Велесова Книга (сторінка 2)

Багато крові коштував той похід слов'янам.

Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував.

Бо кров є свята.

А кров наша про те каже, що ми русичі всі.

Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.

Од отця Орія походимо,

і той час од часу народжується серед нас;

і пов'язано се сяк бо є до самої смерті...

Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.

Були не окремі, а з нами злилися

і кров свою давали і за нас.

Давно були на Русі хозари, зараз варяги;

ми ж русичі, аж ніяк не варяги...

Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,

додамо до нього щавлю й іних трав, як говорили прастаротці,

і даймо се суритися.

І пиймо тричі на славу богам і п'ять разів щодня.

То бо наше старе почитання богам повинні потребити,

і треба та буде пов'язом поміж нами.

Ані Мара, ні Морока не сміємо славити.

Ті бо то диви є нашим нещастям...

Наші діди в небесах...

ІІ. На Прип'яти і біля гори Карпатськой

З підкорення се починали ми те заселення.

Мовимо, що так літ за тисячу п'ятсот до Діра пішли прадіди

до гори Карпатської

і там оселилися і жили ладно.

То бо родами правили отці-родичі,

а старійшиною роду був Щек, од оріян той був.

Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно.

І таким було життя п'ятсот літ,

а потім подалися на схід сонця і пішли до Дніпра.

Та бо ріка є, що до моря тече.

І там на півночі оселилися на ній.

І називали Дніпро Прип'яттю,

як і отці називали Дніпро Прип'яттю.

І там жили п'ятсот літ.

І віче правило, і боги оберігали од багатьох ворогів,

які звалися язиги.

Іллірійців там багато осіло і стало огнищанами.

І там худоба водилася в степах,

і там тільки богами оберігатись могла.

І так, як говорили, відпочили,

і наскладали немало золота,

і жили заможно.

Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас.

І так ми йшли, ведучи худобу — корів своїх і биків.

І тут побачили багато птахів, які летіли до нас.

А ті галки і ворони від покорму летіли — була покормка

велика у степах.

То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат.

І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм,

а ті вороння поїдало.

І там Стрибог свистів у степах,

а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас.

Тут була січа велика — язиги і костобоки билися із злими

втікачами і крадіями худоби нашої...

І була та убориця за двісті літ (до нашого часу).

І наші родичі відійшли до лісів і там оселилися.

А за сто літ з'явилися там готи Германаріха, злоблячись

на нас.

І тут була убориця велика:

готи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону.

А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза

воєводами нашими.

І так все владналося,

почалося нове життя.

///. Війни з готами і гунами

Од Ора були наші отці спільно з борусами до приходу

на Рай-ріку, на Дніпро

і до Карпатської держави.

По родах ті правили від імені родичів і віча.

І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили,

і звідки прийшли до Гори також.

А князі і воєводи-отці вели людей битися з ворогами во

славу Перунову.

І се Дажбожа допомога наверталася на нас;

і була держава та Руська од русів.

А борусичі билися, і безперервна війна йшла всяк час

і многі січі-битви, що вороги починали,

і жодна не була пережита до кінця, як з римлянами, так

і з готами.

Тут Германаріх прийшов до нас і напав на нас.

Отож розбиті ми були римлянами і настигнуті готами

і (лишились) між двома огнищами тліти і згорати.

А тут настала велика біда: жнива наші спалені,

і нічого не лишилося, крім диму і попелищ.

Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і. сказала:

«Відійдіть на північ і нападете на ворогів, коли вони

підуть на села наші».

Опісля так і було. Зробили вигляд, що йдемо на північ,

а (потім) напали на них і розбили їх.

Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.

І римляни напали на нас, і побили багатьох.

Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили їх.

І тьма воїнів була обезглавлена...

Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей.

Лише стаючи втікачами і лишаючись безо всього,

вони немало натерпілися,

бо незалеглести мали і ту творили...

А по ста двадцяти роках брані готи,

тиснені гунами і берендеями,

відійшли на північ, поміж Рай-рікою і Двіною,

і там осіли.

Германаріх і Гуларіх привели їх па нові землі.

Се бо гуни з берендеями і своїми отарами стали в тому краї.

Там було багато коней, худоби, трава злачна і вода жива.

Тут бо Гуларіх привів нові сили і відбив гунів з великими

втратами,

і пішов на нас.

Тут і наші родичі зібралися на конях і кинулися на них.

Зла січа тривала там тридцять днів.

І руси пустили готів до землі своєї,

бо ці обіцяли бути з нами.

Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю,

греки з півдня, а готи з півночі і півдня.

Та бо війна зла не ділила,

а римляни сиділи в городах дунайських,

на нас позирали і чекали.

Та боротьба була тривала і нітрохи не угодна ж бо ні богам,

ні людям.

Але не мали іншого виходу, крім неї.

Й обирали князів із отців, і ті були од осені до осені,

і їм платили данину з полюддя,

й остерігалися, коли водили отари свої,

й обробляли землю для життя.

Так жили і п'ятдесят літ вели боротьбу велику, щоденну

проти гунів і готів, але не проти берендеїв.

Коли став у них князем Саха,

той, мудрий, почав миру шукати з русами і був наш друг.

Беренда ходили тихо. Се гуни були крадіями,

і боротьба з ними була важка.

Вона тривала сто років.

І гуни лишились на готській землі.

Та се заявилися із Замор'я і почали городи будувати —

Хорсун та інші поставили.

Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні,

а боруси — на півночі.

І багато прийшлось пережити.

Ті бо родаки не хотіли, щоб руські роди об'єдналися з

руськоланню.

Дві гілки роду звалися велика і мала борусь,

а сурожці звалися Сурозькою руссю.

І вели війну боруси.

Тако була там не війна,

а тривала ворожнеча між родами роздирала борусів на

частини.

Тому боруси не могли стати проти греків і наступу скіфів.

Ті були жовтими, а руси були русими й блакитноокими.

Сильна й неугавна війна продовжувалась, аж поки у

сурожців не стало князів сильних,

і греки дали вищтче ворогам, як і нам.

Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ.

Перси знали наші мідні мечі,

так отож майстри їм сказали зробити залізні

і брати коней, які нам сходять од богів.

І була русколунь сильна і міцна,

бо те від Перуна одержали ми.

Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів

і відкидали їх од своїх теренів отці од роду Орового,

славного і сильного,

який і Сірію воював, і Єгипет.

А в ті давні часи у нас не було єдності,

і лишились ми без Велеса, як віск.

Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво.

А того не слухалися.

То перси забрали велику частину русів і загнали до Набсура.

Не встереглися бо ті від ворогів,

які напали на них — Адомор звався той.

І пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, —

то бо сильні загони напали з трьох сторін.

А інші пішли з отарами до заходу Сонця і там пропали.

Наші ж люди пішли на долини Набсурсара,

потім на Сірію і Єгипет.

Довго тривали літа рабства.

І прийшов день, коли руси пішли від Набусарсара.

Перси не гналися за ними, а прийшли до країв наших

і там почули пісні наші до Інтри і заявили,

що якби стали вірувати, то були б з нашими богами,

а до своїх богів не неволили б.

Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше,

як язичники.

Коли вавілонське рабство терпіли,

то князем їхнім тут був Набсурсар, який повелівав ними.

А ті свою юнь давали до війська і тягло до чурси і чресел

на лани,

і зазнавали утисків.

Їх били киями, і не могли терпіти того;

і не витерпіли і сказали їм, що це нам не до серця.

І в той день стався великий струс і землеворот аж до небес.

Там коні і воли металися і крутилися.

А ми забрали своє стадо і кинулися на північ і спасли

свої душі.

І так богами будемо збережені,

щоб не рахувати втрати синів своїх, і дочок своїх, і жінок.

І будемо простими, ставши собою.

Не були ми тими, що йшли на чолі раті.

І повернемось до того в собі, бо ходили гірше, як пси.

Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо

життя.

Та бо Магура співає пісню свою, кличе до січі;

а та птиця од Інтри;

а Інтра був і пребуде до віку.

Інтра віддав Паруні всю зброю, аби той верг її,

щоб настав яровень і йшов на луки.

І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві

і поклонятись богам їхнім.

Наші жерці знання збагачувати закликають,

а вкрали їх від нас.

І ми нині так, як без бороди, і боїмося,

що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи,

звідки ми.

А був же у нас боярин-герой, який розбив готів

у літо тисяча третє від Карпатського Ісходу.

І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них.

І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав

Гуларіха од Вороненця.

Там лишилися русь, боруси і руськолані.

Так невже маємо соромитися слів ворогів наших!

Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному

хвалькуватому слову, сказаному нам.

А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас —

то вже вісник скаче в небі;

і проголошуємо хвалу і славу богам.

Та бо Сурож погречена і не буде вже руська;

і там боги грецькі.

А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше.

Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,

маємо вишнього захисника нашого.

А старі часи — то наше благо.

Дістанемо від них твердості і кріпості,

аби ворогам відповідали, як належить...

А Гуларіх повів їх (готів) на інші землі.

Ті часи були вельми важкими, бо дні були ясними,

І настала жорстока засуха.

Тож зерно не вродило,

і ми пішли на землю іншу і там утримались.

А (згодом) переможена була русь греками і римлянами,

і пішли по морських берегах до Сурожа

і там утворили Сурож;

край той був сонячний і підлягав Києву.

Та з того нічого не добилися, зло все зіпсувало.

Тут бо вперше варяги прийшли на Русь.

І Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того...

Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях,

як непрошені князі, і почали князювати.

А над ними досі були отці і зберігали вогнище, огнебога

дому того.

Та відвернув (бог) своє лице од них,

бо були у греків хрещені.

Аскольд — темний воїн, а днесь од греків освічений,

що ніяких русів нема, а суть ворове.

А з того можемо сміятися, бо були кіморії, також отці наші,

а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят

устрашених.

Те отці робили кожного разу, як виникала потреба.

А тут була інша суть і інші обставини.

Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим.

Такими були наші отці, і нам не бути іншими.

А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших

і так обернулися (в їхню віру) і стали їм служити.

Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо,

і не дають вовкам хижачити на ягнят,

які бо є дітьми Сонця.

Тому трава зелена — це знак божий,

і її треба брати до глеків і настоювати на сонці нашому,

щоб пити на честь богів, які на небі синьому.

А отці наші приносили жертву Дажбогові,

і та на небі також святилася многократно.

VI. Мусимо дбати про вічне

Слава богам нашим!

Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.

А тая се діє у варягів, які завжди приносили її,

іменуючи Перуна Паркуною,

і тому приносили жертву.

Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших —

просо, молоко, а також тук.

То бо покропимо ягням на коляди і на русалії

в день весняний і на честь Красної Гори.

Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;

в той час називався рід наш карпини.

А стали жити в лісах, то мали назву древичі,

а в полі були, то й звалися полянами.

Ото греки всяке наговорюють на нас,

що приносимо в жертву людей.

А то брехлива річ, бо не відповідає істині;

у нас інший звичай.

І той, хто хоче іншого вразити, рече зле,

а нерозумний не бореться проти цього;

а й так є, що інший говорить так само.

Довго се правили родами.

А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля

Перунового дерева.

В той день мали також ігрища перед лицем старотців і

силу юну показували.

Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь.

В той день огнищани ходили на полювання

і приносили дичину старотцям,

які ділили тую решті людей.

І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.

Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги

вибирали наших отців князями,

і ті вели юнаків до січі лютої.

А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.

І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули

на нас.

І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.

І римляни, знаючи, які ми відважні,

коли боремося за життя, полишили нас.

Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,

і билися ми проти рабства нашого.

І була та боротьба і битва велика тридцять літ;

і ті лишили нас у спокої.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
Файл
Скачать этот файл (Velesova_knyga.docx)Velesova_knyga.docx