Леся Українка - Лісова пісня (сторінка 5)

Чи ж не трапляється часом на полi гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки кровi було б для рятунку доволi.

Що ж? Хiба кровi не варта краса?

М а в к а

(черкає себе серпом по руцi, кров бризкає на золотi коси Русалки Польової)

Ось тобi, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.

Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.

М а т и

(до молодицi люб'язно)

Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, - ви ж гладишки попарити хотiли? -

Вiн добрий, любонько, до молока.

К и л и н а

Та в мене молока вже нiде й дiти!

Коб ярмарок хутчiй - куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, - ще мiй небiжчик десь придбав, - молочна, i господи яка! Оце вже якось я в полi обробилася, то треба роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко, вдовицi - хоч надвоє розiрвися!..

(Прибiднюється, пiдобгавши губи).

М а т и

Ей, рибонько, то ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робiтний та здужає… А в нас - маленька нивка, та й то бог спору не дає…

К и л и н а

(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)

А хто ж то женцем у вас?

М а т и

Та там одна сирiтка…

(Нишком).

Таке воно, простибiг, нi до чого…

К и л и н а

(надходить з матiр'ю до Мавки)

Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?

М а т и

(сплескує руками)

Ой лишенько! Iще не починала!

Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?

Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

М а в к а

(глухо)

Я руку врiзала…

М а т и

Було при чому!

К и л и н а

А дай сюди серпа - нехай-но я.

Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.

М а т и

Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!

(Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом),

М а т и

(втiшно)

Ото менi робота!

К и л и н а

(не одриваючись од роботи)

Якби хто перевесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.

М а т и

(гукає)

А йди, Лукашу!

Л у к а ш

(виходить. До Килини)

Магайбi.

К и л и н а

(жнучи)

Дякувати.

М а т и

От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодичцi.

Бо та "помiчниця" вже скалiчiла.

Лукаш береться в'язати снопи.

Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду зварю вам киселицi на полудень.

(Iде в хату).

Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.

Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.

К и л и н а

Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!

Ото ще верисько!

(Залягається смiхом).

Л у к а ш

(i собi випростується)

Яка ти бистра!

Ось лiпше не займай, бо поборю!

К и л и н а

(кидає серпа, береться в боки)

Ану ж, ану! Ще хто кого - побачим!

Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "мiряють силу", упершись долонями в долонi; який час сила їх стоїть нарiвнi, потiм Килина трохи подалась назад, напружено смiючись i граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки i хоче її поцiлувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона пiдбиває його ногою, вiн падає.

К и л и н а

(стоїть над ним смiючись)

А що? Хто поборов? Не я тебе?

Л у к а ш

(устає, важко дишучи)

Пiдбити - то не мацiя!

К и л и н а

Чи ж пак?

У хатi стукнули дверi. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко загiн затемнiв стернею i вкрився снопами; скiлька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подоланi i ще не пов'язанi бранцi.

М а т и

(з сiнешнього порога)

Ходiте, женчики! вже є полудень.

К и л и н а

Та я своє скiнчила, он Лукаш нiяк не вправиться.

Л у к а ш

Менi недовго.

М а т и

Ну, то кiнчай; а ви ходiть, Килинко!

Килина йде в хату. Дверi зачиняються. Мавка виходить з-пiд берези.

Л у к а ш

(трохи змiшався, побачивши її, але зараз оправився)

Ага, то ти? Ось дов'яжи снопiв, а я пiду.

М а в к а

В'язати я не можу.

Л у к а ш

Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти?

(В'яже сам).

М а в к а

Лукашу, нехай ся жiнка бiльше не приходить, - я не люблю її: вона лукава, як видра.

Л у к а ш

Ти її нiяк не знаєш.

М а в к а

Нi, знаю! Чула смiх її i голос.

Л у к а ш

Сього ще мало.

М а в к а

Нi, сього доволi.

Ся жiнка хижа, наче рись.

Л у к а ш

Iще що!

М а в к а

Нехай вона до нас у лiс не ходить.

Л у к а ш

(випростався)

А ти хiба вже лiсова цариця, що так рядиш, хто має в лiс ходити, хто нi?

М а в к а

(сумно, з погрозою)

У лiсi є такi провалля, захованi пiд хрустом та галуззям, - не бачить їх нi звiр, анi людина, аж поки не впаде…

Л у к а ш

Iще говорить про хижiсть, про лукавство, - вже б мовчала!

Я бачу, ще не знав натури твеї.

М а в к а

Я, може, i сама її не знала…

Л у к а ш

Так от же слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене смiє ходити, а хто нi, то лiпше сам я знов з лiсу заберуся на село.

Вже якось там не пропаду мiж людьми.

Бо я не став отут сидiти в тебе, як лис у пастцi.

М а в к а

Я пасток на тебе не наставляла. Ти прийшов по волi.

Л у к а ш

По волi ж i пiду, як тiльки схочу, нiхто нiчим мене тут не прив'яже!

М а в к а

Чи я ж тебе коли в'язати хтiла?

Л у к а ш

Ну, то до чого ж цiла ся балачка?

Дов'язав останнього снопа i, не дивлячись на Мавку, пiшов до хати. Мавка сiла в борознi над стернею i похилилась у смутнiй задумi.

Д я д ь к о Л е в

(виходить iз-за хати)

Чого се ти, небого, зажурилась?

М а в к а

(тихо, смутно)

Минає лiто, дядечку…

Л е в

Для тебе воно таки журба. Я мiркував би, що вже б тобi не тра верби на зиму.

М а в к а

А де ж я маю бути?

Л е в

Як на мене, то не тiсна була б з тобою хата…

Коли ж сестра таку натуру має, що з нею й не зговориш. Я вже брався i так, i iнако… Якби то я був тут господарем, то й не питався б; та вже ж я їм вiддав сей грунт i хату, то воля не моя. Я сам пiду на зиму до села, до свеї доми…

Якби ти на селi могла сидiти, то я б тебе прийняв.

М а в к а

Нi, я не можу… якби могла, пiшла б. Ви, дядьку, добрi.

Л е в

Хлiб добрий, дiвонько, а не людина.

Але, щоправда, я таки вподобав породу вашу лiсову. Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу, - отут пiд дубом хай i поховають…

Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться?..

Де-де! ще й не такi були дуби, та й тiї постинали… Зеленiй же хоч до морозу, кучерявий друже, а там… чи дасть бiг ще весни дiждати?..

(Стоїть, смутно похилившись на цiпок).

Мавка поволi вибирає напiвзiв'ялi квiтки з пожатого жита i складає їх в пучечок. З хати виходять мати, Килина I Лукаш.

М а т и

(до Килини)

Чого ви спiшитесь? Та ще посидьте!

К и л и н а

Ей, нi вже, дядинусю, я пiду.

Дивiть, уже нерано, - я боюся.

М а т и

Лукашу, ти провiв би.

Л у к а ш

Чом же, можу.

К и л и н а

(поглядає на нього)

Та, май, робота є…

М а т и

Яка робота увечерi? Iди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги.

Самiй увечерi в сiй пущi сумно.

Та ще така хороша молодичка, - коли б хто не напав!

К и л и н а

Ой дядинусю, се ж ви мене тепер зовсiм злякали!

Лукашу, йдiм, поки не звечорiло, а то й удвох боятимемось!

Л у к а ш

Я б то? боявся в лiсi? Ого-го! помалу!

М а т и

Та вiн у мене хлопець молодець, ви вже, Килинко, честi не уймайте!

К и л и н а

Нi, то я жартома…

(Завважає Лева).

Ов! дядьку Леве! то ви-те вдома?

Л е в

(удає, мов не дочув)

Га? iдiть здоровi!

(Йде собi в лiс).

К и л и н а

Ну, будьте вже здоровенькi, тiтусю!

(Хоче поцiлувати стару в руку, тая не дає, обтирає собi рота фартухом i тричi "з церемонiєю" цiлується з Килиною).

К и л и н а

(вже на ходi)

Живi бувайте, нас не забувайте!

М а т и

Веселi будьте та до нас прибудьте!

(Йде в хату i засовує дверi за собою).

Мавка пiдводиться i тихою, наче втомленою, походою iде до озера, сiдає на похилену вербу, склоняє голову на руки i тихо плаче. Починає накрапати дрiбний дощик, густою сiткою заволiкає галяву, хату й гай.

Р у с а л к а

(пiдпливає до берега i заглядає до Мавки, здивована i цiкава)

Ти плачеш. Мавко?

М а в к а

Ти хiба нiколи не плакала, Русалонько?

Р у с а л к а

0, я!

Як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось смiятися до смертi!

М а в к а

Русалко! ти нiколи не кохала…

Р у с а л к а

Я не кохала? НI, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал - воно кипить, а стрiне холод - стає мов камiнь. От м о є кохання!

А те твоє - солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вiтру, пiд ноги стелеться. Зострiне iскру - згорить не борючись, а потiм з нього лишиться чорний згар та сивий попiл.

Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить i кисне, як солома, в водi холоднiй марної досади, пiд пiзнiми дощами каяття.

М а в к а

(пiдводить голову)

Ти кажеш - каяття? Спитай березу, чи кається вона за тiї ночi, коли весняний вiтер розплiтав

їй довгу косу?

Р у с а л к а

А чого ж сумує?

М а в к а

Що милого не може обiйняти, навiки пригорнути довгим вiттям.

Р у с а л к а

Чому?

М а в к а

Бо милий той - весняний вiтер.

Р у с а л к а

Нащо ж було кохати їй такого?

М а в к а

Бо вiн був нiжний, той весняний легiт, спiваючи, їй розвивав листочки, милуючи, розмаяв їй вiночка i, пестячи, кропив росою косу…

Так, так… вiн справжнiй був весняний вiтер, та iншого вона б не покохала.

Р у с а л к а

Ну, то нехай тепер жалобу спустить аж до землi, бо вiтра обiйняти повiк не зможе - вiн уже пролинув.

(Тихо, без плеску, вiдпливає вiд берега i зникає в озерi).

Мавка знов похилилась, довгi чорнi коси упали до землi. Починається вiтер i жене сивi хмари, а вкупi з ними чорнi ключi пташинi, що вiдлiтають у вирiй. Потiм вiд сильнiшого пориву вiтру хмари дощовi розходяться i видко лiс - уже в яскравому осiнньому уборi на тлi густо-синього передзахiдного неба.

М а в к а

(тихо, з глибокою журбою)

Так… вiн уже пролинув…

Лiсовик виходить з гущавини. Вiн у довгiй киреї барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гiлка достиглого хмелю.

Л i с о в и к

Доню, доню, як тяжко ти караєшся за зраду!..

М а в к а

(пiдводить голову)

Кого я зрадила?

Л i с о в и к

Саму себе.

Покинула високе верховiття i низько на дрiбнi стежки спустилась.

До кого ти подiбна? До служебки, зарiбницi, що працею гiркою окрайчик щастя хтiла заробити i не змогла, та ще останнiй сором

їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту нiч, коли твоє кохання розцвiлося: була ти наче лiсова царiвна у зорянiм вiнку на темних косах, - тодi жадiбно руки простягало до тебе щастя i несло дари!

М а в к а

Так що ж менi робить, коли всi зорi погасли i в вiнку, i в серцi в мене?

Л i с о в и к

Не всi вiнки погинули для тебе.

Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту, а дика рожа буйнiї корали.

Невинна бiль змiнилась в гордий пурпур на тiй калинi, що тебе квiтчала, де соловей спiвав пiснi весiльнi.

Стара верба, смутна береза навiть у златоглави й кармазини вбрались на свято осенi. А тiльки ти жебрацькi шмати скинути не хочеш, бо ти забула, що нiяка туга краси перемагати не повинна.

М а в к а

(поривчасто встає)

То дай менi святковi шати, дiду!

Я буду знов як лiсова царiвна, i щастя упаде менi до нiг, благаючи моєї ласки!

Л i с о в и к

Доню, давно готовi шати для царiвни, але вона десь бавилась, химерна, убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею i дiстає досi заховану пiд нею пишну, злотом гаптовану багряницю i срiбний серпанок; надiває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на нiй червонi китицi ягiд, звиває собi вiночок, розпускає собi коси, квiтчається вiнком i склоняється перед Лiсовиком, - вiн накидає їй срiбний серпанок на голову.

Л i с о в и к

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину i зникає).

З лiсу вибiгає Перелесник.

М а в к а

Знов ти?

(Намiряється втiкати).

П е р е л е с н и к

(зневажливо)

Не бiйся, не до тебе. Хтiв я одвiдати Русалоньку, що в житi, та бачу, вже вона заснула. Шкода…

А ти змарнiла щось.

М а в к а

(гордо)

Тобi здається!

П е р е л е с н и к

Здається, кажеш? Дай я придивлюся.

(Пiдходить до неї. Мавка вiдступає).

Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена, - не зачеплю.

М а в к а

Геть! не глузуй!

П е р е л е с н и к

Та ти не сердься, - що ж, коли я помилився… Слухай, Мавко, давай лиш побратаємось.

М а в к а

З тобою?

П е р е л е с н и к

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.docx)Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.docx
Скачать этот файл (Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.fb2)Lesya_Ukrainka-Lisova_Pisnya.fb2