Леся Українка - Лісова пісня (сторінка 2)

Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торiшнiм листом!

Р у с а л к а

Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!

(Зникає в озерi).

Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi. З очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi. Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп'янки.

З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.

М а в к а

Ох, як я довго спала!

Л i с о в и к

Довго, дочко!

Вже й сон-трава перецвiтати стала.

От-от зозулька маслечко сколотить, в червонi черевички убереться i людям одмiрятиме лiта.

Вже з вирiю поприлiтали гостi.

Он жовтими пушинками вже плавлють на чистiм плесi каченятка дикi.

М а в к а

А хто мене збудив?

Л i с о в и к

Либонь, весна.

М а в к а

Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось?

Лукаш знов грає [мелодiя N 5].

Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?

Лукаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.

Л i с о в и к

Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.

М а в к а

Який? Невже се "Той, що греблi рве"?

От я не сподiвалася вiд нього!

Л i с о в и к

Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж,

Лукаш на ймення.

М а в к а

Я його не знаю.

Л i с о в и к

Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…

М а в к а

Хотiла б я побачити його.

Л i с о в и к

Та нащо вiн тобi?

М а в к а

Вiн, певне, гарний!

Л i с о в и к

Не задивляйся ти на хлопцiв людських.

Се лiсовим дiвчатам небезпечно…

М а в к а

Який-бо ти, дiдусю, став суворий!

Се ти мене отак держати будеш, як Водяник Русалку?

Л i с о в и к

Нi, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговинi цупкiй привик одвiку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. Грайся з вiтром, жартуй iз Перелесником, як хочеш, всю силу лiсову i водяну, гiрську й повiтряну приваб до себе, але минай людськi стежки, дитино, бо там не ходить воля, - там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш - i пропала воля!

М а в к а

(смiється)

Ну, як-таки щоб воля - та пропала?

Се так колись i вiтер пропаде!

Лiсовик хоче щось вiдмовити, але виходить Лукаш iз сопiлкою.

Лiсовик i Мавка ховаються.

Лукаш хоче надрiзати ножем березу, щоб сточити сiк, Мавка кидається i хапає його за руку.

М а в к а

Не руш! не руш! не рiж! не убивай!

Л у к а ш

Та що ти, дiвчино? Чи я розбiйник?

Я тiльки хтiв собi вточити соку з берези.

М а в к а

Не точи! Се кров її.

Не пий же кровi з сестроньки моєї!

Л у к а ш

Березу ти сестрою називаєш?

Хто ж ти така?

М а в к а

Я - Мавка лiсова.

Л у к а ш

(не так здивовано, як уважно придивляється до неї)

А, от ти хто! Я вiд старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам.

М а в к а

А бачити хотiв?

Л у к а ш

Чому ж би нi?.. Що ж, ти зовсiм така, як дiвчина… ба нi, хутчiй як панна, бо й руки бiлi, i сама тоненька, i якось так убрана не по-наськи…

А чом же в тебе очi не зеленi?

(Придивляється).

Та нi, тепер зеленi… а були, як небо, синi… О! тепер вже сивi, як тая хмара… нi, здається, чорнi чи, може, карi… ти таки дивна!

М а в к а

(усмiхаючись)

Чи гарна ж я тобi?

Л у к а ш

(соромлячись)

Хiба я знаю?

М а в к а

(смiючись)

А хто ж те знає?

Л у к а ш

(зовсiм засоромлений)

Ет, таке питаєш!..

М а в к а

(щиро дивуючись)

Чому ж сього не можна запитати?

Он бачиш, там питає дика рожа:

"Чи я хороша?"

А ясень їй киває в верховiттi:

"Найкраща в свiтi!"

Л у к а ш

А я й не знав, що в них така розмова.

Я думав - дерево нiме, та й годi.

М а в к а

Нiмого в лiсi в нас нема нiчого.

Л у к а ш

Чи то ти все отак сидиш у лiсi?

М а в к а

Я зроду не виходила ще з нього.

Л у к а ш

А ти давно живеш на свiтi?

М а в к а

Справдi, нiколи я не думала про те…

(Задумується).

Менi здається, що жила я завжди…

Л у к а ш

I все така була, як от тепер?

М а в к а

Здається, все така…

Л у к а ш

А хто ж твiй рiд? чи ти його зовсiм не маєш?

М а в к а

Маю.

Є Лiсовик, я зву його "дiдусю", а вiн мене - "дитинко" або "доню".

Л у к а ш

То хто ж вiн - дiд чи батько?

М а в к а

Я не знаю.

Хiба не все одно?

Л у к а ш

(смiється)

Ну та й чуднi ви отут у лiсi! Хто ж тобi тут мати, чи баба, чи вже як у вас зовуть?

М а в к а

Менi здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то - матуся.

Вона мене на зиму прийняла i порохном м'якеньким устелила для мене ложе.

Л у к а ш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цiлу зиму?

М а в к а

Нiчого. Спала. Хто ж зимою робить?

Спить озеро, спить лiс i очерет.

Верба рипiла все: "Засни, засни…"

I снилися менi все бiлi сни: на срiблi сяли яснi самоцвiти, стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, бiлi… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба - бiлi, непрозорi - i клалися в намети… Бiло, чисто попiд наметами. Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди…

Я спала. Дихали так вiльно груди.

По бiлих снах рожевiї гадки легенькi гаптували мережки, i мрiї ткались золото-блакитнi, спокiйнi, тихi, не такi, як лiтнi…

Л у к а ш

(заслухавшись)

Як ти говориш…

М а в к а

Чи тобi так добре?

Лукаш потакує головою.

Твоя сопiлка має кращу мову.

Заграй менi, а я поколишуся.

Мавка сплiтає довге вiття на березi, сiдає в нього i гойдається тихо, мов у колисцi. Лукаш грає соло мелодiї N 6, 7 i 8, прихилившись до дуба, i не зводить очей з Мавки. Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволi озивається тихесенько на голос мелодiї.N 8, i Лукаш їй приграє вдруге мелодiю N 8. Спiв i гра в унiсон.

М а в к а

Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає бiлi груди, серденько виймає!

На голос веснянки вiдкликається зозуля, потiм соловейко, розцвiтає ярiше дика рожа, бiлiє цвiт калини, глiд соромливо рожевiє, навiть чорна безлиста тернина появляє нiжнi квiти.

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усмiхається, а в очах якась туга, аж до слiз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Л у к а ш

Ти плачеш, дiвчино?

М а в к а

Хiба я плачу?

(Проводить рукою по очах).

А справдi… Нi-бо! то роса вечiрня.

Заходить сонце… Бач, уже встає на озерi туман…

Л у к а ш

Та нi, ще рано!

М а в к а

Ти б не хотiв, щоб день уже скiнчився?

Лукаш хитає головою, що не хотiв би.

Чому?

Л у к а ш

Бо дядько до села покличуть.

М а в к а

А ти зо мною хочеш бути?

Лукаш киває, потакуючи.

Бачиш,

I ти, немов той ясень, розмовляєш.

Л у к а ш

(смiючись)

Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута лiтувати.

М а в к а

(радо)

Справдi?

Л у к а ш

Ми взавтра й будуватися почнемо.

М а в к а

Курiнь поставите?

Л у к а ш

Нi, може, хижку, а може, й цiлу хату.

М а в к а

Ви - як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потiм кинути.

Л у к а ш

Нi, ми будуєм навiки.

М а в к а

Як навiки? Ти ж казав, що тiльки лiтувати будеш тута.

Л у к а ш

(нiяково)

Та я не знаю… Дядько Лев казали, що тут менi дадуть грунтець i хату, бо восени хотять мене женити…

М а в к а

(з тривогою)

З ким?

Л у к а ш

Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дiвки.

М а в к а

Хiба ти сам собi не знайдеш пари?

Л у к а ш

(поглядаючи на неї)

Я, може б, i знайшов, та…

М а в к а

Що?

Л у к а ш

Нiчого…

(Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке

[мелодiя N 9], потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється).

М а в к а

(помовчавши)

Чи у людей паруються надовго?

Л у к а ш

Та вже ж навiк!

М а в к а

Се так, як голуби…

Я часом заздрила на їх: так нiжно вони кохаються… А я не знаю нiчого нiжного, окрiм берези, за те ж її й сестрицею взиваю; але вона занадто вже смутна, така блiда, похила та журлива, - я часто плачу, дивлячись на неї.

От вiльхи не люблю - вона шорстка.

Осика все мене чогось лякає; вона й сама боїться - все тремтить.

Дуби поважнi надто. Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен.

А ясень, клен i явiр - гордовитi.

Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi.

Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро…

Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня…

(Журливо задумується),

Л у к а ш

А твоя верба?

Таж ти її матусею назвала.

М а в к а

Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а лiтом… бач, вона така суха, i все рипить, все згадує про зиму…

Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня…

Л у к а ш

У лiсi ж не самiї дерева, - таж тут багато рiзної є сили.

(Трохи ущипливо).

Вже не прибiднюйся, бо й ми чували про вашi танцi, жарти та зальоти!

М а в к а

То все таке, як той раптовий вихор, - от налетить, закрутить та й покине.

В нас так нема, як у людей, - навiки!

Л у к а ш

(приступаючи ближче)

А ти б хотiла?..

Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.

Г о л о с

Гов, Лукашу, гов! го-го-го-го! А де ти?

Л у к а ш

(вiдзивається)

Ось я йду!

Г о л о с

А йди хутчiй!

Л у к а ш

Оце ще нетерплячка!

(Вiдгукується).

Та йду вже, йду!

(Подається йти).

М а в к а

А вернешся?

Л у к а ш

Не знаю.

(Iде в прибережнi хащi).

З гущавини лiсу вилiтає Перелесник - гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.

Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

М а в к а

Не руш мене!

П е р е л е с н и к

А то чому?

М а в к а

Iди поглянь, чи в полi рунь зазеленiла.

П е р е л е с н и к

Менi навiщо тая рунь?

М а в к а

А там же твоя Русалка Польова, що в житi.

Вона для тебе досi вже вiнок зелено-ярий почала сплiтати.

П е р е л е с н и к

Я вже її забув.

М а в к а

Забудь мене.

П е р е л е с н и к

Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!

Я понесу тебе в зеленi гори, ти ж так хотiла бачити смереки.

М а в к а

Тепер не хочу.

П е р е л е с н и к

Так? А то чому?

М а в к а

Бо вiдхотiлося,

П е р е л е с н и к

Якiсь химери!

Чом вiдхотiлося?

М а в к а

Нема охоти.

П е р е л е с н и к

(улесливо в'ється коло неї)

Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестрицi, там гiрськi русалки, вiльнi лiтавицi, будуть танцювати коло по травицi, наче блискавицi!

Ми тобi знайдемо з папоротi квiтку, зiрвем з неба зiрку, золоту лелiтку, на снiгу нагiрнiм вибiлимо влiтку чарiвну намiтку.

Щоб тобi здобути лiсову корону, ми Змiю-царицю скинемо iз трону i дамо крем'янi гори в оборону!

Будь моя кохана!

Звечора i зрана самоцвiтнi шати буду приношати, i вiночок плести, i в таночок вести, i на крилах нести на моря багрянi, де багате сонце золото ховає в таємну глибiнь.

Потiм ми заглянем до Зорi в вiконце,

Зiрка-пряха вдiлить срiбне волоконце, будем гаптувати оксамитну тiнь.

Потiм, на свiтаннi, як бiлявi хмари стануть покрай неба, мов яснi отари, що холодну воду п'ють на тихiм бродi, ми спочинем любо,на квiтчастiм…

М а в к а

(нетерпляче)

Годi!

П е р е л е с н и к

Як ти обiрвала рiч мою сердито!

(Смутно i разом лукаво).

Ти хiба забула про торiшнє лiто?

М а в к а

(байдуже)

Ох, торiшнє лiто так давно минуло!

Що тодi спiвало, те взимi заснуло.

Я вже й не згадаю!

П е р е л е с н и к

(таємничо нагадуючи)

А в дубовiм гаю?..

М а в к а

Що ж там? Я шукала ягiдок, грибкiв…

П е р е л е с н и к

А не приглядалась до моїх слiдкiв?

М а в к а

В гаю я зривала кучерики з хмелю…

П е р е л е с н и к

Щоб менi послати пишную постелю?

М а в к а

Нi, щоб перевити се волосся чорне!

П е р е л е с н и к

Сподiвалась: може, миленький пригорне?

М а в к а

Нi, мене береза нiжно колихала.

П е р е л е с н и к

А проте… здається… ти когось кохала?

М а в к а

Ха-ха-ха! Не знаю!

Попитай у гаю.

Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси…

(Подається до лiсу).

П е р е л е с н и к

Ой гляди! Ще змиють їх холоднi роси!

М а в к а

Вiтерець повiє, сонечко пригрiє, то й роса спаде!

(Зникає в лiсi).

П е р е л е с н и к

Постривай хвилину!

Я без тебе гину!

Де ти? Де ти? Де?

Бiжить i собi в лiс.

Помiж деревами якусь хвилину маячить його червона одiж i, мов луна, озивається: "Де ти? Де?.."

По лiсi грає червоний захiд сонця, далi погасає.

Над озером стає бiлий туман.

Дядько Лев i Лукаш виходять на галяву.

Л е в

(сердито воркоче)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.docx)Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.docx
Скачать этот файл (Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.fb2)Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.fb2