Галина Тарасюк - Цінь-Хуань-Ґонь, або Великий перманент (сторінка 14)

     Панотець кинувся благословляти, але ще й добре кадила не розкурив, як козацька рада-громада посунула з горба та на горб, але не до церкви, а до корчми, де поважне товариство уже чекав на верболозовій веранді сам хазяїн Мрчк...тян із розпростертими обіймами.

     – Але панство, ся спріт, бо де ви бачили, щоб ренесанс та з корчми починався? – розгубився пан Варцаба. – хіба що квазі...

     – Тоді я фундую! За щот рідної влади! – не розгубився Покукальський, доганяючи отамана Каправку, котрий на чолі повсталого коша дерся з горба на горб, як Суворов у Альпах.

     – Господи! Укажи рабам твоїм нетямущим правильний вектор! – перехрестив услід громаду панотець Миколай.

     –     Слава Богу, що знайшовся хоч один чоловік, що зрозумів козацьку душу! –  схлипнув травмований Ільо, маючи на увазі Мркчт..няна з розпростертими обіймами. – А то від того Марусяка діждешся... Ая!

          

                                 РЕВОЛЮЦІЯ!

    

     На порозі корчми і застала їх звістка про початок  виборів і новий виток.

     – О! – вигукнув рудиментарний  залишок колись єдиного блоку комуністів і безпартійних товариш  Фрідріх Карлович Батін-Сібіряк.– Я ж казав: нєт у революції начала, нєт у революції конця!

     – О! От вам і робота! А ви за плуга хапалися! – засяяв Митро-позаблоковець.

     – А боже, – застогнав потомствений ратай, а в душі “трудовик”  Павко Недоробко, – поголовний тобі перманент – ці вибори у парлямент... А коли ж робити?

     –     Мой, йойле, – понесло  з Інтернет-кафе чистою англійською піарщика Джі Ая, – а якого ж іще, тобі, ту із фаґ, і мазер твою,  ворка надо?! Да тут нау  така лайфуга почнеться, такий Вепрррр, що околієш: з усіх блоків і стейтів гуманітарка попре, наблюдатєлі, журнал юги... Ввва-ау! Хепі бездей ту ю, рівелушн!

     – О!!Чути голос молодечий: підставляєм свої плечі – ре-волюці-ї! Ой, Ойкумено, Гвадалквівір моєї душі! – розквіт поезією славний отаман козацького коша і поки що єдиний на всю Корчму поет, бо далі всенародне рев. збурення вибухне такою поетичною розпеченою лавою, такими епохальними бузковими шедеврами, що ними будуть обклеєні усі стіни корчми і навіть привладної адмінуправи з  фіолетовим Покукальським.

     –  О нарешті! Нарешті, там за небокраєм, розколовшись і розфарбувавшись на протилежні табори, усі вийшли на майдани і вулиці вибирати достойних! За день два згадають і нас, козацтво, відвагу і силу людського фактора,  і покличуть відстоювати демократію і вирішувати долю Країни. Тож не гаймо ані секунди, структуруймося і  колімося, хто ще не встиг, і під фану бузкову ставаймо на зло фіолетовим! – непомітно перейшов із хорея на гекзаметр боян борні і отаман козацький пан Каправка. – І чекаймо, чекаймо кличу згори, готові померти, аби краще жилося!

                                   

                           ДИСКУРС

     25-го  ВИТКА ВЕЛИКОЇ ПЕРМАНЕНТНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ    

         безсонний нощник її безпосереднього учасника і літописця проф. історії п. Х. Варцаби

                           

     Що тут почалося! Одно слово: розкол і структуризація, а заодно і блокування, – напише у своєму революційному деннику незалежний історик Х. Варцаба. – Не вливався у повсталий проти влади блок один лишень адмінресурс Покукальський. Даремно він хотів перекупити козацтво, кинувши на стіл калитку нечесно зароблених рублений центиків – козацтво не куплялось. Навпаки! До його честі воно ре приватизувало калитку на революційні витрати, а Покукальського вигнало з корчми. Мркчити... нян, будучи хоч і православним, але все-таки представником східних цивілізацій, щез в невідомому напрямку, лиш за його фордом закурило. Дезорієнтована обслуга корчми числом – 3, в складі кухаря Мицька, завгоспа-комірника  Петра Митрофановича та офіціанта Кривошиї  перебігла  вслід за Покукальським на владний горб під фіолетову фану, але не з власної волі, а скорше від політичної незрілості і (можливо) з принуки кібі (крупного бізнесмена) Мркчтн...няна, якому, як нарешті виявилось, хоч всі це й  перше знали,  за хабар чималий прислужник старого режиму Покукальський віддав у довічну оренду національну святиню – козацьку могилу разом з корчмою і козаками, що в ній, як на даний час, так і постійно перебували. Зостався з опозицією лиш бармен Аурел Маре-Паприкашу (в перекладі – Великий Перець), а насправді, збіглий з Молдови опальний тіньовий президент і  провідник гайдуцького (паприкашного) повстання, що в його особі символізувало міжнародну підтримку і закордонне спостереження за ходом Виборів, а ще точніше 26-го Витка Великої Перманентної Революції, який навіть конопляний діпі (дрібний підприємець з вирощення конопель), він же піарщик Джі Ай, назве останнім шансом.

     Наснажена міжнародною підтримкою Аурела Маре-Паприкашу, опозиція розділилася на партії, слава Богу, було їх стільки, що стачило на кожного, а декому й по дві перепало, наприклад, тому ж пану  Мірчі, який  розривався між Консервативно-республіканською та Прогресивно-демократиною, тож тепер мав нагоду щасливо злитися монолітно в обох і,  віддарувавши на знамено червоне свою італійську краватку старовіру-комуняці Батіну-Сібіряку, пристав до Козацької партії на чолі із шанованим бояном і отаманом паном Каправкою, як і більшість у корчмі.

     Довго мучився з партійністю Парасчин Ільо, все бігав в Інтернет-кафе виясняти в піарщика, які  є партії, але “покруче”, і вибрав найрадикальнішу “Таймскінхед”, з таємною надією, прийшовши до влади, депортувати клятого пузаня Дияволуччо і воз’єднатися з Піоною і бахурами, тобто дружиною й дітваками.

     Не було серед повсталого козацтва лиш  Марусяка, так приневоленого падлючою тещею, що й революція його не розбудила й кайдани не порвала, бо іншої причини не пристати до неї не було.

     Національно-повстанську партію очолив відомий націонал-патріот Зеник, у яку ввійшли тут же Митро і Калатайло, який згодом передумав  і перебіг зрадливо до фіолетових, оскільки так зрісся зі старою владою, що не міг уявити своєї служби вірної новій.

     Але козацтво  не мало зла на перекинчика, ба навпаки, бо без сторожа і дзвонаря  Калатайла  старий Режим у складі  малочисленого зашуганого Мркчтяном обслуговуючого персонал корчми та хамелеона Покукальського, якому все одно який режим, аби лиш при владі, виглядав так несолідно, що проти нього й боротися не хотілося. Тож позиції ворога заради революційної стратегії і тактики вирішити украпити Калатайлом, тим більше, що він сам був не проти.

     Апофеозом початку виборчої компанії і нового витка Великого Перманенту мало стати блокування і воз’єднання прогресивних сил під бузковими фанами, але воно затримувалося з поважних причин, оскільки бузкові фани ще не надійшли із Ревцентрвиборчкому  разом з іншою символікою, зимовим обмудривуванням, наметами та провіантом у вигляді чипсів і пива “Чорнобильське світле”.

     – Промєдлєніє смерті подобне! – рвався в останій і рішітельний бой Батін-Сибіряк, вимахуючи червоною італійською краваткою пана Мірчі разом з Культяпкіним, з яким уже встиг утворити “Братній союз ущемльонних”.

     Прислухавшись вперше і востаннє до комуняк  в надії, що ущемльонний  Культяпкін буде мати совість та видасть повстанцям із колишніх армійських НЗ (непрікосновенних запасов, нахабно ним приватизованих) по бушлату на повстанця і брезент для намету, а то вже снігу на веренаду стільки намело, що доводиться боротися із стихією, а не Режимом, пан Каправка наказав позривати всі, де є, похмурі  фіолетові прапори і виварити їх у хлорці на ясно-бузкові фани. А оскільки вся кухня тепер синіла на морозі на ґанку адмінуправи, то покликали на цю державну справу тещу Марусякову, яка, всім на подив, не забарилася, залишивши на господарстві замість себе Марусяка, якого, на мою думку, повстанцям бракувало більше, аніж його клятої тещі.

                                                      5 вересня, перша повстанська ніч.”

    

                    

                   

     10 вересня, північ. Закрили школу. Директор, він же і весь педколектив, пан Черчіль приєднався до повстанців. Школярі граються в конопляних джунглях у війну з в’єтнамцями. То тут, то там лунають вигуки: “Слава Вел.Пер.Рев!” Душа радіє!

    

     11 вересня, неділя, ранок. Нарешті, після довгих дискусій із своїм небесним патроном Святим чудотворецем Миколаєм приєднався до козаків отець Миколай. Увечері відбувся на чолі з панотцем хресний хід довкіл адмиінгорба. Обкурюючи його ладаном,  у красномовних казаннях благочинний намагався  переконати фіолетових, що вони не від Бога, тому мус покаятися за всі злодіяння зумисні і гріхи мимовільні, і не йти супротив Божої волі і рідного народу.

     Але Покукальський попа не чув, бо саме дзвонив у Держцентрвиборчком просити підмоги. Про це просигналила з адмінгорба чесна й віддана визвольним ідеям совість Калатайла, хоч захланна душа його все ще була на боці аморального фіолетового режиму.

    

     12-го, вер., на роззсвітті. Щойно до адмінгорба прибула фіолетова підмога на трьох фурах від несвідомих гірників  Південно - Східного реґіону, як повідомив через свого бахура-сироту  той же Калатайло.

     Північ. Чекали, що й нам щось прибуде... Не дочекалися, але контра спем сперо...

     15-е вересня. Вже третій  день адмінресурс п’є-гуляє, смажить на антрациті шашлики з благородної вепрятини замість традиційної зайчатини, демонструючи зневагу до повсталого голодного народу, і до символу Великої Перманентної революції – ікластого чорного вепра на тлі  залежно від кольору витка, а також розпиває спиртні напої місцевого виробництва, по-жлобськи змішуючи їх з винами одеського розливу, та пускаючи в осіннє небо фіолетові кульки з непристойними написами.

     Повстале козацтво, засівши в корчмі, мужньо терпить одверті знущання влади. Марусякова теща вищиває бузьків (журавликів) на  бузкових прапорцях.

     Яка не є жінка, а затишно...

    

     20 вересня, безсонна ніч роздумів. Минуло  перших десять днів першого витка ВЕПР. Дзвонив особисто за порадою п. Заправки  у Ревцентрвиборчком. Ніхто не відповів. По телевізору показують – усі на Майдані Усіх Свобод і Демократії.

     Аморальний режим на своєму горбі і далі п’є-гуляє, і в голові не має. Але кульки вже не пускає, видно ся скінчили. Добрий знак.

     Корчма терпить, хоч революційна ситуація нагнітається з кожною хвилиною. Стримує тільки присутність тещі Марусякової: яка не є, а все-таки –жінка...

    

     1 жовтня. Йшов дощ, тепер – мжичка. Осінь... Брррр! Обід. Знов каша з бичками в томаті (не телячими, а рибними). Ве! Надійшла гуманітарка у вигляді бузкових кульок, прапорців і свистків.   Повсталі титульні країнці  за підтримки молдавських повстанців в особі Маре-Паприкашу  нарешті не витримали знущань і, провівши до хвіртки гуманітарку, розгромили винно-горілчані погреби Мркчт...няна, і махом їх реприватизували з піснею на вустах (сл. Б. Каправки, музика народна):

                  Най стріляют ґвери, кріси і гармати,

                  Нас їм не збороти і не подолати

                     край рідної хати, (тричі)

                  На рідних рахманах

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2