Леся Українка - Бояриня (сторінка 5)

    От ще що ви­га­да­ла! А то­бi Сте­пан ще не спро­ти­вив­ся, що не в жу­па­нi?

    О к с а н а

    Та то ж ме­нi…

    М а т и

    I не ви­га­дуй, доч­ко!

    Хiба ж та­ки Сте­пан ма­ла ди­ти­на, що iна­ко вбе­рись, то й не пiз­нає?

    О к с а н а

    Пiзнати то впiз­нає…

    М а т и (гля­нув­ши у вiк­но)

    А пог­лянь мо­лод­ши­ми очи­ма, хто то йде?

    Чи не Сте­пан бу­ва?

    О к с а н а

    Еге ж, то вiн. а з ним ще два якiсь.

    М а т и

    Тiкаймо, доч­ко!

    (Пiдводиться й по­дається до две­рей).

    О к с а н а

    Чого се, хай бог ми­лує, тi­ка­ти, як вiд та­тар?

    М а т и

    Ще ос­мi­ють, ди­тин­ко; не­ма тут зви­чаю з чо­ло­вi­ка­ми жi­ноцт­ву про­бу­ва­ти при бе­се­дi.

    (Одчиняє две­рi й спi­шиться по схо­дах у те­рем).

    О к с а н а (iде за нею)

    Ой гос­по­ди, якi се тут зви­чаї!

    Оце - але!

    

    Сцена швид­ко пе­ре­мi­няється. Те­рем. Крiм О к с а н и i м а т е р i, в те­ре­мi ще є Г а н н а, мо­ло­да дiв­чи­на, сест­ра Сте­па­но­ва. Ган­на уб­ра­на як бо­яриш­ня.

    

    М а т и (пiд­хо­дить до ве­ли­кої скри­нi)

    Отут, моя ди­ти­но, твоє бо­ярське вбран­ня. Я прид­ба­ла.

    О к с а н а (греч­но, але без ра­до­щiв)

    Спасибi, ма­мо.

    М а т и

    Хочеш по­ди­ви­тись або при­мi­ря­ти?

    О к с а н а

    Хай трош­ки зго­дом.

    Щось я вто­ми­ла­ся. Та вже ж нi­ку­ди сьогод­нi не пi­ду, то ще пос­пiю пе­рев­дяг­ти­ся.

    М а т и

    До твоєї во­лi.

    Спочинь со­бi. Та й я пi­ду спо­чи­ну, во­но й го­диться в свя­то.

    (Iде в бiч­ну кiм­на­ту).

    Г а н н а (що до­сi си­дi­ла, лу­за­ючи гар­бу­зо­ве на­сiн­ня)

    Ой сест­рич­ко, i на­що тi свя­та пот­рiб­нi в свi­тi?

    О к с а н а

    Ото спи­та­ла! Що то­бi бiг дав?

    Г а н н а

    Та нуд­но ж, гос­по­ди!

    О к с а н а

    Сидиш, то й нуд­но.

    А ти пi­ди мiж че­лядь, по­гу­ляй.

    Г а н н а

    Куди ж се я пi­ду? Яка там че­лядь?

    О к с а н а

    А ти хi­ба то­ва­ри­шок не маєш?

    Г а н н а

    Товаришок?.. От де­ко­го там знаю з бо­яри­шень… Та як до їх хо­ди­ти?

    Матуся вже не зду­жа­ють, не хо­чуть зо мною йти… А ти ще не пiз­на­лась тут з ни­ми… З мам­кою са­ма не хо­чу, во­на та­ка…

    О к с а н а

    Чого ж те­бе во­ди­ти?

    Уже ж ти не ма­ленька. Йди са­ма.

    Ще й ве­се­лi­ше бу­де вам без стар­ших.

    Г а н н а

    Самiй не мож­на по Моск­вi хо­ди­ти.

    О к с а н а

    Хiба хто на­па­де?

    Г а н н а

    Нi, так, не зви­чай.

    О к с а н а

    Ну, вже тi зви­чаї отут у вас!

    Г а н н а

    Та й що ме­нi бо­яриш­нi тi ска­жуть?

    Сидять по те­ре­мах, от як i я, не ба­чать свi­та. Що з їх за ве­се­лiсть?

    О к с а н а

    Чого ж ви си­ди­те? Пiш­ли б уку­пi ку­дись на ви­гой або в гай над рiч­ку та зас­пi­ва­ли б. Я, бу­ва­ло, до­ма го­дин­ки в ха­тi не про­сид­жу свя­том.

    Г а н н а

    Ба в те­бе до­ма! Там же не Моск­ва.

    Такого тут iз­ро­ду не чу­ва­ли, - спi­ва­ти по га­ях!..

    О к с а н а

    То ти й не знаєш, як на Вкраїнi в нас гу­ляє че­лядь?

    Г а н н а

    Я ма­ло що Вкраїну пам'ятаю, а Ванька тут уже й вро­див­ся.

    О к с а н а

    Ванька?

    Чому ж би не Iвась?

    Г а н н а

    Так тут зо­вуть, та й ми вже звик­ли. Вiн i сам так звик.

    Мене ж ма­ту­ся тiльки та Сте­пан зо­вуть iще Ган­ну­сею.

    О к с а н а

    А як же ти ту­та звеш­ся?

    Г а н н а

    Аннушка.

    О к с а н а

    Чи ба!

    (немов ух­ва­ля­ючи)

    "Ганнушка".

    Г а н н а (поп­рав­ля­юш)

    Нi-бо, "Аннуш­ка", Ок­са­но.

    О к с а н а

    Не ви­мов­лю. Про­те ж во­но нi­чо­го i по-мос­ковсько­му, хто доб­ре вмiє.

    А як по-їхньому Ок­са­на бу­де?

    Г а н н а

    Аксинья чи Ак­сю­ша.

    О к с а н а

    Щось не­гар­но.

    Оксана мов­би кра­ще. Ти, Ган­ну­сю, ме­не та­ки Ок­са­ною зо­ви.

    Г а н н а (ла­щиться до Ок­са­ни)

    Як хо­чеш, так i зва­ти­му, сест­рич­ко.

    Я так те­бе люб­лю! Зра­дi­ла, бо­же, як брат те­бе з Ук­раїни при­вiз!

    О к с а н а

    Ти ще ме­не, Ган­ну­сенько, не знаєш, а мо­же ж, я ли­ха…

    Г а н н а

    Нi, нi, ти доб­ра!

    Ти, бач, усе до ме­не: "По­гу­ляй, за­бав­ся, не си­ди!" А ти б по­чу­ла, як iн­шi всi бо­яри­нi спи­ня­ють своїх сес­тер та до­чок. Їй же бо­гу, нi за по­рiг не ви­пус­тять нi­ко­ли.

    (Ще бiльше ла­щиться)

    Оксаночко… рiд­не­сенька… я маю те­бе щось поп­ро­ха­ти…

    О к с а н а

    Що, сест­рич­ко?

    (Ганна мов­чить збен­те­же­на)

    Хотiла б, мо­же, що з моїх убо­рiв?

    Бери, що хо­чеш. Дам то­бi й на­мис­то, ще й ко­си у дрi­буш­ки зап­ле­ту, вбе­ру те­бе, не­на­че гетьма­нiв­ну.

    Г а н н а (смут­но)

    Та нi, сього ма­ту­ся не доз­во­лять…

    Я не об тiм… Я хо­чу поп­ро­ха­ти, щоб ти… пiш­ла зо мною у са­док…

    О к с а н а

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx)Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2)Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2