мучся! А вони будут пити...” – стогнав у душі пан Каправка,  мучачись, чи казати про віщий сон з притчами, чи ні, але через сумніви великі сам заговорив притчами, дивуючи людський фактор Корчми, як ті, що з НЛО:

     –     Високоштивне і поштивне козацтво! Дружний мій народе! Вгамуйтесь, бо що я один годен, хоч я й отаман! Я лиш – як бджолина матка, ядро, а бджоли, ви – сила. Вам і гуртом мед носити, бо ви вже бачите, що кругом, а найбільше вгорі, ми ніц нікому не тра, хоч пропадай... Тож тра вертатись до голови по розум і щось робити, як я вже сказав вище, гуртом!

     –     Мудро... мудро... гуртом... гуртом, –  загула рада.

     –     А якби гуртом – та корчму громадську. Мали б реальний дохід! – закричав Митро.

     – Та куди вже тих корчмів стільки! – обурилось віче. – Най ліпше вже пасіка! Виніс вулики в поля чи ліси і горя нема – бджола сама порядок знає!

     – А якби ґуральню... – розмріявся Зеник.

     – О, це теж добре діло, бо такого ще нема, – схвалила рада.

     – Або броварню... – замріявся Зеник.

     О, це теж по-нашому, по-газдівськи, – загуло віче, – бо доки це ми якусь Оболонь чи бозна де він той Чернігів будемо інвестувати?! Маємо дбати про свого місцевого виробника!

      – А може, кав’ярню “Кава по-козацьки”... – зовсім розмріявся Зеник. – чи вареничну “Вареники по-косарськи”, чи пиріжкову “Із сиром пироги”, або Інтернет-кафе “Інтердєвочка”...

      – Ні слова про дівчат! – заревла рада.

     – А може риболовецьку артіль “Карась”... Грибошукальську “ Лисички”... – розмріялось віче, натхненне Зеником.

     – Або футбольну команду та й продатися...

     – Ти шо?! Ліпше з голоду сконати, аніж...

     – А може, поля засіємо чи городину яку...

     – Ти, як теща Марусякова – одної і тої... А чим?

     – Та же раньше...

     – То раньше. А тепер – забудь! Тепер – инче жіттє!

     – А ще які є бізнеси, але щоб без тих позик, бо як згадаю, як то своє віддавати... – озвався пан Мірча, вдаючи, ніби то йому треба, того бізнесу...

     – А моя думка, найкраще – народний туризм... Як це я бачив по телевізору, у Карпатах дехто з наших уже вспів... – озвався другий (після трьох перших) чоловік у селі Калатайло, що досі з невідомих причин, як у рот води набрав... – Гей, козацтво! В тому є резон і ще й яка вигода! Побілимо хати, заклечаємо калиною та й будемо здавати туристам!

     – Ти хочеш сказати... – розчервонівся від здогаду Зеник.

     – А чом би й ні? – аж світився на Зеників тайний здогад Калатайло. – Бо хто тепер сраку возить світами? Га? Відгадай з трьох букв! Авжеж! Вони! А тут – ми! У всій красі, при всім параді...

      – Стидайтеси... – почав було поважно Покукальський, як порєдний вдівець, але на цей раз його геть чисто закричало розпалене Калатайлом віче:

     – Сам стидайся, що народ до туризму довів!

     – Геть антинародну владу!

     – Ганьба!

     – Жос футбол! – закричав з корчмарського горба приблудлий з Молдови бармен Аурел. – Жос Пупукальський!  Хай жів’йот свобода секса!

     – О, точно, а ... секс?..

     – Та ж уже сказано: не без того!

     – Але ж вони – городські... Сільські мало їздять по курортах... – засумнівався пан Варцаба, але вже як краєзнавець...

     – То й добре! А ще краще – іноземні... – розмріявся Зеник.

     – Око за око, зуб за зуб, – підтримав друга Ільо і заквилив, як та чайка при битій дорозі. – І де той Марусяк в дідька? Тут можна сказати доля народу вирішується, а його нема...

     – Одну з них ми оберемо сільським головою, – розмріявся Зеник.

     – А я? – образився Покукальський. – Щось ви не туди хилити! Тут вибори на носі і новий виток, а ви мене переобирати, забувши, що коней на переправі не мінять!

     – Тоді нащо, перепрошую, вибори і виток, коли власть не міняти? Аби лиш гроші відмивати, не порушуючи конституцію?! – обурився  пан Черчіль.

     – Точно – зачєм і вобще?! – підтримав Батін-Сібіряк.

     – Та не журіться, пане Покукальський, і вас лишимо... Чим більше голів, тим... голів. Як у футболі... Чи то  вже про ноги?.. – заплутався у приказках, як цап у мотуззі, пан Мірча. –Щось я вже не розберу, чи ми йдемо на толоку на той футбол чи до вечора проговоримо, доки корчму зачинять?

     – Чи ви, пане, дурні? На яку толоку, коли  доля рішається!..

     – ... А другу поставив би головою риболовецької артілі, – й собі замріявся Митро.

     – А секс? – жалібно поцікавився явно травмований Ільо.

     – Та, який секс у біса, коли почався  революційний підйом?! А як хочете добре жити, то робімо з корчми  партію, зливаймося з рідною владою і в однім моноліті йдім до влади і нічого не міняймо, бо нема на що!  – нарешті розкрив свої підлі плани фіолетовий Покукальський, одночасно плануючи у своїй голові  одну з туристок, май помолодше, у секретарки взяти, а другу, май постарше, в прибиральниці...

     – Та лишіть, пане Покукальський ту політику! Маєм ще час до того витка і підйому. Тут дур голови береться, куди третю класти! А може... на гриби?! Най збирає і сушит на  продаж! От вам і гроші!

     – А четверту – пиріжки пекти... – почулося з лівого флангу сотні козацької.

     – А п’ятую – зав.столовкой! Для вєтєранов-пенсіонєров! – гарикнув з правого єдиний у козацькім коші старообрядець-більшовик Батін-Сібіряк.

     – А решта? – поцікавився Павко Недоробко із молодих.

     – А решта? Решта хай танцюють і співають козакам, як ми будемо в корчмі сидіти, – придумав швидкий на епохальні рішення пан отаман Каправка, і, хоч зболена душа його співала урочу пісню про  жаданий, золотий від апельсинів, Гвадалквівір, уривчастий (від передчуття нескінченної борні за райське життя тут) голос тихенько зачав: “Я козачка твоя, я козачка твоя, пане полковнику мій синьо-го-го-кий!”

                                                              

           КВАЗІРЕНЕСАНС

    

     – Про цей щасливий час єднання і одностайності в історії Козацької корчми ввійде в історію як пізній Ренесанс! – не втримався від емоцій завжди відсторонений від них  об’єктивний литописець пан Варцаба, підхоплюючи пісню, а за ним впряглася потужно в а капелу і решта козацького віча.

     – То шо робимо? – все ще  намагався повернути  громаду явно на свій  фіолетовий вектор Покукальський. Але громада не піддавалась.

     –     На що благословляти, раби Божі?.. – гукнув добре поставленим голосом майбутнього архиєрея отець Миколай. І паства почула і грянула у відповідь:

     –     На добрі діла, отче!

     –     Лиш не довго, – наказав пан отаман благочинному. – В скороченому вигляді, бо козацтво  вже застоялось на цій раді. Пора й до роботи!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2