Григір Тютюнник - Степова казка (сторінка 3)

 Мліє степ у малинових променях передвечірнього сонця Мліє ісходить до неба степова імла —теж малинова. А тумани вже давнощезли: розвіяли їх сині та теплі вітри й вітерці. Парує і Курінь старий,зогрівшисьза цілий деньпроти сонечка. А тополеня мале на верху Куреневому солодкі духмянці у степ за вітром посилає: то пахне йогобростьтополиними парфумами. Скоростане та брость шовковимилисточками. А зараз на ній сонце малинові краплі порозвішувало —впала роса, вечір заходить.АКрота немає. Як врився уранці в землю, то й досі не видно. Щовін там робить потемки? Чи, може, нора його вийшла вже десь аж надругому полі?Ба ні. Сáпає щось там у кутку. Сапало, сапало, тоді чхнуло. Він...Ось вигулькнув з нори гострий писочок боязкий, вуса, а далі і всяголова. Потяг носом повітря, заслінки над очима підняв ледь-ледь, тавраз і сховався —і не стало ні голови, ні писка з вусами. Тільки норачорна кругло зорить по Куреню. А в другому кутку, де почав хтосьритися та й не кінчив, блиснуло двоє веселих оченят і почувсянеголосний добрий сміх: хох-хох-хох...А тоді ще й голос:—Вилазь, Кроте, не бійся.—Не вилізу,—озвався Кріт глухо, видно, зглибока, видно, аж іздна своєї нори.—Не вилізу, бо я тебе знаю: ти — Їжак!І справді, з кутка, де блищали очі, вибрався Їжак, струснув соломуз голок і сів посеред Куреня.—Вилазь, кажу, я зараз не голодний,—промовив він.—Еге, так я тобі й повірив,—прогув Кріт.—Ти за мною торікганявся, щоб з’їсти... Знаю я вашого брата.То, мабуть, не я, хох-хох...—засміявся Їжак,—бо від того року встепу не харчуюся, а тільки в селі.—Ей, Павуче!..—гукнув вгору до Павукової сіті. Скажи йди Кротові, що я не голодний...277 Павук хутенько спустився по павутині вниз (він уже відпочив задень після ранкової біганки) і гукнув у Кротову нору:—Вилазь, вилазь, Їжак не голодний.—А ти відки знаєш? —спитав Кріт з підземелля.—Знаю-знаю,—заторохтів Павук,—я всіма вісьмома своїми очимабачу, який він наїдений, і пісень співає веселих...Кріт довго мовчав. Тоді прогув:— Хай присягається, що не займе, тоді вилізу.— Отже не займу! —вигукнув Їжак і додав ображено: — Чого б жеми, під одним дахом живучи, не мирилися? Адже нам ціле літо разомжити!Аж тоді Кріт, хоч і огинаючись, і позираючи скоса на Їжака,видобувся з нори і сів біля неї близенько,—про всяк випадок.—Ходімо в степ погуляємо, погомонимо,— сказав Їжак.—Ходімо?—Про що ж ми зтобою гомонітимемо? —буркнув Кріт.—Як ясердитий, а ти ні.—А так і гомонітимемо,— одказав Їжак.— Ти сердито, ая ні. Хіба,якщо вдачі у нас різні, то й сваритися неодмінно? Вдача —цетаке:сказав їй«мовчи!», вона ймовчатиме. Треба тільки гарненько сказати.То ходімо?—Ходімо,—не дужо охоче погодився Кріт.—Тільки як тобіпочинатиме хотітися їсти, скажеш...—Гаразд,—погодився Їжак.—Як схочеться мені їсти, я почнубубоніти отако: бу-бу-бу... Тоді ти краще тікай.І перший пішов із Куреня. А слідом за ним почапав і Кріт.Степ уже вбирався у вечорову просинь. Спершу вона, як вода,вступила у видолинки, стала у полинових кущах та побіля них, адалечінь була вже вся синя. Над нею ажген-ген крайнеба червоніласонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.—Я тебе од самого полудня ждав,—промовив Їжак любенько, ботаки бачив, що Кріт побоюється його.—Самому,знаєш, така нудьга.Мурахи —ті за роботою світа білого не бачать, все вештаються, як напожежі. Та ще й дрібні вони дуже як для мене. Ти йому щось скажеш,а його й не видно. Хіба то балачка?! Павук, той усе мух виглядає...Обізватися ні до кого. А я, правду кажучи, як не голодний, люблюпоміркувати з ким-небудь у парі, погратися, поспівать... А тебе нема йнема. Що ти там хоч робиш під землею?—Риюся,—одказав Кріт.—Домівку собі будував. Три поверхи вжевивів, тепер ще один треба. Хороша тут земля, під Куренем,черв’ячків повно...—Як —три поверхи? —здивувався їжак.—Хіба тобі просто норимало?—Мало,—сказав Кріт.—Ноги, бач, у мене хоч і дуженькі —і толиш передні, та не бистрі; очі недобачають; голок, як у тебе, немає...278 Отож і доводиться рити неодну нору, а багато і на кілька поверхів.Скажімо, пішов дощ —так і знай: нижній мій поверх заллє. Пішовбільший —і другий заллє. Куди подітися? Тікаю на третій, або ж начетвертий. А буває, Вужака вповзе. Ух! —по цих словах Кріт ажзатремтів, а перетремтівши, сказав: —Очі світять, язик як голка...Правда, я йому теж пальця в рот не кладу, а поповоджу з поверху наповерх. В мене голова обертом іде, ну й він попокрутиться!—А як на останній поверх зажене, тоді як? —аж зупинився одцікавості їжак.— Ніяк,—усміхнувся Кріт, — 3 останнього поверху вихід є.—Хо-хо! Попалися б вони мені! —реготнув Їжак.—Хоч вуж, хочгадюка. Я б їм показав!—То ж тобі, у тебе оно голки які,—сказав Кріт.— Ти за хвіст їївхопив і держиш, а вона хай собі колеться, доки сконає.—Те-те,—образився Їжак.—І ти, бачу, мене за боягуза маєш.Вигадав хтось, що я зміїв за хвіст хапаю, і всі за ним слідом бовкають.А я, щоб ти знав, ніколи так не роблю. Я на них просто йду, грудьми, іхапаю не за хвіст, а за голову.—Таж вони кусаються отрутно! —вигукнув Кріт.—Ай що? Мені після того тільки свербить трохи; отрута їхня менене бере.—А нашого брата бере,—похнюпився Кріт.Вони йшли бур’янами, часто ставали й прислухалися, бо степ єстеп, тут усякого зустрінеш, і друга, і ворога. Бувало й так, що Крітвідставав, тоді доганяв Їжака, облизувався й казав сором’язливенько:— Слимачок трапився.І Їжак на те співчутливо покивував добрим гострим писочком іказав:— Воно з того слимачка й наїдок такий собі, ну й то харч. Якголодний, то нічим не побракуєш. Я раніше, коли села ще не знав,теж, бувало, заморював черв’ ячка всячиною. А тепер ні. Тепер абилишень до села добився, а там знайду чим поласувати: і молоком, іяєчком, і яблучком...—І молоком?! —здивувався Кріт.—Атож. Оце, буває, виставлять хазяїни мисочку молока своїмприслужникам —котам, собакам тощо, а вони ще й носом крутять. Тоя вже не промину. А там, дивись, яєчко знайшов на гнізді —теж моє.Яблуко під яблунею трапиться —сюди його. Ти яблук ніколи некуштував?..—А люди жна те що? —спитав Кріт.—Нічого,—усміхнувся Їжак.—Або кажуть: ХАЙ. Слово в них такеє. ХАЙ —це значить, я можу їсти все, що схочу. Гарне слово. Іще вониполюбляють казати: ЩОСЬ. Ото висьорбаю молоко з мисочки чи тамяєчко вип’ю,—вночі, звісно,—а вдень приляжу десь під хмизком 279 поспати і чи так перепочити —і чую: «О, щось уже молоко оновипило. А хай йому тямиться!» Інколи, правда, вгадують, що то я. А частіше —ЩОСЬ, кажуть, хох-хох... Ну і я їх не обижаю: я їм мишейловлю, пацюків... Одне слово, жити можна!— Можна,—мудро погодивсяКріт.Ідалі пішли мовчки, бо попереду вже виднівсяшлях і гули дротина стовпах. Тут недужо розбалакуй, а краще дивися пильнішна всібоки та наслухай: бува, їдехтось возом чи велосипедом, а слідом песбіжить, язик висолопив, то вже неодмінно почує —і тоді клопоту необберешся. Ні, краще помовчати...Астеп уже вгортався у прозелень, сонно зітхав утомлений за деньвітрисько, і з-за стовпів на шляху сходив круглісінький червониймісяць.— А що, може, вертаймо? —промовив тихенько Кріт.— Бо Куріньнаш уже диви де.І тільки він це сказав, як на шляху спалахнуло два величезних ока,і світло від них так різонуло приятелям у вічі, що вони ажзаплющилися обидва.—Скрутись!! —крикнув Кротові Їжак і став круглою колючоюкулею.—Зарийсь!! —крикнув Кріт Їжакові й де стояв, там і зник підземлею, тільки грудочки вгору полетіли.Потім повз них прокотився жахливий круглий гуркіт і подався,подався степом усе далі й далі, обмацуючи світлом своїх очей коженстовп, білі чашечки вгорі на стовпах, співучі дроти і небо в зорях.А коли вже геть стихло, Кріт, що сидів у своїй міленькій нірці-сховку, скулившись од переляку, почув:—Вилазь, годі боятися. То машина поїхала.—А ти їсти ще не хочеш? —обережно спитав Кріт.—Он диви! —аж образився Їжак.—Чого це ти як з нори виходити,так і перелякався?—Хтозна,—мовив Кріт, вилазячи з нори та обтрушуючись.До Куреня підходили, коли місяць стояв уже вище стовпів нашляху. Світло його зазирало в одну Куреневу діру, а в другу пхалисяніч і зорі. Вітер спав, і спав на своїй круглій сіті Павук.Біля входу в Курінь височіла гостроверха купка землі —та, що Мурашиний ватаг пообіцяв Кротові, а біля неї куняло десятків зчотири Мурах.—Чого це вони не в норі? —пошепки, щоб нікого не розбудити,спитав Кріт у Їжака.—А то Мурашині солдати,—одшепнув Їжак.—Такі в них порядки:одні сплять, інші мурашник сторожують.280 І справді, один Мураха-солдат раптом ворухнув вусами і соннотонюсіньким голосом гукнув своєму сусідові:— Пильнуй!Сусід одвістивте слово далі, і пішло воно навколо мурашника,сонне та зморене:—Пильнуй!..—Пильнуй!..—Пильнуй!..—Ну то на добраніч,—сказав Їжак до Крота.—Добраніч,—тихенько одказав Кріт. І раптом засміявся,шепочучи: —Ой!.. Хі-хі-хі... ой!..—Чого ти? —аж злякався Їжак.—Та то я... ой! —згадав, як мене вранці Мурахи лоскотали...—ніяково промовив Кріт і вже прицілився був шаснути в нору, як Їжаксказав:—Слухай, Кроте, як же це воно в нас так вийшло, що за всюмандрівку ти ні разу й не розсердився?—Я ж послухав твоєї поради,—розважливо мовив Кріт,—і сказавсвоїй сердитості: «Мовчи мені!» От вона й мовчала.— Ба! —зрадів Їжак.—Як схоти —так і зробиться!З тим і вшевкалися в нори спочивати до ранку.А разом з ними, радіючи, що не сам у світі і недарма тут стоїть,заснув серед місячного сяйва і старий Курінь.Тиха і тепла стала ніч над степом. А місяця, а просинюватогосяйва, а тіней —від кожної бур’янинки, від кожної грудочки. А від Куреня —ледь не на півстепу, ще й від тополеняти тоненька вгілочках тінь.І в синій місячній купелі по степу — стовпчики, стовпчики... Тостануть і стоять, то зникнуть геть.І знову стануть.Ф’ють, ф’ ють...—між собою пересвистуються —ближче од Куреня,далі, ще далі...Куняють Мурахи-вартові, куняють.Аж ось якийсь пробуркався, ворухнув вусами і спитав у сусіди:— Хто свистить?Прокинувся й сусіда та до найближчого куняйла:— Хто свистить?Отак і питаються один в одного.А то Ховрашки гасають степом. То зведуться на задні лапки істоять стовпчиками, щоб глянути, що там коїться, по степу примісяцю, то знову сховаються в бур’янах чи борознах.А місяць сміється вгорі.281 Ф’ють, ф’ють, ф’ють...— свиськаєувесь степ. І сяє синьо.І ледь чутно дихає уві сні Курінь старий, і пахнеледь-ледь малетополеня —теж зморенесном.А вдалині край степу, за селом, біліє вузенька смужечка поміжхатами йсадами —то повертається із своєї мандрівки по всіх усюдахна землі новий ранок.Солодко спиться такої години Куреневому братству —і в норах, іпід острішком.

Ходи, біда, стороною

…І ніхто з Куреневих помешканців, а також сам Курінь, несподівався, яка то біда ждала їх уранці. А сталося от що.Як тільки сонце виринуло з-за перелогів і степ усміхнувся до ньогорум’ яними росами, почули куренівці далекий грізний гуркіт, що всенаближався і наближався. Двигтіла від нього земля, дрижало Їжаковекубло та Кротова й Мурашині нори, і Павукова сіть дрижаладрібненько.Прокинувся Їжак, заблищав з кубла нажаханими очима, забігалимурахи коло мурашника, розпачливо заметався по своїй павутині Павук. Тільки Крота не видно було; він кидався глибоко в норі зповерху на поверх свого житла і не тямив, що воно там коїться нагорі.Ні, вчорашній гуркіт був не такий. Вчорашній гуркіт схожий був наодин грім, а цей, що наближався,—на сто!Потім ці сто громів підкотилися до самісінького Куреня і знишкли,наче їх і не було. Тільки дим огорнув Курінь густою хмарою, такийядучий, що й не продихнеш.— А що, хлопці,—сказав хтось дуже голосно,—приорем старого Демидовича а чи пожаліємо?Зачувши ці слова, Їжак, що скрутився був у колючу кулю, хутковипростався і забігав по Курені, шепочучи усім своїм побратимам:— Кажіть мерщій отако: «Ходи, біда, стороною! Ходи, біда,стороною!» Тоді вона піде. Кажіть!І загуло все товариство разом.—Ходи, біда, стороною! —сказало дев’ять тисяч чотириста мурах.—Ходи, біда, стороною, зек-хек...—вихекував Павук, бігаючикружками по своїй сіті.—Ходи, біда, стороною! —гукнув з нори Кріт.А Їжак знову скрутився (про всяк випадок) і шепотів собі в груди:—Ходи, біда, стороною! Ходи, біда, стороною!—А навіщо нам його приорювати,—сказав другий, лагідніший ітихіший голос. Дивіться, скільки тут всякої степової братії оселилося!Оно Їжак зіщулився, он Павучисько гасає з переляку, нора оно свіжа 282 кротяча, мурах ціла туча... Хай вони собі живуть! АКурінь давайтеоднесемо за пагорбок на солонці. Хай стоїть там, може, комусь іще впригоді стане.Ітут Курінь уперше за багато-багато років сказав раптом:— О-о-ох!І піднявся вгору, і повільно поплив над землею, даленіючи.А Їжак з мурахами та Кротовою норою зосталися просто неба ічули, як Курінь усе тихіше й тихіше казав:— Ох-ох... Ох-ох...Доки й затих.І тут немовби з-під землі вродився Ховрашок, став стовпчиком назадні лапки і засвистів, і загукав до Куреневого товариства оддалеки:— Сюди, сюди! Курінь ваш тут!І тополеня з-за пагорба махало тоненькими гілочками, начекликало: «Сюди, сюди!»— Ходімо! —вигукнув Їжак і перший рушив бур’янами вперед, до Куреня.Слідом за ним подався й Кріт, мружачись од сонця. А за Кротомпотяглася й довжелезна чорнанитка Мурах з ватажком попереду.Тільки Павука не було. Його понесли, бачся, разом з павутиною і Куренем.

Лісова сторожка

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.docx)Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.docx
Скачать этот файл (Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.fb2)Tyutyunnik_grigir_stepova_kazka.fb2