Леся Українка - Камінний господар (сторінка 3)

    (засмiявшись, ус­тає)

    Не ба­чу тiльки, де тут сни i мрiї.

    Д о л о р е с

    (з блi­дою ус­мiш­кою)

    Та їх для те­бе мов­би вже й не тре­ба.

    Обидвi пан­ни по­ход­жа­ють мiж пам'ятни­ка­ми.

    А н н а

    Кому ж та­ки не тре­ба мрiй, До­ло­рес?

    У ме­не є од­на - ди­тя­ча - мрiя…

    Либонь, во­на повс­та­ла з тих ка­зок, що ба­яла ме­нi, ма­лiй, ба­бу­ся, - я так лю­би­ла їх…

    Д о л о р е с

    Яка ж то мрiя?

    А н н а

    Ет, так, хи­ме­ри!.. Ма­риться ме­нi якась го­ра стрiм­ка та неп­рис­туп­на, на тiй го­рi мiц­ний, су­во­рий за­мок, не­мов гнiз­до ор­ли­не… В то­му зам­ку прин­це­са мо­ло­да… нiх­то не мо­же до неї дос­ту­пи­ти­ся на кру­чу…

    Вбиваються i ли­ца­рi, i ко­нi, на го­ру до­бу­ва­ючись, i кров чер­во­ни­ми стрiч­ка­ми об­ви­ває пiд­гiр'я…

    Д о л о р е с

    От яка жорс­то­ка мрiя!

    А н н а

    У мрi­ях все доз­во­ле­но. А по­тiм…

    Дол о р е с

    (переймає)

    …Один щас­ли­вий ли­цар злiз на го­ру i дос­ту­пив ру­ки i сер­ця пан­ни.

    Що ж, Ан­но, мрiя ся уже справ­ди­лась, бо та прин­це­са - то, зви­чай­но, ти, уби­тi ли­ца­рi - то тi па­но­ве, що сва­та­лись до те­бе не­щас­ли­во, а той щас­ли­вий ли­цар - дон Гон­за­го.

    А н н а

    (смiється)

    Нi, ко­ман­дор мiй - то са­ма го­ра, а ли­ца­ря щас­ли­во­го не­має нi­де на свi­тi.

    Д о л о р е с

    Се, ли­бонь, i кра­ще, бо що ж ти мо­жеш ли­ца­ре­вi да­ти у над­го­ро­ду?

    А н н а

    Шклянку ли­мо­на­ди для про­хо­ло­ди!

    (Уриває. Iн­шим то­ном).

    Глянь ли­шень, До­ло­рес, - як бли­має у сiй гроб­ни­цi свiт­ло, мов зас­ло­няє хто i вiдс­ло­няє…

    Ну що, як там хто є?

    Д о л о р е с

    То ка­жа­ни навк­руг лам­па­ди в'ються.

    А н н а

    Я заг­ля­ну…

    (Заглядає крiзь грат­час­тi две­рi у гроб­ни­цю, сi­пає До­ло­рес за ру­кав i по­ка­зує щось. По­шеп­ки).

    Дивись - там зло­дiй! Я клик­ну сто­ро­жу.

    (Кидається бiг­ти).

    В ту хви­ли­ну од­чи­ня­ються две­рi.

    Долорес скри­кує i млiє.

    Д о н Ж у а н

    (вийшовши з гроб­ни­цi, до Ан­ни)

    Прошу вас, сеньйо­ри­то, не втi­кай­те i не ля­кай­тесь. Я зов­сiм не зло­дiй.

    Анна вер­тається i на­хи­ляється до До­ло­рес.

    Д о л о р е с

    (очутившись, стис­ну­ла Ан­нi ру­ку)

    Вiн, Ан­но, вiн!.. Чи я збо­же­во­лi­ла?

    А н н а

    Ви - дон Жу­ан?

    Д о н Ж у а н

    (уклоняючись)

    До ва­шої пос­лу­ги.

    Д о л о р е с

    Як ви мог­ли сю­ди при­бу­ти?

    Д о н Ж у а н

    Кiнно, а по­тiм пiш­ки.

    Д о л о р е с

    Боже, вiн жар­тує!

    Ви ж го­ло­вою ва­жи­те своєю!

    Д о н Ж у а н

    Я комп­лi­мент оцей упер­ше чую, що ва­жу я не сер­цем, завж­ди пов­ним, а го­ло­вою - в нiй же, сеньйо­ри­то, хоч, прав­да, є дум­ки, та тiльки лег­кi.

    А н н а

    А що важ­ко­го єсть у ва­шiм сер­цi?

    Д о н Ж у а н

    О сеньйо­ри­то, сеє мо­же зна­ти лиш та, що вiзьме теє сер­це в руч­ку.

    А н н а

    То ва­ше сер­це ва­же­не не раз.

    Д о н Ж у а н

    Гадаєте?

    Д о л о р е с

    Ховайтесь! Як хто прий­де, то ви про­па­ли!

    Д о н Ж у а н

    Як уже те­пер, з очей прек­рас­них пог­ля­ди прий­няв­ши, ще не про­пав, то де ж моя по­ги­бель?

    Анна ус­мi­хається, До­ло­рес спус­кає чор­ний сер­па­нок со­бi на об­лич­чя i од­вер­тається.

    А н н а

    (махає на нього ру­кою)

    Iдiть уже на­зад в свою до­мiв­ку!

    Д о н Ж у а н

    Се тiльки ру­ченька жi­но­ча мо­же так лег­ко по­си­ла­ти у мо­ги­лу.

    Д о л о р е с

    (знов обер­тається до дон Жу­ана)

    Невже ви меш­каєте в сьому скле­пi?

    Д о н Ж у а н

    Як вам ска­за­ти? Я тут мав про­жи­ти сей день i нiч - ме­нi не тре­ба бiльше, - та в сiм дво­рi штив­нi­ша ети­ке­та, нiж при дво­рi кас­тiльськiм, от­же й там я нез­да­тен був до­дер­жать це­ре­мо­нiй, то де вже тут!

    А н н а

    Куди ж ви по­дас­те­ся?

    Д о н Ж у а н

    Я й сам iще не знаю.

    Д о л о р е с

    Дон Жу­ане, тут є тай­ник пiд церк­вою, схо­вай­тесь.

    Д о н Ж у а н

    Навряд чи ве­се­лi­ше там, нiж тут.

    Д о л о р е с

    Ви дбаєте все про ве­се­лiсть!

    Д о н Ж у а н

    Чом же про те не дба­ти?

    А н н а

    Отже як­би хто на мас­ка­ра­ду кли­кав вас - пiш­ли б ви?

    Д о н Ж у а н

    З охо­тою пi­шов би.

    А н н а

    То про­шу вас.

    Сей ве­чiр в на­шiм до­мi бал мас­ко­вий, у мо­го батька Паб­ло де Альва­рес, ос­тат­нiй бал пе­ред моїм ве­сiл­лям.

    Всi бу­дуть за­мас­ко­ва­нi, крiм стар­ших, ме­не i на­ре­че­но­го мо­го.

    Д о н Ж у а н

    (до До­ло­рес)

    Ви бу­де­те на ба­лi, сеньйо­ри­то?

    Д о л о р е с

    Ви ба­чи­те, сеньйо­ре, - я в жа­ло­бi.

    (Вiдходить на­бiк).

    Д о н Ж у а н

    (до Ан­ни)

    А я жа­ло­би не но­шу нi­ко­ли i з дя­кою зап­ро­си­ни прий­маю.

    (Вклоняється).

    А н н а

    Який кос­тюм ваш бу­де?

    Д о н Ж у а н

    Ще не знаю.

    А н н а

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2