Леся Українка - Камінний господар (сторінка 4)

    Се шко­да. Я б хо­тi­ла вас пiз­на­ти.

    Д о н Ж у а н

    По го­ло­су пiз­наєте.

    А н н а

    Ви пев­нi, що я ваш го­лос так за­пам'ятаю?

    Д о н Ж у а н

    Так от пiз­наєте по сьому перс­нi.

    (Показує перс­ня на своєму мi­зин­цi).

    А н н а

    Ви завж­ди но­си­те йо­го?

    Д о н Ж у а н

    Так, завж­ди.

    А н н а

    Ви ду­же вiр­ний.

    Д о н Ж у а н

    Так, я ду­же вiр­ний.

    Д о л о р е с

    (виходячи з бiч­ної стеж­ки)

    Я ба­чу, Ан­но, дон Гон­за­го йде.

    Дон Жу­ан хо­вається в гроб­ни­цю.

    Анна йде на­зуст­рiч ко­ман­до­ро­вi.

    К о м а н д о р

    (повагом наб­ли­жається. Вiн не ду­же мо­ло­дий, по­важ­ний i здер­жа­ний, з ве­ли­кою гiд­нiс­тю но­сить свiй бi­лий ко­ман­дорський плащ)

    Ви тут са­мi? А де ж ду­еньї ва­шi?

    А н н а

    Вони зай­шли до церк­ви, бо До­ло­рес очей не лю­бить зай­вих, як бу­ває на гро­бi рiд­них.

    К о м а н д о р

    (поважно кив­нув­ши го­ло­вою до До­ло­рес)

    Я се ро­зу­мiю.

    (До Ан­ни).

    А я прий­шов до ва­шої гос­по­ди, хо­тiв спи­та­ти вас, в яке уб­ран­ня ви маєте вдяг­тись для сього ба­лу.

    А н н а

    У бi­ле. А на­вi­що вам се зна­ти?

    К о м а н д о р

    Дрiбниця. Так, ма­леньке мiр­ку­ван­ня.

    А н н а

    Мене пiз­наєте у кож­нiй сук­нi, бо мас­ки я не на­ло­жу.

    К о м а н д о р

    Се доб­ре.

    Менi бу­ло б не­на­че не до мис­лi, щоб ви на­дi­ли мас­ку.

    А н н а

    А чо­му ж ви про се не мо­ви­ли нi сло­ва до­сi?

    Ко м а н д о р

    Я во­лi ва­шої не хтiв стiс­ня­ти.

    Д о л о р е с

    Се чуд­но слу­ха­ти, як на­ре­че­ний боїться по­ло­жить най­мен­ший при­мус на ту, що хут­ко сам же вiн прив'яже ще не та­ки­ми пу­та­ми до се­бе.

    К о м а н д о р

    Не я її зв'яжу, а бог i пра­во.

    Не бу­ду я вiльнi­ший, нiж во­на.

    Д о л о р е с

    Чоловiки не час­то так го­во­рять, а хоч го­во­рять - хто з їх сло­во дер­жить?

    К о м а н д о р

    Тепер я не ди­вую, сеньйо­ри­то, що ви не хтi­ли до­сi вий­ти за­мiж, - без пев­нос­тi не вар­то бра­ти шлю­бу.

    А н н а

    Чи всi ж ту пев­нiсть ма­ють?

    К о м а н д о р

    Донно Ан­но, ко­ли б я знав, що ви ме­не не пев­нi, або не пе­вен був се­бе чи вас, я б за­раз по­вер­нув вам ва­ше сло­во, по­ки не пiз­но. Бо як бу­де да­но ве­ли­ку при­ся­гу…

    А н н а

    Ох, се аж страш­но!

    К о м а н д о р

    То не лю­бов, що при­ся­ги боїться.

    Вам справ­дi страш­но?

    А н н а

    Нi, се я жар­тую.

    (До До­ло­рес).

    Ну, я ж то­бi ка­за­ла - вiн го­ра!

    К о м а н д о р

    Знов жарт який­сь? Ве­се­лi ви сьогод­нi.

    А н н а

    Чому ж ме­нi ве­се­лою не бу­ти, ко­ли я мо­жу так на вас впев­ня­тись, як на ка­мiн­ну го­ру! Ад­же прав­да?

    К о м а н д о р

    (подає Ан­нi ру­ку, щоб вес­ти її. Ан­на прий­має)

    Так, дон­но Ан­но. Я вам до­ка­жу, що ви не по­ми­ляєтесь.

    Iдуть. До­ло­рес тро­хи по­за­ду їх.

    А н н а

    (несподiвано го­лос­но до До­ло­рес)

    А знаєш, ме­нi вiн здав­ся кра­щим на порт­ре­тi, нiж так.

    Долорес, ужах­нув­шись, мовч­ки ди­виться на неї.

    К о м а н д о р

    Хто?

    А н н а

    Наречений До­ло­рi­ти.

    К о м а н д о р

    Хто ж вiн та­кий?

    А н н а

    Се по­ки що сек­рет.

    Та вiн сьогод­нi бу­де в нас на ба­лi.

    Виходять всi троє.

    С г а н а р е л ь

    (слуга дон Жу­ана. Увi­хо­дить, ог­ля­да­ючись, наб­ли­жається до гроб­ни­цi)

    А вий­дiть, па­не!

    Д о н Ж у а н

    (виходить)

    Як? То ти вже ту­та?

    С г а н а р е л ь

    Привiт вiд дон­ни Соль. Во­на не хо­че, щоб ви до неї йшли, - боїться сла­ви, ду­енья в неї зла. Во­на во­лiє, ур­вав­ши­ся як-не­будь на ча­син­ку, прий­ти сю­ди са­ма.

    Д о н Ж у а н

    Уже? Так хут­ко?

    С г а н а р е л ь

    Вам на­че не­до­го­да?

    Д о н Ж у а н

    (не слу­хає)

    Роздобудь ме­нi який кос­тюм для мас­ка­ра­ди, але по­ряд­ний.

    С г а н а р е л ь

    Звiдки ж ви дiз­на­лись, що дон­на Соль на мас­ка­ра­дi бу­де у мо­ло­дої ко­ман­до­ра? Зна­чить, ви хо­че­те її зуст­рi­ти там i взять сю­ди?

    Д о н Ж у а н

    (захоплений iн­шою дум­кою)

    Кого?

    С г а н а р е л ь

    Та дон­ну Соль!

    Кого ж iще? Хi­ба ми не для неї приг­на­ли­ся в Се­вiлью?

    Д о н Ж у а н

    Я не знаю.

    Побачимо.

    С г а н а р е л ь

    Ану ж ви роз­ми­не­тесь, то що я бу­ду тут ро­би­ти з нею?

    Д о н Ж у а н

    Нiчого. Ти со­бi в та­вер­ну пi­деш, во­на ж до чо­ло­вi­ка.

    С г а н а р е л ь

    Ей, мiй па­не!

    Я до­ка­зав би кра­що­го ли­царст­ва, як­би-то я був пан, а ви - слу­га.

    Виходить. Дон Жу­ан хо­вається в мав­зо­лей.

    

II

    

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.docx
Скачать этот файл (Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2)Lesya_ukra_nka_kaminniy_gospodar.fb2