Леся Українка - Бояриня (сторінка 8)

    Ото! Хi­ба ти в нього па­хо­ля?

    С т е п а н

    Ба знаєш, як то ка­жуть: "Ска­чи, вра­же, як пан на­ка­же"… Та ла­ден я, бра­те, уже хоч би й на го­ло­вi хо­ди­ти, аби чо­гось до­бу­ти­ся для те­бе та для Вкраїни. Дай ме­нi суп­лi­ку, оту, що ти при­го­ту­вав ца­ре­вi, - як влу­чу слуш­ний час, то я по­дам до влас­них рук йо­му.

    Г i с т ь

    (виймає за­гор­не­ний у хус­ти­ну па­пiр з пе­чат­ка­ми)

    Ось, па­не-бра­те, хай бог то­бi по­мо­же! Не ми­ну­ти роз­ли­ву кро­вi братньої, як тiльки суп­лi­ка сяя мар­на бу­де.

    С т е п а н

    Боже, не по­пус­ти!

    Г i с т ь

    Бувай здо­ров. Пi­ду вже.

    С т е п а н

    Хай бог те­бе про­ва­дить, па­не-бра­те.

    Чоломкаються. Гiсть ви­хо­дить.

    О к с а н а

    (швиденько увi­хо­дить з iн­ших две­рей швид­ким кро­ком)

    А я те­бе, Сте­па­не, скрiзь шу­каю.

    С т е п а н

    Що там та­ке?

    О к с а н а

    Порадитися тре­ба.

    Менi Ях­нен­ко тут лис­та при­вiз вiд брат­чи­цi-то­ва­риш­ки.

    С т е п а н (з пос­пi­хом)

    Де лист?

    Його спа­ли­ти тре­ба!

    О к с а н а

    Бог з то­бою!

    Чому спа­ли­ти? То во­на про­хає, щоб я, по змо­зi, гро­шей їй пос­ла­ла, якусь во­на пот­ре­бу має пильну.

    С т е п а н

    Не по­си­лай. Крий бо­же! I не ду­май!

    О к с а н а

    Та що то­бi бiг дав? Я й не га­да­ла, що ти та­кий ску­пий. Ко­ли вже так - я з по­са­гу сво­го пос­ла­ти мо­жу.

    С т е п а н

    Та я не гро­шей жа­лую, Ок­са­но.

    О к с а н а

    А чом же ти не хо­чеш?

    С т е п а н

    Небезпечно.

    (Нахилившись до неї, зов­сiм ниш­ком).

    Вони там з До­ро­шен­ком нак­ла­да­ють…

    О к с а н а

    (здивована мов­чить, по­тiм за­гад­ко­во ус­мi­хається)

    Ну що ж, так, мо­же, й тре­ба.

    С т е п а н

    Схаменися!

    Ти ж так бо­яла­ся роз­ли­ву кро­вi, а ся вiй­на най­па­че бра­тов­бiй­на, що До­ро­шен­ко зняв на Ук­раїнi, -' то ж вiн та­тар на по­мiч приєднав i пла­тить їм яси­ром хрис­ти­янським.

    О к с а н а

    (сiдає, мов зне­си­ле­на, на ос­лiн i спи­рається па стiл)

    Скрiзь го­ре, скрiзь, ку­ди не обер­ни­ся…

    Татари там… та­та­ри й тут…

    С т е п а н

    Оксано!

    Що ма­риться то­бi? Та­та­ри тут?

    О к с а н а

    А що ж? Хi­ба я тут, не як та­тар­ка, сид­жу в не­во­лi? Ти хi­ба не хо­диш пiд но­ги сла­ти­ся своєму па­ну, мов ха­но­вi? Скрiзь па­лi, кан­чу­ки… хо­ло­пiв про­да­ють… Чим не та­та­ри?

    С т е п а н

    Тут вi­ра хрис­ти­янська

    О к с а н а

    Тiльки ж вi­ра!

    Та й то… прий­ду до церк­ви - прос­ти, бо­же! - я тут i служ­би щось не пiз­наю: за­во­дять якось, хтоз­на й по-яко­му…

    С т е п а н

    Оксано, се вже грiх!

    О к с а н а

    Ой чо­ло­вi­че!..

    Та й осо­руж­на ж ся ме­нi Моск­ва!

    (Схиляється го­ло­вою до сто­ла).

    С т е п а н (сум­но стоїть над нею)

    Я так i знав… Хi­ба ж я не ка­зав, що я то­бi нi­чо­го дать не мо­жу тут, на чу­жи­нi?..

    О к с а н а (ки­дається до нього)

    Нi, моє ко­хан­ня!

    Се я не­доб­ра! Так, не­мов не знаю, що бiд­ний мiй го­лу­бонько страж­дає за всiх най­гiр­ше, - тре­ба ж зав­да­ва­ти жа­лю ще бiльше!

    (Степан при­гор­тає її).

    Ну, ска­жи, мiй лю­бий, чи дов­го нам ще му­чи­ти­ся так?

    С т е п а н (зiтх­нув­ши)

    Бог знає, сер­денько!

    О к с а н а

    Невже й за­ги­нем у сiй не­во­лi?

    С т е п а н

    Май на­дiю в бо­зi.

    Ще якось, мо­же, змi­няться ча­си.

    Коли б ути­хо­ми­ри­ло­ся тро­хи там, на Вкраїнi, поп­ро­шу ца­ря, щоб вiд­пус­тив ме­не хоч у гос­ти­ну.

    О к с а н а

    Тепер нi­як не мож­на?

    С т е п а н

    Нi, єди­на, те­пер не­ма що й ду­ма­ти! От са­ме я ду­маю до ца­ря суп­лi­ку нес­ти, що лю­ди з Ук­раїни при­вез­ли, - жа­лi­ються на утис­ки, на крив­ди…

    Я маю бо­ро­ни­ти ту суп­лi­ку, то вже ж не час про­си­ти­ся з Моск­ви.

    "От, - ска­жуть, - ре­чi со­лод­ко роз­во­дить, а сам в лiс ди­виться". Те­пер, Ок­са­но, нам тре­ба сте­рег­ти­ся так, "щоб му­ха не пiд­то­чи­ла но­са", як то ка­жуть.

    Крий бо­же схи­би­ти в чо­му, - про­па­ла вся на­ша спра­ва i гро­мадська вку­пi.

    О к с а н а

    Ну як йо­го ще бiльше сте­рег­ти­ся?

    Вже й так не­мов за­ма­за­лись у пiч!

    С т е п а н

    Та от, нап­рик­лад, ти пос­ла­ти хо­чеш тi гро­шi брат­чи­цi…

    О к с а н а (спус­тив­ши очi)

    Вже не пош­лю.

    Нехай про­ба­чить, що ж, ко­ли не змо­га…

    Я на­пи­шу їй…

    С т е п а н

    Краще не пи­ши нi­чо­го, сер­це.

    О к с а н а

    Як же ж так, Сте­па­не?

    Се ж на­вiть нез­ви­чай­но!

    С т е п а н

    Як лис­та десь пе­ре­хоп­лять - чи то раз бу­ва­ло? - то ще го­то­вi взя­ти на тор­ту­ри, як вик­ри­ють ту спра­ву з До­ро­шен­ком, щоб ти приз­на­ла­ся, в чiм нак­ла­да­ла

    З то­ва­риш­ка­ми…

    О к с а н а

    Я пе­ре­ка­жу че­рез Ях­нен­ка…

    С т е п а н

    Мушу я про­си­ти, щоб ти йо­го у нас тут не прий­ма­ла.

    О к с а н а

    Та я ж йо­го про­си­ла, щоб прий­шов!

    Вже ж не прог­на­ти!

    С т е п а н

    Накажи слу­гою, що ти нез­ду­жаєш.

    О к с а н а

    Не ви­па­дає.

    С т е п а н

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx)Lesya_ukra_nka_boyarinya.docx
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2)Lesya_ukra_nka_boyarinya.fb2