Галина Тарасюк - Цінь-Хуань-Ґонь, або Великий перманент (сторінка 10)

     – Знаємо ми той футбол... – загула корчма. – Лиш вибори – зразу ж футбольний матч на кубок Бен – Суркісяна! Наче нема на честь кого більше, от хоч би нашого національного пророка Шави, що в трусах стоїть на майдані за корчмою!

        – Та про мене хоч на кубок діда Семена! Я лиш на те наполягаю, що вже доста дичіти в цих бур’янах! – кричав з-під фіолетової фани адмінресурс Покукальський, вдаючи фист перейнятим долею Країни і її людського фактора, перед тим добре насобачившись на політичних махінація у ході не одних виборів. – Треба повертатися до цивілізації. Бо инакше... я навіть не знаю, як це нас до Європи мають приймати? Най би лиш до Австрії – ті звичні. Або до Румунії – там ще гірше. Чи до Польші – ті теж голі, хоч і впустили американців. Або навіть до Італії чи Іспанії – на конець хоч діти ваші мамок своїх побачать... А це – до цілої Європи! А в ній – всілякі народи, з-поміж яких є і фист культурні! Не знаю, як кому, а мені французів стидно...

            Причину встиду перед французами Покукальський не встиг пояснити через ту саму Марусякову тещу, що обірвала роздуми про інтеграцію в європейську цивілізацію пана голадмінода неполіткоректно:

  – Про шо ви говорите, вар’яти, про яку Європу? Он за сільрадою теля останній в селі нужник завалило. Школа валиться... а їм футбол в голові та Європа! Коби я себе не шанувала, то я би вам сказала, де ви вже є, в якій...!

   – Нє, таки добре, що жінок не допускают до влади, бо я вже й не знаю, що тут вже було б!

  – А я знаю: строєм на роботу і з роботи! І гальба пива – на врочисті свята. Ото й усе, що було б!

  – Але де той клятий Марусяк? Чи не в пивниці?! Бо чого б то – теща тут, під корчмою, а Марусяком і не пахне? Тето, чуєте, а що ви сподіяли з бідним Марусяком, кажіт правду, бо дивіться, аби ще в суді не прийшлось свідчити...

   – бись ви, пияцюги прокляті, та перед Страшним судом свідчили! – схлипнула від безсилої люті Марусякова теща і пішла, шпортаючись, геть, аби їй серце не трісло, бо ще ж внуки – малі діти Марусякові на її руках!

         Корчма переможно дзень-дзеленькнула у слід тещі чарками, голова з чатовим зацюкали молоточком, прибиваючи до дверей сільради “Об’яву про футбольний матч, який відбудеться в неділю на толоці на честь Купайла”, а з церкви святого чудотворця Миколая, що сяяла золотими банями на третім горбі над селом, вийшов отець Миколай, не стільки стривожений криками коло корчми, як власною одинокістю у храмі Божому.

                           СТРАСТІ ОТЦЯ МИКОЛАЯ.

 

    – Господи, ти бачиш, як важко долати духовну кризу навіть з Твоєю Божою поміччю, – зітхнув благочинний, звівши покаянно до Неба очі. Бо вже котрий Божий день сумно дивився він із церковної паперті на свою паству, що зібралася із самого досвітку у корчмі, і гірко жалів, що відмовився від місця у тюремній церкві на зоні. Адже там би його мирян строєм водили у храм Божий, а тут... Господи, і за що йому така кара? Він про таку вольницю козацьку читав хіба що в Кулішевій “Чорній раді”, чи в Маковея, як ще вчився на філфаці у Львові. І думав наївно, що то  давно легенди і рудаменти рідної історії. Аж ні! Біда знов суне Країною, як тайфун Америкою... Лиш вже не хлопи від панів на Січ тікають, а їх жінки – до панів... – І нема на те ради, спаси і помилуй, нарід свій, Господи!

        Паства теж дивилася на панотця, жаліла його і раду радила, чи кликати в корчму, а чи йти самим до церкви, бо дуже вже жаль було молодого панотця. Особливо панові отаманові Каправці, військо якого вже давно перейшло під омофор Київського патріархату і з тяжкими, мало не кровопролитними боями вже сім витків революції поспіль вигонило з церкви  московських  попів. А як нарешті вигнали, той церкви не треба. Отака ганьба, але що робити, коли з ворогами воювати набагато легше, як із самим собою?..

            Лиш чекати, коли проясниться, або виборів. Так кожен собі думав, але мовчав, бо що тут скажеш, доки не прояснилося...

              Місцево влада у складі голови Покукальського та сторожа Калатайла дивилася то на церкву, то на корчму, і думала, як би то безболісно примирити ці дві стихії, але так, щоб не повторити колишніх помилок і моральних втрат. Бо ще й року не минуло, як дискваліфікували, чи розстригли панотця Валерія, який не дочекавшись, коли паства до нього прийде, сам пішов, як Магомет до гори, до корчми і так зріднився з нею, що, бувало, й службу у ній правив. А до храму й не потикався!.. Чисто блуд на панотця напав, як на тих, що башту Вавілонську зводили. Матінка Анжела з горя воз’єдналася помислами з церковною служкою - причинною Касею, та й втекли обі  від панотця і ганьби не то в Італію, не то ще далі – в Іспанію. Тож тепер сільська власть мусила пильно стежити за кожним кроком новопризначеного настоятеля храму Святого чудотворця Миколая, теж Миколая, бо якщо, не дай Боже, що, то вже і їй, власті, прийдеться йти у відставку, або в монастир. А не хотілося б...

          Панотець Миколай, наткнувшись на строгий погляд голови Покукальського, потупав-потупав по паперті, пошукав очима у небі правди, та й пішов свічки гасити, думаючи, що це ж вони могли б свічки гасити разом з матінкою Мирославою, яка десь мучиться без свого панотця вчителькою музики у Львові, і все чекає, коли він покличе її у “Козацьку Корчму”. Але панотець не кличе: боїться, щоб тендітну, богобоязливу матінку, Господи прости, не зґвалтували ці здичілі без жінок хлопи. Чого лиш один Марусяк вартий!..

          І панотець Миколай перехрестився, пригадавши страшну повість Марка Черемшини про ватага опришків Марусяка й попадю, яку читав вже семінаристом, готуючись на парафію в горах. Господи помилуй! Бо хоч тут не зовсім гори, проте, якщо вірити чуткам і Марусяковій тещі, що часом заходить сповідатися, місцевий Марусяк не ліпший за літературного. Та й сам благочинний мав нагоду в тому переконатися, коли мандруючи якось на ровері (прихід був такий бідний, що й до ровера довелося докладати, купляючи) поза селом, зненацька натрапив на озера, на смарагдових берегах яких, мов на пляжах чорноморських, розкинулись ліжбища голих туристів, переважно жіночої статі, за якими збившись у зграї, а то й поодиноко, стежили звіддалік голодними очима напівголі дикі люди чоловічої статі. Та ще більше здивувався панотець, впізнавши у тих очеретяних людях своїх мирян, яких бачив лиш звіддалік у корчмі, на чолі з самим паном отаманом Каправкою, чий мундир поблискував орденами й медалями на розлогій вербі край берега. Але не про Каправку мова, а про те, що з поміж диких, шанталавих людей вирізнявся статурою красень років сорока, судячи по нахабній фізіономій, не хто інший, як Марусяк...

          І нічого не зоставалося  одинокому у своїх страстях-тривогах отцю Миколаю, як просити свого небесного патрона сотворити чудо, навернути заблудлих, похряслих у п’янстві-буянстві овець до храму Божого, а самому сісти писати цей трагічний псалом про нашу дійсність, який згодом надрукує районна газета під псевдо “ Козак Нечай”.

Й три гори, як три царі –

Брати-єдинокровці!

А що на першій на горі –

То золота церковця.

    

     А що на другій на горі –

     То корчма чортом диха:

Там вояки й плугатарі

Товчуть об землю лихом.

    

А що на третій – то жура

Півнеба ніччю вкрила.

Ой то, братове, не гора –

То лицарства могила.

    

            Забігаючи наперед, скажемо, що за цей вірш редактор районної газети ”Фіолетова правда” мало не поплатиться посадою, бо районна фіолетова влада, випадково прочитавши, побачила у третім куплеті про третій горб натяк  на себе, як могильника демократії в образі “лицарства могила”. Тож панотцю довелося тричі службу правити, аби вгамувати місцевий антинародний режим від репресій щодо редактора і свободи слова.

                                                 РЕАКЦІЯ

                          

         А на другий день, якраз було Макарія, зайшов у церкву сільський голова Покукальський, помолився, а далі й вийшов на паперть, всім своїм виглядом показуючи, що має до панотця Миколая поважну бесіду. Так і не діждавшись мирян, а отже й служби не почавши, панотець вийшов слідом, готовий на контакт із владою ради спасіння потопаючої  у гріхах громади.

         Та лиш панотець, поправивши на грудях хрест, прокашлявся до казання, як Покукальський, дивлячись у землю, перебіг його.

  Вібочєйте, панотче, але бачив вас учора на ровері коло ставків. Тож прошу вас дуже, як поки що єдина у Корчмі, маю на увазі, село, власть, а власть, як ви самі кажете, від Бога, не ходіть туди. Не починайте з того, чим закінчили своє перебування в Корчмі, маю на увазі село, хоч і корчму теж, ваші попередник благочинний Валерій. І в корчму не йдіть, ну ту, що не село, а лиш корчма на горбі при дорозі. Краще об’явіть, щоб у хор церковний приходили. Може хоч співом приманите тих пияків? ( О! Чуєте, як співають?! Най хор Вірьовки ся сховає!) Бо я вже всі методи випробував, і жоден не годящий. Наче наша Корчма, село маю на увазі, якесь прокляте місце... То я й гадаю собі: а може хресний хід організуємо та висвятимо Козацьку Корчму разом з тою корчмою, що при дорозі на горбі? Але – ще не час. Ще, гадаю собі, варт з ними, тими в корчмі заблудлими, попрацювати, як слід…

            Уже минув місяць від тої розмови. Вже відцвіло у церковнім садку все, що мало, вже й вицвіло на церковній брамі п’яте оголошення про хор, а до церкви як не йшли ні власть, ні народ, так і не йдуть, і про хресний хід не згадують. Зате - ось, футбольний матч затівають на саме Різдво Івана Предтечі! І нема ради на тих грішників!..

 

    СЕНЬЙОРА  ДИЯВОЛУЧЧІ

 

          Але це ж треба, щоб саме тоді, коли верхи й низи Козацької Корчми шукали консенсусу, і шляхів до Європи в обхід турків, румунів і навіть Австрії, яка крім добра, нічого поганого місцевому люду не зробила, а сам цісар, коли вірити пану Варцабі, так любив козаків, що виманив їх з-під Хотина, ба навіть з Козацької Корчми, де їх сотня осіло, аби вони йому не лиш каву варили, а й Відень від італійців боронили, бо, відей, фрау їхні першими зачали штрикати до тої Італії, як нині наші, інакше, що було ділити тій Австрії з тою Італією, щоб аж войну починати?! Але мова йде не про історію, най пан Варцаба з нею до чиніння має, а про те, що саме в ту хвилину під корчму, ту, що на третьому горбі при шляху Козацькім, під’їхало таксі і з нього вийшла… нє, не жінка! І не топ чи поп модель. Цариця! А що фіґурова!.. А що фризура суперова! Та куди тим зіркам голлівудським! Корчма закам’яніла з келішками коло самого рота – оце жінка! Або сниться… Нє – не снилося, бо одне й те всім не може снитися. Ну, може, звісно, отака приснитися, але той пан череватий, що бірбилив за нев плаєчком д’горі, навряд! Хіба лиш в гарячці чи кошмарнім сні.

А цариця все приступала ближче й ближче, сяючи закордонною вродою так імпорпортно-фудульно, мов по небу йшла. І прийшла, і стала перед корчмою. А за нею череватий пан.

  –Ілю, - звернулася ласкаво небесна цариця до роззявленого з дива Парасчиного Ілька, - я приїхала за дітьми, мой, Ілю, ти чуєш? Вони згодні. Он вони! ( з таксі й справді повилазили незвично чисті й причесані Ільові бахурі, які ледве школу доконали, чекаючи тайно від тата, коли вже мама приїде та забере їх до Італії). А це, познайомся, сеньйор Карло Дияволуччі, їхній вітчим. Ілю, лиш не переживай і не роби дурниць: нащо тобі ці діти? Ти ж сам собі ради не годен дати, Ілю… То нащо тобі, Ілю, ще й діти? А тепер тобі буде добре, будеш зовсім свобідний. А до нас будеш їздити в гості – сеньйор Дияволуччі не лиш багатий і добрий, а й прогресивний у питаннях сексу. Хоч, Ілю, нащо тобі та Італія? Що ти там не видів? Ліпше ми сюди будемо приїхати, бо сеньйор Дияволуччі збирається ставки наші взяти в оренду – рибу розводити і білі лілії на продаж, а в шелюгах на березі – шампіньйони. Так що не бануй, скоро побачимось.

І вже попрощавшись, цариця спохопилася:

       – Йой, мало не забула! Вам, пане Мірчо, ваші колишня дружина краватку передали. Казали одягати до сорочки тої, що в смужечку, якщо ви її ще не запрали на чорно.

          Порившись у торбинці, витягла червону краватку в целофані й повісила на ажурну огорожу корчми. Череватий пан при тому смішно розкланявся і поторохкав слідом за царицею до таксі з причесаними Ілювими бахурами.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.docx
Скачать этот файл (Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2)Galina_tarasyuk_cin_huan_gon_abo_velykyj_permanent.fb2